ПРАВИЙ СЕКТОР

Сьогодні, у день народження, згадуємо нашого побратима — Героя України Андрія Жованика, друга «Татарина». 2 серпня 2022 року, на Донеччині, під Соледаром, Андрій загинув у бою з російським окупантом. Націоналіст. Воїн. Командир. Легенда. Свій шлях боротьби він розпочав ще наприкінці 1980-х — у «Спілці Незалежної Української Молоді», ДСУ, «Холодному Ярі», СНПУ, згодом — ВО «Свобода». Для нього український націоналізм ніколи не був лише словами — це був спосіб життя і щоденна боротьба. З 2014 року — боєць ДУК «Правий Сектор», «Карпатської Січі», 5-го Легіону ДУК. У боях не шукав слави — просто робив свою роботу. В одному зі штурмів, ризикуючи власним життям, захопив ворожі позиції. З 24 лютого 2022 року — знову на передовій. Командир роти 4-ї тактичної групи ДУК. Там, де було найважче, «Татарин» був попереду. Андрій Жованик жив як воїн — і загинув як воїн. Вічна пам’ять Герою. Вічна шана побратиму. Честь «Татарину»! 🇺🇦 Слава Україні!

8 вересня 1514 року — БИТВА ПІД ОРШЕЮ. Українці мають у своїй історії чимало військових звитяг. Одна з найяскравіших — перемога війська князя Костянтина Острозького над московською армією. На той час Московське князівство вже два роки вело війну проти Великого князівства Литовського — держави, у якій руські землі та українська знать відігравали важливу роль. Після падіння Смоленська московити рушили далі на Захід. Великий князь Сигізмунд I доручив командування військом Костянтину Острозькому — досвідченому полководцю. Московське військо зазнало нищівної поразки. У полон потрапили головнокомандувач Іван Челяднін, вісім воєвод, десятки бояр та близько півтори тисячі дворян. Битва під Оршею — одна з тих сторінок історії, які нагадують просту істину: чисельність армії ще не означає перемоги. Стратегія, військова майстерність і мужність воїнів здатні зламати навіть найамбітнішого загарбника. Пам’ятаємо свої перемоги. Вивчаємо свою історію. Готуємося до нових перемог. 🇺🇦 Слава Україні!

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 8 вересня православні християни відзначають одне з дванадцяти великих свят — Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Це свято, відоме в народі як Друга Пречиста, встановлене у IV столітті на ознаменування народження Матері Ісуса Христа. Її прихід у світ став початком здійснення Божого задуму спасіння людства — наближення на землю благодатного Царства Божого, царства істини, благочестя, чесноти й безсмертного життя. Ми відзначаємо це Різдво — єдине й неповторне, без якого не відбулося б інше Різдво — Різдво Ісуса Христа. Тому Різдво Пресвятої Богородиці — це не лише спомин про народження Діви Марії. Це початок нашого спасіння, початок дороги, яка привела людство до Христа. У цей світ прийшла Та, через Яку Спаситель увійшов у людську історію. Нехай Її молитвами Господь береже Україну, наш народ, наших воїнів та кожну українську родину. Пресвята Богородице, спаси нас!

🦉День воєнної розвідки України Воєнна розвідка - це робота, де немає права на помилку. Їхня діяльність залишається в тіні. Адже без зайвого шуму вони проводять спеціальні операції, розвідку на території ворога, знаходять ту інформацію, яку інші поставили під грифом «СЕКРЕТНО». І саме від них сьогодні залежить хід російсько-української війни. Розвідники! У День воєнної розвідки України, ми дякуємо вам за вашу щоденну працю та внесок у боротьбу за нашу Nацію. Та схиляємо голови перед тими, в кого забрали на війні найдорожче – життя. З Днем воєнної розвідки України!⚔️

🕯 Згадаємо. 6 вересня 2017 року внаслідок підриву на розтяжці загинув боєць 1-ї ОШР ДУК «Правий сектор» — друг «Єгер», Динька Олег Миколайович. Друг «Єгер» був умілим бійцем і щирою, відкритою людиною. Постійно прагнув удосконалювати свої знання, навчатися новому та ставати кращим воїном. Досконало володів кількома видами зброї, неодноразово знищував ворожу техніку. У бою завжди був серед перших. Без вагань ішов назустріч небезпеці, бо понад усе прагнув одного — повного очищення української землі від московського окупанта та зрадників України. Друг «Єгер» — приклад мужності, відваги та честі справжнього українського Воїна. Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо. Вічна слава Воїну! Героям слава!

Сьогодні бійцю Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» Мар’яну Корчаку, другу «Хитрому», мало б виповнитися 31 рік. Мар’ян народився 6 вересня 1995 року в селищі Шкло на Львівщині. Закінчив ВПУ №29 у Львові. Був троюрідним братом відомого українського журналіста Георгія Гонгадзе. У 2016 році приєднався до НВР «Правий сектор». Того ж літа у складі 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС вирушив на фронт. ▪️ 25 травня 2018 року поблизу Зайцевого на Донеччині ворог здійснив артилерійський обстріл українських позицій. Після обстрілу Мар’ян із медичним рюкзаком побіг до бліндажа перевірити побратимів. У цей момент противник завдав повторного удару. Смертельний уламок обірвав життя 22-річного воїна. Посмертно Мар’ян нагороджений відзнакою «Бойовий Хрест Корпусу» та іншими нагородами. У 2018 році Шклівській школі присвоєно ім’я Мар’яна Корчака, а 2019 року на її фасаді відкрито меморіальну дошку на його честь. Похований у рідному Шклі. Хай з Богом спочиває. Вічна пам’ять Герою! 🕯️

5 вересня 1918 року радянська влада видала декрет про «Червоний терор». Старе судочинство було знищено. Органи Надзвичайної комісії отримали безпрецедентні повноваження — бути слідством, судом і катом одночасно. Під приводом боротьби з «контрреволюцією» тисячі людей були приречені на смерть за рішеннями позасудових органів. Маховик репресій, запущений більшовиками, так і не був зупинений. ЧК перетворилася на ОДПУ, згодом — на НКВД, а терор набув воістину диявольських масштабів під час «Великого терору» та в системі ГУЛАГу. Пізніше естафету прийняв КГБ. Замість таборів з’являлися в’язниці та каральна психіатрія, змінювалися методи й масштаби, але незмінною залишалася сама система — машина державного терору. Сьогодні в Кремлі знову сидить чекіст. І знову російські окупанти прийшли на українську землю. Методи майже не змінилися: катівні, депортації, фільтраційні табори, викрадення людей, тортури та вбивства цивільних. Та цього разу вони прорахувалися. Україна вже не та. Ми знищимо імперію.

🕯 ЗГАДАЄМО ВАСИЛЯ СТУСА У ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в одиночній камері табору особливого режиму в Кучино, на далекій Пермщині, обірвалося життя Василя Стуса — Поета, Борця, Українця. Він помер у радянському таборі, ставши жертвою системи, яка не могла змиритися з людиною, що мала мужність говорити правду, захищати українське слово та не зрікатися власної гідності. Стуса роками переслідували, заарештовували, катували допитами, кидали до тюрем і відправляли на заслання. Його намагалися зламати — але не змогли. Символічно й болісно, що його адвокатом під час останнього суду був Віктор Медведчук — людина, яка десятиліттями працювала в інтересах Москви та стала кумом путіна. Цей факт назавжди залишиться одним із найпохмуріших парадоксів української історії. Василь Стус заплатив життям за право залишатися собою, за українське слово, за свободу і за честь. Його фізично знищили, але не змусили скоритися. Він пішов у Вічність мучеником. 🕯️ Пам’ятаємо. Не забудемо. Не пробачимо.

🫡 Прощання з другом «Серфером» Бійці з різних осередків Правої Молоді провели в останню путь друга «Серфера», взявши участь у прощанні. Друже, ти став людиною, якою захоплювалися і на яку рівнялися. Твій Чин і твоя відданість назавжди залишаться в пам’яті тих, хто знав тебе, і стануть прикладом для наступних поколінь. Ти відійшов, але справа, якій ти присвятив життя, та пам’ять про тебе житимуть далі. Пам’ятаємо. Помстимося.

МОЛОДЬ НЕ ЧЕКАЄ. МОЛОДЬ ГОТУЄТЬСЯ Під час чергового вишколу молодь проходила поглиблену практичну підготовку: повторення базових навичок, злагодження, відпрацювання з механізованою технікою і не тільки… Ліс, відкрита місцевість, урбан — кожне середовище вимагає іншого підходу, уважності та витримки. Саме тому підготовка має бути різносторонньою, а навички — не залишатися лише теорією Ми не виховуємо покоління спостерігачів. Ми загартовуємо людей, які вміють думати, діяти разом і брати відповідальність за свої рішення. Сильна молодь — це не про красиві слова. Це про характер. Про дисципліну. Про відповідальність. Бо майбутнє належить тим, хто до нього готовий P.S. : Відкриваємо завісу після останнього вишколу

🕯 Згадаємо. 3 вересня 2014 року відійшов у вічність боєць 5-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор» Ігор Шептицький — друг «Шип». Воїн отримав важке поранення під час мінометного обстрілу українських позицій у Пісках під Донецьком. Ігор із перших днів російсько-української війни добровольцем став до лав «Правого сектора», щоб зі зброєю в руках захищати Україну. У Києві на нього чекали дружина та син. У столичній школі №25, де навчався Герой, встановлено меморіальну дошку на його честь. Пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, не має строку давності. Вічна пам’ять і слава Герою! 🇺🇦 Світла пам’ять, друже «Шип». Честь!

🛡️СЕРФЕР В СТРОЮ🛡️ Сьогодні наша спільнота отримала трагічну звістку про загибель друга організації — Данила Смирнова «Серфера». Другові Серферу було лише 16 років, коли почалася повномасштабна війна. Тоді він неофіційно долучився до групи TPO, де вже були його батько та дядько. Коли йому виповнилося 18, він одразу долучився до лав 3-ї окремої штурмової бригади. За рік він став командиром штурмової групи. Згодом долучився до Міжнародного легіону ГУР МО та служив головним сержантом групи спецпризначення “VINCERE MALUM”. Загинув 28 серпня при виконанні бойового завдання. «Серфер» був активним учасником та вишкільником нашого руху. Займався розвитком молоді, проводив лекції та вишколи.  Він був і залишається для нас прикладом людини, яка хоч і мала можливість обрати для себе набагато легший шлях, обрала чинити гідно - до самого кінця. Дякуємо тобі, Друже, за твій шлях, мужність і готовність боротися за Україну. 🛡️Вічна пам’ять. Честь! ❗️Чин поховання відбудеться 3 вересня (четвер) в Києві.❗️ 10:30 - зустріч, формування колони (Берестейський проспект, 137, трішки далі парковки) 12:00 - служба відспівування у Михайлівському золотоверхому соборі(вул. Трьохсвятительська, 8) 13:00 - прощання та поховання на Лісовому кладовищі(вул. Крайня, 3) 5/10 Пімстиш смерть Великих Лицарів⚔️🛡️

1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна — наймасштабніший і найкривавіший конфлікт в історії людства. Для українців війна розпочалася ще 14 березня 1939 року, коли угорські війська розпочали наступ на Карпатську Україну. Безпосередньо ж світову війну запустив злочинний союз двох тоталітарних режимів — нацистської Німеччини та СССР. Пакт Молотова—Ріббентропа та його таємні протоколи передбачали поділ Східної Європи. Для України ця війна стала національною трагедією. Українці опинилися по різні боки фронту: мільйони були мобілізовані до Червоної армії, служили у різних військових формуваннях держав Осі, а українці з діаспори воювали у складі армій країн антигітлерівської коаліції. Водночас український визвольний рух мав власну мету — відновлення незалежної Української держави. УПА боролася проти нацистського та радянського окупаційних режимів, а після завершення війни продовжила збройну боротьбу проти радянської окупації. 2.09.1945, після капітуляції Японії, Друга світова війна завершилася.

Ми вже бачимо, до чого призвело багаторічне самозречення Європи від власної історії, культури та християнських основ. Україна не повинна повторювати цей шлях. Християнство не потребує дозволу Супрун, Гарріса чи будь-яких інших «прогресивних» інтелектуалів на існування. І ми не зобов’язані фінансувати тих, хто вважає нормою популяризацію зневаги до нашої віри. Можна скільки завгодно говорити про прогрес, свободу і «сучасні цінності». Але якщо за цими словами стоїть зневага до християнства - нам із цим «прогресом» точно не по дорозі.

УЛЯНА СУПРУН: ХРЕСТИК НА ГРУДЯХ - ДУЛЯ В КИШЕНІ Є така категорія людей, які дуже люблять говорити про «цінності», «здоровий глузд» і «сучасну Україну». А потім виявляється, що під цими словами вони розуміють цілком конкретну річ - відмову від християнства та традиційної моралі. До таких людей належить Уляна Супрун. У своїй біографії пані Супрун зазначає, що виховувалася у християнській та патріотичній родині, відвідувала церкву й недільну школу, була членкинею СУМ. Працювала в Українському католицькому університеті. Українцям найбільше запам’яталася як архітектор медичної реформи, за наслідки якої багато хто кляне її й досі. Але, схоже, «реформаторство» не обмежилося медициною. Разом із чоловіком вона створила видавництво АРК.ЮЕЙ: сама Супрун позиціонується як засновниця та головна редакторка, а Марко Супрун - як засновник і креативний редактор. Чим же насправді відзначилося це видавництво? Може, друкувало патріотичні книжки? Дослідження маловідомих сторінок української історії? Праці, які формують національну свідомість? Ні. За весь час його діяльності там вийшло лише кілька книжок, які, м’яко кажучи, важко назвати помітним внеском в українську культуру чи книговидання. Більше схоже на макулатуру, яка мало кому цікава. Складається враження, що йдеться не стільки про книжки, скільки про освоєння грантових коштів різноманітних ліволіберальних фондів під виглядом культурної та просвітницької діяльності. Ось серед видань АРК.ЮЕЙ з’явилася книга Сема Гарріса «Кінець віри» - відверто антирелігійний текст, у якому автор атакує християнство та інші релігії. Власна реклама АРК.ЮЕЙ подає книгу як таку, що «розкладає» помилки християнства, яке нібито «сторіччями сприяло поширенню ненависті до євреїв». Та достатньо згадати українських християн - Праведників народів світу: митрополита Андрея Шептицького, Климентія Шептицького, ігуменю Йосифу (Олену Вітер), отця Олексія Глаголєва, Катерину Зарицьку та багатьох інших. Вони не просто говорили про любов до ближнього - вони ризикували власним життям, рятуючи євреїв від нацистського винищення. Але на сторінці книги читачеві пропонують відкинути релігійні переконання й обрати «світсько-гуманістичний підхід». А серед схвальних рецензій організовану релігію називають «небезпечною й абсурдною». Тобто це не випадкова книжка, яка опинилася на полиці. Її свідомо обрали, видали, продають і рекламують українському читачеві. І тут виникає просте питання до пані Супрун. Ви виросли в українському християнському середовищі. Відвідували церкву. Працювали в Українському католицькому університеті. А тепер очолюєте видавничу платформу, яка популяризує тексти з таким ставленням до християнства. То де закінчується ваша віра і починається політична кон’юнктура? Чи це щось інше? І не треба прикриватися словами про «критичне мислення». Критично мислити - це одне. Свідомо популяризувати твердження, що християнство є історичним джерелом ненависті до євреїв, і водночас заробляти на цьому гроші - зовсім інше. Не даремно в народі кажуть:

«Бог перед очима, а чорт за плечима».

Цікаво, чого насправді домагається своєю діяльністю місіс Супрун? Прилучити українців до «передових» ідей сучасного Заходу? Так наслідки цих «передових» ідей ми вже бачимо в Європі: переобладнання церков на мечеті, неконтрольована міграція, зростання етнічної злочинності, тиск на християн і параліч суспільства, яке дедалі частіше боїться називати проблеми своїми іменами. А починалося все саме з таких от «плюралістичних» книжечок, які поступово змінювали уявлення людей про норму, суспільство, сім’ю, культуру та власну ідентичність. То невже саме такого майбутнього для України прагне Супрун і подібні їй супрунята? І особливо цинічно це виглядає сьогодні, коли українська нація спливає кров’ю у боротьбі за саме існування. Поки найкращі сини й дочки України віддають життя на фронті, у тилу активізуються сили, які намагаються підривати традиційні основи нашого суспільства: нав’язують гендерну ідеологію, проводять прайди, просувають ліволіберальний порядок денний і поступово витісняють християнство з публічного простору.

🇺🇦 ПІДТРИМАЙТЕ «ПРАВИЙ СЕКТОР»! Україна вистоїть не завдяки байдужим. Вона вистоїть завдяки тим, хто готовий не лише говорити, а й діяти. «Правий сектор» продовжує боротьбу - на фронті й у тилу. Підтримуємо наших воїнів ⚔️, виховуємо та гартуємо молодь, боремося з несправедливістю, захищаємо українські громади та відстоюємо національну ідею. Кожна гривня - це внесок у нашу спільну справу. Не має значення, скільки ви можете дати. Важливо - не залишатися осторонь. Підтримуючи «Правий сектор», ви підтримуєте боротьбу за українське майбутнє. Долучайтеся. Допомагайте. Дійте. 🇺🇦 Разом — до Перемоги! Слава Україні! 🫙 Monobank: https://send.monobank.ua/jar/hVtT4HuXk 💳 5375 4112 2248 5844 ✉️ Privat24: https://www.privat24.ua/send/d5477 💳 5168 7521 0732 1476 PayPal: pylypasandriy@gmail.com

Згадаємо. Десять років тому, 30 серпня 2016 року, на передовій у промзоні Авдіївки від ворожої кулі загинув боєць Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» — Євген Ворошило, друг «Джек».

«Один з найкращих штурмовиків. До початку війни в Україні п’ять років прослужив у гарячих точках у складі миротворчих військ. Мав на рідкість твердий характер та силу духу. Після поранення він повернувся назад до лав ДУК ПС захищати свою країну»

, — так згадував побратима командир 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС Дмитро Коцюбайло. Євген був професійним військовим. З початком російсько-української війни добровольцем став на захист України — спочатку у складі батальйону ОУН, а згодом приєднався до 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС. Він воював там, де вирішувалася доля України. Після поранення не залишив боротьби й повернувся на передову. Посмертно Євген Ворошило нагороджений відзнакою «Бойовий Хрест Корпусу». Герої не вмирають, поки живе пам’ять про них. Вічна слава Герою! Вічна пам’ять побратиму!

Згадаємо. Сьогодні річниця загибелі Героя України Андрія Парубія — політика, громадського діяча, людини честі, принципів і незламної волі. Його життя було присвячене Україні. Вірність національній ідеї, державницька позиція та готовність до боротьби зробили його одним із тих, хто не просто говорив про Україну, а діяв заради неї. Для Андрія Парубія честь, справедливість і любов до рідної землі не були порожніми словами. Це були його життєві принципи, яким він залишався вірним до кінця. Сьогодні наші думки й молитви — з його рідними, близькими та побратимами. Світла і вічна пам’ять Андрію Парубію. Вшануймо гідно🫡

ВОНИ НЕ ЗНИКЛИ. МИ ЇХ ЧЕКАЄМО. 30 серпня — Міжнародний день зниклих безвісти. Для когось це просто дата в календарі. Для українських родин — щоденний біль і очікування. Тисячі наших воїнів і цивільних зникли безвісти внаслідок російської агресії. За кожним таким іменем — людина, родина, друзі, побратими. І за кожним — питання, на яке досі немає відповіді: де він? Росія не лише вбиває. Вона намагається залишити після себе невідомість, змушуючи рідних роками жити між надією та відчаєм. Ми не маємо права звикнути до цього. Зниклий безвісти — не означає загиблий. Поки немає підтвердження смерті — ми повинні шукати, встановлювати правду, визволяти наших людей із полону й повертати додому тих, кого чекають. Пам’ятаємо всіх зниклих. Боремося за кожного полоненого. Підтримуємо тих, хто чекає. Їхні імена не мають зникнути. Їхні родини не мають залишитися наодинці. Слава Україні! 🇺🇦

ПРОРОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ Сьогодні відзначаємо день народження Дмитра Донцова — ідеолога українського націоналізму, мислителя, чиє слово стало зброєю для кількох поколінь борців за волю України. Його ідеї формували світогляд тих, хто у ХХ столітті зі зброєю в руках ішов у бій за Самостійну Україну. І сьогодні, у ХХІ столітті, його спадщина залишається дороговказом для тих, хто продовжує цю боротьбу. Донцов учив силі духу, незламній волі, вірі у власну націю та безкомпромісній відданості українській справі. Він вимагав не пристосовуватися до обставин, а творити їх власною волею. Його слово й сьогодні звучить як наказ: бути сильними, єдиними та непохитними у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу.

«Коли нація хоче стати як сталь, напоїти себе сталою, магнетичною енергією, — мусить черпати її у власній ідеї».

#Націоналізм #ДмитроДонцов