MultiInLaw

Про юридичну науку і європейську інтеграцію Побачив що існує таке цікаве видання Національної академії правових наук оформлене у "гарвардському" стилі: "Наукова концепція розвитку законодавства України: обґрунтування та прогнозування напрямів правотворчої діяльності" Наразі я зумів ознайомитися лише із його змістом, але й він достатньо показовий. Як на мене, якщо готувати такі проривні публікації, треба чітко розуміти кінцеву мету того ж таки розвитку. Прочитавши назву я поставив собі питання - а в чому вона має полягати - адаптація українського законодавства до права ЄС та підготовка до імплементації тієї його частини, яка має пряму дію. Логічно -ж, правда, за умов коли магістральним політичним напрямком для нас є євроінтеграція, хай наскільки швидко вона реальна. Тепер давайте поглянемо на зміст цієї Стратегії: -немає жодного розділу присвяченого цій темі чи де б згадувалися слова, похідні від "Європа" -в одну підрозділі є згадка про "європеїзацію" і "євроінтеграцію" (2.2.) і ще в одному - про "європейський досвід" (6.2.) -на рівні параграфів "євроінтеграція згадується в контексті трудового права (п. 7.1.1) і освітнього права в контексті держав-членів ЄС (п. 7.4.3.) І усе. Звісно, мені можна закинути (слушно), що я не читав цілу книгу. І що тема права ЄС там розкрита наскрізно - от тільки боюся, що "наскрізно" вона там розкрита через вживання слів "ЄС", "євроінтеграція" і "європеїзація", яке зараз намагаються впровадити в науково-практичний обіг в правовому сенсі. Тому швидше, автори просто не задумувалися і не ставили це за ціль (хоча серед авторського колективу є низка фахівців з права ЄС). І важливішою метою для них є прийняття ще кількох іменних кодексів чи, хоча б, законів. Та й узагалі, як я сам прокоментував нещодавно один допис - стратегії самодостатні у факті своєї розробки та існування, їхня імлементація то лише побічний ефект

"Тіньовий звіт" і реформа адвокатури Минулого тижня було опубліковано черговий «Тіньовий звіт» до розділу 23 “Правосуддя та фундаментальні права” та розділу 24 “Юстиція, свобода та безпека” Звіту Європейської комісії щодо України. Одним із найрезонансніших у ньому завжди був розділ присвячений реформі адвокатури. Проте якщо проаналізувати змість цього розділу в цьому і минулому році можна помітити, та й самі автори констатують, що особливого прогресу немає. Ну як немає – зі звіту прибрали пропозиції щодо обов’язкового декларування адвокатів. І це тішить – бо «реформування через тотальне декларування» це дуже відносно правильна ідея. Щодо самого процесу реформування: робоча група при Кабміні відбула одне засідання в березні і вже більше півроку очікує на розширення складу, про законопроєкти тільки ходять чутки, окремі пропозиції НААУ обговорюються. На цьому етапі я мушу визнати, що став скептиком перспектив реформування адвокатури в найближчі роки і не лише через вузьке коло справді зацікавлених у цій реформі. Досить велика група народних депутатів та зацікавлених осіб, в тому числі дуже близьких до Голови Верховної Ради, якій і приймати закон, будуть підтримувати ті варіанти, які дозволять максимально зберегти статускво. А без політичної підтримки особливих шансів на радикальну реформу немає, що довів і досвід десятирічної давності. Покладати сподівання, що ця реформа – вимога євроінтеграції і Брюссель наполягатиме на ній, як на тому ж «Законі про посилки» чи вона стане структурним маяком МВФ я б теж не став. Тому в найближчі роки буде багато емоцій з приводу з мінімальними результатами, на кшталт ратифікації Конвенції про захист професії адвоката. За рік прочитаємо в черговому "Тіньовому звіті" – буду радий помилитися.

В постах в каналі я часто звертаюся до історії адвокатури в Галичині та згадував про книгу, яку написав, Але про вихід самої книги - не написав. Що-ж - принаймні напишу, що вчора на каналі "Історії під мікроскопом" вийшов подкаст зі мною на цю тему. Неідеальний, але далі будуть ще. А саму книгу можна придбати тут.

США запровадили санкції проти Міжнародного кримінального суду Тепер можна буде говорити, що скандал навколо конкурсу на посаду судді Міжнародного кримінального суду від України насправді був не проблемою процесу добору, а далекоглядним рішенням уряду вберегти учасників конкурсу від санкцій з боку США

Сьогодні день юриста. На цьому каналі я рідко пишу про це свято, але саме цього року розділив би його на привід для святкування і власне професійне свято. Бо якщо як привід цілком нормально сприймається, то як професійне свято викликає цьогоріч сумніви. Юристів багато – різних професій при тому, в принципі система функціонує. Так, в умовах війни недосконало. Але війна викликає і кризу пасіонарності, про що я теж писав, і ми ще певний час розгрібатимемо наслідки загальної апатії колег по цеху. Ми часто любимо говорити про юристів – як лідерів суспільства. Але спробуйте порахувати кількість юристів серед фігурантів трьох найгучніших справ останнього року: "Мідас", "Форрест Гамп" і "Карфаген". Якщо забагато то давайте лише "заслужених". На цьому тлі демонстративно кричущим прикладом "лідерства" правників для мене є вже заїжджена на цьому каналі тема проєкту нового Цивільного кодексу. Вчора його ініціатор, юрист, доктор юридичних наук і Голова Верховної Ради був у Львові

«в межах всеукраїнського туру «Парламентський діалог», під час якого Руслан Стефанчук презентує та обговорює з громадськістю проєкт нового Цивільного кодексу України».

Тобто в умовах, коли казначейство блокує навіть зарплатні платежі, коли невідомо чи принаймні наступного тижня Верховна Рада вчасно проголосує хоча б частину законів під зовнішнє фінансування, а частину просто проігнорить, бо не буде погодження з Офісу, яке вона в принципі і немає отримувати, але спікер і Президент – друзі, голова цілої гілки влади катається по країні із «всеукраїнським туром», присвяченим прийняттю законопроєкту, який не є євроінтеграційним, а просто «впровадженням наукової новизни» десятка докторів юридичних наук. Я розумію, що напередодні нового витка (за чутками) його політичної кар'єри, він прагне таки зафіксувати невідворотність свого opus magnum. Але ж момент можна відчути. Лідерство і пріоритети. Зі святом, колеги.

Якось пропустив невеликий скандал із суддею Верховного Суду Дмитром Луспеником, який заявив, що:  

«Ми завжди судам [судом?] кажемо: там, де в судових рішення буде написано «російська федерація» з великої букви, «москва», «путін» з великої букви, там рішення будуть скасовані».

  Мені здавалося, що цей moral crusade із великими/малими літерами залишився ще в далекому 2022-у році, на нього перестали звертати увагу і він залишився лише особистим вибором. А тут он як усе серйозно: не просто, навіть, для нас, рядових юристів, а цілі судді найвищого судового органу України принципово звертають на це увагу.   Я використовував таке написання приблизно до травня 2022-го року, після чого припинив. Не тому, що не патріот – а тому, що це достатньо інфантильний спосіб доводити свій патріотизм, звичайне приховане самовиправдання «Це мій вклад в боротьбу».   Якщо навіть в тих Указах Президента, єдиним сенсом яких є потрапити в підручник історії, такі речі пишуть з великої і поки не змінений правопис, це виглядає наївно, особливо з боку правників. Я виправляю це в документах, які готують мої колеги по юридичній практиці і в роботах студентів.   А найкраще це обґрунтував, на мою думку, ще чотири роки тому медійний експерт Отар Довженко:

«Імена людей і топоніми пишуться з великої літери. Навіть імена дуже поганих людей і назви дуже поганих місць. Гітлер, Волдеморт, Вільґефорц, Кранкенштульц, Люцифер, Іалдаваоф, Саклас, Мееліс і Айдамир — усі з великої. Бо такими є правила української мови».

Конкурсна комісія 4 серпня оголосила про початок нового конкурсного відбору кандидатур на одну вакантну посаду судді Конституційного Суду України за квотою Президента. Приймання документів триває до 8 вересня 2026 року включно. Це так, спроба прогнозу на тлі політичних чуток, якими зараз повняться новини.

Про неототожнення Через три роки знову навколоюридичний інфошум (не назву це скандалом), щодо того що «Міллери» захищають клієнта: тоді це був Андрій Павелко, тепер - Ірина Мудра. Тригером, як на мене, і тоді, й зараз виступає саме публічне оголошення фірмою і партнерами, що вони беруть справу конкретного клієнта. Такі оголошення роблять не лише вони, хоча загальною практикою це не є. Впевнений, якби не було цього оголошення - шуму було б менше. Іншими тригером є те, що ця фірма - найперше через службу і діяльність Масі Наєма та їх відомі pro bono кейси (напр., справа жертви закарпатських ґвалтівників), асоціюється, скажім так, з іншою тональністю. Для мене цей момент особливо зрозумілий, бо в разі чого, аналогічні стріли можуть полетіти і в мене, і в мою фірму через мою громадську діяльність. І на кінець повторю свою стару позицію: нема проблеми в тому, що адвокат захищає будь-якого клієнта. Проблемою стають методи, які використовує сторона захисту і самоототожнення адвоката з клієнтом (бачив і такі випадки).

Про звільнення і справу Ірини Мудрої Добре пам'ятаю як в день після викриття Всеволода Князєва мені дзвонили знайомі і друзі України з США, де він не так давно перед тим був з візитом, і шоковано розпитували що це таке, що відбувається і як це пояснювати на широку аудиторію. Враховуючи масштаб діяльності Ірини Мудрої з 2022 року - репараційний процес і створення трибуналу щодо агресії, я уявляю, що відбувається зараз на різних рівнях. І тим більше дивно, враховуючи масив роботи і успіхи (реальні і великі), що були ще інші епізоди, які сьогодні озвучили (звісно, якщо це буде доведено в суді). Шкода обом згаданим трекам сьогодні завдана значна - та і як причетний до репараційної тематики поки не бачу рівнозначної "важковагової" заміни. З іншого боку - це ще один дзвіночок, що такі високорепутаційні теми мають бути винесені за межі Банкової на рівень уряду (Мін'юст, МЗС або окремий віцепрем'єр) і функціонал не має змішуватися із іншими напрямками. Та й не тільки вони, в принципі.

В цілому я можу зрозуміти, що не так (інформаційно й політично) із коллаборацією Андрій Єрмак - Адвокат+ - «Хартія». Але перепрошую - якщо інші адвокати і юрфірми рекламують такі «нішеві» послуги в соцмережах (це при загальному рівні смертності в ДТП і серед військових зокрема), то проблема ширша. За підсумками 4,5 років можна констатувати, що адвокатура (як спільнота адвокатів, в не інституція) тест на адекватність правової допомоги військовим не пройшла в принципі (більшості «військових адвокатів» присвяується).

Критика чистоти списків використаних джерел У вчорашньому критичному пості Фундації "Де Юре" про Расіма Бабанли в частині критики його академічних напрацювань, мене особливо зворушила фраза "Задали питання про російські джерела". Далі на цьому не акцентують, і ніби й проблеми нема, але осад залишився. Що-ж - як людина яка писала дисертацію в 2010-2013 роках скажу, колеги, що це був зовсім інший Інтернет і доступ до джерел. Навіть "Право України" в ті часи було захищене "пейволлом", не кажучи вже про інші "Вісники університетів провідних наук", які були просто недоступні. Доступ до бази Heinonline вперше в Україні з'явився з моєї ініціативи в 2017 році в УКУ. А вимоги до кількості джерел існували, і російських чи радянських було просто більше. А у вузькоспеціалізованих темах (як моя) - могло бути просто критично більше. Це - дуже привабливий і простий спосіб репутаційно "зрізати" людей, але, м'яко кажучи, методологічно неправильний. Бо тоді вже можна згадувати дисертації, де в списку джерел є класична праця Азаров М. Податки - плата за цивілізацію. Урядовий кур`єр. 2002. № 202 (31 жовтня). C. 4-8. І я таки розумію чому вона там була - часи були такі.

Англійська мова і Міжнародний кримінальний суд Коли тільки опублікували результати конкурсу до Міжнародного кримінального суду від України, я звернув увагу, що один з інших кандидатів (широко обговорюваних), вітаючи переможця конкурсу Кишакевича похвалив його рівень знання англійської мови “майже native speaker“, написав він. Тоді я ще здивувався такому компліменту від цього кандидата, ще подумав «ну нічого собі». А от воно он як, виходить, що це в мене низький рівень розуміння Езопової мови, троллінгу, тобто… https://hromadske.ua/amp/suspilstvo/268961-ne-znaye-anhliysku-na-dostatnyomu-rivni-ukrayinskoho-kandadyta-v-suddi-mks-vyznaly-takym-shcho-ne-vidpovidaye-vymoham-posady

В п’ятницю на Укрправді стаття експертів Фундації "Де Юре" щодо перевірок адвокатів на доброчесність Ідея посилення контролю за доброчесністю «пристані збитих льотчиків», як поетично назвали автори адвокатуру, не нова - ще минулого року один колега-адвокат на закритій зустрічі висловлював ідею декларування всіх адвокатів (бо ж прокурори і судді декларуються, а адвокати чого ні?). А в останньому Тіньовому звіті та проєкті Антикорупційної стратегії міститься концепція декларування членів адвокатського самоврядування.   Експерти «Де Юре» пропонують не просто посилити перевірку доброчесності (яка зараз, фактично, зводиться до довідки про несудимість), а й обмежувати доступ в разі вчинення окремих видів злочинів (корупційних чи проти нацбезпеки) чи звільнення з публічної служби через дисциплінарку.   Також ця перевірка мала б передбачати, що: «громадськість може надавати інформацію, що стосується доброчесності та репутації кандидатів», а «орган, відповідальний за допуск до професії, повинен комплексно перевірити відповідність кандидата критерію доброчесності крізь призму основних принципів адвокатської етики» в тому числі на підставі «інформації про кандидата, яка отримана від третіх осіб». Що я з цього приводу можу сказати? Визнаю, що певна слушність в цих пропозиція є, але так, як вони сформульовані зараз (чому дисциплінарка має автоматично бути перепоною? Чи точно «треті особи» з неверифікованою чи просто упередженою інформацією можуть бути адекватним джерелом?), навряд чи вони є доцільними.   Чому я скептик: проблема не в тому, що кандидатів адвокатуру не потрібно оцінювати в цьому контексті. Просто ми знову  і знову намагаємося вирішити питання доброчесності шляхом ускладнення доступу до професії чи посад, хоча досвід показує, що це працює погано.   Як показує практика, чи, принаймні, моя скромна оцінка суддівських конкурсів, система адаптується до нових умов, і ті, хто мають намір обійти її – обійдуть. А багато адекватних тричі подумають, чи варто їм вв’язуватися в цю історію. В результаті виникає «ефект кобри»: коли надмірне ускладнення доступу до професії не тільки не вирішує проблеми з доброчесністю, а лише створює нові бар'єри    На «вході» варто перевіряти фахові знання і професійний досвід.  Для недоброчесності є дисциплінарна відповідальність і органи правопорядку, і вже координація між одним і другим може мати значно більший ефект. Саме взаємодія цих механізмів, а не нескінченне розширення вхідних бар'єрів (в майбутньому можуть пропонувати ТЗНПК, поліграф і тд), може дати реальний результат. І тому я б зосереджувався саме на реформі дисциплінарки і незалежності відповідних комісій   P.S. Оскільки я є членом Робочої групи з реформування адвокатури, зроблю дисклеймер, що цей текст відображає винятково мої особисті погляди і жодним чином не представляє позицію Робочої групи.

Найімовірніше ситуація навколо призначення Клименка завершиться його призначенням в.о. Міністра оборони на невизначений строк. В принципі - традиційна практика, в попередньому складі Кабінету Міністрів понад півроку в.о. міністрів були Людмила Сугак (Мін'юст) і Олександр Борняков (Мінцифри). І якщо б мені поставили питання класика "Яких ще мені реформ бракує?", я б відповів: внести зміни до Конституції та Закону "Про Кабінет Міністрів України", якими б передбачив, що якщо вакантна посада в уряді незаповнена протягом 60 днів, це є підставою для відставки Кабміну і розпуску Верховної Ради. Так, це б не зняло всіх можливостей для маніпуляцій. Але принаймні б поставило певні рамки

Сьогодні День Конституції і це справді велике свято. Хочу привітати нас усіх із тим, що під час воєнного стану вносити зміни до неї заборонено. А також з тим, що Голова Верховної Ради є цивілістом, а не конституціоналістом, інакше б ми зараз могли обговорювати проєкт Закону Основного (Конституції), хоч окремі ідеї він має і в цьому напрямку. А також побажати, щоб після війни наша Конституція успішного пережила спроби авторів різного роду «конституційних маніфестів» переписати її згідно з власним прочитанням гамільтонівських «Записок федераліста». Зміни необхідні – і вони будуть. Але для початку, як повторює з приводу конституційних ініціатив одна колега «А чинну Конституцію виконувати не пробували»?.

Про реформу адвокатури ч. 2 В продовження попереднього, а саме – частини про відсутність масового запиту на реформу всередині адвокатури.   В моїй книзі я пишу, що на початку ХХ століття в Галичині адвокатські канцелярії ділилися на «панські» і «хлопські». Ця класифікація не стосувалася адвокатів, а їхніх клієнтів: в першому випадку клієнтурою були заможні люди – землевласники, підприємці, громадські діячі (так-так – можете зайти у Львові і подивитися на музеї Франка і Грушевського, себто будинки де вони жили).   В другому – селяни і незаможні міщани.   Так ось – ті адвокати, хто бере участь зараз в реформуванні адвокатури чи виступає з консервативною позицією, чи просто обговорює це «панські адвокати». Які мають сталу і забезпечену клієнтуру, практитку і фірми, що дозволяє думати про те, як може бути краще, і прагнути цього. Або ж навпаки.   Проте більшість адвокатів працюють зі значно простішими справами, з нестабільною клієнтурою і доходами і мають значно приземленіші потреби і виклики. Реформа адвокатури, для них, це об’єктивно щось на фоні, а жертвувати часом на користь участі в цьому процесі вони не дуже й мають змогу. І таких – точно більше половини адвокатури.   І тут є проблема комунікації: вони просто не розуміють, що їм дасть ця реформа? Жорсткіші вимоги доступу до професії? Ну так я вже потратився на репетиторів, щоб дитина на юридичний поступила, хотів їй все передати коли свідоцтво отримує, а тепер ще щось треба буде робити? Зміни до підвищення кваліфікації? Ну було 10 балів, стало 15, тепер 20 буде, чи як? Декларування для членів адвокатського самоврядування? Добре, я й так не планував! Вибори? Та я і так не ходжу, там тільки руку піднімати. І так далі…   Крім того в нас війна, економічна криза, інфляція. І це значний фактор, адже, революційні настрої виникають не тоді коли ти живеш погано – а коли ти хочеш жити краще. Як слушно пише Ніл Ферґюсон:

«щоб знайти пояснення революцій у світі, що розвивається, очевидно, необхідно взяти до уваги і вплив дедалі більших очікувань».

  Тому щоб такий внутрішній запит в середовищі адвокатури, а не лише «панських адвокатів» з’явився, то як мінімум з боку реформаторського середовища варто вести ефективнішу інформаційну кампанію. Або ж чекати ситих часів, коли відновиться ентузіазм і з’явиться оптимізм, а за ними прийде і бажання змін.   Чи є альтернатива? Єдиним сценарієм розрухати більшість адвокатури я бачу боротьбу умовного БЕБ за детінізацію доходів, формальну заборону ФОП для адвокатів із введенням ПДВ на юридичні послуги як в Польщі, наприклад. Але цей сценарій малоймовірний і «консервативний» табір, ймовірно, очолить боротьбу проти цих явищ.   Відповідно, реформа адвокатури залишатиметься дебатами між обмеженим колом адвокатів і причетних. Це не є погано – 90% реформ так проводяться. Але чи спрацює це в цьому випадку – не знаю.

Про реформу адвокатури На сусідньому каналі вийшов реалістично-песимістичний пост щодо змін в адвокатурі. Останні 2 роки я дещо дотичний до теми реформування, але мій настрій схожий, хоч і аргументи інші. Ключова проблема цієї спроби реформування, як на мене – відсутність масового внутрішнього запиту зсередини адвокатської спільноти (якщо констатувати, що вона існує). Давайте відверто – для адвоката-судовика з обласного центру (а це хребет і, ймовірно, найбільш велика частина адвокатури), кілька тисяч гривень і кілька просканованих QR-кодів на рік не є чимось настільки стресовим, щоб народжувало бажання вимагати змін. Я не очікую, що такий запит і з’явиться зараз чи після війни: суспільство втомлене настільки, що очікувати ентузіазму і запалу до змін, як це було в 2014-2017 роках не варто. І не думаю, що будуть якісь різкі рішення, які б змінили цей настрій. І саме тому політично я не розумію непроведення виборів в чинному форматі до адвокатського самоврядування вже четвертий рік як: вони б не призвели до змін, звісно, за винятком персональних ротацій. Як наслідок, реформа адвокатури, станом на зараз, це питання кількох десятків людей з одного боку і ще кількох десятків з іншого. До того ж ті, хто працюють в напрямку змін не об’єднані, вихідці з різних середовищ, із різним, що нормально, баченням тих чи інших питань. В цьому контексті лише вимоги європейської інтеграції, фактично, є єдиним реальним важелем для просування змін. Але й тут варто чекати як далі: чи уряд внесе законопроєкт про реформування до Ради, де він буде підвішений, але це буде зараховане за «виконання вимог Європейської комісії і Дорожньої карти». Чи, все ж, буде політична воля Брюсселю і Банкової дотиснути це питання. І, що головне, яким на виході буде зміст цих змін. "Change? Change? Aren't things bad enough already?" Lord Salisbury

Загадка Що спільного між декриміналізацією порно і реформою юридичної освіти? Позиція МВС. Просто в другому випадку це пов'язане з небажанням ліквідовувати університети внутрішніх справ або передавати їх в систему Міносвіти. P.S. Вчорашня заява Ігоря Клименка, що у них не було зауважень до закону про декриміналізацію викликає, скажім так, сумнів у цілковитій щирості. https://epravda.com.ua/biznes/rada-ne-zahotila-dekriminalizuvati-porno-822107/

Стихійні протести проти законопроєктів не є чимось унікальним. Можна згадати Податковий майдан 2010 р., протести проти мовного закону 2012 р., «Законів 16 січня» на Водохреща 2014 р. (хоч це було частиною ширшого процесу Революції Гідності), та, звісно, минулорічні липневі протести проти обмеження повноважень НАБУ і САП. Так, гасла на фото недосконалі, критиці бракує глибини. Але я давно маю теорію, що такі протести виникають не через глибоке розуміння суспільством змісту законодавчих ініціатив, відсутність якого закидає авторський колектив проєкту Цивільного кодексу, а підсвідоме й інстинктивне відчуття загрози: майнової, політичним свободам чи демократії. У випадку проєкту ЦК єдине що спадає на думку це те, що частина суспільства відчуває загрозу від сукупного трешу, який сконцентрований в цьому законопроєкті. І за рахунок того, що вдалося не якоюсь однією радикальною нормою, а купою "доброзвичайних" викликати таку реакцію, його автори справді можуть увійти в історію Правда не зовсім так би хотіли