Славянский Языческий Фундаментализм (СЯФ)

Жаль что приходится носиться с очевидными казалось бы вещами разжевывая их каждому второму неофиту. А всё потому что контроль СМИ в руках у людей (хотя вообще не стоит называть их людьми) которые целенаправленно уничтожали язычество веками и не собираются останавливаться. Просто вместо открытой и грубой борьбы из ранних средних веков (т.е. просто запретов и наговоров) они уже довольно давно используют другую, более изящную стратегию. Они продвигают свою версию язычества и забили ей радиовещание настолько что сколько не переключай, шанс встретить не кошерную версию довольно мал.

Язычество и теория эволюции Язычники которые верят в эволюцию (и её производные), вы либо коловрат снимите либо кипу наденьте. Я понимаю что в финансовом плане сидеть на двух стульях выгоднее, охват аудитории больше и денежки тоже, а денежки вы любите. У каждого второго магазинчик с принтами и бижутерией. Но если отбросить лавочничество и пораскинуть минуту другую мозгами становится очевидно что теория эволюции несовместима с язычеством да и любой другой креационистской религией. Боги создали людей и баста. Не вывели из обезьян как пытаются натянуть некоторые, а именно создали пусть и не ex nihilo как в христианстве (хотя и там на самом деле Адам был слеплен из глины откуда и происходит его имя).

З одного боку, в багатьох народів віддавна було негативне ставлення до передчасної, трагічної смерті, зокрема, як можна судити за деякими старослов’нськими джерелами, власне і до смерті “убитих громом”. З іншого – і в язичницькі, і в пізніші історичні часи в різних культурах побутувало сакральне сприйняття блискавки й грому як стихій, що є втіленнм вищих божественних сил. Відгомони таких уявлень збережено не тільки у віруваннях про богообраність убитих громом (божеством грому). Їхній вияв можна зауважити також у шануванні “святих”, “чистих” місць, які “спалив Перун”, що у давнину було притаманно й для карпатських горян, низці відомих у різних слов’нських народів звичаєвих настанов (не рятувати людину, уражену блискавкою, не гасити пожежі від блискавки) тощо. Із архаїчними міфологічними увленнми про Бога Грому, зокрема міфом про боротьу Перуна зі своїм супротивником (Змієм), дослідники пов’язують збережені у слов’ян і алтів вірування та легенди про чорта, який ховаєтьс від блискавки в тілі людини. Р.Гузій

Персоніфіковану смерть не завжди уявляли старою й потворною бабою. За лемківськими повіря’ми, у час великого мору вона зя’влєтьс в подобі молодої панни в білому одязі або жінки з обрізаним волоссям, у чорному лахмітті й із костуром у руці. Жінкою в білій сорочці і з розпущеним волоссям уявляли її на Вінничині (Поділля). У Вижниці, що на Гуцульщині, дехто нібито бачив Смерть в образі малої дівчинки. За іншим повіря’м, яке занотовано в с. Головах коло Верховини, зя’ва Смерті в тій чи іншій подобі залежить від моральних чеснот людини, яка бачить її в останні хвилини свого життя. Грішникам вона ввижається сухореброю жінкою з косою, а от праведникам – “файнов, молодов дівчєнков”. Вірування в те, що доброму чоловікові Смерть показується “май файна”, а грішникові–“лєчна”, ще донедавна побутувало в жителів с. Лазещини Рахівського р-ну. Хтось також твердить, що миловидну дівчину-Смерть бачили особи у стані летаргії: “Файна дівка, довгий волос, а кажут, шо смерть лєчна” (с. Розтоки Рахівського р-ну). Роман Гузій

Якими були найдавніші уявлення українців і старожитніх слов’ян про божество або демона смерті й чи були вони однорідними, ще належить дослідити. Однак можна думати, що в язичницькі часи цей міфологічний персонаж таки існував. Імовірно також, що в наших далеких предків існували ще архаїчніші увлення про зооморфну Смерть чи принаймні вірування в здатність Смерті до перевтілення у тварину. Натомість відомий і тепер образ Смерті як кістяка з косою, що притаманний для вірувань багатьох народів світу, є пізнім світоглядним витвором, що сформувався під впливом христинської релігійної літератури й набув значного поширення лише в епоху середньовіччя. Р.Гузій

Коваль, якого народна міфологія наділяє надприродними властивостми і рисами “культурного героя”, воює зі Смертю та чортами й у наступній, тепер уже бойківській, казці. Прийшла Смерть за ковалем, а він питає чи може вона влізти до пляшки…Смерть улізла в пляшку, коваль її закоркував, і люди перестали вмирати. “То якесь диво, що смерти нема”, – дивувалися люди й не вірили ковалеві, який якось у корчмі сказав, що скоро всі помиратимуть так, наче всіх “тятиме коса”. Так і сталося, коли він випустив із пляшки Смерть, але хату коваля і навіть сусідні оселі вона оминала десятою дорогою… Р.Гузій

Релікти пошанування домашнього вужа, який живе на печі та приносить щастя, збережені у традиційних світоглядних уявленнях бойків, про що свідчить наступний демонологічний сюжет: “Прийшла я до тітки в гості. А в хаті коло печи валівчатко стояло за ширмов, то тітка туда налила молока. Я ся дивлю, а там такі три змії з пулькатими червоними очима. А тітка каже: “То я мушу їх годувати, бо би корови поздихали”. Н.Войтович

Бойківчанка Володимир Слєпченко

Для того что бы в наше время стать язычником нужно пройти такую невероятную закалку которой в истории не знало ни одно религиозное движение. Перейти от банального отрицания христианства к традициям предков, научиться отличать их от новодела, выработать реальные практики и желательно успешно продвигать все вышеперечисленное. Настоящих язычников сейчас мало, но зато наше качество с лихвой компенсирует количество.

Україна - християнська країна? При гетьмані Богдані Хмельницькому діяла ціла відьомська рада на чолі з Соломією Донець (сестра полковника Івана Донця) та Солоxою, з якими він радився перед важливими рішеннями. Соломія Донець і Солоха були захоплені в полон поляками під час битви під Заславом 1649 р. і страчені за відьомство. Хто знає, які успіхи 1648-1649 рр. Хмельницького пов'язані з мудрими порадами відьом та їх інтуїцією. І хто знає - можливо з втратою головної відьми та віщунки Хмельницький втратив ту абсолютну впевненість у своїх діях, яка була йому притаманна в 1648-1649 рр. і почалася черга невдач, яка простежується з 1650-51 р. Я наводив фрагмент з праць Чубинського де селяни прямо говорили йому що Сонце, Вітер, Місяць і Мороз це живі істоти. Багато етнографів записали різні казки і молитви до так званих «персоніфікацій» природи, а Грінченко записав легенду про бога Валоську(Велеса). Видатний український етнограф Левченко у своїй збірці подільських казок подає нам аж три казки в яких Цар Гром вбиває змію, і одну казку в якій Перон вбиває чорта своєю блискавкою. В 20 столітті в армії УНР служили язичники, а в УПА були батальйони названі на честь Перуна. Наші предки називали Місяць божком:

«Названия и эпитеты месяца в слав, языках характеризуют светило по блеску и форме (ср. рус. ясный, лысый, пол. blуszczały, łysy, рус. рогатый, пол. rogacz, rożek, rogal; в.-слав, серп, пол. sierp, kosa, obrączka — букв, 'обручальное кольцо'). В названиях типа болг. дядо Боже, дядо Господ, з.-укр. божок, в.-слав, князь, пол. księżyc, niebieski królewicz сохраняются следы древнего культа Л.». [Славянские древности. Этнолингвистический словарь: В 5 тт. (Под ред. Н. И. Толстого). Т. 3. М.: 2004. Стр. 144.]

Характерники це невід'ємна частина нашої культури, і ось що про них пишуть джерела:

Про застосування чаклунів козацькими воєначальниками під час оборони Говтви від коронного війська у квітні 1638 року, стверджував капелан Шимон Окольський, хоча він нічого не писав про ефективність таких дій: «Тисячами посадили на валах людей, гармату розложили на шанці, сотнями обсадили башти і брами, по високих дахах розсадили чарівниць і чарівників, аби слідкували звідти і чинили замовлення на добру стрільбу, повітря і вогонь». В іншому місці він згадує командира козацького полку Шекеравого (Сокирняного): «він був старий козак, господар моря і бунтів, знав багато зрад і чародійства, з повітрям, з рушницею; але хто йде на загибель, тому й ворожка не допоможе»

Язичництво - це невід'ємна частина нашої культури, адже про це говорять літописи, повчання проти язичництва, «Слово о полку Ігоревім», народні казки і билини, балади, міфи, заговори, традиції, праці Чубинського, Шухевича, Гнатюка, Костомарова, Булашова, Номиса, Грінченка, Франка тощо.

Можно предположить что после победы над Змеем Хаоса только его сгоревшая шкура породил гадов и болезни, в то время как другие чести тела (кости, глаза и зубы например) были использованы Богами для сотворения разных элементов мироздания.

В мифах смерть и рождение часто переплетаются. Есть много легенд о том как Боги убивают и приносят в жертву первобытных существ (e.g. Имир и Тиамат). Хотя в них результаты положительные. В случае с Змеем Хаоса это не было намеренное сотворение зла Богами, а неизбежное следствие силы Змея. Настолько концентрированное воплощение Хаоса даже в смерти породило зло и опосредованно продолжает распространять его, хотя и в гораздо меньших масштабах.

В славянской традиции дуб это Мировое Древо (Axis Mundi). И в его реконструкции также присутствует змея у корней дерева. Мотив того как одно великое зло (Змей Хаоса) рассеивается на множество более мелких (змеи, паразитические насекомые и гады в целом) распространен во всех традициях и теперь мы можем указать на пример подобного и в славянской.