la madrugada

На честь букерівських новин відкриваю доступ до минулорічного бонуса, де я розповідаю про свій улюблений роман М. Джона Гаррісона і його творчі методи. А про роман, який, власне, отримав Букера, я теж писала — осьдечки. З одного боку, радію за діда; з іншого — відзначення конкретно цього роману це трохи брєд. Так, The End of Everything — це стенделоун-твір, але він має сенс лише в контексті всієї попередньої кар’єри Гаррісона, бо це не лише рефлексія на тему «як ми (UK, "західний світ", світ у цілому) тут опинилися», це ще й чесна рефлексія «як я (один із найкращих авторів так званої нової хвилі фантастики) опинився тут (де "Віріконіум" не перевидавався 20 років, але highbrow-критики падають навколішки перед моїми абстрактно-сатиричними новинками)». Коротше, Гаррісона треба відзначати за сукупністю заслуг. Так-так, нарешті цікавий мені автор отримав Букера, а я ходжу і нию: «чому не Нобелівку?!» Буде дуже прикро, коли хтось купить права на «Кінець усього», а не на фантастику, яку він писав у своєму праймі — чи хоча б «Скелелазів»! Нічого, крім глузливих коментарів від широкої публіки, це не принесе.

колумбійську письменницю Пілар Кінтану різноманітні видання часто просили написати про її життя поблизу джунглів. за словами письменниці, колумбійці дуже мало знають про території на узбережжі Тихого океану, і є відчуття, що забувають про них. через несприятливі погодні умови (спека, постійні дощі тощо) в багатьох тамтешніх селах дуже важко жити, адже економічне становище там значно важче. Кінтана також звертає увагу на расовий момент: саме в таких регіонах живе чимало афроколумбійців. і саме цей регіон стає тлом її роману «сука». простір там напрочуд агентний: люди не просто тонуть, океан повертає їхні тіла; ба більше, він сам обирає час, коли ці тіла повертає. тварини чи люди не просто помирають в джунглях, в джунглях їхні рештки дуже оперативно розтягують інші тварини. навіть сама Кінтана говорить про джунглі як про хижака, який чатує на свою жертву. поштовхом до написання «суки» стало те, як письменниця побачила труп собаки, який джунглі отак швидко «поглинули». і цей хижацький простір швидко «стирає» і людей. загалом, дуже раджу послухати це інтервʼю самої Кінтани про цей роман і не лише. мене дуже зацікавило те, як вона говорить про другорядних персонажів: вони такі виразні не лише тому, що Кінтана добре пише, а й тому, що вона писала про них в інших своїх текстах, які, на жаль, доступні лише іспанською. а українською нам пощастило мати цей роман в перекладі Анни Марховської.

з книги "литовські прислів'я та приказки", художник Ю. І Крига

Кейсі Макквістон, вибач за ті дві зірочки у 2021 році, ай вознт фаміліар віз йор гейм

зараз дуже багато згадують про книжку Кейсі Макквістон «Червоний, білий та королівський синій» в контексті проміжних виборів у сша. Макквістон писали свій роман після президентських виборів 2016. у їхньому романі демократи не просто перемагають на виборах — вони беруть Техас, на особливу радість одного з головних героїв, Алекса, адже він якраз звідти. і було багато жартів про те, що з усього, що відбувається в цьому романі — а він ну прямо цукрово-сиропний, — саме лінія з Техасом найменш реалістична. і от майже 10 років після публікації (я чекнула, роман опублікували в 2019) тексас вент блу. отакий цікавий збіг вийшов.

поки планую нормальні дописи сюди (цей канал у флоп ері, як і я), відкрила новий збір для підрозділу Ернеста, по своїх мірках досить величенький (тут допис і вся інформація). а ще покажу себе на цей геловін, я була Етель Кейн. виявляється писати на собі важче, ніж здається. потім пошукаю якісь фото в повний зріст.

В історії евакуації з Олешок окремо до сліз зворушує, що вивезли багато домашніх тварин (кажуть, навіть папуга і єнот були). Хтось у тому пеклі вберіг свою худібку. Хтось, не маючи певності за власне майбутнє, не полишив худібку там. Хтось по цей бік подумав, що треба запасти переноски й підготувати умови для тих, хто не покине своїх тварин. Хтось на своє чотирилапе пов'язав прапор, бо хіба ж то не українська собачиночка🥺

титри з "clue" (1985)

Judeline — La Falda

а у мене, до речі, новий збір! детальніше про нього ось тут

написала рецензію на «Вчоріч»! Берк говорила багаторазово про свій інтерес до траддружин і про те, що цей інтерес перемішується з огидою, і у мене щось схоже. це, звісно, дуже американська історія з косплеєм традиційних цінностей і приготуванням всього фром скретч. і роман Берк спирається на все це, змальовуючи дуже гротескну історію інфлюенсерки Наталі. я зумисне підбирала нейтральний тон для тексту, бо обговорення цього тексту в американському сегменті інтернету мені видалося надміру емоційним, адже текст напрочуд прикладний, майже як коментар. і, що цікаво, він вдалий! чого не скажеш про інші фікційні тексти про траддружин

недавно вийшла розмова з Катериною Тромпак про її роман «Сиґінь Ірвінг». і я цей роман страшенно люблю, бо він сприймається напрочуд свіжо, тут тобі і complex female characters, і біла панія як бонус. і тут Катерина розповіла більше про сам роман, який я раджу всім почитати!

мені заблочили інстаграм. репресії проти академіків😭 я тільки встигла запостить збір, як інстаграм сказав мені до побачення😐 а я собираю, між іншим, на ✨Діснейленд✨для дітей загиблих військових. баночка у мене малесенька, тож давайте швиденько закриємо, бо канікули скоро, хай діти відпочинуть https://send.monobank.ua/jar/91s8H8J6UJ

недавно згадувала про дуже цікаві випадки реактуалізації книжок, які вийшли десятиліттями раніше. один із таких прикладів — це нонфік Марка Курланскі про історію солі. і виявляється, Урбіно переклало українською його інше дослідження про молоко. зараз видавництво переїздить, тому звільняють склад, і для того, щоб склад звільнявся активніше, зробили знижку 25% на книжки. серед решти цікавого там є «Особливий голод» Челсі Дж. Саммерз, на який я задивляюсь, бо почула колись думку, що це для тих, кому подобається серіал «ганнібал»… а також «Мадонна в хутряному манто» Сабахаттіна Алі та «Грай, як випаде» Дідіон. звісно, Панч, Смолич та Шевельов — ну, це треба брати. ще на передзамовленні є «Мій чоловік» французької письменниці Мод Вентури, і якщо раптом вам подобаються історії про хворобливі обсесії, то це може спрацювати. текст не дуже мій, на жаль, але плоттвіст там зроблений зі смаком.

Друзі привіт, потрібна ваша максимальна допомога можете по усіх своїх чатах та каналах попитати чи їм треба кошенятко (поки не знаємо чи дівчинка чи хлопчик) або, можливо, хтось з вас захоче знайти собі друга кішка з вулиці де їх кормить мама розродилась і треба їх віддати, щоб не жили на вулицю я привезу, подарю переноску, допоможу з оплатою стерелізації, пачку корму на початок і лежаночку тільки допоможіть, будь ласка, знайти малечі сім'ю, бо зиму навряд воно переживе

Kate Bush at a signing for her album “The Dreaming", 1982

знайшла ось таку красу з книги “Cançoner popular” (з каталонської «книга народних пісень»), яку уклав каталонський фольклорист Аурелі Кампані (Aureli Capmany). ілюстрації чудесні, а короткі перекази/тексти пісень можна знайти тут. серед них “La presó de Lleida” («в'язниця у Льєйді») — там співається про в'язнів, які прагнуть свободи. їхній спів зачаровує доньку короля, яка хоче переконати батька їх звільнити; той же їх страчує. але в деяких варіантах пісні, вони все ж опиняються на волі (ось тут лінк на лірікс та переклад + на аудіо пісні, яку виконує Маріна Россел)

попри те, що вищезгадана книжка мене дуже збентежила, бо я розумію, що це робота з травмою, скоріш за все, але тут tone of voice занадто своєрідний і занадто відірваний від реальності. але водночас мені подумалося, що я б почитала фікшин, де йдеться про обандже і серед решти є такі титуловані тексти: “Things Falling Apart” Чинуа Ачебе “The Famished Road” Бена Окрі

книга “Dear Senthuran” Акваеке Емезі поділяється на листи-розділи: кожен лист адресований конкретній людині. проте ці листи — це радше монологи Емезі про переїзд з Нігерії до США, прекарний досвід початкуючого автора, про небінарність та транс-ідентичність (Емезі послуговується займенниками вони/їх), пережиту травму. своєрідним центром цих листів є те, що Емезі осмислюють себе за межами людського, спершу вони пишуть про те, що сприймають себе як обандже (ọgbanje), це лихий дух з мітології ібо. такий дух народжується в тілі дитини і приносить своїй родині нещастя. обандже лише обандже, коли знаходиться в людському тілі, але це не дух, який захоплює людське тіло. враховуючи, що обандже часто використовували як синонім неслухняної дитини, це може здатися продуктивною метафорою (Емезі багаторазово пише про неможливість вписатися в свою родину, в письменницьку спільноту тощо). проблема в тому, що це не метафора і, ще гірше, це мемуари. а надалі Емезі міркуватимуть про свою божественність, про те, що вони дитина богині землі та родючості Али. через це своїх біологічних батьків вони називають «людськими батьками». Емезі талановиті, розумні, вони добре пишуть, але вони НЕ дотепні; вони сприймають своє мистецтво дуже серйозно, заявки про власну божественність так само. про те, що вони божество нам не дадуть забути, це повсякчас згадуватиметься. іронічно, що проблеми, про які пишуть Емезі, цілком приземлені (аж занадто), якоїсь божественної перспективи в них нема — це карʼєра (з дуже детальним розрахунком авансів за свої тексти) та стосунки. і, можливо, от цей божественний фреймворк, назвімо його так, — це своєрідний самозахист від пережитих травм. вони думають про себе як про божество, до якого не чіпляється людський бруд. але це не про тріумф та вітальність, бо врешті-решт, для Емезі їхня суїцидальність — це важлива частина ідентичності. словом, мені дуже важко оцінювати чужий досвід, і я не маю на це права, але мені дуже тяжко серйозно сприймати когось, хто вважає себе божеством. на таке у мене нема ні сил, ні емпатії.

взагалі, мені сабстек нагадує трохи час, коли я писала на блогспоті (у мене там був блог про книжки та кей-поп, мені страшно думати про те, що це все було років десять тому), бо там теж дуже зручно можна було розташовувати контент, перемішуючи текст з картинками + обидві платформи помаранчеві. тоді у мого блогу була одна-єдина читачка — Катя, яка зараз теж веде дуже класний канал про книжки.