...and Action!

Одне з моїх найулюбленіших відео в інтернеті, це монтаж з аудіокоментарів Джона Карпентера і Курта Рассела під час перегляду Big Trouble in Little China. Я вам раджу послухати їх повністю, якщо у вас буде така можливість. Але навіть це невеличке відео нагадує про те, наскільки цей фільм перлина. Неймовірне задоволення дивитися на те, як режисер фільму та актор, чиє обличчя на постері займає найбільше місця, волають із майже кожної сцени. Sorry we haven't talked more about the movie but that's the way we are.

Мені дуже подобається, як Дені Вільнев покладається на музику Йохана Йоханнссона в Arrival. Іноді навіть замість експозиції. У Arrival справді багато пояснень для глядача і зазвичай вони дуже технічні. Наприклад, сцена, де Ієн (персонаж Джеремі Реннера) розповідає, як працює мова прибульців все ж таки не про емоцію, а більш про інформацію. І така експозиція не може бути трактована якось інакше. Це те, у що персонаж вірить і те, що він робить виконуючи свою роботу. Це не частина якоїсь легенди чи вигаданої історії. Але в одні зі своїх найсильніших моментів Arrival покладається не на слова. У певному сенсі Вільнев не вірить їм, бо слова не так часто резонують з глядачем. Тому він використовує музику Йоханнссона, щоб втягнути вас у процес. Гнітючий, космологічний та ритуальний скор у, наприклад, сцені зі входом на корабель, пояснює набагато більше, ніж фрази про те, що бачать і відчувають герої. Людська мова б зруйнувала таємницю першого знайомства з прибульцями. А тому у тій самій сцені, де Ієн розповідає, як працює мова прибульців (яка більш про інформацію, ніж про емоцію), на фоні ви все одно можете почути таємничу музику Йоханнссона. Бо Вільнев не вірить у слова.

Все ще найулюбленіший шот з Jurassic Park Спілберга. Якщо ви з якихось причин не знаєте, що відбувається і чому саме цей момент, то все просто — на 01:57:14 з пащі тиранозавра на мить зникає велоцираптор. Над цим фільмом працювали абсолютні маги візуальних ефектів. Усі до останньої людини. Однак такі "недосконалості" роблять один із найважливіших у VFX індустрії фільмів ще кращим.

Що відбувається в голові у цього юнака... Дуже страшно. Strange Days колись давно написав Джеймс Кемерон, а за режисуру відповідала Кетрін Бігелоу (ви її могли знати за Point Break або The Hurt Locker). І я прямо бачу, як вони з вогнем в очах разом робили цей фільм, навіть після того, як їхній шлюб розпався. Бігелоу абсолютна зірочка режисури цього недооціненого кібербанк фільму. Навіть найнезначніша перепалка тут переповнена стилем і надскладною режисурою. Серйозно, відчуття, що її в якийсь момент вкусив Джон Ву і кадр тепер просто переповнений глибиною, а на фоні відбувається не менше історій, ніж на передньому плані. Legally Blonde. Ох, я просто дуже люблю, коли добрі люди не перестають бути добрими, навіть якщо весь світ тисне на них. Плюс, це абсолютне задоволення дивитися за тим, як хтось вміє добре робити свою роботу. Хвилювався за героїню до самого кінця. Навіть всупереч тому, що у неї неймовірний стрижень (вона точно знає собі ціну і йде до кінця) та уважна до почуттів оточуючих. She definitely rules! Persona. Well, you know, Bergman. Фільм лізе під шкіру і хоче розібрати тебе на складові. Але чудово передає відчуття, що в кімнаті зовсім не дві дівчини, як фільм хоче, щоб ми думали. Звичайно, це прекрасний представник класики та тут є чому повчитися. І з кожним роком фільм все краще проходить перевірку часом. Десятихвилинний спешл до триквелу Ребілда? Yes.

До речі, ще про Пола Роджерса, монтажера Everything Everywhere All at Once (який змонтував фільм у себе вдома на макбуці). Просто послухайте цей уривок з його промови під час Оскара. «У індустрії існує проблема, що чим більше ти вбиваєш себе заради фільму, тим сміливішим для людей навколо ти стаєш. І це повна маячня. Ми можемо виконувати свою роботу і водночас жити своїм життям. І чим повніше ми можемо жити своїм життям... тим краще ми можемо виконувати свою роботу». Розумію, що зараз ці слова можуть бути не так актуальні через війну. Очевидно, що Пол має на увазі контекст мирного життя. Але, можливо, ця проста думка про баланс роботи та життя стане необхідною. Якщо не зараз, то точно через деякий час.

Якщо переглядати старі трейлери, то тільки у 35mm сканах з кіноплівки 💛 Я вже давно намагаюся зрозуміти, в який момент життя мене найсильніше вражали трейлери. І здається це саме той період дитинства, коли в кінотеатрі у центрі мого міста їх показували на плівці. І що дуже важливо, зазвичай це були трейлери в оригіналі. Ніколи не забуду шалений та дуже гучний ролик до Minority Report Спілберга! Для мене плівка все ще відчувається справжньою та живою через те, як вона інколи приховує недоліки фільму (робить його схожим на сон). А можливо вся справа в м'яких кольорах чи привабливої рухливості кадру (ці мерехтіння, уххх). У будь-якому разі для мене це все магія, скільки б я в це не занурювався. Можете почати з The Lord of The Rings: The Return of the King чи Open Matte версії The Matrix. А потім подивитися ще — я залишу декілька трейлерів тут: Tomb Raider Gladiator A.I. Artificial Intelligence Pokemon The Movie 2000 Spider-Man 2 Mortal Kombat: Annihilation Titan A.E. Transformers Prometheus Highlander The Prince of Egypt

Саме так виглядає монтажний стіл Everything Everywhere All At Once. Так, це Adobe Premiere і я теж питаю себе, скільки разів він вилітав під час роботи над таким величезним проектом. Ось тут можна подивитися запис невеличкої трансляції з монтажером фільму, Полом Роджерсом, де він розповідає як приймав рішення під час монтажу і який у нього був воркфлоу. Власне сам аналіз починається з п'ятої хвилини. Особисто мені під час перегляду трансляції було приємно усвідомлювати, що сам Пол приймає той факт, що messy editing, від якого ніхто, крім монтажера, не може зрозуміти, що відбувається на таймлайні, — це те, що потрібно прийняти, а не виправляти. Дякую, це було важливо почути. Особливо коли у самого монтажний стіл перетворюється на абстракцію. Просто я все ще не бачу свої проекти в Premiere, а монтувати (just a reminder) можна де завгодно і там де зручно.

Завдяки інтернету у нас є можливість подивитися на ранній мокап першої частини Avatar з 2007 року. Як бачите, жарти про те, що це фільм про синіх котів, у ранній версії зовсім не жарти. Цікаво дивитися за тим, який вигляд мали дизайн та естетика під час етапу розробки. Гарне нагадування про те, що на екрані ми завжди бачимо результат переплітання величезної кількості ідей які набули свого фінального вигляду не за один прохід.

Фільми які я дивився у дитинстві в кінотеатрі зі своєю мамою vs З бабусею 🥲 Можливо такий різний набір фільмів скоріше щось говорить про самих батьків, ніж про мене і мої захоплення.

Це відео Патріка Вільямса замінить вам декілька перших років кіношколи. Тут є практично все що потрібно для розуміння того, як працює кіномова та наратив. А також детально про те, як взагалі говорити про кіно зараз. Навіть якщо ви вже добре знаєте як працює кіно, або ви вже розумієте, як глибоко аналізувати побачене, вам все одно не буде зайвим подивитися цей ролик. Вільямс дає супер зрозумілу систему для аналізу, яку можна застосувати майже до будь-якого фільму. Тому на спільних переглядах кіно з друзями ви точно зможете вразити їх своїми знаннями 😏

Зупиніться на півгодинки та подивиться чудовий The Boy, the Mole, the Fox and the Horse. Історія розповідає про дуже теплу дружбу хлопчика, крота, лиса та коня, які подорожують разом у пошуках дому. Окей... коли я пишу “історія” насправді я не маю на увазі історію або сюжет у звичному сенсі. Бо мультфільм більше схожий на набір зворушлевих та сентементальних цитат. Ніби дивишся на нову версію The Little Prince, або Whisper of the Heart Кондо Йосіфумі. Спостерігаючи за приголомшливими акварельними фонами і трохи неохайними лайнами, ви незабаром помітите, що вам "щось потрапило в очі". Можливо ви будете відмахуватися і говорити, що з вами все гаразд. Але насправді всі наступні півгодини вам може бути важко стримати сльози. Адже стільки прийняття та теплих слів складно знайти десь ще. Одна з найкращих сцен мультфільму про найхоробрішу річ, яку взагалі можна сказати — попросити допомоги. Тому що це не ознака слабкості чи того, що ти здався. Навпаки, ти відмовляєшся здаватися. Або лис у мультфільмі майже не розмовляє, бо сумнівається, що може сказати щось цікаве. На що йому відповідають — бути чесним це завжди цікаво. Цінність мультфільму ще в тому, що він не відчувається фальшивим. Ні з погляду героїв та реплік, ні з погляду акварельного та дуже тактильного стилю. Це з любов'ю та добротою зроблений мультфільм, якому не обов'язково так сильно старатися. Але він старається. Тому зупиніться на півгодинки та подивиться чудовий The Boy, Mole, Fox and Horse. Вам це може бути потрібно.

Практичне освітлення в аніме це просто 💛 Трохи сумую за тим, як ефекти для тієї ж анімації колись робили за допомогою оптичного принтера.

Сьогодні день народження у Хаяо Міядзакі. Як то кажуть, у 82 роки життя тільки починається. Швидше за все сьогодні ви вирішите щось переглянути з його відомих на весь світ аніме. Але я пропоную передивитися (а комусь подивитися вперше) одно з найкращіх відеоесе про Ghibli від kaptainkristian.

No matter what they say My love for you is greater than their powers And their armies from above You give me strength 💙💙💙

Oel ngati kameie! Сіквел «Аватара» із підзаголовком «Шлях води» відчувається досить знайомим. Багато в чому перед нами перший фільм 2009 року, де головний герой наново проходить свою арку. Однак те, що робить Джеймс Кемерон з фільмом насправді цікавіше простого "він зняв продовження". Річ у тому, що Кемерону вже багато років нецікаво знімати кіно в традиційному сенсі цього слова. https://youtu.be/lYf0j-xjjPw

Видеоєссе по сиквелу «Аватара» готово. Сейчас решаю вопросики с Ютубом, потому что Content ID снова взялся за своё (один музыкальный трек уже пришлось полностью вырезать из видео). Ролик будет на украинском языке. Субтитры в плеере Ютуба. Английские и русские на всю продолжительность видео, а украинские — на места интервью с Кэмероном. Испытываю необычные, но приятные ощущения после озвучки своего текста на другом языке. Мне нравится, как сейчас ощущается видео — украинский сам по себе звучит мягко, из-за чего у ролика присутствует некоторый мечтательный и плавный вайб. Несмотря на то, что у вас ощущения могут отличаться, понимаю, что хочу пробовать ещё. Релиз 17-минутного видеоэссе завтра, 27 декабря. Обнял!

Несправжні/хибнi кінцівки у фільмах Джеймса Кемерона (авжеж далі спойлери). Той самий момент, коли думаєш, що фільм закінчився чи "все так і залишиться", але насправді це просто друге дихання. - The Terminator Кіборг гине від вибуху вантажівки та герої врятовані, але насправді ні. Кiборг живий. - Aliens Королева чужих гине під час вибуху реактора та герої врятовані, але насправді ні. Вона жива та дає бій Ріплі. - The Abyss Головний герой пожертвував собою та мав померти, але насправді ні. Його рятують підводні істоти. - Terminator 2: Judgment Day Т-1000 знищено і "все закінчено", але насправді ні. "Є ще один чіп і він теж має бути знищений". - True Lies Герої цілуються на фоні вибуху і начебто перемога, але насправді ні. Доньку головного героя взяли до заручників. - Titanic Корабель розколовся надвоє, завис у повітрі і не тоне. Але насправді все ж таки тоне. - Avatar Антагоніст загинув, але все ж таки буде в сіквелі. - Avatar: The Way of Water Вперше за всю кар'єру Кемерона цикл розривається. Бо тепер це серіал.

Давайте ещё раз. В своём видеообращении я говорил о том, что мне бы хотелось чаще использовать украинский в быту и интернете. Пожалуйста, посмотрите его, если ещё нет, чтобы у вас не было вопросов касательно языка и контекста канала. Если вы посмотрели и у вас всё ещё есть вопросы о том, почему я делаю так, а не иначе, почему язык для меня важная часть пути... ну что ж, тогда совсем беда какая-то. Мне нравится мой пост на украинском. Я чувствую невероятное тепло внутри, когда пишу на мове. И я буду делать это чаще. Это важная сторона изменений, которые я всё ещё прохожу. Но если прям первый пост про кино на украинском уже у некоторых читателей вызывает реакцию "почему на украинском пост, это что дискриминация русского языка?" или "почему бы не делать в два раза больше работы делая посты на двух языках?", то у меня складывается ощущение все эти месяцы посты на русском воспринимались как данность, а я выполнял какую-то обслуживающую функцию публикуя материалы. Нет, это так не работает и такое отношение я не разделяю. От украинцев я получаю поддержку и любовь, за что им огромное спасибо! Конечно же это гораздо сильнее меня мотивирует писать ещё, нежели то, как люди не могут воспользоваться переводчиком, чтобы почитать то, что им потенциально интересно. От вас я тоже жду, что вы будете инвестировать своё время и силы. На каком-то уровне я могу понять, что люди не знающие украинского могут чувствовать себя обделёнными. Но здесь скорее вопрос в том, готовы ли вы вкладываться в то, чтобы продолжать читать от меня публикации и смотреть от меня видеоэссе. Которые, кстати, будут с субтитрами. Вопрос языка это не то, что я выношу с вами на обсуждение. Это моя чёткая позиция. У вас есть все вводные, вроде того же обращения и годы деятельности, чтобы понять интересен ли вам контент или нет. Если вам действительно нравится то, что я делаю, вы хотите оставаться со мной но не знаете языка — есть переводчики. Даже в Телеграме есть встроенный. Да, придётся потратить немного усилий для прочтения, но это не так сложно, как кажется. Те, кто не знает языка, но старается разбираться — я вас вижу и тоже испытываю благодарность.

Напевно, один із самих неявних мотивів у фільмах Джеймса Кемерона — сни. Для режисера сни неймовірно важлива частина історії. За його словами зображення у снах це сторона метанаративу — коли ти спиш, ти знаєш, що означає зображення уві сні, які в нього фізичні властивості та як воно відчувається. Досить відомий факт, що Кемерону ще на початку кар'єри під час нічного кошмару наснився Термінатор — хромований скелет, який загрозливо виходив із вогню. Цей образ так сильно впечатався в розум Кемерона, що творче та режисерське завдання "зробити цілий фільм про це" було лише питанням часу. Образ став реальністю. А тепер згадайте опенінг першого «Аватара». Джейк уві сні бачить Пандору. Він летить над її лісами і мріє про цю планету . І коли він насправді потрапляє на неї, він все ще не вірить, що все справді. Навіть На'Ві для нього скоріше примха, ніж щось серйозне. Але з часом сон також стає реальністю, а Джейк стає єдиним із Пандорою, яка для нас, як глядачів, теж виставлена неможливо красивою та практично нереальною. Але що якщо життя Джейка в тілі На Ві це довгий сон, який йому показує Ейва? Можливо всі На'Ві насправді сплять вже багато років? А може, вони взагалі не з цієї планети і насправді вони всі аватари? Авжеж я не знаю, а просто дурненько фантазую. Але я пам'ятаю нещодавну новину про те, що до четвертої частини «Аватара» студія мала ровно нуль правок. Був лише один коментар "Holy shit!". Можливо, саме у цій точці тема зі снами нарешті знайде своє втілення. Мені здається, що Джейку не просто так снилася ціла планета.