Time of the Titans

А український народ в цій ситуації буде в ролі боржника з якого будуть вибивати кеш за програш, хоча ми й не грали то.

​​У зв'язку з останніми новинами, Україна(точніше політ.керіаництво) це як гравець в картковій грі, який потрапив у дуже складну партію, де інші вже давно домовились між собою, шансу виграти нуль, але гравець наскільки не усвідомлював цього, що сам погодився грати та ще думав зірвати куш..... Але в реальності ще гірше, гравець просто тупий, і лише робить вигляд, що в нього Royal Flush і він усіх опустить, але його доля уже визначена. ••• Присутність Зеленського на мирних переговорах щодо України не є обов’язковою, — Трамп. «Я взагалі не хотів би, щоб він туди їхав», — заявив американський президент. •••• росія в рамках мирної угоди може надати компаніям США права на родовища корисних копалин в тимчасово окупованій частині України, — WSJ. ••• А чому так все сталося, можна провести алалогію з кораблем, якщо їм керують ті, хто не знає курсу, боїться шторму або думає лише про власну вигоду — він або зіб'ється з шляху, або потоне. От і думаєш, що буде з кораблем, яким управляють такі кадри як у нас.

Говоримо з Юрою Романенко про Pin-UP https://www.youtube.com/live/T8uKAk38ON8?feature=shared

​​Ґійом Фай ще писав про НЛО🪐🛸 і навіть є праця "Прибульці від А до Я". Це свого роду довідник, що охоплює теми, пов'язані з нло, уфологією та самою можливістю існування позаземних цивілізацій. Він підходить до цієї теми філософсько й культурологічно; розглядає не лише наукові аспекти, але й вплив ідеї існування позаземних цивілізацій на людське суспільство, релігію та культуру. "З соціологічної та філософської точок зору, позаземна гіпотеза є вельми неоднозначною щодо юдеохристиянської цивілізації Заходу, яка водночас як відкидає, так і приймає її. Вона приймає її, тому що вона зміцнює її повсюдний месіанізм. Вона відкидає його, тому що він єретичний та суперечить її принципам антропоцентризму, які можна підсумувати таким твердженням: у Бога є лише одне вище створіння, створене на його образ і подобу – людина. Чи можете ви уявити собі Христа, який помирає за спасіння інопланетян? "Так", – відповів на це Теяр де Шарден. Але його вважали єретиком... Як раптом з космосу виринули інші істоти, можливо, навіть від інших богів... Велика проблема. Земля перестала б бути центром всесвіту. Цивілізації й вищі види існуватимуть вже деінде. Це була б друга коперниківська революція. Вторгнення Інших зачаровує і вабить, але також тривожить і пронизує наше колективне несвідоме. Думка про те, що людина не самотня у Всесвіті, що космос – це не крижана пустеля, опера мерехтливих зірок, спокушає, але й засмучує цю цивілізацію, яка так пишається своєю хиткою визначеністю".

І що найжахливіше, що в цій грі, прості українці в ролі пішок, розхідного біоматеріалу

Незалежність?

​​Прямих доказів немає, що USAID безпосередньо фінансувало Майдан, але водночас багато організацій, які брали участь у протестах, отримували гранти від західних фондів. Ну й кажуть буцім USAID всього-навсього підтримувало так зване "громадянське суспільство" в Україні, що могло сприяти активізації протестного руху, а прямо протести не фінансувало. Хмм.... ••• ​​Війна часто нагадує гру в покер – чотири гравці та джокер Щоб вести політичну, ідеологічну або збройну війну (всі ці ситуації схожі) – необхідно вміти розрізняти чотири категорії гравців: — Гравець номер один: ви. Ви боретеся за власну безпеку й існування, намагаєтеся врятувати власну шкуру і, коротше кажучи, захистити своє майбутнє. Зрозумійте, що незалежно від того, хто ви – людина, країна чи народ, у вас немає постійних союзників, а є лише тимчасові. Адже ви самі, цілковито самі. — Гравець номер два: зрадник, який належить до вашого табору; "сім'янин", колабораціоніст, якщо висловлюватися ясніше. Це той, хто вступає в змову з ворогом, вдягає незліченну кількість різних масок і проявляє незліченну брехливість. — Гравець номер три: супротивник. Попри свої спроби послабити вас чи принизити, він не обов'язково прагне до фактичної (фізичної) колонізації. Він завжди може змінити своє ставлення до вас і стати тимчасовим союзником. Крім того, він може виявитися недолугим та часом мінливим. — Гравець номер чотири: ворог. Це вже зовсім інша справа! Його мета – убити вас, колонізувати й винищити. Він також прагне вбити гравця номер три. — І, насамкінець, у нас є джокер, тобто непередбачуваний "п'ятий гравець", який в останній момент систематично стає на бік переможця, але який спочатку нікого не підтримує і проголошує нейтралітет.                     ••• А тепер ось ваше завдання: дайте кожному з чотирьох гравців, а також джокеру конкретне ім'я. І ви побачите, наскільки все стане зрозумілішим! (Ґ. Фай) ••• А тепер подумаєм хто ми в цій грі. І здається, що Україна – це банально ошуканий гравець у великій геополітичній грі, де всі інші вже давно зговорилися, ми в ролі лоха в грі, який 100 відсотків програє кеш, бо в ситуації немає рівних умов, чесних правил чи можливості перемогти стандартними методами. Коротше кажучи нас розводять. Ну й що в реальності, так би мовити за ширмою гарних наративів? –Ми собі науявляли що маємо вибір, але всі наші кроки вже прораховані іншими. Приміром, не так давно волали про кордони 91 року, до останнього українця, тепер уже будем мириться, переговори й т.д. Думаєте це ми так різко змінили курс, чи нам допомогли? Жодних виборів, а тепер уже поговарюють, що можливо треба б. – Наші так звані союзники насправді просто використовують нас у своїх інтересах створюючи ілюзію партнерства. – Ворог, яким нам видається один із гравців, може бути лише ширмою для справжніх ляльководів, або їх лялькою. Тому, якщо прослідкувати за нашою незалежною політикою, то може здатися враження, що головні рішення ухвалюються аж ніяк не в Україні, а десь за її межами. ••• Україні просто треба усвідомити, що нас вибачте наєбали і стати реальним гравцем. А що для цього треба? По-перше, припинити всюди нить, строїть із себе нещасну жертву і почати створювати власні правила, шукати нестандартні рішення, використовувати слабкі місця опонентів. Коротше, грати свою гру, бо не можна виграти за чужими правилами, позаяк вони завжди зміняться не на нашу користь. І найголовніше, так це визначити справжніх гравців та їхні інтереси. Не плутати маріонеток із тими, хто реально ухвалює рішення. Те, що нас розвели як лохів, кіданули, це ще не привід приймати поразку, якщо звичайно ми роздуплимось. Це означає, що настав щас відігнати ілюзії та почати діяти розумно.

​​Проживання – це екзистенційна та етологічна функція, яку Гайдеґґер і Лоренц описували, кожен своєю мовою, як важливу для психологічної рівноваги індивідів і груп. Але система перетворює нас на резидентів, а не мешканців. Лицемірне збереження територіальних відмінностей у правовому плані та в плані індивідуального митного контролю, як і перетворення національних кордонів на пункти оплати за проїзд або поліційні пости, позбавляє нас відчуття зайняття нашого специфічного групового простору. Планета інтуїтивно відчувається і сприймається як зіставлення спеціалізованих зон: зона сонячного відпочинку, зона нафти, зона Західної Європи тощо. Відтак виникає патологія переживання простору: земна природа втрачає свою таємничість і стає, згідно з цими ідеологіями, «парком» (екологічним), смітником або шахтою для експлуатації... Навіть підкорення космосу, комерціалізоване і прораховане, втратило у 1975-1980 роках свою силу авантюрного виклику, на якому, зрештою, базувався весь його динамізм. Система убивства народів: I Від цивілізації до системи. Частина 2

Дивно читати новини по типу "Україну підтримуватимуть союзники до 2027 року" й т.д., коли в України немає жодного союзника. Так, жодного, бо в нас не підписано союзного дововору навіть з одною зашмирганою якось країнкою. Є лише держави-партнери і все. А партнери можуть не гарантувати (і зазвичай не гарантують) військову чи економічну допомогу в критичних ситуаціях.

Спробую пояснити цивільним, бо військовим точно все зрозуміло. Втрати противника на напрямку залежать від багатьох факторів. Так, один з них – це рішення командира. І якби це був єдиний фактор – тоді окей, можна було б зробити статистику втрат противника і втрат своїх сил, але… «о Боже, вона вже є!» вже ведеться і ГШ її має, і вона не публічна – що є повністю нормальним. Але давайте перелічимо інші фактори (хоча я впевнений, що теж можу декілька впустити). - Комплектація особовим складом. - Рівень та час підготовки особового складу. - Комплектація озброєнням, технікою АТ/БТ, засобами РЕР, РЕБ,БПЛА, боєприпасами.Умовно у однієї бригади немає тих технічних можливостей вражати таку кількість противника, а у іншої є. - Моральний стан (залежить від безлічі факторів). - Час перебування на лінії бойового зіткнення. - Керування своїм або приданим підрозділом (нагадаю, зараз 90 відсотків, якщо не 100, бригад мають в підпорядкуванні безліч приданих підрозділів) які в свою чергу готують, комплектують їх штатні командири. - ІНТЕНСИВНІСТЬ напрямку – умовно є напрямок, де не відбуваються штурми місяцями, а на іншому - кожен день по 5-10 штурмових дій. Наприклад бригада, яка стоїть на лівому березі Дніпра в Херсоні – буде вбивати менше противника, тому що в них така обстановка, проте у комбрига буде "низький рейтинг" хоч від нього це не залежить. - Географія місцевості та кількість особового складу противника, в тому числі засоби старшого начальника ПРОТИВНИКА. Поле, лісиста місцевість, болота, місто, село без капітальних будівель- диктують умови ведення бойових дій. Також включимо сюди протяжність лінії бойового зіткнення - хтось тримає смугу в 5 км, інші в 15-25 км, і це також тягне за собою комплектацію особовим складом. - Керування власними силами взагалі - приклад бригади, які повністю розділили по батальйонам по різним напрямкам і командир бригади взагалі не керує своїм особовим складом. - Умови ведення бойових дій – старший начальник може перекидати бригаду з напрямку на напрямок безкінечну кількість раз в будь який проміжок часу (бо от він так хоче, він так баче) – чи винен комбриг ? В тому числі старший начальник може забирати в тебе твої підрозділи на провальні напрямки, і давати замість непідготовлених мобілізованих, або не давати нікого. - Засоби старшого начальника – умовно перекидання засобів з одного ОТУ на інше, котрі обирає по своїм особистим міркуванням вище військове керівництво. - Втрати особового складу та втрати позицій – знов таки обов’язковий фактор, який не має права бути публічним до кінця війни. І от вам інша сторона медалі – навіщо все це, а головне на*уя? На що будуть впливати ці рейтинги? На те, що згідно з рейтингу будуть розподілятись озброєння та техніка, або призначатись комбриги на посади? Так статистика існує, вона не публічна і ГШ її має, вона просто не працює. Не працює тому, що це іншими словами перетворюються в «місячну отработку», є безліч способів у*бати фпв в один той самий танк, та подати один танк як 10 - з різних ракурсів, різними підрозділами. Статистика повинна не заохочувати або карати, вона існує для АНАЛІЗУ – кожне питання треба вивчати окремо, чому так відбулось, чому там виходить, а тут не працює – і робити висновки, може людина не та, може умови не ті, може йому задачі такі ставили генерали «вперед вперед». І ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ЦЬОГО АНАЛІЗУ відбуваються якісь зміни в середині системи. Але ж нам треба перетворити все в ШОУ! Якщо командири почнуть хвилюватись за свої «рейтинги» - нам всім пізда. З повагою ваш "якийсь там підполковник".

Таблетка для памяти. Ваш партнер по парламентской коалиции «слуга народа + опзж» в день большого вторжения. Вот публикация моя. Его ничего не лишают. Он — Герой. Не санкций и уголовного производства. А Украины. Поэтому, друзья, не ведитесь. Поделись и подпишись на Свободный

​​(...) практично неможливо порушити тему правого соціалізму, не наштовхнувшись на миттєві перепони. Консерватори гордовито відкидають цю концепцію, стверджуючи, що соціалізм є виключно лівацьким за своєю природою. Прогресисти, з іншого боку, наполягають на тому, що будь-який правий соціалізм був просто пропагандистською маскою для корпоративного соціалізму й етнічних чисток. Крайні ліві просто приєднуються до консерваторів у запереченні існування такої концепції, адже, зрештою, існує лише один вид соціалізму. Хоча ці межі можуть бути зручними для нашого загалом швидкозмінного й інтелектуально ледачого суспільства, вони не вичерпують всієї повноти історичної картини. Насправді соціалізм – це широка категорія, в якій легко можна знайти місце для правих рухів, які часто демонстрували нові концепції як людини, так і економіки. Виділення правди для створення кращого образу вимагає від науковців, які підходять до теми з цілісної, незаангажованої перспективи. Це залишається моїм головним завданням (...), особливо з огляду на те, наскільки дефіцитним є матеріал про правий соціалізм у нашому сучасному світі. (Мартін Ґолдберґ)

​​"Сила держави – єдина гарантія того, що людина здатна бути вільною і, перш за все, бути сама собою. Бути самою собою, жити згідно з власними інстинктами й власним шляхом так само важливо, як і бути вільною: і, можливо, врешті-решт, бути вільним – це не що інше, як свобода". (Моріс Бардеш)

​​"Хто в своїх невдачах звинувачує інших, ворогів чи дух часу, той не заслуговує на перемогу. Адже цілком природно, що ворог повинен пригнічувати вас і що обставини повинні бути ворожими". (Ґійом Фай)

Обери свій лук ✅

😂

Ґійом Фай з Жульєном Фройндом на колоквіумі Saint-Exupéry(1999), організованим GRECE.

​​Війна часто нагадує гру в покер – чотири гравці та джокер Щоб вести політичну, ідеологічну або збройну війну (всі ці ситуації схожі) – необхідно вміти розрізняти чотири категорії гравців: — Гравець номер один: ви. Ви боретеся за власну безпеку й існування, намагаєтеся врятувати власну шкуру і, коротше кажучи, захистити своє майбутнє. Зрозумійте, що незалежно від того, хто ви – людина, країна чи народ, у вас немає постійних союзників, а є лише тимчасові. Адже ви самі, цілковито самі. — Гравець номер два: зрадник, який належить до вашого табору; "сім'янин", колабораціоніст, якщо висловлюватися ясніше. Це той, хто вступає в змову з ворогом, вдягає незліченну кількість різних масок і проявляє незліченну брехливість. — Гравець номер три: супротивник. Попри свої спроби послабити вас чи принизити, він не обов'язково прагне до фактичної (фізичної) колонізації. Він завжди може змінити своє ставлення до вас і стати тимчасовим союзником. Крім того, він може виявитися недолугим та часом мінливим. — Гравець номер чотири: ворог. Це вже зовсім інша справа! Його мета – убити вас, колонізувати й винищити. Він також прагне вбити гравця номер три. — І, насамкінець, у нас є джокер, тобто непередбачуваний "п'ятий гравець", який в останній момент систематично стає на бік переможця, але який спочатку нікого не підтримує і проголошує нейтралітет. ••• А тепер ось ваше завдання: дайте кожному з чотирьох гравців, а також джокеру конкретне ім'я. І ви побачите, наскільки все стане зрозумілішим! (Ґ. Фай)