ex_Dovzhenko дивиться все підряд
Open in Telegram
зворотній зв'язок @exdovzhenko або https://twitter.com/EX_Dovzhenko
Show more200
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
No data30 days
Posts Archive
+1
Хочеться, щоб пости у цьому каналі зʼявлялись частіше.
Наприклад, про Сільвестра Сталоне і сексуальну революцію у Києві, яка так і не відбулася (майдан 0.5??).
«Кінокурʼєр», квітень-травень 1993 року.
Вчора вдруге переглянув «Ля Палісіаду», один з найважливіших українських фільмів минулого року.
«Ля Палісіаду» потрібно дивитись мінімум тричі, тому попереду через деякий час ще один перегляд.
А поки тримайте настроєве відео.
+3
Вперше відвідав Запоріжжя. Показували українську анімацію. Говорили про її історію, пропаганду і цензуру. Аудиторія дуже зацікавлена і вдячна.
Подумалось, що Запоріжжя за кращих часів має бути другою анімаційною столицею України. Тут народився і надихався автор серії «Як козаки…» Володимир Дахно (трохи дивує, чому у місті досі нема вулиці його імені). Тут є Дніпрогес, який був героєм перших українських анімаційних агіток. Можливо, якщо місцевому ZIFF (Запорізький міжнародний кінофестиваль) надати саме анімаційної спеціалізації, він матиме більший резонанс.
А поки: Грай, Тур і Око з нами, Мікі Маус — під ногами.
Український перебудовний сюр у дешевому телевізійному двосерійному форматі — «Далі польоту стріли» (1990).
Херсонщина, незрозумілий сюжет і мотивації героїв, взаємопроникнення реальностей, Лесь Сердюк і Ніна Матвієнко на другому плані, Пінк Флойд у саундтреці і козлячі яйця у меню.
Топове гілті плеже. Маст сі.
Сьогодні уперше відвідав Холодний Яр. На згадку придбав ось такий сувенірний магнітик.
+5(українська мова у фільмі як це зазвичай прийнято в радянському союзі з'являється лише на табличках і в піснях)
- Будешь выебываться, ударю "Оскаром"! - заорав маестро і вхопив за ніжки золоту статуетку з письмового столу.
так у своїх мемуарах Юрій Іллєнко описує зустріч з режисером Марком Донським. перед цим він уточнює, що "Оскар" Донському вручив Рузвельт за фільм "Райдуга", знятий Київською кіностудією в евакуації 1943 року в Ашгабаді.
сама зустріч(швидше п'янка) описана дуже детально як на відстань у 40 років. режисери пили коньяк, мірялися фільмографіями і нагородами (не на користь Іллєнка, звісно), сварилися і мирилися. "Доповідна Апостолові Петру" називаються мемуари. цікаве чтиво, доволі кумедне і трохи божевільне. ну як трохи.
Марк Донський ніколи не отримував "Оскара". ця інформація тиражувалась в російськомовних джерелах і навіть певний час у 2009 році була у російській вікіпедії. насправді кіно отримало нагороди американської асоціації кінокритиків і газети "Daily News". кінознавець Сергій Тримбач розповідав, що Донський сам підтримував оскарівський міф настільки, що здається почав у нього вірити. з іншого боку, Юрій Іллєнко теж частенько страждав на фальшиві спогади.
а "Райдуга" мабуть справді видатне кіно. звісно пропагандистське і сповнене ненависті до ворога і колабораціонізму. 1943 рік нагадаю. вражає зокрема і візуально те, як їм вдалося зняти українську зиму в Туркменістані з тоннами солі і вати.
ви знаєте, що у мене є суперздатність/супервада постійно бачити українське у світовому кіно.
інколи здається, що це дуже притягнуто, тому завжди радію, коли знаходжу пруф (соррі, за звук).
Фолькер Шлендорф про "Землю" у "Бляшаному барабані".
+3спецефекти у "Бляшаному барабані".
головний герой Оскар своїм голосом міг розбивати/різати скло. і якщо вибух ліхтаря можна було організувати пострілом з воздушки, то для сцени, коли у вчительки тріскаються окуляри, зробили спеціальну ляльку.
вчора переглядав "Бляшаний барабан". Criterion випустив режиреську версію, яка довша на 20 хв за ту, що перемогла в Каннах та отримала Оскар за найкращий іншомовний фільм в 1979-1980 роках. там ціла історія.
режисер Фолькер Шлендорф одразу після успіху фільму звернувся до продюсерів з проханням випустити розширену версію, але отримав категоричну відмову. "Ти що, Фолькер, зовсім уже?? Це ж означатиме, що ми в Каннах і на Оскарі показували порізаний і недороблений продукт. Ні, звісно!". ідея розширеної версії воскресла в нульові, коли в Берлінському кіноархіві проводили ревізію і запитали режисера, чи викидати тисячі метрів плівки, відзнятої для "Бляшаного барабана". матеріал відреставрували, а от звук фрагментів, що не увійшли в театральну версію, не зберігся - довелося перезаписувати заново. почалися проблеми. хоча всі актори живі, хтось до невпізнаваності прокурив свій голос, а хтось вже виріс з 12-річного хлопчика. слава богу, допомогли цифрові технології та генетика. наприклад, актрису Катаріну Тальбах(прокурений голос саме її) озвучила донька.
коротенька історія про Катаріну Тальбах. вона народились і виросла в Східній Німеччині, і коли дізналась, що їй доведеться зніматись у відвертих сценах, категорично відмовилась. Фолькер Шлендорф зробив для неї детальну розкадровку усіх епізодів, щоб переконати - нічого з того, що вона не хоче показувати, не потрапить у кадр. для надійності її всю обклеїли чорним скотчем, щоб між нею і 12-річним Давідом Беннентом не було жодного контакту. потім в інтерв'ю для Criterion режисер скаже, що саме тому досі спокійний через етичні моменти. нууууу, ок.
взагалі нові епізоди(сцени з Распутіним, літаючими монахинями, євреєм Файнгольдом з Лемберга) додають ще більше гротеску і химерності у фільм, але таке враження, що не роблять кіно довшим, лише поглиблюють вже існуючі теми і лінії. маст сі, коротше.
#bluray_collection
вчора взяв участь у твіттерському флешмобі "Quote this with an image from a film you love unconditionally but nobody really talks about" картинкою з фільму Мілоша Формана "Taking off" 1970 року. напевне та картинка була таким собі запрошенням подивитись це видатне кіно, тому тримайте музичний фрагмент у якості заманухи:
https://vimeo.com/433012398
ледь не забув. ще ж додаткові матеріали, серед яких трапляються справжні перлини. спробую ними ділитися також.
поки нас тут менше 50 і всі свої.
в першу чергу захотілося повернутися в тг, щоб розказати про свою блюрей колекцію, яку вчора вирішив заморозити. це виходило доволі дорогим задоволенням, а у світі стрімінгів все складніше себе переконувати, що в цьому є сенс. і хоча я досі вірю, що цінність досвіду перегляду кіно з носіїв вища, розумію - мої аргументи ірраціональні і просто не працюватимуть для багатьох. можна перевірити, до речі. уявіть людину, яка часто ностальгує і звертається до дитячих спогадів, коли перші зароблені (буквально наколядовані) гроші неслись у магазин "Юлія" в Бортничах, щоб купити VHS "Властелина колец", який встигався подивитись разів надцять протягом зимових канікул. людина ностальгує, відчуває щось, що не до кінця може сформулювати, і біжить (вже ні) замовляти черговий блюрей. резонує з вами? чи хочеться назвати її дурачком-бумером і перерахувати (доволі справедливо) плюси стрімінгових сервісів або (не дуже справедливо) торрентів?
колись доростемо до чату і я запитаю ще раз, а поки продовжу з ірраціональним і додам ще один момент - естетичний. колекція дуже непогано виглядає на поличці. пропоную вашій увазі фрагмент, присвячений Новому Голівуду.
#bluray_collection
