Олександр Козинець | вірші

Мій кожен вірш — теорія вогню. Вогонь той — променистий і великий. Бо кожне слово, вдягнене в броню, Колись я сам до себе і покликав. Мій кожен день — теорія людей, Де ранок променистий від вологи. Знання, що все кудись іде, Тому і слід дивитися під ноги. Мій кожен сон — теорія бажань З умовою, що сни — така ж реальність. Що кожен нерв — це пасинок ножа. Якщо є перші, значить, є й останні. Мій кожен порух — це і стан, і дух, Бо спершу думка визначає намір. Бо навіть помисли впливають на ходу Й світи будують різні поміж нами. © Олександр Козинець, 2024

Ти прокинулась вперше такою дорослою. Ранок для тебе виспівував за вікном. Знову дощ в цьому місті буде за розкладом, Знову рамки і стіни зникнуть зі сном. Ти сьогодні прокинулась з власної мірності, Ти відлущила з себе старі тіла. Нестабільність — найсталіша з закономірностей, Як бажання у повінь рушати вплав. Ти розплющила очі і вперше побачила, Як розкішно і солодко пахне весна. Ти під очі приклеїла куплені патчі І м’яку прохолоду відчула з вікна. Ти прокинулась, вперше солодко виспавшись, Усміхнулася світу, а він — тобі. Бджоли гучно кружляють над цвітом вишні. Сонце життя освітлює, світло росте в добі. © Олександр Козинець, 2024

Валентина Семеняк з теплом та світлом про мій поетичний календар "Стежки босоніж" http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2024/05/30/115017.html

Бог знає якою ціною Україні дається перемога бачить як змінилися думки тих хто ворогів називав «мо́біками» й сміявся з їхніх недолугих облич та старої форми бо побачив що й людей і озброєння у ворога достатньо Бог читає всі державні папери на яких представники української влади обіцяють борги за війну віддати українськими землями та порушити інші статті Конституції Бог мовчить і усміхається бо усвідомлює що не їм вирішувати кому ці землі належатимуть та хто як має жити жінка пів року ходить в різні інстанції намагаючись узаконити добудовану літню кухню та погріб на спільному з сусідами подвір’ї а їй вперто повторюють що будинок в якому вона проживає багатоквартирний і вся земля двору — у спільному володінні мешканців а отже її кухню й погріб узаконити поки не можна вона вкотре виходить з чиновницьких кабінетів здіймає очі до Бога який її чує й відповідає — не хвилюйся їм ця земля не дістанеться просто спокійно живи користуйся тим що збудоване й дякуй за те що маєш а далі побачиш Бог свою випрану форму сушить на березі річки всміхається сонцю дякує воді гладить лебедя за кілька годин його одяг висихає і як тільки Бог одягає спорядження чує по рації голос командира — Всевишній прийом вирушай на чергування як чути? — чути добре командире на чергування вирушаю — з Богом Всевишній — з Богом! © Олександр Козинець, 2024

Сьогодні маю ось таку радість. Під однією обкладинкою — результати шести років наукової роботи Ангеліни Олійник. Її бакалаврська, магістерська роботи та тези доповідей, присвячені дослідженню творчості Олександра Козинця. Пишаюся, дякую та бажаю нових перемог у всіх сферах вашого життя! Дякую за цю кропітку працю, пані магістр філології!

Куди оком не кинь — у всього висока ціна. Тільки на наші страждання — весняний розпродаж. Ніхто не питав, навіщо усе те, що сталось, нам. Та чи хотіли таких поранень земля й природа. Куди оком не кинь — вокзали, дороги мости. Колір весни років десять — зелений піксель. І в кожній ранковій молитві: «Господи, захисти! Забери цю орду якнайшвидше й подалі звідси!» Хай приходить тепло, з лякливим позирком, все ж, Хай піймають його навперейми наші тіла й обличчя. Хай стане любові знати межі й не втратити меж, Хай нам спокій і мир у радості будуть звичні. Куди оком не кинь — всюди приходить весна. Визеленює простір бруньками й туманом раннім. Все менше бачимо страхів довкола і в снах: Гоїть природа наші життя поранені. © Олександр Козинець, 2024

22 травня 2024 року на мою презентацію в бібліотеку імені С. Васильченка в Києві завітав наймолодший слухач! Його усмішка — це підтвердження того, що все вдалося! Дякую усім присутнім за теплі запитання, за те, що читаєте українських авторів та радите їх друзям!

Хлопчик стоїть на вулиці по коліна в воді. Він плаче від відчаю: втратив свого собаку. Доки одна частина світу тонутиме у біді, Іншій частині світу буде на те однаково. Чорний від гару кухоль тримає в руках чоловік. На війні чай чи кава — то вже і так багато. Досі мріє про розкіш — світлий дитячий сміх Та малі рученята, які обійматимуть тата. Жінка, вся в попелі, силу відчула пожеж: Згорів її дім. З донею ніде дітись. Йде, мов приблуда, вузькою сирою стежкою. За ними сумно плетуться чиїсь чужі діти. Реанімуємо світ: розряд-секунда-розряд. Апарат штучної вентиляції — терміново! Хлопчик стоїть у воді. Чи знайде тепер він тата? В новинах — війна й політика. І більш нічого. © Олександр Козинець, 2024

Друзі, тільки вам анонсую свою нову пісню «Падає небо», яку ви в червні вже зможе почути на різних платформах. А поки ж всі інші мої пісні можна почути тут: https://youtube.com/playlist?list=PLv2C5p9oKj5wOvAw-3TY9Nm2BzLCcvlQ_&si=6PmDi3Pay0p2M3x5