la madrugada

недавно згадувала про дуже цікаві випадки реактуалізації книжок, які вийшли десятиліттями раніше. один із таких прикладів — це нонфік Марка Курланскі про історію солі. і виявляється, Урбіно переклало українською його інше дослідження про молоко. зараз видавництво переїздить, тому звільняють склад, і для того, щоб склад звільнявся активніше, зробили знижку 25% на книжки. серед решти цікавого там є «Особливий голод» Челсі Дж. Саммерз, на який я задивляюсь, бо почула колись думку, що це для тих, кому подобається серіал «ганнібал»… а також «Мадонна в хутряному манто» Сабахаттіна Алі та «Грай, як випаде» Дідіон. звісно, Панч, Смолич та Шевельов — ну, це треба брати. ще на передзамовленні є «Мій чоловік» французької письменниці Мод Вентури, і якщо раптом вам подобаються історії про хворобливі обсесії, то це може спрацювати. текст не дуже мій, на жаль, але плоттвіст там зроблений зі смаком.

Друзі привіт, потрібна ваша максимальна допомога можете по усіх своїх чатах та каналах попитати чи їм треба кошенятко (поки не знаємо чи дівчинка чи хлопчик) або, можливо, хтось з вас захоче знайти собі друга кішка з вулиці де їх кормить мама розродилась і треба їх віддати, щоб не жили на вулицю я привезу, подарю переноску, допоможу з оплатою стерелізації, пачку корму на початок і лежаночку тільки допоможіть, будь ласка, знайти малечі сім'ю, бо зиму навряд воно переживе

Kate Bush at a signing for her album “The Dreaming", 1982

знайшла ось таку красу з книги “Cançoner popular” (з каталонської «книга народних пісень»), яку уклав каталонський фольклорист Аурелі Кампані (Aureli Capmany). ілюстрації чудесні, а короткі перекази/тексти пісень можна знайти тут. серед них “La presó de Lleida” («в'язниця у Льєйді») — там співається про в'язнів, які прагнуть свободи. їхній спів зачаровує доньку короля, яка хоче переконати батька їх звільнити; той же їх страчує. але в деяких варіантах пісні, вони все ж опиняються на волі (ось тут лінк на лірікс та переклад + на аудіо пісні, яку виконує Маріна Россел)

попри те, що вищезгадана книжка мене дуже збентежила, бо я розумію, що це робота з травмою, скоріш за все, але тут tone of voice занадто своєрідний і занадто відірваний від реальності. але водночас мені подумалося, що я б почитала фікшин, де йдеться про обандже і серед решти є такі титуловані тексти: “Things Falling Apart” Чинуа Ачебе “The Famished Road” Бена Окрі

книга “Dear Senthuran” Акваеке Емезі поділяється на листи-розділи: кожен лист адресований конкретній людині. проте ці листи — це радше монологи Емезі про переїзд з Нігерії до США, прекарний досвід початкуючого автора, про небінарність та транс-ідентичність (Емезі послуговується займенниками вони/їх), пережиту травму. своєрідним центром цих листів є те, що Емезі осмислюють себе за межами людського, спершу вони пишуть про те, що сприймають себе як обандже (ọgbanje), це лихий дух з мітології ібо. такий дух народжується в тілі дитини і приносить своїй родині нещастя. обандже лише обандже, коли знаходиться в людському тілі, але це не дух, який захоплює людське тіло. враховуючи, що обандже часто використовували як синонім неслухняної дитини, це може здатися продуктивною метафорою (Емезі багаторазово пише про неможливість вписатися в свою родину, в письменницьку спільноту тощо). проблема в тому, що це не метафора і, ще гірше, це мемуари. а надалі Емезі міркуватимуть про свою божественність, про те, що вони дитина богині землі та родючості Али. через це своїх біологічних батьків вони називають «людськими батьками». Емезі талановиті, розумні, вони добре пишуть, але вони НЕ дотепні; вони сприймають своє мистецтво дуже серйозно, заявки про власну божественність так само. про те, що вони божество нам не дадуть забути, це повсякчас згадуватиметься. іронічно, що проблеми, про які пишуть Емезі, цілком приземлені (аж занадто), якоїсь божественної перспективи в них нема — це карʼєра (з дуже детальним розрахунком авансів за свої тексти) та стосунки. і, можливо, от цей божественний фреймворк, назвімо його так, — це своєрідний самозахист від пережитих травм. вони думають про себе як про божество, до якого не чіпляється людський бруд. але це не про тріумф та вітальність, бо врешті-решт, для Емезі їхня суїцидальність — це важлива частина ідентичності. словом, мені дуже важко оцінювати чужий досвід, і я не маю на це права, але мені дуже тяжко серйозно сприймати когось, хто вважає себе божеством. на таке у мене нема ні сил, ні емпатії.

взагалі, мені сабстек нагадує трохи час, коли я писала на блогспоті (у мене там був блог про книжки та кей-поп, мені страшно думати про те, що це все було років десять тому), бо там теж дуже зручно можна було розташовувати контент, перемішуючи текст з картинками + обидві платформи помаранчеві. тоді у мого блогу була одна-єдина читачка — Катя, яка зараз теж веде дуже класний канал про книжки.

планувала наробити картинок-підсумків, мовляв, ось що я послухала, почитала та подивилася у вересні, та ось що про це коротко думаю. картинки вийшли нечитабельними, бо тексту вийшло забагато, хоч особливо в деталі я не вдавалася (а де-не-де просто начерки того, що треба дорісьорчити), то я подумала просто все це закинути в сабстек, куди я пощу щось раз на сто років. взагалі, мені дуже подобається практика таких підсумків через те, що такі добірки апріорі виходять еклектичними, бо це ж невеликий проміжок часу.

​​Я вже не раз просила вас про допомогу зі зборами для чудової Тамари — вона талановита художниця, чий чоловік Орест, теж митець, віддав життя, воюючи за Україну. Тамара використовує кожен привід для допомоги війську, і ось на свій день народження теж збирає і розігрує чарівну вінтажну книгу. Прошу долучитися і дуже вам дякую за підтримку. https://send.monobank.ua/jar/ATdY7ivShm

Ви всі бачите новини. Донатьте https://send.monobank.ua/jar/4qRcNcuYR8

💔У Херсоні загинув військовий і волонтер Олег Павленко Його історія стала однією з тих, на яких ґрунтується книжка Євгена Ліра «Повінь» про наслідки підриву Каховської ГЕС росіянами (видавництво Ukraїner). Олег Павленко розповідав:

Один журналіст запитав у мене: «Що ви відчуваєте, коли рятуєте людей?». Я не мав що відповісти. Замість цього запитав: «А що ви відчуваєте, коли цього не робите? Коли знаєте, що могли б когось урятувати і цього не зробили?».

Наводимо повний уривок «Повені» про Олега Павленка. Допомогти його родині можна за посиланням. Фото: фейсбук і твіттер-сторінки Євгена Ліра, Стас Козлюк #втрати_війни #втрати_2026

Нехай сьогодні буде НЕ СЬОГОДНІ 3.0. Іноді між життям та смертю - кілька хвилин і правильні навички, саме тому ми хочемо забезпечити військових CLS - бегами та провести 3-денний курс - навчання для стрільців - рятувальників. Загальна ціль збору - 3 млн грн Моя ціль - 10к "НЕ СЬОГОДНІ" це не просто назва, це символ головної мети - щоб день загибелі бійця не настав сьогодні. https://send.monobank.ua/jar/9E5vsk4kvt

недавно на каналі фігми почав виходити сегмент, який я полюбила одразу — source material. суть у тому, що люди, які працюють у креативній сфері, показують цікаві речі, які їх надихають. цікавими речами можуть бути журнали, книжки, квитки, фігурки, диски тощо, тобто це дуже тактильні історії. і це, звісно, ковток свіжого повітря. бо з одного боку, великі компанії начиняють ші все, що тільки можна, а з іншого, умовна фігма запускає шоу, де дизайнери, артдиректори і тд гортають саме паперові видання. моє улюблене відео ось це, зокрема, тому що там Маріса розповідає про те, як вона розробляє cyberdeck і що одна зі штук, яка надихнула її на це, — тоталлі спайс, бо у них завжди були дуже прикольні гаджети. а я дуже серйозно ставлюся до тоталлі спайс, і я дуже скучила за тими часами, коли технології відчувалися як щось веселе та цікаве.

Fran Leibowitz and John Waters

минуло кілька днів, а я досі думаю, що у звєрєва стільки ж слемів — скільки звинувачень у домашньому насильстві.

О, а ще існує трансляція дискусії «Між співавторством і невидимістю: перекладацьке життя у книжковій індустрії» з львівського форуму, де ми за віртуозного модерування Тані Родіонової (яка майстерно переводила всі наші занепадницькі репліки в конструктив) обговорювали з Оленою Шеремет, Роксоляною Свято й Анною Вовченко доленьку нашу перекладацькую❤️

В притулку мої мами критична ситуація і щодня вона стає все гірше й гірше. Мабуть, це один з найтемніших періодів з моменту існування ГО "Дім котів"💔 Понад 200 котів, хворі кошенята, евакуйовані з прифронтових зон коти, у яких купа вірусів та хвороб. Всіх потрібно лікувати, обробляти від паразитів, каструвати. У деяких котів страшенні рани, які не заживають. Допомоги від партнерів та фондів зараз майже немає. Всі збори теж стоять, хоча воно й не дивно, враховуючи, як зараз всім важко. У ветлікарні у нас вже борг у декілька десятків тисяч і віддавати його просто немає чим. Купувати вологий корм, замовляти наповнювач, лікувати малих – просто немає за що. На картках порожньо, на кредитках – теж, витратили останні кошти, які були. І ще в притулку критична нестача лежанок, іграшок та дряпок. Якщо у вас є навіть якісь старі й непотрібні вам, які ви змогли б відправити – будемо вдячні. Якщо можете – поширте цей пост, будь ласка, і зробіть будь-який посильний донат, бо ми взагалі не витягуємо все це🤍 А трошки згодом я до вас прийду ще з якимись розіграшами і класними лотам🙌🏻 Монобанка тут ❤️

bedazzled (2000) they don’t make bad movies with hot actors like they used to😩

давно заглядаюся на роман боснійської письменниці Лани Басташич «упіймати кролика». його, до речі, видав книголав. мабуть, силою думки притягнула на ютюбі відео, де Басташич просто розповідає* про улюблені книжки від видавництва Geopoetika. там говорила вона про «Уліса» Джойса, романи Господінова, Пера Петтерсона, оповідання Лідії Девіс та антології китайських оповідань. Geopetika – це сербське видавництво, яке видає світових та сербських авторів, а на каналі у них є відео з письменниками, де ті розповідають про їхні улюблені книжки. люблю, коли книгарні або видавництва роблять саме такі відео. п.с. насправді я не знаю сербської/хорватської/боснійської, я просто обманула алгоритм ютюбу, бо дивлюсь відео цими мовами. якимось незбагненним чином мене дуже заспокоює перегляд чогось де, я розумію, дай боже, десь 15%, але в процесі я супер зосереджена і ні про що не думаю. це як дихальні практики, тільки краще!