Славянский Языческий Фундаментализм (СЯФ)
Open in Telegram
Канал посвящённый славянскому язычеству
Show moreThe country is not specifiedThe category is not specified
250
Subscribers
No data24 hours
-27 days
+1530 days
Posts Archive
Усё стварае атмасферу не толькі таямнічасці, a нейкай магутнай сілы, з якой неабходна абыходзіцца з вялікай асцярожнасцю. У адной з замоў сам Бог i Прачыстая вядуць з такім дзедам размову разважліва, на роўных. I зусім казачны дзед з'яўляецца ўвасабленнем самога шалу: «3 вусходу сонца на запад сонца ідзець старычок — сам з ногаць, барада па пояс, пуга сем сажаней, пугаўё з локаць. Ето самы шал». Але гэтым не вычэрпваецца сутнасць вобраза. Нават самы фантастычны («дзед на дванаццаць галоў») i проста старэнькі старычок з «залатым цапочкам» (ці не для кусачых сабак?) выступае як лекар ад злога шалу. Ен «карэнне капаў, галлё ламаў, агонь разжыгаў... яд загаварваў»; або «дзедзька-лябедзька, па імянню Аўдзейка, зялезнай пугай сілістая, яры зуб замаўляя, з буйныя галавы, з гарачыя крыві шал выбівая».
Король Безумия в Белоруских заговорах
Старэнькая бабка (у некаторых замовах старыца) з'яўляецца ўладаром шалёных сабак або жала смяротнага. Менавіта ёй гучыць пагроза пакараннем, калі яна не выканае просьбу «ўняць» сваіх падначаленых. Такую ж функцыю выконвае i стар-старычок, сівенькі старэнькі дзедзька…Нягледзячы на пагрозы ў адрас гэтага апекуна кусачых сабак, да яго даволі пачцівае стаўленне ў замовах, аб чым сведчаць i звароткі да яго (дзедзька-лябедзька, дзедзічка-лябедзічка), апісанне яго самога (старэнькі, сівенькі, стары барадаты) i ўсяго, што з ім звязана. Яго нават называюць «шалны цар»: «...узыду я на крутую rapy i гляну пад красную зару — там стаіць медны дом i залатая аграда, i сярэбраныя вароты. Усерадзі таго дома ляжыць белы камень, на том белым камні сядзіць стары дзеду — шалны цар, сіні агонь раскладаець i кала яго сілны агонь шыбаець».
У орнаментиці східного Полісся існує ще один антропоморфний мотив — так звана «берегиня» в оздобленні писанок. Це стилізоване зображення істоти з короноподібною решіткою замість голови, нижня частина фігури якої складається з пари овальних кінцівок, над котрими розташовані елементи у вигляді волют, що нагадують роздвоєний хвіст. Ідентичні елементи створюють руки істоти. Певна змієподібність посилюється за рахунок тонких рисок на умовних «кінцівках».
Часте згадування архаїчності «берегині» побудоване виключно на візуальному порівнянні з зображеннями більш ранніх епох, зокрема зі змієногою богинею скіфського пантеону. Але археологія Полісся не надає нам артефактів з таким мотивом. Ми маємо тільки орнаментальні зображення, зафіксовані у ХХ ст. До того ж його використання тільки на писанках не є доказом певної тенденції, а тільки підкреслює самобутність антропоморфних зображень Полісся.
О.Коновалова
В Польше существовал весенний обычай хождения с петушком. Во время пасхальных обходов домов группа мальчиков или парней, иногда ряженых, просила подарков и при этом возила двухколесную повозку с движущимися деревянными фигурками, между которыми находился живой, чаще всего пьяный петух, украшенный цветными лентами, или вращающаяся фигурка петуха из дерева, глины, теста, пакли, бумаги и т.п. с наклеенными перьями. Иногда ходили с живым петухами без повозки. Во время обходов с петухом парни собирали пасхальные яйца и присматривали себе невест. Вносили петуха в дом, где есть девушки, и приглашали их танцевать на kogutka (мазовец.). Собранными яйцами мальчики или парни потом делились между собой (ленчиц.) или устраивали вечером из подарков, полученных от девушек, угощение.
Славянские древности
Этнолингвистический словарь
К счастью, большинство людей которые называют себя христианами не празднуют Пасху-Песах и просто едят куличи да яйца красят. И то и другое было заимствовано из христианства как и само жидовское слово пасха, но вместо безвкусного хлеба пасхальный кулич стал сладким угощением. Яйца тоже потеряли христианский символизм и стали предлогом нарисовать красивый народный узор.
От жидовского кровавого праздника буквально одно название, что в очередной раз показывает насколько христианской была и остаётся Европа.
Пасха=Пейсах
В Пасху христиане, кто по глупости, кто по злому умыслу, говорят что христианская пасха и еврейский пейсах разные праздники. Официальный источник: "Праздник Воскресения Христова называется Пасхою по имени ветхозаветного праздника, установленного в память избавления евреев от египетского рабства". https://pravoslavie.ru/1705.html
Песах на иврите означает "прошел мимо". Во время десятой казни Египетской яхве (иисус), прошёл мимо еврейских домов. Что бы запугать фараона милостивый бог христиан и евреев убил всех египетских детей мужского пола. Евреи же мазали двери кровью ягненка, и кровожадный бог чуя запах жертвы, не заходил в дома верных.
С праздником инфантицида.
В Полесье скотине отрезали кусок пасхального кулича: «На Велыкдэнь, как святить хлеб, одрэжэ крайчик свэшчэного хлеба и дае худобини. И худобу трэба праздником погодовати» (ПА, житомир., Вышевичи); «Худобина — воно же як чилавик. Уот же ей свичону паску даюць» (ПА, гомел., Замошье). Нередко выпекали специальный хлеб «для скота», напр., гуцул. худобина паска (скотий пасхальный кулич) замешивалась вместе с щепочками от улья, погибшими пчелами, при этом хозяйка произносила заговор, чтобы скот держался вместе, как рой пчел.
Славянские древности
Этнолингвистический словарь
Вербний тиждень також могли називати Вербичем.
Загальнопоширеним в Україні був звичай, повернувшись додому, злегка вдаряти освяченими гілочками всіх членів сім’ї, а також домашніх тварин, примовляючи при цьому: “Верба б’є, не я б’ю – / За тиждень Великдень, / Недалечко червоне яєчко”.
Вербові бруньки – котики, гуски – давали їсти безплідним жінкам, що повинно було, за народними віруваннями, сприяти вагітності. Вербу ставили в хаті на покуті за образами і зберігали впродовж року, визнаючи за нею функції захисту від нечистої сили, від пожежі чи стихійного лиха. На південному заході Волині освячену лозу вкладали також у домовину покійникам, зокрема тим, хто помер під час великодніх свят.
Етнографія українців
За редакцією проф. С.А. Макарчука
