Nerd Campfire

Lysfanga: The Time Shift Warrior — це незвичайний проєкт, про який ніхто не говорить. Частково це зрозуміло, бо за невиразним першим враженним ховається чудово реалізований концепт, який складно пояснити. Це екшн-пазл, де потрібно проходити бої-головоломки, постійно відмотуючись у часі на початок енкаунтера. При поверненні у часі, гра запам'ятовує ваші дії перед цим і створює копію з минулого, що буде відтворювати ці дії на новому часовому відрізку. І якщо на початку бої доволі прості і необхідно всього по 2-3 минулих "я" для проходження, то під кінець це перетвориться у багаторівневі часові челенджі із великою кількістю умов. Рекомендую не просто проходити бої, а націлитись на побиття виставленого розробниками часу на кожен із них. Такий підхід дозволяє грі максимально розкритись і дарує безліч моментів, де відчуваєш себе генієм. Я отримав масу задоволення! Якби у грі були цікавіші наратив та персонажі, то я міг би подумати, що це творіння Supergiant Games. Сміливо! Свіжо! Інноваційно! #рецензії

Я вперше пройшов Rain World і це був незабутній досвід. Дивно, як я постійно втомлювався у неї грати через її ворожість, але повертався щоб спробувати ще хоча б одним оком зазирнути за ширму секретів цього, на диво живого, вмираючого світу. Це не було легкою подорожжю, і в цьому й суть. Це пригода про те, щоб годинами втрачати свій прогрес лише для того, щоб дізнатись щось нове про правила світу і подолати пов'язані із ними труднощі за пару хвилин. У ній ти цінуєш тихі та спокійні моменти, бо вони можуть обірватись у будь-яку секунду. Вона про пізнання довкілля та своїх власних лімітацій. Але яким би ворожим не був світ і наскільки несправедливі б не були умови — шанси є навіть у найслабших, якщо вони ними скористаються. Я сильно вражений тим, що я пережив. І я не праную покидати Світ Дощу. Я повертатимусь. У різних образах, кожен раз все більше підготовлений до того, що мене чекає! Плекаю надію зробити відеоесе про одну із ключових тем цієї гри, але вже після завершення мого поточного проєкту. #думки

Пару годин тому, багато популярних, і не дуже, інді студій одночасно і без деталей опублікували загадкове зображення зі своїх ігор, що складається у три букви "i". Всі вони прикріпляють до цих публікацій посилання, на якому ведеться зворотній відлік до "наступного анонсу": iii-initiative.com Підозрюю, що це якась гігантська колаборація цілої купи інді студій для анонсу чогось справді великого. ііі дуже явно відсилає до відомої всім абревіатури ААА. Чи це буде щось типу злиття студій у одого великого тріпл-інді видавця? Чи, можливо, це буде якась платформа для старту інді проєктів? Чи просто інді-конференція? Дізнаємось через 16 днів! #шо_там_по_інді

Як я й обіцяв, пропоную вашій увазі лонґрід про те, чим я взагалі займався на відеоігровій конференції Games Gathering 2024. Фактично, це компіляція моїх вражень від того, що я там бачив, із ким спілкувався, та найголовніше — у що із майбутніх українських інді ігор я там зіграв! Приємного читання! https://telegra.ph/GamesGathering2024-03-05 #лонгрід #шо_там_по_інді

Tiani Pixel нашерші анонсувала свою нову гру! ABYSS X ZERO — це 3д метроїдванія, також натхнення класичними 3д Зельдами, що комбінуватиме у собі швидкі бої, дослідження підземель та гру за двох окремих персонажів. Виглядає соковито. Дуже радий бачити такий прогрес і зміну перспективи на фоні попередньої гри і такий явний прогрес. Точно слідкуватиму, адже Unsighted мені нейповірно сподобався! Платформи: поки заявлено лише про PC Реліз: - Посилання: - Steam - Twitter розробниці #шо_там_по_інді

Тарас Смутненко із каналу Відеоігровий Смуток сьогодні випустив зимовий (зненацька) епізод свого подкасту Press X to Журба, у якому він та ще одинадцять контент-кріейторів діляться своїми зимовими відеоігровими історіями. Як ви вже зрозуміли, серед них ви почуєте не лише багацько потенційно знайомих вам голосів крутезних творців, а й мій власний. Спішіть послухати випуск, поки зимовий запах остаточно не вивітрився. Приємного прослуховування! youtu.be/RKj1oguthBk?si=LA_BJkgXLh5Ev8RK

Olija — це емоційна коротка пригода із неочікувано приємним і продуманим ґеймплеєм. Ваш корабель трощить морська тварюка. Здавалося б потонувши, ви все ж прокидаєтесь на невідомих островах. Знайшовши магічний гарпун, який неначе обрав вас, ви дізнаєтесь, що із цього місця є вихід. В ядрі це екшн-платформер, де бої та пересування побудовані навколо метання гарпуна і можливості телепортуватись до нього. До такого, і так приємного, процесу розробники додали другорядну зброю, додаткові здібності, епічних босів, неймовірний саунд дизайн, непогані пазли та живих персонажів. Весь ігровий досвід у Olija був настільки органічним, що я і не можу виділити якийсь аспект окремо. Бої концептуально прості, але інколи челенджеві та дозволяють побудувати свій стиль. Босів небагато, але вони вигадливі та видовищні. Дизайн рівнів лінійний, але у ньому достатньо роздоріж. Наратив ненав'язливий, але вимальовує цікавий чудернацький світ у який віриш. Дуже насичена та душевна подорож, як на тривалість у п'ять годин! #рецензії

#зараз_граю у Final Fantasy XII Взагалі, я давно одночасно хотів і не хотів у неї зіграти. Мене приваблював візуальний стиль але не дуже подобався сетинг середземноморських зоряних війн. Мене зацікавила нетипові механіки прокачки і "програмування" боїв, але при цьому я переживав, що бойова система буде доволі нудною. І спочатку все так і було, я отримав очікувані плюси і мінуси. Проте, як це притаманно жанру, гра почала розкриватись десь після 15 годин... Частково, це не її заслуга, адже я вирішив ускладнити для себе легкі бої FF12, прокачуючи персонажів так, щоб у них не було забагато хп чи занадто хороших білдів. Але все ж, гра мені це дозволила, і, нарешті, на 20 годині проходження я починаю її любити. Особливо приємно грати у неї на свічі в портативі. Наприклад, в дорозі. Не знаю, чи писатиму про неї ще щось на каналі. Бо хоч мені й подобається в сюжеті комбінація пошуків себе та політичної драми, я не відчуваю якоїсь синергії цих тем із ігровим процесом. Буде видно. А у що зараз граєте ви?

Я їду на Game Gathering! Це конференція, що присвячена розробці відеоігор та створенню контенту про них. І я пройшов на неї акредитацію як медіа. Тому буду буцім крутий, із бейджиком ходити, грати у всякі інді в розробці та задовбувати інді девелоперів своєю духотою. Офлайнова частина конференції відбудеться 2-3 березня у Львові. Після самого заходу планую написати лонґрід із своїми враженнями від нього. А якщо ви також плануєте там бути - то це чудова нагода зустрітись зі мною вживу, обговорити всякі ньордівські теми і випити разом пива.

Momodora: Moonlit Farewell — це не лише дуже красиве завершення історії, довжиною в 14 років, а й просто чудова маленька метроїдванія. У ній гарно практично все, від візуального стилю до музики, від левел дизайну до атмосфери, ця гра просякнута любов'ю. Особливо приємно було бачити українську локалізацію! Хоч гра не є винятковою у жанрі та не привносить чогось кардинально нового на фоні попередньої частини, вона пропонує короткий концентрований досвід без зайвих та непотрібних елементів. Я навіть засумував за часами, коли метроїдванії проходились за 8-10 годин... ЇЇ, все ж, можна грати без знайомства із попередніми іграми. Але я раджу почати із Reverie Under The Moonlight і сміливо пропускати перших три гри, якщо вам не цікавий процес дослідження розвитку серії із посереднього клона Cave Story в те, чим вона стала. А стала вона чаріним самобутнім творінням, закінчення якого так приємно, але й сумно спостерігати. Надіюсь лише, що натяки на спіноффи (чи новий IP) у грі я собі не надумав. #рецензії

🌕Lunacid став для мене свого роду відкриттям. Я очікував похмурий олдскульний данджен кроул і, в принципі, я його й отримав. От тільки я зовсім не очікував що така гра зможе подарувати мені стійке відчуття затишку та спокою після проходження. Я в захваті! Спробував хоч якось сформулювати хаотичну лавину емоцій у своєму тексті за посиланням нижче. Вибачте, якщо вийшло сумбурно... Приємного читання! https://telegra.ph/Lunacid-02-04 #лонгрід

За 5 хвилин розпочинаємо стрім! youtube.com/live/xtATb8S5-nI?si=-L-sBajYa7boAjIX

Готуйте ваші некрономікони, та запасайтесь здоровим глуздом, щоб могти їх читати, бо сьогодні ми відправляємось у Шіокаву! Я обіцяв організатору цього перекладу провести стрім, коли він його релізне і ось я тут, до ваших послуг. День: сьогодні, 2 лютого 198Х рік Час: 19:00 Місце: на моєму ютуб каналі youtube.com/@nerdcampfire Приносьте гарний настрій та щось пожувати! Також, рекомендую почитати мій лонґрід про цю гру, щоб трішки краще розуміти незрозуміле і невимовне, що відбувається на екрані: t.me/NerdCampfire/1513

Старий потяг сповільнює хід і зупиняється на своїй останній станції. Кінець світу вже близько, і ви нарешті прибули до приреченого міста... WORLD OF HORROR (v.1.01) Українізатор версії 1.0 доступний за посиланням. Є побажання? Знайшли помилку в тексті чи графічний артефакт? Будь ласка, приєднуйтеся до Телеграм-чату. Нові версії українізатора публікуватимуться в основній групі. Гарної гри!

Одне питання: чому ви ще не грали у For The King? ‍ Перш ніж ви почнете відмазуватись, знайте, що ви просто зобов'язані покликати до себе двох друзів (ну або зібратись в діскорді) і зіграти у одну із найцікавіших відеоігрових "настілок". Ніяких "але". Якщо ж ви вже відноситесь до людей культури, але все ще не пробували нещодавній сиквел, то у мене для вас чудові новини: ми із друзями пройшли For The King II і це, майже у всьому, покращення формули. Хоч у продовженні й немає деяких класів, типів зброї чи навіть ігрових механік із першої гри, їх заміняють нові. Видно, що розробники викидали те, що працює не дуже добре (бард, наприклад) і придумували те, що вписалося б доречніше у концепцію гри. І якщо упускати деталі у вигляді нових класів, нових типів зброї, нових енкаунтерів чи нових ворогів, найважливішими я вважаю три нововведення: - Сиквел не треба проходити однією кампанією, як це було у першій грі. Тепер кампанія поділена на п'ять глав, кожна із яких по своїй суті є міні-кампанією, зі своїми правилами і своїм фокусом на чомусь окремому. Це не тільки дає більше різноманіття в плані перепроходжень, це ще й полегшує збір людей на гру. Адже кожна глава є новим забігом із новими персонажами і проходиться за одну-дві ігрові сесії, що не так морально складно, як одна довга кампанія на три-чотири ігрових сесії із першої частини. Також, у межах цих глав відрізняється і робота механіки хаосу, що відчувається як дуже логічна і природня зміна. - Бойова система зазнала серйозних змін. У FTK2 персонажі гравців і вороги мають по дві лінії на бойовому полі. Ближньою зброєю можна атакувати лише із передньої лінії, але по будь-якій лінії ворога. Тоді як стріляти чи кастувати можна із будь-якої лінії, але найкраще ховатись на задній, за кимось із щитом, бо тоді тебе не можна буде вибрати ціллю для атаки. Те ж працює і для ворогів. Дії в бою тут діляться на основні та додаткові, адже тепер по полю потрібно переміщатися. В цілому, бої стали набагато більш тактичними, адже ворогів можна переміщати, бити масовими атаками і накладати стихійні ефекти на окремі клітинки поля. Тому як ваше позиціонування, так і позиціонування ворогів є дуже важливим. - Нову гру можна грати на чотирьох, що особисто для мене було величезним плюсом. Якихось серйозних змін це за собою не несе, адже бойовка і так перероблена, просто ворогів на мапі стало трішки більше. Даунтайм дещо збільшився, але це й так логічно. Особливо приємно було бачити українська локалізацію на релізі. Чув багато критики у її сторону, але як на мене, вона доволі адекватна. Особливо враховуючи що у сиквелі, як і у оригіналі, присутній доволі дуркуватий гумор із відповідними власними назвами. В цілому ж, це чудовий сиквел чудової гри. Вона, як і оригінал, подарувала мені та моїм друзям багато яскравих та по-своєму унікальних емоцій у вигляді такого рідкісного кооперативного експіріенсу. Відчуваю, що ми ще не раз у неї повернемось. #думки

Bread & Fred це гра, що прикривається образом кооперативного фемілі-френдлі платформера про двох пінгвінчиків, зв'язаних між собою мотузкою. Чому прикривається? Бо на ділі це жорстокий "Getting Over It - like", у якому можна одним невдалим стрибком втратити здоровенний кусок прогресу. Прогресу, який і без того доволі складно досягається, адже кожен стрибок потребує від вас із партнером стовідсоткової злагодженості та синхронізації дій. Проте, не все так страшно. У грі є опція увімкнути систему чекпоінтів, що дозволяє вам довільно ставити прапор на стабільній поверхні і переміщатись до нього. Таким чином ми із дружиною і пройшли цю гру. Раджу і вам не соромитись цим користуватись, в залежності від наявного у вас часу та терпіння, бо даний платформер того точно вартує. Це була приємна та не занадто довга пригода про кооперацію і дуже багато смішних та болючих падінь вниз. #рецензії

Bread & Fred це гра, що прикривається образом кооперативного фемілі-френдлі платформера про двох пінгвінчиків, зв'язаних між собою мотузкою. Чому прикривається? Бо на ділі це жорстокий "Getting Over It - like", у якому можна одним невдалим стрибком втратити здоровенний кусок прогресу. Прогресу, який і без того доволі складно досягається, адже кожен стрибок потребує від вас із партнером стовідсоткової злагодженості та синхронізації дій. Проте, не все так страшно. У грі є опція увімкнути систему чекпоінтів, що дозволяє вам довільно ставити прапор на стабільній поверхні і переміщатись до нього. Таким чином ми із дружиною і пройшли цю гру. Раджу і вам не соромитись цим користуватись, залежно від наявного у вас часу та терпіння, бо даний платформер того точно вартує. Це була приємна та не занадто довга пригода про кооперацію і дуже багато смішних та болючих падінь вниз. #рецензії

Чи може людина під тридцять, яка не має особливих ностальгічних почуттів до Діснею, полюбити Kingdom Hearts? ‍ При виборі відеоігор, дуже важливу роль для мене відіграє сетинг. Зазвичай я стараюсь не грати у ігри в тих сетингах, які мені не імпонують, наприклад мілітарі, класичний пост-апокаліпсис, сучасний реалізм. І саме по цій причині я вважав, що ніколи не зіграю у Kingdom Hearts. Через сеттинг. Якщо ви чомусь ніколи не чули про KH, то це гігантська серія jrpg від Тецуя Номури (Final Fantasy, Parasite Eve, The World Ends with You), у якій поєднується фірмова стилістика автора із діснеївськими світами... І от якщо перша половина цієї концепції мені до смаку, то якраз через другу - я ігнорував KH все своє життя. Ну от немає у мене чомусь цієї любові до всіх цих діснеївських персонажів, щоб ще й терпіти їх протягом цієї гри, а потенційно й ігор. Принаймні так я думав. Так я і жив, поки деякі люди у моєму чаті не почали переконувати мене, що крім, власне, Діснею, у серії багато цікавих оригінальних персонажів, ігрових механік, чудової музики і навіть складних босів. І, накопичивши інтерес, я-таки придбав першу колекцію ігор серії і вже пройшов першу частину. І от знаєте, я згоден. Крім великої кількості діснеївських персонажів та світів, тут і справді багато "свого". Те, що здавалось мені диким поєднанням, виявилось цілісним твором під кінець. Навіть всі ці діснеївські світи, які по сюжету доведеться відвідати, сприймаються цілком органічно. Вони гарно вписуються у концепцію подорожі по світах, які при звичайних умовах повинні бути відокремлені один від одного. Та і самі ці світи відчуваються як клішовані типажі ігрових рівнів: джунглі (Тарзан), східне місто і пустеля (Аладін), підводний рівень (Русалонька) і так далі. Я навіть можу уявити, наскільки фанати діснеївських персонажів можуть бути у захваті від них. Але особливо мені сподобалась бойова система. По своїй суті, це партійна jrpg, навіть вибір із команд типу "атака", "магія", "предмет" на місці. От тільки бої відбуваються в реальному часі із вільним пересуванням. Виходить своєрідний мікс із слешерних боїв і вибору різних команд із меню (навіть звичайної атаки). І якщо ви думаєте, що це просто цікава бойова система у дитячій грі про Дісней - то ви помиляєтесь. Навіть граючи на нормалі, у грі присутні непрості сюжетні боси, які вимагають підготовки, доопрацювання тактики ведення бою між спробами та і просто старань. Але якщо сюжетні босфайти не аж вкрай складні, то секретні боси гри на противагу, можуть заставити страждати навіть скілових гравців. Починаючи від просто комплексних босфайтів із унікальними правилами бою і ґімміками, та закінчуючи буквальним тестом навичок гравця. Без жартів, у KH1 я зустрів одночасно і одних із найцікавіших босів у відеоіграх, і одних із найскладніших. Я розумію чому ці боси є необов'язковими для сюжету гри, але я вважаю їх обов'язковими для отримання повноцінного ігрового досвіду KH1 і не можу уявити гру без них. Як бої стають зовсім не дитячими під кінець гри, так і загальна історія поступово тяжіє до трохи темніших і глибших питань людських сердець. І враховуючи що це лише перша гра гігантської серії, я вже можу уявляти, що чекає мене далі, й наративно, й ігромеханічно. Тому відповідаючи на питання у заголовку я скажу "так, може". Навіть через відразу чи нейтральне ставлення до деяких діснеївських персонажів, я зміг полюбити цю гру і мені не терпиться полюбити наступні її частини! #думки #лонгрід (типу)

Зіграв у демо Prince of Persia: The Lost Crown і що я вам скажу: Не дарма я ще на моменті анонсу у себе в чаті казав що, це буде як мінімум хороша метроїдванія по Принцу. Бо пройшовши демо у мене ще кращі передчуття. ‍ Найбільше мені сподобався мувмент. Сарґон у керуванні відчуваєтся неймовірно "природньо". Анімації стрібків, відстрибування від стін, розкачування на жердинах, все це дуже приємно робити у грі. Подобається, що розробники це розуміють, і у демо було кілька платформінґ секцій із пастками в стилі серії, які хоч і не складно, але цікаво було проходити. Бойова система у демо взагалі не розкривається. Відчути її мені не вдалось, хоч я і спробував трохи жонглювати ворогами та комбінувати дальню і ближню зброю. Мені, все ж, здається що вона стане набагато цікавіша пізніше, коли Сарґон отримає контроль над часом. А судячи із трейлерів, там буде багато простору для творчого підходу до бойовки. Жаль, що так і не дали вбити першого боса та закінчили демо зразу після катсцени, у якій його презентують. Аудіовізуально мене гра симпатизує мені дуже точково. З однієї сторони тут багато гарних анімацій, а з іншої — абсолютно нудні дизайни персонажів, як ніби із чергової мобільної гри. Багато стильних візуальних та звукових ефектів (наприклад при парируванні спеціальних атак), але при цьому дизайн інтерфейсу і деякі спецефекти дуже "дешево" виглядають. Немов, знову ж таки, я граю у якусь дженерік фрітуплей мобілку, а не у гру за фулпрайс. Через це у мене й змішані відчуття, бо наче все зроблено якісно (все ж, розробляла гру команда, відповідальна за останні дві частини серії Rayman), але при цьому від гри місцями прямо-таки тхне несмаком. Окремо хочу виділити доволі цікаву механіку, як для цього жанру. У грі є предмет, що дозволяє робити обмежену кількість скріншотів екрану і запам'ятовувати, де саме на мапі вони були зроблений. Таким чином, ви можете позначати місця, де очевидно що вам потрібна якась майбутня абілка, але ви поки не знаєте яка. І потім, відкривши мапу, ви зможете побачити, де саме ви робили "скріншоти", щоб при бектрекінгу могти здогадатись, чи пора йти у те чи інше місце. Я дуже давно граю у метроїдванії, але не можу згадати такого у якихось із них... Зрештою, як до представника ААА метроїдванії і, по сумісництву, нової гри у любимій мною серії, у мене гарні очікування після демо. Чи зможе вона стати для мене кращою ААА метроїдванією, ніж Metroid Dread? Дуже навряд, особливо враховуючи що вона знаходиться в тій же ціновій категорії. Чи буде вона просто хорошою грою у серії Принца Персії? Цілком. Особливо зважаючи на те, як погано було серії останній час. Це дуже хороший напрямок розвитку. Мені здається, що вона потенційно зможе запропонувати щось цікаве у тих аспектах серії, за які ми її любимо. А саме: цікавий платформінґ, приємні бої, дослідження великих заплутаних локацій та атмосфера казки Далекого Сходу. Під питанням лише просторові пазли, бо у демо був лише один і дуже простий. Тому не знаю як ви, а я прикуплю собі картридж The Lost Crown для свіча, коли знайду на цю гру час. Давно у нас не було хорших Prince of Persia, але схоже що ми дочекались. #думки

Пройшов Lies of P і мені дуже сподобалось, Не бачу сенсу писати рецензію, бо гра популярна і всі вже все про неї сказали. Я приємно вражений тим, наскільки розробники зрозуміли суть формули соулзів. Інколи навіть занадто (так, я про засітки за кожним кутом). Це доволі непогана сходинка у розвитку жанру. Якщо ґеймплейно все і так зрозуміло, бо гра навіть у керуванні відчувається як щось, що зробили б Фроми, то із наративної сторони вони цікаво все обіграли. І хоч історія тут подана більш прямолінійно і зрозуміло (що я не вважаю плюсом), вона, все ж, дуже схожа на допрацьований сюжетний кістак Sekiro. А він теж був доволі простий сам по собі. Я у захваті і від того, наскільки трепетно гра відноситься до оригінальної казки, постійно викручуючи, здавалося б, очевидні референси у щось неочікуване. А сцена після титрів натякає, що потенційно ми отримаємо нову гру на основі зовсім іншої казки (або на сюжет DLC). Тому, із радістю зіграю у сиквел/новий проєкт, але вже у всесвіті "Чарівника країни Оз". #думки