Pagan folklore

<…> У селян існує повір’я, що ніби‑то часом відьми відбира- ють у корів молоко. В таких випадках кожна дотепна господиня знає на таки випадки відповідні шептання та замовляння, якими можна відразу викорувати хвору корову. Це робиться таким чи- ном: бере господиня шклянку води й, дивлячись у неї, промовляє: [«]Добрий вечір, Іордань-річка – Олена! Я не прийшла до тебе води брати, [а] Щастя, помочи шукати, Густого сиру, хорошого молока, Жовтого масла…[»]. Потім бере цю воду й ллє у дійницю; бере серп і ніж, і кладе їх навхрест на дійницю до води гостряком. Далі бере цідилку й кладе на серп та ніж, і стромляє в цідилку 9 голок гостряком до води й нарешті бере шматок хліба, обов’язково цілушку, й теж кладе на того хреста. Далі бере цю воду, з усім приладдям, і ще до «зірки» йде до корови, й цією водою обмиває її вим’я, а далі тією‑ж водою напуває корову. Зап. Іван Бех-Казчук у с. Бехи Коростенської окр. Од. зб. 252, арк. 181

Коли‑ж дівчина хоче, щоб ій приснився милий, то перший раз, побачивши молодика, повинна три рази, з права наліво, перекрутитись і взяти трохи землі з під п’яти, а коли лягає спати, то повинна цю землю покласти під подушку і проказати тричі те, що говорила, крутячись: «Місяць, місяць молодий, В тебе ріг золотий. Ти знаєш старого й малого, Пришли мені мого милого», а старі люди кажуть так, побачивши молодика: «Місяць, місяць молодий, В тебе ріг золотий. Тобі – на півповня, Мені – на здоровля». Зап. Василь Кравченко в [м. Житомир] від Зіновії Слюсаренко-Сущук. 15.01.1926 р.

Ще я був малим. У селі Батькові, біля Радивиліва, була халєра. Баби зібралися проганяти її. Цього нікому з чоловіків бачити не годиться. Але як саме баби збиралися на вѝгоні, то сходилися туди голі, вночі. Справа відбувалась недалеко нашої хати, що стояла в кінці села. Біля вигону. Баби побралися за руки и волочили рало кругом села, й щось співали. Як же після того в селі прокинулась пошесть, то хтось по- радив, [щоб] усіх слабих повкидати в став і тримати там доти, доки не покине їх корчити. Там же, в ставу, кілька чоловіка й померло. Зап. Я. Потапчук у «м. Лугинь» Коростенської окр. від «Ганни Нечипоровни», 55 років. 1929 р.

Оце, як їздили поліщуки, то вони вміли замовлять цю за- мову. І хто прийде що красти, то возьме в руки і буде стояти до тіх пор, пока той хазяїн, що замо̀вив, ни відмовить назад, то (злодій) ни поступиця з місця і ни покине того, що взяв. [«]Слава Богу, слава Богу, Сусу Христу… Зимля – Титяна, вода – Оляна!.. Ни прийшов я до тебѐ пита̀ти, А прийшов помочі шука̀ти: Очищаїш ти луги і бириги, І жовтії піскѝ, та чорне коріння, Очисть же ти мене І ізбав од мого лютого ворога, Та од злодія, та всякого супостата… Христос воскрес, Христос воскрес, Христос воскрес!.. Амінь цьому, амінь цьому, амінь цьому!..[»]. Зап. в с. Іскорость Коростенського р‑ну. 1925 р.

Коли приходить пора сівби, то селяне, котрі вирують в ста- рий побут, не стрижуться та не бреються, щоб були расні, а не голі поля. Зап. Я. Потапчук у «м. Лугинь» Коростенської окр. від «Ганни Нечипоровни», 55 років. 1929 р.

#міфи Волх Всеславович У зеленому саду гуляла молода княжна Марфа Всеславівна. Раптом вона наскочила на лютого змія. Той обвився навколо її ноги — навколо чобота із зеленого саф’яну, навколо шовкової панчохи — і вдарив її по тілу. Після цього Марфа завагітніла і народила дитину. У той самий час на небі засяяв ясний місяць, а в Києві народився могутній богатир — Волх Всеславович. Його народження супроводжувалося великими знаменнями: здригнулася земля, затряслося далеке Індійське царство, сколихнулося море. Уся природа відгукнулася: риба пішла в глибини, птахи піднялися в небо, звірі розбіглися по лісах і горах. Минуло лише півтори години від народження, а Волх уже заговорив голосом, подібним до грому. Він звернувся до матері й попросив не пеленати його в дорогі тканини, а вдягнути в міцні обладунки, дати йому шолом і важку зброю. Коли Волху виповнилося сім років, мати віддала його вчитися грамоті й письму, і він швидко все опанував. У десять років він здобув чарівні знання: навчився обертатися ясним соколом, сірим вовком і могутнім туром із золотими рогами. У дванадцять років Волх почав збирати дружину. За три роки він зібрав сім тисяч воїнів, і всі вони були молоді й сильні, як і він сам. Тим часом дійшла звістка до Києва, що індійський цар збирається напасти на Русь, захопити Київ, зруйнувати церкви й монастирі. Волх, зрозумівши небезпеку, вирушив зі своєю дружиною в похід проти ворога. Під час походу, коли дружина відпочивала, Волх не спав. Він обертався вовком і добував здобич у лісах, забезпечуючи воїнів їжею та одягом. Потім він ставав соколом і ловив птахів на морі. Завдяки цьому дружина була добре нагодована й споряджена. Згодом Волх вирішив дізнатися більше про ворога. Він запитав, чи є серед дружини хтось, хто міг би обернутися туром і проникнути в Індійське царство, але такого не знайшлося. Тоді він сам перетворився на тура, потім на сокола і дістався до царського палацу. Сівши на вікні, він підслухав розмову царя з царицею. Цариця попереджала чоловіка, що в Києві народився богатир, який стане його супротивником. Дізнавшись це, Волх перетворився на горностая й проник у палац, де зіпсував зброю ворога: перегриз тятиви луків, вийняв наконечники стріл і зіпсував вогнепальну зброю, закопавши все в землю. Повернувшись до дружини, Волх повів її до стін Індійського царства. Стіни були міцні, ворота замкнені, всюди стояла охорона. Тоді Волх обернувся мурахою і перетворив на мурах усю дружину. Так вони непомітно проникли в місто, після чого знову стали людьми. Усередині міста Волх наказав дружині винищити все населення, залишивши лише сім тисяч молодих дівчат. Сам же він увірвався до палацу, вибив двері й убив індійського царя Салтика Ставрульовича, розбивши його об підлогу. Після цього Волх сам став царем, узявши за дружину царицю Олену. Його воїни одружилися з дівчатами, яких залишили живими, і оселилися в цьому царстві. Волх щедро роздав багатства — золото, срібло, худобу — кожному воїну у великій кількості. Так молодий богатир Волх Всеславович не лише переміг ворога, а й став володарем чужого царства. А повний текст(не прозою) тут: Древние Российские стихотворения, собранные Киршею Даниловым. — 2-е дополн. изд. — М.: Наука, 1977. — 488 с. — (Лит. памятники). «Древние российские стихотворения, собранные Киршею Даниловым и вторично изданные, с прибавлением 35 песен и сказок, доселе неизвестных, и нот для напева». М., 1818.

#міфи Русальний тиждень, Русалії, Троїцький тиждень Період, який починається на другий день після Трійці й охоплює цикл Зелених свят. За народними уявленнями, коли починає цвісти жито, на землю з того світу приходять русалки. У цей час було заборонено ходити до лісу, на поле або до водойм через небезпеку зустрічі з русалками. Особливо мали остерігатися чоловіки, адже русалки можуть легко їх зачарувати й залоскотати до смерті. Було прийнято співати русальні пісні, оскільки вважалося, що русалки їх люблять і не шкодитимуть виконавцям. Також вивішували на вулиці білі простирадла, прикрашали дім і ворота зеленню, плели вінки для русалок, а також носили з собою обереги проти цих істот — найчастіше полин. Протягом русального тижня заборонялося працювати. Вважалося, що діти, зачаті або народжені в цей період, можуть стати русалками. Русалки люблять гойдатися на березі чи вербі, лоскотати людей (особливо чоловіків) до смерті, загадувати загадки, наприклад отакі: «Полин чи петрушка?».Якщо покажеш полин, русалка зникає, якщо ж відповіси «петрушка», то вона каже: «Ти моя душка!» і може залоскотати до смерті. Що також видно в піснях: «Панночка загадочек не вгадала. / Русалочка панночку залоскотала» (Чуб. ТЭСЭ 3:190)». Їхня присутність може як сприяти врожаю, так і шкодити йому. Наприкінці Русалій влаштовували проводи русалок, а подекуди навіть символічні «похорони русалки». Їм залишали хліб у полі або кидали його у воду: «На Чернігівщині у перший день петрівки вибирали за русалку дівчину, одягали її у довгу сорочку, з кропиви робили їй вінок й чіпляли довгу, до землі, косу. — Ото всі позбираємося й ведемо її до поля, там до пшеничного або житнього, — розповідала Любов Коваленко із села Смяч на Чернігівщині, — й співаємо їй: "Проводили русалочок проводили, щоб вони до нас не ходили. Гу!" А хлопці нас підстерігають і давай шмагати кропивою по ногах. Вереск, крик, сміх! А ту русалку штовхали й кидали на поле. Кажуть, тоді воно буде гарно родити. На Звенигородщині Черкаської області закінчення Зелених святок називалося Лоскотавчині проводи або Регітний день. Цього дня утримувалися від будь-якої роботи в полі, бо русалки-лоскотавки бігають по нивах, регочуть, плескають в долоні. Особливо вони полюють за молодими парубками й маленькими дітьми, можуть залоскотати їх до смерті. Як пожертву русалкам на межі залишали шматки хліба, "щоб жито родило". У Звенигородщині в доколгоспні часи жінки "купували бублички та роздавали бідним за "лоскотавок", а ще кидали їх на поле, в жито", — писав про пожертву лоскотавкам Агатангел Кримський.»(Олена Чебанюк) У народних уявленнях русалки виглядають як красиві молоді дівчата з розпущеним волоссям і в білому вбранні. Вважалося, що потопельниці або дівчата, які померли незаміжніми, після смерті стають русалками. Більшу частину року вони живуть у воді, де виступають дружинами водяника. Також можуть портити пряжу: «№ 65. До Русального тыжня стараюцца як можна доткать тэе кросна, аж за оконы [за иконы] тую навойку ховали, коб не ткали русалки. с. Копачи Чернобыльского р-на Киевской обл., 1985 г., зап. О. В. Санникова от Грищенко Фотиньи Аверковны, 1910 г. р. + 14.6г. Русалка по ночам в доме прядет, ткет, мотает нитки, портит пряжу»

🐺Pagan Esoteric Orden – це збірка каналів об’єднаних язичницькой тематикой, правим поглядом на світ і важкою музикою. Славимо Богів! Відродимо Славу Богів 🐺 Підписуємося ᛈᚢᛝᛒ'ᛟᚻᛞ ❄️ 🇺🇦Приєднатися🇺🇦 ❄️

Фауст і Мефістофель, 1827–1828, Ежен Делакруа.