ཡེ་ཤེས་

Закоханість це захоплення безоднею та обмеженням іншого

Всі хотять комплементації, але соромляться

Як ви вже зрозуміли, сьогодні в нас протікає свобода від обумовленостей форматом

Це щоб профани відписались

Нащо вас тут так багато?

Такий унилий канал, насправді, але не знаю як його трансформувати. Вся живість шерінгу пішла в особистий щоденник, а тут якесь болото

Повнота мудрості - п'ять Будд

И мудрость опять оказалась не тем, что я представлял. Не доскональным знанием всего и вся — а совсем наоборот. Умением ограничить и оградить свой ум. Смирением. Да, смирением, думал я, и нет в эту секунду между небом и землей твари смиреннее меня. Потому и не страшен мне багровый глаз, в который я лечу. Ибо нет во мне своей воли — а только твоя, о Великий Вампир. Посмотри на меня и скажи: разве я лгу? Нет, не лгу, и при всем желании не смог бы солгать. И даже если я встану на Тайный Черный Путь, то не потому ли, что это часть Твоего плана? Впору бы смеяться и смеяться. Но если бы ледяной воздух высоты мог чувствовать, он ощутил бы на моих черных шерстистых щеках два скудных холодных ручейка. Нет, я по-прежнему весел. Это просто ветер. Великий Вампир, почему мне нельзя увидеть тебя снова? Впрочем, не отвечай. Я знаю. Свет, яркий белый свет листает книгу жизни, полную мертвых анимограмм. О чем эта книга? О грусти, тщете, страдании и непостоянстве, иллюзиях и обманах — и, самое главное, о том, что жаловаться некому. Но не в том смысле, что нет Того, кто услышал бы жалобу. Он-то как раз есть, и еще как. Нет того, кто мог бы пожаловаться. Потому что сколько в жалобе слов, столько у нее разных авторов. И когда она дочитана до конца, никого из них уже нет в живых. Дракула прав. Тысячу раз прав. Кто будет сотрясать вселенную могучими крыльями, наполняя ее ветром, чье гневное лицо увижу я перед собой, когда последний сон сдует прочь? Глупейший вопрос, сказал бы Дракула. Последний сон как раз в том и состоит, что кажется, будто есть некто, кто спит — и может проснуться. И когда пробуждаешься от этого последнего сна, нет уже ни надежды, ни страха… Тут, впрочем, слова начинают подводить. Но мне они больше не нужны.

Боже, Боже! Спаси мене! Спаси мене від твоєї слави, та від твого світу становлення. Від уроків твоїх, та від таємниць твоїх. Спаси мене від своєї необхідності.

На моє тім'я падає краплина ртуті. На пів шляху до моєї скроні застигає куля. Лагідні спалахи пострілів стають чудовим та гармонійним світловим супроводом до музики. Я хочу бути в постійному русі. Вічний паломник по місцям де впали частини тіла Богині. Сьогодні я там, де її очі. Вона плаче. Не може нічого сказати. Її вуста десь в іншому місці

Поки не потече амріта глибоких настанов 😌

Буду цим бити кожного тантріка якого зустріну на своєму шляху

Він часто пояснював, що для тих, хто практикує ваджраяну, абсолютно необхідно мати правильне інтелектуальне розуміння, як передумови для глибокого вивчення і практики, що застосовується в процесі стадії зародження. Гьялтрур Рінпоче

Як ти там, анон? Пам'ятаєш як ти любив зачитуватись езотеричною літературою та мав не аби який хист до психопрактик? Я тут мандалу намалював, в якій вся повнота буття, ти тільки приїзди в наш ашрам, хоч інколи