29.20 за північ

I drown in envy — but can you blame me? my troubled mind keeps me on toes I used to quitting, I used to failing used to watch people like my foes like their success’s my greatest trouble my biggest enemy, my doom my inspiration’s very subtle, fades into envy all too soon so can you blame me? blame my childhood I blame my parents, god, my friends I fear my dreams are so unlikely that faster I will meet my end. I watch those people, love those people I envy them so much — it hurts. I know my failures are too bitter, but swallow them, and do my part.

ти моя ціла епоха ти — моя рідна тривога моя рушниця і порох, моє мовчання і голос ти була вічна у пам'ять, була живою цікавістю я думав, ти та людина, з якою легко до старості з якою легко будь-що, а потім якось зірвалося ламали двоє кістки, а ті кістки не зросталися палили разом мости, а там тонули без паруса ми були ніби імперія, але і вона вже розпалася ти була цілою ерою, але ця ера закінчилась ти моя ціла епоха, і будеш в пам'яті вічною

дайте лише йому щось, що можна любити і моє серце буде горіти полум'ям живої любові поки не відгорить у ньому багато місця для тої людської любові від якої тепло усміхаєшся чи тремтиш від якої хочеш обіймами гріти холодні обличчя подарунками гріти важкі тіла спокоєм збити з плечей гостре каміння жити для тої любові і тихо холонути кожного дня без любові любити щодня і кожного дня забувати, як то, любити

говорить небо до неба в землі, дай мені трохи води коли захлинаєшся і пливеш у своїй солоній пітьмі я відберу у тебе край твоєї сльози, вип'ю її із сонячним медом, відберу твою силу на трохи і буде менше влади у тебе говорить небо до неба в землі я менше твого глибокого суму, твоєї пряної сили, твоєї гори маю менше важелів впливу, менш тягарів на плечах до мене злетить кожен птах, але кожен зверне завжди униз завжди блакить буде менше твоєї поживи і кожен прихилить чоло на очах у твоєї сили говорить небо до неба в землі я поклоняюсь тобі

[варто було мені знайти кілька натхненних діл як дитина, що билась ногами у мою грудну клітку стала спокійною]

тривожність залізла у горло ганчіркою їжаком, дихнеш, — проколеш собі судини якби хоча б була на те вагома причина — та ж ні, просто так пожертвуєш сном

I doubt love would heal me at all if I ever encountered it I doubt I will ever be loved, to speak on it frankly I doubt life will ever be happy enough to be selflessly joyful I'm sure it will never be truly enough

I'm a little white rabbit, who is scared only by habit who is trying hard to not get herself killed trying hard to have life that's fulfilled to have life that's pretty and joyful while being constantly scared I'm a little white rabbit, not rare and not special in some kind of way I'll be food in an instant, I'm prey most of all when I'm feeling like failure most of all when I'm sure that I'll fail which, well, happens three hundred times in a day I'm a little white rabbit, I'm sorry I can't live my life without fear I can't live my life without worrying

я знаю лише ди- соціацію відчепляю себе від гілки своїх емоцій від коріння того, що я прожила від стовбура свого єства і воно якось легко дихається певний період часу і я навіть не хочу плакати певний період часу навіть не можу цілком згадати, чому колись почала і все здається нормальним на певний період часу на певний період часу дисоціації мені здається, що я досі емоційно жива

відчувати щасливі емоції після довгого часу не-відчування нічого — це боляче як же це неймовірно боляче хочеться взяти втекти кудись щоби голосно плакати просто тому що певний період часу мені було добре жахливо добре це жахливо нестерпно боляче не відчувати нічого а потім відчути більше ніж щось

можна піти на іншу станцію метро до іншого кінця чужого для тебе міста або зовсім у інше місто можна у іншу країну, втекти де нема знайомих нема ланцюгів крім обмеженого бюджету але ні роботи ані родини ані очікувань можна постояти на пішохідному переході поплакати в кутку забутої богом вулиці втікати з поганих районів або від самої себе їсти їжу, яка занадто швидко закінчується пити каву чи чай просто для того щоб пити каву чи чай не курити, але, може, випити алкоголю і коли ноги виснажать кілометри годин коли треба буде уже прокладати маршрут до вокзалу забути, забути відчуття миттєвого спокою забути добову порцію безтурботного існування і дати себе затягнути назад в тягуче липке густе існування-життя

трошки поненавидіти себе і трошки полюбити когось недосяжного для того недосяжного спокою, який приходить тільки вві сні або в дружбі з собою прийняти свої холодні кольорові тіла загубити сенс по дорозі до супермаркету десь у красі ховається те, що тамує спрагу мого життя десь у ній ховаються муки і холод полюбити когось ніби на деякий час погасити свій голос втамувати свій голод, закрити очі на втому самовиснаження, вираження, закритих емоцій осад а коли все знову розвалиться просто постояти осторонь постояти осторонь і поховати образ чужої себе до наступної власне себененависті і самоспалення любові до недосяжного

кажуть, щасливими вірші важко писати тому можете прослідкувати мій ментальний стан за останній час 🫡

i hope our love is nothing like you feared i hope our place is nothing like a prison and that we share our secrets, bed and tea to stay with hope, don’t argue without reason to kiss and walk, say million goodbyes to hold in joy and to embrace in weeping i’d like that very, now I wouldn’t lie but i’m alright, god’s helping other people

я собі найжорстокіший критик, найсильніший удар у плече я б могла починати любити, а за мить - зруйнувати себе щось любити достатньо шалено, щоб в ненависті впасти на дно бо той голос торочить до мене, каже, гірша за всіх, ти ніхто

[meet different people and go different places I used to be picky then I lost my standards]

хронічно роблю неправильний вибір а потім терплю все це для чогось короткого, неживого, красивого для якоїсь історії — яку я ніколи не напишу, і не пробачу собі, почуватимусь вічно винною шукатиму тільки — собі незнайомих облич, переписаних поглядів, кроків, видихів, холодних слів і пауз у розмові німих, живучих ілюзій, що житимуть, поки запал не вигорить а коли вигорить, знайду для себе ще щось нове щоб заповнити пустку глибокої прірви в легенях повільний вдих-видих, і моя панічна атака мине може, справжня любов і ніколи не була для мене

потрохи збираю себе частинами трохи тримаюся купи втома ноги волочить мої по землі а потім не дасть заснути ото і можу писати лише про втому, про хворе горло і самоту де ти, моя вічна книжкова любове, що лишила мене саму?

коли трохи любиш себе, жити настільки легше дихати легше, легше зводитися на ноги ставати на рівні, мити посуд, підніматися з ліжка готувати їжу, іти на роботу, вітатися із сусідами говорити з людьми, лягати ввечері спати іти в душ, вмиватися, усміхатися малознайомим легше приймати себе, навіть крізь призму вічної втоми легше тримати ту теплу надію відчутись нарешті вдома

що було вартим зусиль а що було просто втратою? за що варто було би триматися до кінця, а що кинути ще на старті? обирати менше зло із роздвоєння зла, більший удар кращої нагороди, більше зусиль до якоїсь примарної перемоги, з якої мені абсолютно немає нічого сьогодні тільки уламки скла які час від часу я розжовую з власною їжею запиваю таблетками від липкого життя дивлюсь на свою колишню любов жагу перемогу втрату і думаю може зовсім нічого з того робити було не варто