29.20 за північ

taste of the salty water, feeling of instant relief when summer was slimmer by quarter I knew for a fact, it'll be brief

киваю і усміхаюся їй. скільки ж тобі я готова була віддати любові а більше не хочу і зайвого слова проходжу повз нього, отак, випадково скільки ж тобі я хотіла віддати годин скільки ж хотіла знати, що у кімнаті є ти а тепер і не хочу зустрічатись ніколи дивлюся на стіни гарних, теплих будівль як я любила вас, думаю, скільки у вас я вважала, що точно щаслива а потім до себе: може, це я така, черства, несправжня, зрадлива, що і любов моя - тільки мінлива

кажуть, зустрінься з своїми страхами то я і живу зі своїми зміями вони сплять вночі у моєму ліжку обплітають ноги мої коли йду я по вулиці тиснуть і часом сичать, а я їм мовчу вони недавно стали до мого тіла, і вони підуть разом зі мною в труну вони були моїми страхами і залишаються і залишаться тими кого я боюсь але що з мого страху, якщо я з ними довіку то отак і мирюсь

I promised to never hate them to forgive or forget to ignore, or even be patient like that well, I lied.

я не скажу, будь моїм щастям (його я не заслуговую) скажу, будь моєю журбою але не будь моєю жалобою будь для мене корінням, коли викорчую себе із чорнозему але і не стань для мене наповненням, коли відчуватимуся порожньою я не скажу, будь зі мною довіку, бо я так довго не зможу. скажу, просто не опускай погляду, як зустрінеш мене по дорозі. не ненавидь мене, якщо ти це, звісно, зможеш і дозволь мені тебе не ненавидіти, як й не бачити твої очі у кожному

нехай любов для тебе буде легкою, ніжною і трохи терпкою, як шоколад що тобі подарують, і ти повернеш її назад що ти будеш високим в чужих очах, чужих теплих очах, чого в моїх вже ніколи і не побачиш як і поваги нехай хтось усім серцем прагне твоєї уваги нехай щастя твоє буде живе і гладке але давай так, щоб в моєму житті більше ніколи не було навіть згадки тебе

хочеш любити — будь готовим і поховати близьку для себе людину бо життя відбирає стільки ж, скільки дає брешу, відбирає ще більше дозволить відчувати себе вільнішим дозволить обіймати чуже тепло а потім тримати холодну руку і плакати дозволить плакати від щасливих моментів а потім душити відсутністю сліз, пустотою і німотою ти скажеш, я з тобою, я буду з тобою але чи хочеш ти дійсно бути крізь радість і сум в здоров'ї й хворобі до самої смерті тим більше, якщо смерть прийде отак передчасно

so much easier, so, so much better to be left and to leave than to stay with them, live with them expect something of them and to be expected by them why did I quit being there in my comforting sorrow in my wishful thinking of love alone in my room why did I think that it'll be much better like this

let me revisit every last bit of the memories where I know that I cannot be free I cannot be me who the child in me wanted to be because of myself ironically, clear as day walking in circles every damn week and a month and a day and a year I am tired to play and lose all of the games I am tired to need reassurance to think I am never enough ‘cause I’m never enough for myself and I never will be cannot be who the child in me wanted to be and I’ll never forgive me

what if I go there and stand in the rain till the cold wraps up my body till my lungs freeze and exhale finally there what if I stand in the rain soaking wet waiting for trembling to reach my whole body what if I stand there alone to feel truly alone but not broken or left what if I’m there for the sake of feeling the rain than to in my bed hearing droplets fall again and again just why life feels so heavy so that I want to stand in the rain