Trips and Quips

Український співак Дмитро Гнатюк на гастролях в Африці Src: 1 2 3

В комментарях зауважили, що слово казна походить від того самого арабського кореня. Тільки в українську мову прийшло воно через тюркських посередників خَزْنَة [xazna] — казна, сховище, сейф

Слово "магазин" через посередництво західноєвропейських мов (німецьке Magazín, французьке magasin, італійське maggazzino - "магазин, склад") запозичено з арабської, де makhazin - це множина від makhzan (укр. "склад"), утвореного від khazana (укр. "зберігати, накопичувати").

Випадковий факт про мости #3 Югославський письменник Іво Андрич відомий своїм романом "Міст на Дрині", за який він отримав Нобелівську премію з літератури. Події твору відбуваються протягом чотирьосот років навколо реального моста XVI сторіччя через річку Дрина в місті Вишеград — зараз це Республіка Сербська, Боснія і Герцеговина. А років за 15-20 до цього Андріч написав розповідь про інший міст — "Міст на Жепі". Це так само реальний об'єкт, збудований також у XVI сторіччі через річку Жепа. На річці Жепі стоїть однойменний населений пункт відомий нам мемом про те, що 25 липня його взяли серби. А ще тим, що там свого часу працювали українські миротворці. 📷 Міст на Жепі

Випадковий факт про мости #2 В 1993 році під час хорватсько-боснійської війни Старий міст зруйнували солдати Хорватської ради оборони. Двадцять років по тому Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії визнав міст легітимною військовою ціллю, адже для бошняків це був основний шлях постачання для мусульманського анклаву на західному березі Неретви. У 2004-му році закінчилось кількарічне відновлення мосту під егідою ЮНЕСКО. Під час реконструкції використовували й витягнуті з річки оригінальні частини мосту.

Випадковий факт про мости #1 Мостар — одне з найбільших міст Боснії і Герцеговини — названо на честь моста (мостар означає охоронець моста). Цю конструкцію через річку Неретву очікувано називають Старим мостом. Її у середині XVI сторіччя спорудили була на замовлення османського султана Сулеймана I, який у нашій країні більш відомий як чоловік Роксолани. Старий міст та історичні квартали є однією з найцікавіших пам'яток країни. На самому мості завжди повно туристів, які роблять там селфі. Що, звісно ж, немає жодного сенсу, адже моста на тих фотографіях не видно. 📷 Старий міст Мостара, весна 2015

Фольклористка й антропологиня Дар’я Анцибор окрім каналу Гроби, гриби і дисертації створює ще й цікавезний подкаст Пороблено. Нещодавно у них з'явився випуск про аборти, материнство та інші перипетії жіночої долі. Є трохи й про башалі — "менструальні будинки" у калашів, до яких ми з Дар'єю їздили два роки тому. Подивіться і поставте лайк, а я поки додам трохи того, що не влізло в подкаст. Про калашів я три роки тому написав досить детальний текст. Вся ця історія з "менструальними будинками" у калашів є частиною більш глобальної теорії про світоустрій. Все поділяється на дві категорії: онджещта і праґата — та купу проміжних градієнтів. Ці терміни зазвичай перекладають як, відповідно, чистий та нечистий, обов'язково додаючи, що останній немає зовсім ніякого відношення до бруду або гріховності. Наприклад, верхівки гір — чисті, а річка в долині — нечиста. Чоловіки — чисті, жінки, відповідно — ні. А під час вагітності чи менструації стають ще більш нечистими. Навіть дістатись до башалі вони інколи мають спеціальною дорогою, яка оминає чистіші території. Чоловік може зайти на територію башалі, якщо він лікар і не калаш. Башалі дійсно сприймається жінками не як насильницька ізоляція, а радше як можливість комфортно пережити менструальний період та позбавитись домашніх клопотань — хоча деяку роботу жінки виконують і там. Але вся ця система створює й багато незручностей у повсякденному житті. Наприклад, жінка має митися внизу біля річки навіть взимку, тоді як чоловік може це робити вдома. Але саме через незручність цих правил вони все рідше виконуються калаською молоддю.

У дванадцятому випуску подкасту “Пороблено” Анна Ніколаєва і Дар’я Анцибор піднімають складні питання жіночої долі. 🤷‍♀️ Чи було жіноче тіло її власним ділом? Коли з’явилося сучасне бачення материнства? Які існують народні прикмети й забобони щодо вагітності? 🤷‍♀️ Про стигми, з якими стикаються жінки в традиційному суспільстві, аборти, дитячу смертність і менструальні будинки дивіться в новому епізоді Анни і Дар’ї. Посилання на випуск: https://youtu.be/jAMOWK3Srp8 Розв’язати маленький кросворд після перегляду нашого подкасту: https://puzzel.org/en/crossword/play?p=-NZ5Tlj20pUTIobBf9De Будемо дуже вдячні за поширення і коментарі! 😊

Випадковий етимологічний факт Найманець мовою суахілі буде mamluki. Не відмінюється та вочевидь походить від арабського مَمْلُوك [mamlu:k] — раб; той, ким володіють. Десь третина слів суахілі має арабське походження. Включно із самим словом суахілі

Сьогодні консульство України в Стамбулі доведеться ще пошукати в не дуже примітному районі Флорія, а сто років тому посольство УНР було розташовано в найпрестижнішій частині міста. Як розповідав колишній посол сучасної України Андрій Сибіга, посольство УНР мало навіть два автомобілі, що було небаченою розкішшю на той час. Османська держава однією з перших визнала УНР у 1918 році. А дипломатична місія уряду УНР у вигнанні продовжувала працювати у Стамбулі аж до 1935 року. Зараз в цій будівлі розташований центр Сервантесу при іспанському консульстві. Головою місії УНР з 1929 до 1935 рік був журналіст, письменник та педагог Володимир Васильович Мурський (фото 3). Він написав турецькою мовою дві книги: "Україна та її боротьба за незалежність" і "Справжнє обличчя нової Росії" (фото 4, 5). У них автор відстоював ідею відновлення української незалежності та знищення більшовизму. Першу автор особисто подарував Мустафі Кемалю Ататюрку, а друга мала схвальні відгуки в турецькій та азербайджанській емігрантській пресі. Але насамперед українські дипломати працювали над автокефалією Української православної церкви, добиваючись її від Константинополя. Чинний Патріарх називав Мурського своїм другом. В 1935 році Мурський помирає у віці 47 років від раку. В ті самі роки також ніби-то від раку в молодому віці помирають майже всі соратники Мурського у Стамбулі: Олександр Адієсевич (колишній представник УНР у Стамбулі), Денис Хвиля (чиновник УНР), заступник Мурського Микола Забєлло з дружиною Катериною. Тому не слід повністю відкидати й можливі методи роботи радянських спецслужб з усунення політичних противників. У 2018 році, коли готувалась автокефалія для Української Православної церкви, відзначалося сторіччя з дня встановлення українсько-османських відносин. Тоді ж було встановлено і ту пам'ятну табличку (фото 1, 2), і знайдено занедбану могилу Мурського на католицькому цвинтарі в районі Ферікей. На фото 6 — місцеві українці біля відновленої могили Мурського Фото і текст: НЕРУССКИЙ, Wild Field, Історична правда

Сьогодні консульство України в Стамбулі доведеться ще пошукати в не дуже примітному районі Флорія, а сто років тому посольство УНР було розташовано в найпрестижнішій частині міста. Як розповідав колишній посол сучасної України Андрій Сибіга, посольство УНР мало навіть два автомобілі, що було небаченою розкішшю на той час. Османська держава однією з перших визнала УНР у 1918 році. А дипломатична місія уряду УНР у вигнанні продовжувала працювати у Стамбулі аж до 1935 року. Зараз в цій будівлі розташований центр Сервантесу при іспанському консульстві. Головою місії УНР з 1929 до 1935 рік був журналіст, письменник та педагог Володимир Васильович Мурський (фото 3). Він написав турецькою мовою дві книги: "Україна та її боротьба за незалежність" і "Справжнє обличчя нової Росії" (фото 4, 5). У них автор відстоював ідею відновлення української незалежності та знищення більшовизму. Першу автор особисто подарував Мустафі Кемалю Ататюрку, а друга мала схвальні відгуки в турецькій та азербайджанській емігрантській пресі. Але насамперед українські дипломати працювали над автокефалією Української православної церкви, добиваючись її від Константинополя. Чинний Патріарх називав Мурського своїм другом. В 1935 році Мурський помирає у віці 47 років від раку. В ті самі роки також ніби-то від раку в молодому віці помирають майже всі соратники Мурського у Стамбулі: Олександр Адієсевич (колишній представник УНР у Стамбулі), Денис Хвиля (чиновник УНР), заступник Мурського Микола Забєлло з дружиною Катериною. Тому не слід повністю відкидати й можливі методи роботи радянських спецслужб з усунення політичних противників. У 2018 році, коли готувалась автокефалія для Української Православної церкви, відзначалося сторіччя з дня встановлення українсько-османських відносин. Тоді ж було встановлено і ту пам'ятну табличку (фото 1, 2), і знайдено занедбану могилу Мурського на католицькому цвинтарі в районі Ферікей. На фото 6 — місцеві українці біля відновленої могили Мурського Фото і текст: НЕРУССКИЙ, Wild Field, Історична правда

Автор карти зізнаються, що вона ґрунтується на випадкових спостереженнях, та запрошують до виправлення і обговорення

🇿🇦🇺🇦 03.10.1982. Візит південноафриканської делегації в Україну. Хлібом-сіллю зустрічають культурний ансамбль "Амандла", створений активістами Африканського національного конгресу

Сучасні поляко-гаїтянці з Казала 📷 📹 📹

В решті решт повстанці перемогли, 1 січня 1804 року вони оголосили про створення незалежної Імперії Гаїті та вирізали кілька тисяч європейських переселенців, переважно французів. Тим часом гаїтянці ж продали сто двадцять поляків британцям, які планували рекрутувати тих до своєї армії. Новопроголошений імператор Жан-Жак Дессалін подивився на бідолашних слов'ян та співчутливо назвав їх білими неграми Європи. Більшість поляків, що змогли вижити у війні, або розселились по сусіднім островам, або повернулись у Францію. Але кілька сотень людей оселились у гірському селищі Казале за 30 кілометрів від столиці Порт-о-Пренс. В 1805 році в Гаїті прийняли першу конституцію. Громадянство видали всім чорношкірим, а також асимільованим білим жінкам, німецьким поселенцям та польським солдатам. Всіх підданих імперії нарекли чорними незалежно від кольору їхньої шкіри. Півтора століття по тому про поляків згадає диктатор Франсуа Дювальє. Чорний націоналіст та заклятий ворог мулатської еліти Гаїті, він публічно похвалить патріотизм поляків та знов назве їх "європейськими білими неграми". Така позитивна оцінка не врятувала нащадків поляків від різанини. Навесні 1969 в Казале прибули загони тонтон-макутів, які шукали комуністів. 25 людей було вбито, 80 зникли безвісти, а десятки господарств були спалені та розграбовані. В Казале і досі живуть нащадки тих європейських солдатів. До них періодично навідуються гуманітарні та релігійні організації з Польщі, щоб нагадати про давні родинні зв'язки — приблизно як греки в калаських долинах Пакистану. 🖼 Пожежа в Кап-Аїтьєн. Загальне повстання негрів. Розправа над білими (1819)

Назви для рас зазвичай несуть не тільки анатомічні сенси. Слово негр має негативні соціальні конотації: злиденність, важка праця, трудова експлуатація. Слово білий — прямо протилежні. Згадайте хоча б наші вирази на кшталт літературний негр або відпочив, як біла людина. Але оскільки світ не чорно-білий (в усіх сенсах), то люди винайшли назву і для проміжних варіантів. Особисто я зустрічав вираз білий негр лише стосовно вихідців зі Східної Європи, переважно трудових мігрантів. Але в XIX столітті в Америці звання білий негр — чи навіть білий ніґґер — вшановувалися поляки, ірландці та італійці. А взагалі цей вираз має трохи довшу, набагато буквальнішу і значно цікавішу історію використання. У 1791 році у французькій колонії Сан-Домінго (сучасна Республіка Гаїті) спалахнуло повстання чорношкірих рабів. Для його придушення метрополія відправила на острів кілька десятків тисяч солдат, серед яких було понад п'ять тисяч поляків. Напередодні Польща пережила третій розділ, і багато поляків емігрували на територію Франції і залежних територій. Тисячі з них склали так звані Польські легіони у складі французької армії. Власне, серед поляків існували сподівання, що Франція допоможе їм розправитись зі спільними ворогами та повернути рідну землю. Опинившись на Гаїті, поляки почали потроху дезертувати. Оскільки було очевидно, що вмирати від зброї повстанців та тропічних хвороб за інтереси людей, з якими у них немає спільної мови (у жодному з сенсів) — це така собі ідея. Так чи інакше в тій війні загинуло чотири тисячі слов'ян. 🖼 "Легіонери в Сан-Домінго" (1854). Януарій Суходольський

Підписники в коментарях справедливо зауважили, що африканець на плакаті аж занадто екзотизований. Тому ось підбірка чорних людей у совєтській пропаганді. Найпопулярніший образ — це оголений чоловік, що розриває кайдани та скидає з себе ярмо колоніалізму. Нагота має символізувати злиденність життя під владою європейців. Разом із незалежністю африканські чоловіки зазвичай здобувають одяг найпростішого зразка. Африканські жінки в той самий час завжди вдягнені у щось навколоетнічне. Блекфейсом совєтські художники теж не гидували. Але використовували його для прихильників західних країн — щоб протиставити наших благородних африканців їхнім мавпоподібним дикунам.

25 травня відзначається День Африки. Цього дня 1963 року на конференції урядів африканських країн в Аддіс-Абебі було створено Організацію Африканської Єдності — на той момент більша частина континенту вже здобула незалежність. У 2002 році ОАЄ перейменують на Африканський союз. Зараз в ньому 55 членів — всі 54 міжнародно визнані держави Африки та САДР. 🖼 Совєтський плакат 1963 року (хайрез в коментах)

Стереотипами про китайців іноді пояснюють і відповідні назви робітничих селищ на Донбасі на початку минулого сторіччя. На території сучасної Горлівки, наприклад, були райони землянок із назвами Шанхай та Пекін. Їх так ніби-то назвали місцеві шахтарі, що встигли взяти участь у російсько-японській війні 1904-1905 років та побачити важке життя китайських кулі, яке їм нагадало власний злиденний побут. Проте скоріш за все це були поселення саме китайських робітників, яких масово завозили в Росію під час Першої світової, щоб перекрити нестачу робочої сили. Такі Шанхаї з'являлися по всій країні і були справжнісінькими міні-чайна-таунами — але без червоних ліхтариків та кафе із баодзи. Коли почалася громадянська війна, більшість китайців пішли воювати за совєти, проте дехто став до лав української армії. В Донецьку один із районів досі зветься Шанхаєм. Сто років тому там стояли бараки для китайських робітників (ймовірно один з них на фото). В кінці 1980-х їх зруйнували, а територію забудували багатоповерхівками

Китайські топоніми зустрічались і на іншому кінці Європи. В XIX сторіччі у валлійському місті Мертір-Тідвіл, де народився засновник Донецька Джон Юз, існував район із назвою China. В його нетрях не жило жодного китайця, проте було вдосталь гастарбайтерів, повій, споживачів опіуму, злодіїв та різних асоціальних елементів. Можливо, така назва з'явилась через стереотипи про жахливі умови життя китайців. За іншою версією, назва пов'язана з опіумними війнами, що відбувалися в ті самі часи