БОЄ

​​Між селами Роботине і Новопрокопівка розташований потужний укріплений опорний пункт, через який пролягає дорога із одного села і інше. Якщо їхати нею далі, ви прийдете в Токмак. Я розповідав про західну частину укріплення. Ви зацікавилися. Тепер розповідаю про східну. Це не скільки окремий укріплений пункт, скільки частина розгалуженої системи, подолати яку було найскладніших завданням з урахуванням тих особливостей бойових дій, місцевості та співвідношення сил і засобів про які я розповідав. Дві основні частини укріплень з'єднані між собою підземним тунелем, який пролягає під дорогою. Таким чином, дорога конктролюється і при цьому використовується за призначенням. Зверніть увагу на форму окопу перед лісопосадкою (окрім місця біля дороги). Подібну структуру ми вже бачили на лінії оборони, яка тяглася на північний захід від Вербового. Ще зверніть увагу на черговий приклад використання місцевості. Система укріплень використовує посадку для прикриття заходу-виходу. В тильній частині теж є укріплення. Дотримаютсья схеми кругової оборони. Тут так само артилерія ЗСУ виконувала задачу "розкривання" окопів побудованих за принципом тунелів. Те схожу картину можна було побачити в західній частині цих укріплень по інший бік дороги, яку я розбирав раніше. Зверніть також увагу на схему окопів ближче до дороги. Уявіть як це штурмувати/зачищати. Ще одне скептичне зауваження адептам "еластичної оборони". Звідси ніхто не збирався йти навіть щоб повернутися. За цей опорник чіплялися з усіх сил. А ще тут хробача нора. Ще одне нагадування про те, що дехто любить називати російських загарбників хробаками.

На складах зберігання станом на 16 років тому в армії США було 1076 ракет М39 (дальність 165 км) та 488 одиниць М39А1 (до 300 км), виробництво яких було припинено у 1996 та 2003 фінансовому році відповідно. Детальніше про ATACMS  ✍️ https://defence-ua.com/army_and_war/jaki_modifikatsiji_raketi_atacms_majut_zaraz_ssha_i_jaka_z_nih_najgriznisha_dlja_armiji_rf-8763.html ✍️ https://defence-ua.com/weapon_and_tech/kasetnij_atacms_chi_zalishilis_jogo_zapasi_u_ssha_i_chomu_vin_dijsno_neobhidnij-12201.html

165 км страху ССО: На аеродромах Бердянська й Луганська уражено 9 гелікоптерів РФ, ППО, пошкоджено смуги На озброєнні росіян зараз перебуває понад 300 гелікоптерів та понад 350 літаків. РОВ постійно використовують гелікоптери Ка-52 та Мі-24 для ударів по українських позиціях. Мі-8 використовують для евакуації та швидкого перекидання сил і засобів. Від ударних російських гелікоптерів українські сили наступу отримали дуже багато уражень за рахунок того, що ті могли працювати за межами зони ураження наших ПЗРК і полювати на українську техніку.   Аеропорт Луганськ (Переможне)  було 17-20 гелікоптерів.    На аеродромі в Бердянську було 23-25 гелікоптерів. Загалом 40-45 гелікоптерів. Серед них мінімум 16 Ка-52. Це не найбільша кількість, що загалом перебувала на цих аеродромах. Але ціль дуже «жирна». Тепер окупанти будуть змушені міняти свою тактику їх використання. Гелікоптерам, щоб підтримати війська треба буде долати більші відстані, а це більше пального і менше БК на борту. Війська будуть мати менше підтримки з повітря, це скує їх і дозволить нам діяти активніше.   Крім гелікоптерів, ППО, складів з ПММ та БК на аеродромах могли бути російські БПЛА. Те що вдарили чимось чого в нас не було раніше немає сумнівів. Відстань (безпечна для пуску) у 100+ км. Велика площа ураження. Вже наявні засоби не завдали б таких ушкоджень та могли бути збиті російською ППО. Тому на 98% це ATACMS. Щодо ATACMS, то скоріш за все це ракета з бойовою частиною М74 (касетне корисне навантаження може налічувати 275 або 950 бойових елементів). Дальність польоту залежить від модифікації ракети та може бути до 165 км (Block I, 950 елементів), або до 290 км (Block IA, 275 елементів). Думаю що ми отримали перший варіант, до 165 км. 

Авдіївський терикон — стратегічні 40 метрів над рівнем землі Є для кожного поля бою «стратегічні речі», які визначають перебіг наступних подій. Для Авдіївки надважливе значення має терикон, майже кожна атака ворога у бік Степове-Бердичі з Красногорівки розпочинається зі спроби «подавити» чи «захопити» терикон. ▶️ Річ у тім, що терикон не просто висота — це зручне місце «контролю над місцевістю».  Може здатись, що це й ідеальне місце «для оборони на вершині» великими силами, але це не зовсім так: практичні речі як під’їзди, порода відвалу, відсутність природних укриттів на териконі й ще ряд факторів не дає можливість розміщувати значні сили на самому териконі. ▶️ А що дає терикон?  Терикон має штучну висоту на 40 м із різаною верхівкою, у пустинній вже місцевості, що відкриває можливість огляду на 180 на позиції ворога (без візуальних перешкод на відміну від природних висот) у бік Веселе-Красногорівка з контролем аж до залізної дороги через яку московити так намагаються вийти до с. Бердичі. Невелика розвідгрупа на териконі може виконувати шалений обсяг роботи по об’єктивному контролю за ворогом ➡️ Тобто, будь-яка атака ворога у бік залізної дороги та с. Бердичі несе великі ризики втрат для ворога через відсутність контролю за териконом. 🌐 Сам терикон має лише один можливий підступ для ворога — фронтом з боку Красногорівки. Східний фланг терикона прикривають технічні ставки, а західно-північний ставки + Авдіївський коксохім. ➡️ Тобто, для ворога, щоб нівелювати «фактор терикона» необхідно або штурмувати його в лоб (дертися на гору), або тривалий час проводити артилерійську підготовку невиправдано шаленим обсягом снарядів, щоб подавити терикон і далі відправляти групу на «відволікання». Тоді основна колона може провести штурм із Красногорівки. Терикон в «сірій» теж грає на руку нам, бо ворог підходить з низин, а наші хлопці з боку Коксохіму + контроль флангів терикона. Контроль ЗСУ над териконом має створювати дуже неприємні ситуації для знаходження ворога в районі залізниці 🛤️ Resurgam ➰ Приєднуйся

Загрози з території Білорусі, які нікуди не зникли:   Розвідка. РОВ постійно використовують територію Білорусі та особливо її повітряний простір для проведення розвідки та збору інформації (від переміщення СОУ до розташування ППО та стратегічних об’єктів)   Використання повітряного простору для обстрілів. Для того, щоб перевантажити ППО та додати десятки нових маршрутів для ракет і дронів-камікадзе Росія може знову використати Білорусь.   Використання білоруської території для обстрілів. Російські С-300 та Іскандери вже на території Білорусі й немає жодної гарантії, що ракети не будуть запущені по території України.   Використання білоруської техніки для обстрілів. Щоб втягнути Білорусь у війну не обов’язково підривати нафтобазу чи атакувати об’єкт на її території  під чужим прапором. У білоруській армії та владі достатньо агентів ФСБ, що можуть використати РСЗВ «Полонез» (китайсько-білоруська система) для обстрілів України. Декларована дальність до  300 км.   Організація диверсій. Це старий і простий сценарій. Проникнення групи з території Білорусі й підрив важливого об’єкту. Цей сценарій є постійним і для цього СОУ посилюють контроль кордону.        Це не нагнітання й у жодному разі не паніка чи її провокація. А оцінка потенційних сценаріїв, щоб було розуміння що можна очікувати. Українські розвідкИ слідкують за всім що відбувається на території Білорусі, а СОУ готові до всіх сценаріїв (навіть тих, що немає в переліку). Головне, щоб цивільні допомагали  своїми активними реакціями на сигнали від військових.  

Що відбувається в Білорусі та що хоче Росія   Час від часу знову почала з'являтися інформація про атаку з території Білорусі чи збільшення загрози.   Паралельно Буданов висловив тезу, що Лукашенко зробив дуже багато щоб після 24 лютого 2022 року більше не було наступу з Білорусі.   Слова Буданова – це політика і дипломатія. Він фактично підтвердив, що українська влада не готова домовлятись з білоруською опозицією. Та є слабкою й не зрозумілою. Українська влада намагається показати Лукашенку, що в нього ще є шанс на розмову за певних умов.   Щодо загроз, то їх треба розділити на дві частини: наземна операція та обстріли з повітряного простору та території нашого сусіда.   Будь-яка наземна операція російських окупаційних військ наступні 2-3 місяці не можлива через відсутність сил та засобів.   На території РБ зараз знаходиться близько 1 000 найманців та 1200 кадрових військових (це в основному обслуга літаків, аеродромів та російських баз). Техніки броньованої, логістичної та авіації практично немає. Для того, щоб зібрати все необхідне треба мінімум 2-3 місяці.   Також не варто говорити про використання білоруської армії. Чому? Вона не стала сильнішою, вона тепер більше знає про реалії війни (найманці прекрасно розповіли), вона немає засобів для сучасної війни.   Фактично всі підготовки білоруського режиму це пропаганда, видимість бурхливої діяльності та корупція. Та головне тут – підготовка до майбутніх виборів. Режим готується до протистояння з опозицію та Полком імені Кастуся Калиновського (це протистояння наразі не реальне).   Що наразі отримує Росія від Білорусі: ·   Полігони для навчання – в разі повторної великої мобілізації Білорусь готова одночасно прийняти 20-25 тисяч мобілізованих. ·   Боєприпаси – Росія вже отримувала БК з Білорусі продовжує отримувати. ·  Техніка та стволи. Отримували й отримують надалі. Це не велика кількість і не дуже хороший стан, але росіянам треба все що є.     Про загрози обстрілів в наступному пості  

Важкі завдання для Генштабу   В той момент коли ми та медіа з експертами максимально спрощуємо війну Генштаб вирішує складні завдання. Всі вони різні, але треба зробити одночасно.   Завдання 1. Продовження наступу та підтримка темпу знищення російської логістики та сил і засобів.   Завдання 2. Оновлення, посилення, налагодження системи ППО та ПРО в тилу, прикриття важливих інфраструктурних та стратегічних об’єктів й цивільних. І тут треба тримати баланс, щоб військових на фронті теж прикривала ППО.     Завдання 3. Оборона та зупинка постійних російських атак. На фронті не має жодного напрямку де б була тиша і відсутні бої чи обстріли. Там де ми не наступаємо ми обороняємось. І від тримання оборони залежить і наш наступ.   Завдання 4. Проведення операцій в тилу ворога. Звичайно можна багато операцій та диверсій зробити, але вони не вплинуть на поле бою, російську логістику та силу. Тому планування та проведення операцій, що впливатимуть на РОВ дуже важливе. Наразі не всі проведенні операції дають результат, бо частина з них це проба пера. Але такі операції як в Криму – це системні. Багаторівневі та складні операції, що допомагають нашому просуванню.     Завдання 5. Підготовка до зими: тут як оборони, так і наступу; більшого протистояння артилерії та дронів.   Завдання 6. Підготовка до наступу весною 2024 року. Старий наступ ще не завершився, але нові точки ударів і наступу точно будуть вже наступного року. Для цього треба розуміти наявні сили й засоби та почати їх підготовку. Визначити напрямки та місця потенційних ударів.   Всі ці завдання не можна вирішити по черзі. Вони потребують постійної синхронізації та контролю, розуміння оперативної ситуації та сил і засобів як своїх, так і ворога.   Тому прості рішення які вам часто пропонують – це ілюзія обману (ми хочемо, щоб нас обманювали).  

Авдіївка: «за кадром»   Попри мінімальні успіхи росіян великий наступ на місто показав і кілька тривожних тенденцій.   Росія спокійно за 4 дні втратила вбитими й пораненими близько бригади (до 2,5 тисяч військових), понад 100 одиниць техніки та десятки екіпажів. Для них це не стало проблемою. Відповідно й надалі РОВ будуть пробувати проводити такі атаки та шукати де трісне.   РОВ фактично не відчують цих втрат. Вона довела склад окупаційних військ майже до 500 тисяч і для відновлення втрат наразі не потрібно проводити нову мобілізацію.   Окупанти змогли назбирати сотні одиниць техніки для того, щоб відправляти її в атаку. Це старі зразки чи не серійного виробництва, але вони є, вони стріляють.   Росія дуже добре організувала свою логістику на окупованій території. І без передачі нам далекобійних ракет ми не зможемо її перебити. Частина військ, що атакувала були швидко і без перешкод перекинуті із Куп’янська-Сватівського напрямку.

Це не єдина причина «відсутності» обстрілів   Говорити, що немає обстрілів – некоректно. Немає масових, немає в глибину території України. Але на фронті й біля нього є завжди.     Тепла погода. Немає сенсу обстрілювати нашу енергетичну мережу зараз. Якби обстріли стартували зараз і були влучання, то ми б отримали час на відновлення до холодів, як минулого року.   Проблема із застосування КР морського базування. Через невеликі шторми носії ракет не виходять на пускові місця.   РОВ розуміють, що більше результату приносять комбіновані удари. Тому накопичують та готують до ударів різні видів балістики, КР та Кинджали, а це різні роди військ.   Перегруповують авіацію, намагаються заплутати нашу розвідку та вивести свої носії з під удару наших дронів.   Проводять активну розвідку та дорозвідку цілей. Бо торішні обстріли в «напрямку цілі» та по старих і неробочим об’єктах не дали результату.       Розвідують маршрути для ракет та з яких точок і по яких траєкторіях можна ефективно зайти на ціль.  

Чи мають голосувати українці за кордоном?   Це дуже не популярна думка. Вона порушує права людини. Але права і відповідальність людина отримує одночасно.   Якщо люди безвідповідально поставились до своєї країни, втекли, не повертаються, то чи мають вони впливати на долю тих хто залишився в країні?   Кілька мільйонів українців, що можуть голосувати за кордоном здатні повністю змінити політичне поле країни.   Для України зараз не стоїть питання куди рухатись в Європу чи СРСР. Ющенко чи Янукович. Ми будемо обирати яким шляхом рухатись до цивілізованого світу. І люди, що не знають як живе країни, які в неї проблеми на місцях, які настрої та не відчувають внутрішнього настрою не можуть  визначати як має жити країна.   Суспільство має перестати сприймати тих що поїхали, як жертв. Кожен сам зробив свій вибір. Люди це ресурс для економіки й від цього залежить як буде розвиватись країна.      Голосування як інструмент повернення в країну – це утопія, фантастика, бажання вигадати велосипед. Голосування це відповідальність, люди що зробили вибір поїхати й будувати нове життя десь не відчувають відповідальності за Україну.      Якщо хочуть брати участь в житті країни шляхом голосування. То хай голосують за журі Євробачення чи ще щось у Дії.   Також з бюджету треба буде витратити не мільйоні не два на організацію виборчих дільниць за кордоном. Може краще їх витратити всередині країни, щоб вони пішли на відновлення і влились в нашу економіку.   Так держава має дбати про своїх громадян навіть якщо вони за її межами. Має, але і громадяни мають дбати про свою країну. Але вони цього не зробили. Аргумент, що були змушені поїхати – це маніпуляція. Були змушені поїхати люди з Бахмута, Лисичанська, Старобільська. Але не зі Львова, Тернополя, Ужгорода. Проте перші частіше їхали на захід країни, а не в Німеччину з розповідями про кадирівців біля Львова і вимогами окремих кімнат та квартир для проживання.   Мотивація дій людини в критичній ситуації та їх відповідальність мають відігравати головну роль, а не гасла про права людини. Там де війна зазвичай немає прав окремої людини, а війна в Україні на жаль не завершиться після припинення бойових дій.  

Росія втратила два носі крилатих ракет Буде менше обстрілів?   Так стверджує українська пропаганда та псевдо експерти.   Проте це не так! Менше обстрілів крилатими ракетами морського базування не буде і не зменшиться кількість одночасно випущених.   Все тому, що кораблі «Павел Державин» та «Буян-М» не використовуються росіянами для ударів. Для цього використовують інші кораблі. Вони мають певну кількість носіїв з певною кількістю ракет готових до пуску. Але ці кораблі не плавають у бухті туди сюди, а в потрібний час виходять на позиції для пуску.   Тому втрата потенційних носіїв ракет «Калібр» ніяк не впливає на вогневу міць росіян під час ракетних атак.   Це позитивні новини, це знищення росіян, це збільшення їхнього страху, це ускладнення їм виходу на позиції. Проте під час тривог треба іти в укриття.  

Активізація окупантів   Активізація Росії на сході України має логічне і зрозуміле пояснення. Тут немає нічого особливого чи не очікуваного для СОУ.   Якщо в медіа з’являються повідомлення про російські атаки на одній з ділянок фронту, то це не означає, що їх там раніше не було. Були, але менш інтенсивні, не такі великі та не помітні для більшості.   РОВ атакують хвилями постійно, тому після тижня, трьох чи пʼяти вони відновили штурмові дії у місцях де наступали раніше.   Цього разу воно максимально синхронізували атаки на кількох напрямках, щоб в разі успіху на одній з ділянок сковувати наші резерви та отримати перевагу.   Такі атаки потрібні РОВ, щоб ми не перекидали резерви на південь.   РОВ дуже довго готувало нових спеціалістів. Тепер є сформовані й готові до виконання завдань екіпажі, тому ми бачимо збільшення використання техніки.   Перед осіннім бездоріжжям РОВ намагаються захопити вигідніші для оборони й подальшого наступу позиції. Частина лінії фронту фактично проходить між висотами.   Росіяни максимально використовують  авіацію, щоб ми зняли частину ППО з об’єктів в тилу і перекинули для прикриття військ.   ВАЖЛИВО: вам у тривогу лінь іти в укриття, бо ППО зіб’є, а зіб’є тому, що частину систем не відправили на прикриття військових на фронті, а залишили для захисту цивільних.   РОВ має майже 500 тисяч окупаційних військ на території України. Це дозволяє їм постійно атакувати не звертаючи увагу на втрати.   Атаки мають на меті виснажити нас, відмовитись від своїх атак та змусити перейти до оборони на всіх ділянках.   Росіяни змогли налагодити всю необхідну їм логістику на окупованих територіях та максимально убезпечили її від наших ударів. Це дозволяє підтримувати більшу інтенсивність атак і менше залежати від безпереривного постачання з Росії. 

Вибори під час війни   Отримав сьогодні таке питання. Проста відповідь - категорично проти! Чому?   Військові не зможуть взяти у них участь. Буде проблема не тільки з тим, що ніхто не приїде з бюлетенями в окоп, а й з їх  участю у виборах як кандидатів (бо люди мають бачити кандидата і довше ніж 15 днів відпустки)   Багато українців, що планують повертатись в країну теж не зможуть проголосувати. А витрачати гроші на дільниці для них закордоном це марнотратство. Також проти того, щоб українці закордоном взагалі голосували, але про це напишу окремо.   4-6 мільярдів гривень на вибори під час війни можна краще витратити.   Так само кандидати і партії можуть краще витратити свої офіційні й неофіційні виборчі фонди.   Вибори під час війни дадуть Росії хороший ґрунт для пропаганди та розколу нашого суспільства.     Збільшення безпекових ризиків: поліція і частина підрозділів НГУ будуть перенаправленні для забезпечення безпеки дільниць замість охорони стратегічних об'єктів та КДЗ.   Великий ризик фальсифікації, тривоги будуть давати таку можливість (наприклад: спостерігачі в укритті й роби з бюлетенями, що хочеш).   Дільниці стануть мішенями для росіян. Фактично держава закличе людей підставитись під російські удари.   Інформаційний простір під контролем держави. Тому рівного доступу до медіа у кандидатів точно не буде.   Головні теми (війна, військові та їх потреби) цензуровано і такими ж залишаться. Тому буде або багато маніпуляцій, або підозр від СБУ.   Для електронного голосування треба, щоб ЦВК дало ТЗ Мінцифрі та внесла в парламент пропозиції щодо змін в законодавство. Цього теж немає і швидко не зробиться.   І звичайно, що під час війни люди голосують за сильну руку. Фактично це буде президент і його партія. Тому вони отримають абсолютну більшість, і тоді вже можна буде реально говорити про прояви авторитаризму. Теж окремо про це напишу.

Оточення Авдіївки Про це зараз пишуть росіяни, бо це їх мета. Але коли українська пропаганда допомагає поширювати подібні меседжі, то це допомога ворогу. Інформація про те, що СОУ вже ведуть оборонні бої біля н.п. Бердичі - це вчорашній вкид росіян. Навіть вони сьогодні від нього відмовились. Тому ті ТГ канали (особливо ОПУ), які пишуть про бої там шкідливі більше за ворога. Для того щоб вести бої біля цього н.п. РОВ треба було подолати мінімум 4 км. Якщо таке пишуть з тупості, то уточню, що прорвати оборону на глибину 4 км за добу у цій війні це дуже і дуже багато і велика рідкість. РОВ не прорвали нашу оборону, а тільки потіснили з окремих спостережних та вогневих позицій.

Авдіївки   Чому росіяни проводять великі атаки саме тут? ✍️ Є готові війська, що можуть іти в бій, зазнавати втрат без ризику провалу оборони. ✍️ Добре організована логістика, що дозволяє тримати темп.  ✍️ Розуміння, що в разі провалу наступу ми не зможемо контратакувати й відбити в окупантів позиції.  ✍️ Хочуть повернути втрачені позиції.  ✍️ Збільшити оточення міста, особливо через поля. Бо з настанням бездоріжжя це завдання ускладниться врази.  ✍️ Підготувати основу для проведення піхотних штурмів.  ✍️ Біля міста РОВ бачать найкращі можливості досягнути успіху.  ✍️ РОВ будуть попробувати оточити Авдіївки. Таким чином вони хочуть досягнути пропагандисткою ефекту і змусити українську владу піти на переговори.  ✍️ Зменшення тиску на Донецьк та тили в напрямку Макіївка-Торез.

Хто до кого має готуватись/адаптуватись   Як інтегрувати ветерана у цивільне суспільство, колектив, нові умови?   Таких проєктів стає все більше. Багато обговорень, дискусій та пропозицій. А на сайті президента була навіть петиція про створення програми повернення та інтеграція військовослужбовців в суспільство (набрала аж 230 голосів).   Проте вважаю, що такий підхід хибний, бо не правильно визначено проблема. Не правильне визначення проблеми не дасть бажаного результату.   Не ветеранів треба готувати до цивільного суспільства, а суспільство до повернення ветеранів.   Якщо у нас мільйон людей на обороні країни, то це вже близько 2-3 % суспільства загалом. Якщо рахувати їх сім’ї (в середньому 4 людини), що вже адаптувались до нової реальності, то це 8-12% суспільства. Меншість? Так! Але це активна і продуктивна меншість, що зараз тримає фронт.      Наразі виходить так, що за цією логікою треба готувати ветерана до зустрічі з тими, хто втік за кордон; ветеран має зустрітись із «втомленими» від війни людьми в тилу; ветеран має після років війни (саме множини, тут не помилка) ще готуватись до адаптації на своїй попередній чи новій роботі.   Насправді люди, що адаптувались до падіння 500 кг бомб на голову, адаптуються і до офісних буднів, пиття кави чи срачів про скульптури. Так, не зразу. Так, будуть одиниці, кому буде потрібна психологічна допомога, але загальна кількість за пару місяців адаптується.   Але, чи готове суспільство до тисяч чоловіків і жінок з інвалідністю? Слухати про жахи війни? Розуміти, що погана обсмажка кави в улюбленій кав’ярні це не така вже й проблема?   Який відсоток відвертається, тікає, закриває очі, коли бачить військового без ноги чи руки?   Скільки жаліє жінку з дітьми, що втратила чоловіка?      А скільки з них щось робить, щоб зробити місто, село, простір комфортний для пересування на протезі чи візку? Чи думає що паркування на тротуарі заважає пройти тим що не можуть обійти? Скільки запущено програм не про жалість, а можливість розвитку?   Чомусь суспільство не готують до повернення військових, а намагаються військового «загнати» в рамки суспільства не розуміючи, що насправді все змінилось і як раніше не буде.    Важливо не просто адаптувати когось до когось, а розвивати суспільство враховуючи нові реалії, а не намагатись жити по інерції. Україна після перемоги не має бути Україною станом на 23.02.23, але з більшою кількістю ветеранів, вдов та сиріт. Це має бути нова країна, нове суспільство, готове до викликів і підтримки у будь-який момент, толерантне і розуміюче, інклюзивне та перспективне.    P.S. Це не тільки мої думки. Зібрав судження своєї (військової/ветеранської) інформаційної бульбашки. 

The Washington Post написала матеріал під назвою «В Україні почалися російські замові атаки на інфраструктуру». Тези: Український військовий з позивним Лисиця, який працює на позиції ППО неподалік Києва, стверджує, що минулого літа росіяни запускали по 20 дронів на один об’єкт інфраструктури. «Цього року буде ще гірше» - вважає він. Українські посадовці стверджують, що українська енергосистема загалом відновилася після атак минулих осені та зими, однак, значна її частина працює не на повну потужність, що робить її вразливою. Якщо українську енергосистему виведуть з ладу, український президент пообіціяв зробити те саме з російською. Україні треба ще більше засобів ППО, адже зима за прогнозами буде холоднішою, ніж минула, плюс росіяни, можливо, запускатимуть більше дронів. За словами анонімного джерела серед українських військовобосадовців, росіяни все краще розуміють справжнє значення іноземного слова «блекаут» завдяки операціям України на території РФ. Виконавчий диреткор ДТЕК вважає, що українські електростанції не захищені на 100%. https://www.washingtonpost.com/world/2023/10/10/winter-ukraine-russia-infrasturcture-attacks/ Süddeutsche Zeitung опублікувала матеріал про побоювання Києва щодо недостатньої підтримки СШАз огляду на події в Ізраїлі. Ті в американському політикумі, хто не хоче відправляти військову допомогу Україні, охоче виступатимуть за підсилення американської присутності на Близькому Сході. https://www.sueddeutsche.de/politik/krieg-israel-ukraine-1.6278552

Хто збив два російські СУ-35?   29 вересня та 6 жовтня РОВ втратили два літаки СУ-35. Ці винищувачі росіяни активно використовують для запуску КАБів.   Ці бомби стали великою проблемою для військових. Бо через неможливість ефективно прикрити ППО лінію фронту росіяни могли за день випустити й 10 бомб по одному району розташування СОУ.     Чому впали Су-35?   Основна і чи не єдина версія – дружній вогонь. Проте обидва вони впали на відстані 20 км і 73 км від найближчої лінії фронту. В тій зоні де фактично здійснювали запуск КАбів, або заходили на точку пуску.   Звичайно, що росіяни часто туплять, але в цій зоні мінімальні шанси, що є мобільна група з ПЗРК, що не побачила розпізнавальних знаків і збила.   Радари та система «свій-чужий» працює добре, відповідно щоб зробити такий перформанс треба бути українським агентом.   Тоді що це могло бути?   У травні цього року вже була подібна ситуація зі збиттям Су-35 та Су-34. Тоді довго думали, що це було. А виявилось, що робота ЗРК Patriot і філігранна спецоперація ППО.   Думаю, що і цього разу це була робота ЗРК Patriot. Ми змушені були провести цю операцію, щоб на деякий час відігнати росіян завдавати ударів КАБами в такій кількості, більше остерігатись і бити з більшої дистанція (а відповідно менша влучність) 

Порівняння воєн Останні три дні більшість намагається знайти щось спільне та відмінне між війнами в Ізраїлі та Україні.   Війна в Україні це протистояння двох великих регулярних армій. Війна в Ізраїлі це протистояння армії з терористичними групами. Це два види війни, які не можна порівнювати.   Можна взяти якісь елементи, запозичити тактичні ходи, краще зрозуміти певні проблеми та знайти нові підходи. Але не може бути прямого порівняння.   Коли заходить мова про інформаційне висвітлення, то треба запозичувати досвід інформаційних кампаній і роботи з іноземними аудиторіями.   Але пам'ятайте, що однією зі сторін протистояння є організація, що основним видом бойових дій має терористичні акти.   Так Росія теж їх вчиняє, але основою все одно є протистояння армій.     Коли ви воюєте з ворогом для якого основний і чи не єдиний метод війни є терор, то він обов'язково покаже свій кожен крок на відео, щоб налякати, вплинути, закликати. Саме тому Ізраїль так сильно відповідає в інформаційному протистоянні й саме тому бої там справляють таке враження на світ.   У нас більші масштаби, більше втрат, більше жорстокості, але не таке інтенсивне висвітлення, бо акцент на боях армій. А там висвітлення дуже часто шкодить.   Війна це безсилля політики, тероризм це безсилля війни (класичної). 

Війна в смартфоні   Дональд Трамп-молодший написав на своїй сторінці у соцмережі Х, що "за кілька годин побачив більше відео з цієї війни в Ізраїлі, ніж з України за майже 2 роки".   Трамп  озвучив насправді дуже важливе питання/проблему (це не сарказм, а він ще той уй) і з цього не потрібно сміятись.   Ізраїль та палестинський рух ХАМАС з 2014 року приділяють окрему велику увагу висвітленню бойових дій. Війна того року фактично завершилась інформаційною поразкою Ізраїлю. Все тому, що кожен удар і постріл армії Ізраїлю перетворювався у співчуття десятків мільйонів людей по всьому світі. Це була інформаційна операція  ХАМАС. Вона спрацювала і тепер обидві армії приділяли велику увагу висвітленню бойових дій.     Тому коли тільки починаються бойові дії інформаційні війська атакують не менше, але не один одного, а світовий інформаційний простір. Їх бойові дії - це короткострокові криваві протистояння, що протягом всього конфлікту тримають увагу.   І те, що користувачка GeoConfirmed зібрала понад 23 тисячі відео про війну в Україні відповідаючи Трампу нічого не доводить.   Про нас зараз мало хто згадає, навіть Бучу, бо пройшло понад рік, нових кадрів, що підтримують увагу немає (і це напевно добре). Так працює інформаційне протистояння в соцмережах. Відео може бути й більше, але ефективне просування розстрілу в іншій країні миттєво перемикати увагу користувача.   І саме кривавість відео визначає увагу до нього. Про війну в Україні зразу згадується розстріл за гасло «Слава Україні», відрізання голови полоненому та розстріл двох військових в окопі за відмову задатись в полон.   Палестинці та ізраїльтяни роблять акцент на таких відео, публікуючи їх десятками. Привертають увагу звичайних користувачів та провокують поширення, щоб ще більше людей це побачило.   Втрат і звірств може бути й менше (їх наразі і є менше), але всі вони «продаються» користувачам соцмереж заради привернення уваги.   Також російська пропаганда з поширенням відео діє більш далекоглядно і комплексно. Вона не орієнтована на швидкий результат, а працюється над тим щоб на постійній основі змінити погляди політиків інших країн та їх суспільств. Росіян цікавить тяглість, а не швидка реакція.   Українська пропаганда має дві проблеми. Перша – орієнтація на великі іноземні видання. І мала робота з їх соцмережами. Друга – дуже сильна ізоляція свого інформаційне поле. Активно працюючи за допомогою російського інструмента Телеграм вона відрізала себе від світового інформаційного поля.   Тому питання Трампа це виклик для української пропаганди. Треба збільшити інформування людей в країнах партнерів про події в Україні та знайти способи привернути увагу до подій в Україні.   "Якщо ви не захочете дивитися, то й справді не побачите", - відповіла GeoConfirmed Трампу. В цьому ще одна проблема. Людям треба дати й спровокувати перегляд, а не очікувати, що вони будуть шукати відео більше одного разу. А над цим треба працювати, бути в інформаційних бульбашках американців, німців, французів і т.д. А не писати англійською в Україні, для української аудиторії та думати, що всі все побачать.