Грань

* а що як зламана гілка сміху твого з похмурого дна моїх вилиць не вихлюпне співом птахів не вигукне більше моє імʼя дерева над небом здаються мені зажуреними з посивілою вдачею до росту а я — несправедливо дорослою сон ластівок гострий так загрозливо криком горлала під серцем самотність мов заблукала сарна з моїх юначих спогадів. Богдана Коваленко #грань_поезії

Що лишиться по мені без цих рядків? Це мов не скласти човником долоні й не підставити під течію струмка, сховавши їх в кишені через сором власних рук. Тож простягаєш їх, навіть коли назустріч — порожнеча й тиша, бо в ту мить вони стають їм джерелом. ...а коли хвилею роздасться повінь, і підхопить джиґа облич в одному, дзиґа життів в одному, за кожен рядок хапатимешся, бо це все, що направду вмієш, за уламок рядка, за уламок— і триматимешся міцно, поки не вихлюпне, мов хитку шаланду, на мовчазну сторінку. Катерина Балашова #грань_поезії

коли я народився соняшником вони клали мені голубів під потилицю і несли над собою напинаючи руки із домів у доми із двору у двір під набілені абрикоси і стелі набілені під рясне скавучання і стамовані схлипи несли і сліди від отого ходіння довкола будинків так затепліли що й досі не вгаснуть ще жовтіють під стінами зернуватим намистом проростають щорік із першими нагідками так ось ти яка батьківська любове ось ти яка Ада Єлагіна #грань_поезії

вістря до вістрячка ліс кров до крові дитя слово нагріте підстрибує гладеньким камінчиком на воді вір мені на три чверті а решту лиши на ніч у мисочці за порогом ходить сон коло вікон а вікна у мішках з піском набряклих від туману в тебе очі вовченяти що грається з метеликом дай поруч пройти язикатою стежкою до першої жили в зубах запах до запаху зграя слід у слід пам'ять Ірина Божко #грань_поезії

тіло вподібнюючи перестиглого кавуна грає жили вподібнюючи струни повнопузого інструменту луснуть запаху більше ніж звуку смерти нічого не скажеш мартин серед відходів клює закарбоване око зувміщене в ньому чорноверхе болото вальдшнепа дім поминає у мартина дому немає у нього є тільки угіддя що іншому ні до чого мартин з людини візьме річка помре а річка відходить під мартина галас: зʼїм Дмитро Вільгоцький #грань_поезії

Діяти щоб відновити сферу потрібно вже зараз. Підтримуйте тих хто постраждав (список буде доповнюватись) Урбіно (також запустили акцію на -30 на всі ел. книги додатково) Паперові -10% Уроборос Віват Основи Readeat Book.ua Старий лев АртБукс Віхола Стилет і стилос Верба Бімба Книголав IPIO Уважно! В видавництва "Хто це" згоріло 80% книг на складі Їхній сайт ТУТ Абабагаламага Видавництво Видавництво Крапки УВАГА У НИХ ТЕЖ ВСЕ ДУЖЕ НЕДОБРЕ Муркіт Букшеф Ранок Пломінь creative women publishing Стретович Лабораторія Жорж Риби на даху Небо Наш Формат Varvar Маміно Фабула Твоя підпільна гуманітарка Ще одну сторінку RM Контур Сафран Відкриття Компас Печера Платона Читаріум ist publishing

***  бути у цьому літі собою, з губи витирати піт, пити зі склянки шепіт прибою,  любити кого не слід    гострий камінчик з п’яти виймати, кричати у шумі хвиль, красти вогонь придорожніх маків, для тих, кому бракне сил    списа ламати об дні похмурі,  співзвуччя шукати скрізь, сіяти вітер і жати бурю, затерши землею поріз    зброю обравши не скласти зброю, триматись втрачених меж, бути у цьому літі собою —   щоб осінь сталася все ж    Юлія Мусаковська #грань_поезії

××× усі дзеркала у місті завішали чорними ряднами а ніхто й не дивується люди ходять похиливши голови лише іноді якийсь чоловік розпачливо роззирається смикає перехожих за рукави вигукує випитує де ж йому знайти своє відображення йди собі чоловіче кажуть люди не бачиш-бо у нас тут щодень похорони дзеркала мають бути запнуті усі дзеркала в місті давно заслолені люди вже й забули як виглядають їхні обличчя лише іноді якийсь чоловік вигукує й випитує шукаючи своє — аби зазирнути собі в очі і пересвідчитись що це не його сьогодні не стало після чергового обстрілу Ростислав Кузик #грань_поезії

несила до засинання під ранок патиною поверх повік нашаровуєтся їх раз за разом обтяжуючи погляд від того стає важким та гострим – ніби метальний дротик що прошиває наскрізь злізлу обпечену шкіру днів та тіні розтягнуті по алеї дерев та сонця дерев та сонця (переважно сонця) пальці занурюються у рани – недбало розчавлені ягоди шукаючи прохолоди а натрапляють лише на сон який вислизнув від мисливських псів уяви розжареної до білого так і залишившись неспійманим Максим Христенко #грань_поезії

ніщо камінь що за мить до свого падіння починав танцювати схожий на слово люблю що вперше кинули в цей світ так і падав танцюючи а ніхто й не помітив тільки кола що повільно розходились по воді Анна Ютченко #грань_поезії

​​🛏 Цієї пʼятниці о 18:30 запрошуємо у Львівський муніципальний мистецький центр на сомнамбулічні читання «Мені це не наснилось (?)» — перформативний поетичний захід, що відбудеться в рамках виставки Софії Короткевич «Тривога лягає поруч». Іноді трапляються такі сни, з яких годі виплутатись — хиткі й тривожні, вони немов стають відображенням реальності. А коли таки вдається прокинутись — уже годі зрозуміти, що із того, що є поруч, є реальністю, а що — сном, адже наша реальність не менш тривожна й хитка, аніж наші сни. Тоді хочеться сховатись під ковдру й вірити, що усе це нам лише намарилось. Усе враз огорне мʼяка та затишна темрява. Але з того боку однаково долинатимуть звуки… В рамках програми до виставки Софії Короткевич «Тривога лягає поруч» спробуємо знайти, де пролягає межа поміж сном та реальністю, а також — між мовою й поезією та нашими досвідами. Спробуємо залишити зримі образи поза межею темряви і довіритись нашому слуху — і нашій уяві, яка перетворюватиме почуте у образи. А опісля зможемо поділитись досвідом (пере/про)житого і відчутого. 📌 Коли: 8 серпня о 18:30 📌 Де: Львівський муніципальний мистецький центр на Стефаника, 11; мʼяка кімната виставки 📌 Формат: перфрормативні/тихі читання у темряві Учасники та учасниці: Ростислав Кузик, Софія Короткевич, Анна Ютченко, Софія Потоцька, Андрій Нечитайло/ Кількість місць дуже обмежена. Реєстрація тут: https://cutt.ly/QyoPiM5q

*** Провідниця, чи праведниця — все по правді — каже: довезу, куди треба, мої золоті. Сиву юнь і здитинілу старість. Всіх дівчат — і котенят їхніх. Котимось потихеньку. Не залишимо нікого, не втратимо. Ознайомтеся з правилами безпечної евакуації. Мʼяко вагон гойдається, мов колиска. Ось вона, провідниця — мати всім пасажирам. Пропливе, рознесе по купе оберемок непроханих настанов. Голос дзвенить, як ложечка в склянці з металевим підсклянником. Музика, знайома з дитинства. На прощання сипне замовляннями: легко дістатися місця призначення, швидко пройти кордон, встигнути з пересадкою. Будьте здорові, слідкуйте за документами, не забувайте багаж, особисті речі у вагоні. Але ненароком у нас вилітають ключі від домівок, яких вже немає, памʼятки від близьких, які тепер самі — спогад, насіння квітів з украденого саду, іграшки дітей, які надто швидко виросли, книжки, за якими нас вчили, що добро переможе. Все вона приймає на зберігання зітхаючи. Стіни її купе розсуваються до безмежжя, як стінки серця. Що з вами робити, мої золоті? Мені чужого не треба. Повертайтеся — на зворотному шляху заберете. Юлія Мусаковська #грань_поезії

Рефлексія порожніх чарок А заходи все сумніші. Як давні фото. Гіркіші думки і все більше іржі на кронах. І знову ти пишеш, аби не забути, хто ти, І знову когось хорониш. Розпечено-жовтий колір із теплих фільтрів Тьмяніє у сутичці проти холодних духів, І крутиться колесо, ніби пакет на вітрі, І в тиші його повороту така задуха — Лишається просто лягти у відкриту пащу Осіннього вовка, готового жерти серпень. Із літом вмираєш і ти, І щоразу важче, Повільно, немовби плювок, що усе повзе по Підвальній стіні, розмальованій у п'ятнадцять, В таке ж, як і нині, пивне тютюнове літо, Коли, не шкодуючи ніг, ти усе тинявся Своїм невеличким світом. Дощі на підході. Понурі. Холодні. Інші. Безбарвні світанки, тумани, кручині чвари. А там із погодою будуть мінятись вірші, Бо поки це — так, рефлексíя порожніх чарок Лягає на захід, рудий, як зів'яла хвоя. Потрібно писати, Аби не забути хто я. Ніколассон #грань_поезії

як я скажу цьому чоловіку що перед грозою обважніла велика хмарина стає його поглядом і запах вʼюнкого зела і дикої абрикоси на волоссі його золотиться літнім гербом що ж ти колесо світу його повертаєш до мене — непривітну й безслівну комету в маленькому тілі та смішливий божок оживає коли крапнути трохи води на скуйовджену маківку густо набілену як я скажу про цього чоловіка іншому чоловіку що стоїть мені терном при горлі памʼяттю і рукою а отак і скричу до кісток і трави — розступіться доки серце чудне за лікоть веду Ада Єлагіна #грань_поезії

***** риштовання закутало стіну виплекану в білому безголоссі на сонці недільному голим металом не сріблом виблискує день коли не можна нічого робити поховалися у квартирах і солодко сплять пополудні стіна наче поле засніжене з погляду птаха вистигає на самоті Олександр Мимрук #грань_поезії

**** ...і взагалі ми можемо зникнути розкришившись на всі боки це як розвіювання попелу тільки розкришуватися будуть висівки бо якщо хліб – це тіло Господнє а ми зроблені за подобою Божою то наше тіло – висівковий хліб тому воно й не таке міцне зате дає нам можливість бути гнучкими бо коли ми згинаємося чи вигинаємося висівки наших хлібних тіл можуть легко і незчеплено курсувати гнані вином, що є кров’ю нашою щоправда, іноді вино збирає висівки докупи і ми помічаємо одне в одному, що наші губи зліплені найпросякнутішими з них. Тарас Малкович #грань_поезії

чорний виноград зірване ґроно падає на груди смерті з головою коломийки що ондечки внизу розляглася підклавши руки під голову чорні виноградини як очі богоматері коли вони заплющені мокрі виноградини як очі її розплющені і саме тепер і тут ти у роздумах чи це твій народ тут так високо а чи ще тільки напівнарод у якого бог уже є а винограду немає іще Микола Антощак #грань_поезії #грань_поезії_військових

я вляжу до бою з тобою я стану весною такою на стані твоєму вдесяте батальну баладу писати і значиться значень немає що раптом таке прилітає то котики мружать душевні польоти твої в затаємне Олег Клюфас #грань_поезії #грань_поезії_військових

*** розвиднюється безрух промінь перший падає монетою в сонну долоню будить кров тіло виходить з долоні на світло обертається навколо своєї осі ніби планета нанизує світло на себе нитка за ниткою липкі пуповини вкривають його вростають у нього міцно міцніше ніж тіло матері вростає у тіло дитини тіло хто тебе вигадав скажи тіло що ти знаєш скажи тіло що тебе болить скажи тіло знає яким гірким буває повітря коли вдихнути його уперше і яким солодким коли удруге тілу болить подих перший і болить другий подих тіло ось тобі день і їжа ось тобі намисто зі співу пташиного ось тобі одіж з любові і льону підходь тіло ближче ось тобі рука мого погляду розвиднюється лежу долонею з розкритими ребрами у клапті світла тіло танцює навпроти Юліана Лесняк #грань_поезії

і н т е р з о н а тут такий світанок теплий що аж клавіші з ноутбука вистрибують тікають ген-ген із хати під зеленою смужкою обрію засмагати вийди на подільські вулички мила впізнай цю бруківку з літерою на кожному шматку йцукен гшщзхї фівапр олджє ячсми тьбю я чсми тьбю - розумієш? стрибають чорні коники повзуть чорні таргани летять чорні мухи засівають Поділ любов'ю ти заходь сьогодні до мене добре мила? в мене на ноутбуці літери закінчилися виручай Ігор Мітров #грань_поезії #грань_поезії_військових