Сучукрлітр
Open in Telegram
Тут буде винятково про українських письменників та письменниць або явища українського видавництва та перекладу
Show moreThe country is not specifiedThe category is not specified
291
Subscribers
-124 hours
+87 days
+6530 days
Number of Posts
Data loading in progress...
Reactions
Comments
Telegram Stars
TOP posts by
Data loading in progress...
Publication analysis
Posts | Views dynamics | |||||
Сьогодні 6 років видавництву Віхола (вітаю 💥) і з цієї нагоди на сайті видавництва акція: великий літній розпродаж.
На акції нема моєї новинки "Орден Лева та Ключа", зате є Фантастична історія української кухні " лише за 245 гривень замість 350-ти. А ще є Танці з кістками Сем'янківа, Слово про будинок Слово, книжка про мови, що зникають Гаджиєва, Вино без правил Янченко, Станчишин, Дубчак, Коваленко і ще купа класних книжок нон-фік та в різних жанрах художки. | 108 | 0 | 2 | 18 | Loading... | |
Соцмережами несеться дискусія про публікацію відвертих фото загиблих, і от я згадав, що минулого року написав на цю тему оповідання:
https://www.facebook.com/share/p/18RmsUbaN8/ | 130 | 0 | 0 | 3 | Loading... | |
Нарешті повна програма Bestseller Fest, там стільки всього, і Кузнецова, і Кузнецов, і Дерев'янко, і Грабовська, і Беспала, і Курико, і ойойой як багато всіх крутих та знаменитих.
Утім на правах автора каналу, я все ж закцентую на двох подіях:
7 серпня, п'ятниця, 16:00 Українська кухня – геніальна і проста? Спікери: Всеволод Поліщук, Ольга Дорош. Тут я виступатиму як автор Фантастичної історії української кухні, а Ольга — авторка чудового нутриціологічного наукпопу (теж від "Віхоли") "Що і скільки їсти".
8 серпня, субота, 13:00. «Коньяку для Містера Черчилля!», культ їжі та поклоніння історії. Про історичний фудфікшн говорять Всеволод Поліщук та Любко Дереш. Тут я виступаю як автор збірки історичних фудфікшн-оповідань «Коньяку для Містера Черчилля!».
Отже, перший мій авторський Бестселер-Фест, із Дорош і Дерешем. Як мінімум красиво звучить, нє? 😂
Повна програма тут:
https://bestseller.fest.lviv.ua/programa#details | 144 | 1 | 4 | 22 | Loading... | |
 Восени чекаємо на нову книгу Артура Дроня 🥹❤️
Підписав сьогодні з ВСЛ договір про видання нової книжки.
Книга віршів і свідчень «Лікарня святого Пантелеймона» — вже восени цього року.
Дякую кожній читачці й читачеві за увагу до моїх книжок! Ви — найкраще, що з ними може статися.
Також дякую всім, хто трудився над цими книгами, й уже наперед — команді мрії, яка працюватиме із новою. Ми поки будемо займатись роботою, бо я ще не поставив крапки в рукописі, але згодом все вам розкажу.
З Богом! | 139 | 2 | 0 | 16 | Loading... | |
 "Зубри". Катерина Зинов'єва. Те, чим я зрештою лишився незадоволений після прочитання цієї книжки — це питання про зноски, на яке я так і не знайшов відповіді.
У книжці всього три зноски, і кожна з них вказує, звідки взята цитата. Одна з них — із культового Повернення Годо Беккета, інша — знамените про Гораціо і що не наміркували б навіть мудреці і не менш легендарне "в серці маю те, що не вмирає". Я впевнений, що ключова аудиторія "Зубрів" — інші письменники, а також ті, хто хочуть стати письменниками чи ті, хто в той чи інший спосіб пов'язаний з літературою. І я так само впевнений, що всі ці люди впізнають Годо, Гамлета і Лісову Пісню. Одне слово, я думаю, що там щось
До речі, таке сегментування — чудова маркетингова ідея. Адже вже самі випускники школи письменництва "Літераріум" (точніше її прототипа) — це кілька сотень людей, хоча ймовірно, ще більше тих, хто школу не закінчив, кинувши дорогою. А ще ж є учні та випускники інших шкіл та курсів, просто письменницька тусовка, якій цікаво підспуддя письменницької справи. Я думаю, це була виграшна ідея.
Що ж до самої книжки, особливо її сюжету, я не зможу вам розповісти більше, ніж сказано в анотаціях:
П’ятеро авторів-початківців приїздять у віддалений карпатський котедж на письменницький інтенсив під керівництвом відомого куратора Валерія Вовчака. Для кожного ця поїздка має особливий сенс: шанс змінити життя, подолати сумніви або довести власний талант. Атмосфера приємного творчого усамітнення руйнується, коли з’являється анонімний рукопис. У ньому надто точно описані слабкості учасників і події, які ще навіть не відбулися. Згодом стає зрозуміло, що цей текст не випадковість.
Нові розділи рукопису з’являються один за одним і дедалі сильніше загострюють напруження між учасниками інтенсиву. Підозри зростають, а вигаданий сюжет починає небезпечно збігатися з реальністю, коли згадана у рукописі смерть таки стається. Простір для творчої роботи перетворюється на замкнену пастку, де кожен приховує більше, ніж говорить. Роман сподобається поціновувачам сучасних українських містичних трилерів із камерною атмосферою, психологічною напругою і темами мистецтва й письменництва.
Не можу вам сказати, що насправді це не "трилер-інтенсив з виживання", а вибачте, якщо скажу буде спойлер.
Не можу поділитися тим, як же дратувала мене на початку гвибачте, якщо скажу буде спойлер.
Не можу пояснити, в які моменти я почав підозрювати вибачте, якщо скажу буде спойлер.
А в яких знову починав сумніватися, бо вибачте, якщо скажу буде спойлер.
Історія настільки закручена, перекручена і перепідкручена, що як не пробую про неї розповідати, виходить спойлер. Скажу лише, що мені імпонує балансування внутрішнього світу персонажів та зовнішніх виявів. Що дуже чітко, без перебору, але з цілком живою картинкою — описи природи, і що на всі питання "вотефак", які в мене виникали під час читання, в кінці я отримав відповіді. Ну, крім одного — "Навіщо зноски". Але це можна пережити. | 202 | 1 | 1 | 13 | Loading... | |
Виявляється, в Ірини Грабовської спіноф Леобурга планувався давно, просто я, як новонавернений (дякувати Owl's Readnig Wibes) лише недавно, цю історію пропустив. Але вчора в коментарях Ірина мені розповіла, що книжку мали видати давно, але в 2021 році загубили (!). І оце лише зараз прийшов її час.
І я оце погуглив, і навіть знайшов у Ютубі "Зоряної Фортеці", як Ірина Грабовська читає уривок з цієї книжки, яка вийде 9 липня. Отут після 26 хвилини:
https://www.youtube.com/watch?v=XZYFzK9LxIs&t=1437s | 151 | 0 | 0 | 9 | Loading... | |
 Як мішком по голові. Приємним мішком. Не сподівався, що в Леобургу Ірини Грабовської, але ось: Віват оголошує з 9 липня передпродаж новинки: «Дикий Захід Теодора Яблонського». Там буде не лише однойменний роман, а й три оповідання зі стімпанкового світу.
Дуже тішуся, адже щиро вподобав "Останню обитель бунтарства" та "Останню війну імперій". Писав про них отут:
https://t.me/SuchUkrLitr/80 | 4 629 | 11 | 7 | 11 | Loading... | |
 😉Ілларіон Павлюк дописав свою пʼяту книгу та розпочав роботу над шостою!
в новому інтервʼю для Телебачення Торонто автор поділився, що закінчив роботу над новим рукописом.
що наразі відомо про історію:
✨це буде жанрова книга, ближче до наукової фантастики
✨обʼємом буде трохи більша за «Білий попіл»
✨це буде щось про майбутнє
✨ вже є остаточна назва роману, проте дізнаємось ми її пізніше
📎повне інтерв’ю з Ілларіоном Павлюком можна подивитись за посиланням | 140 | 5 | 3 | 19 | Loading... | |
— Помий мені їжака, подруго.
Тільки хотів написати, що українські письменниці і письменники надто часто не хочуть писати чіпкі початки: то відразу експозиція на кілька десятків сторінок, то розлогі елегійні описи природи чи міста, де яскраве сонечко продирається променями крізь могутні київські каштани, користуючись нагодою, яку створив легкий травневий вітерець, котрий замість лопотіти тим листям, сховався в пішрхідному переході під Бульваром Шевченка, де одинокий благородний безхатько довго шукає носовичка, аби подати заплаканій дівчині, а та не звертає уваги, бо тупиться в телефон, на що б дуже косо дивилася продавчиня морозива, вік якої видавала фарбована в синє сивина, але ятка ж не в переході, а в парку... І десь на енній сторінці зрозуміти, що всі ці безхатьки, продавчині, офіціанти, футболісти, водії тролейбусів не мали нічого спільного з сюжетом і дією роману...
Але тут бачу в Тані Єрмак пост про те, що її збірка прози «У його голові, у її тілі» — на передзамовленні в Вівату. Ми з Танею давно знайомі, я чекав на цю книжку, тому бігом відкриваю уривок, і там відразу ж оця фраза:
— Помий мені їжака, Подруго.
І може, це такий трохи хід "на тоненького", але я читаю далі щонайменше аби перевірити, чи правильно я зрозумів. І вже далі, читаючи, занурююся в щось набагато глибше. Але мені легко читати непросту психологічну гру, яка йде далі, бо мозок отримав копняка під зад на старті. Як людина з РДУГ я дуже вдячний автор(к)ам, які не відкладають перший викид допаміну далі за перші дві-три сторінки.
Що ж до книжки Тані Єрмак, її описують як можливість прожити разом із героїнею-нараторкою девʼять історій зустрічі з Іншим/и, які змінюють нас назавжди. Від замкненої для світу історії з Києва 90-х ви перенесетеся до залаштунків карʼєри в Нью-Йорку у 2000-х. Від спогадів, які залишилися з дитинства, — до свободи самовираження, на яку, однак, завжди впливає той самий Інший. Авторка обіцяє інтриги, провокації і несподіваний стиль оповіді.
Передзамовлення тут | 187 | 1 | 1 | 11 | Loading... | |
 Історія справжнього книголюба.
Лежу, значить, хорий, обкладений початими в різний час книжками (не тому, що погані, а тому що щось треба встигнути до презентації, щось інше перечитати, бо хочу відсилку в своєму тексті, і взагалі РДУГ часом не питає). У черзі Шляхи Еврідіки, Бульбона, Мертва жива вода, Боги мого краю і ще кілька книжок на електронці.
І оце я дочитав "Зубрів" Катерини Зінов'євої, думаю, що з цих книжок дочитувати. І тут завдяки випадковому погляду на стіл у мій хворий мозок приходить сигнал, що зовсім неподалік від ліжка, недоторканий та невинний, лежить зооовсім же невеличкий томик 'Променів Аласі'. Ну ж нічого страшного не станеться, якщо буквально трішечки почитати, чи так само гарно Аліса Корж пише, як розповідає про це у своєму блозі 'Чашка-бляшка'...
А далі — кадр із написом few hours later 🤣
Якщо чесно, не знаю, як узагалі дочитую якісь книжки. А тим більше дописую 🤯
П. С. Ви тойво, не перемикайтеся, нині-завтра спробую накропати відгук про Зубрів і нову підбірку самвидавів. | 197 | 0 | 0 | 20 | Loading... | |
Я думаю, всі вже чули про сраку з Міжнародним Букером, а оце поки я десь плутано крутив схожі, лиш аматорські думки під ліками і високою температурою, Мар'яна Савка сформулювала їх чітко:
"Взагалі-то я пишу цей текст насамперед для спільноти бізнесу. Просто щоб не було ілюзій, що культура не має впливу. Світом рулять великі гроші. А коли мільярдери роблять ставку на культурні репутаційні премії - то це просто стратегія панування умами світу найвищого рівня.
Вчора, коли Київ з дикою жорстокістю бомбили носії російської культури, сталася дуже символічна подія.
Міжнародна Букерівська премія відтепер носитиме ім’я нових меценатів Бухманів, мільярдерів родом з Вологди, колишніх громадян росіі, які покинули росію в 2016-му, переїхали до Ізраїлю, потрапили в список найбагатших людей Forbes уже як ізраїльтяни, переїхали до Лондона, закрили свої російські бізнеси і тепер просто меценати світового рівня. Чесно кажучи, найбільше мене хвилює навіть не сама ця новина. Вона вже стала фактом, і навряд чи хтось відмовиться від великих грошей чи переглядатиме ухвалене рішення. Зрештою, завжди знайдуться цілком логічні аргументи: ці люди більше не є громадянами Росії, не ведуть там бізнесу, підтримують культуру, а не війну, інвестують у перекладну літературу, а не в російську державу.
Ніхто не дбатиме про дражливий для нас, українців, символічний вимір.
Назва найпрестижнішої міжнародної літературної премії — це не просто ім’я мецената. Це частина світової культурної пам’яті. Це символічна влада. Це відповідь на питання: чиї імена десятиліттями звучатимуть поруч із найкращими книжками світу. Це дуже далекоглядна стратегія відмивання російської культури в майбутньому від неприємного осаду загарбницької війни і злочинів проти людяності.
Давайте ще тут пригадаємо, що існувала Російська Букерівська премія — російська літературна премія, створена за зразком Букерівської премії. Її вручали з 1992 по 2017 рік. Її урочисто відкрив англійський виконавчий директор сер Майкл Гарріс Кейн. Чи існують ще якісь національні букери? А ні.
Ще був Man Asian Literary Prize (2007–2012). Це не був “Азійський Букер”, але його створила компанія Man Group — тодішній спонсор Booker.
Росія була майже єдиною країною, яка отримала право використовувати бренд Booker як власну національну премію.
Тобто це була інвестиція приватного капіталу у створення того, що світ вважатиме великою літературою. Це працює, ми знаємо.
Я майже не сумніваюся, що ця історія викличе дуже гостру реакцію всередині української культурної спільноти. І це природно. Бо неминуче постане питання: чи маємо ми моральне право видавати українською мовою нових лауреатів цієї премії? Чи можемо ми запрошувати їх на фестивалі, обговорювати їхні книжки, підтримувати їхню присутність на українському ринку, якщо сама премія відтепер носить ім’я людей, чия біографія для нас нерозривно пов’язана з Росією?
Саме тому мені здається небезпечним удавати, ніби нічого не сталося.
Але не менш небезпечним буде й інший сценарій. Якщо кожен український видавець залишиться з цією дилемою сам на сам, то будь-яке рішення стане приводом для внутрішньої війни.
Якщо хтось вирішить не видавати нових лауреатів — це відкочуватися на маргінес, протестувати - це напруження наших і так непростих звʼязків з міжнародними літагенціями, грантовими інституціями, видавцями, фестивалями.
Якщо хтось вирішить видавати — дуже легко може бути звинувачений власною спільнотою у зраді, втратити довіру читачів і стати об’єктом публічного осуду.
Саме тому проблема значно більша за одну премію.
Ми досі не виробили спільної української культурної стратегії для наших проактивних дій у світі під час війни. Нам треба про це говорити досить великим колом культурних діячів і бізнесу, ну і держави теж. Я дуже прагну цієї стратегічної розмови за участі видавців, письменників, перекладачів, культурних менеджерів, дипломатів, міжнародників, меценатів. Нам треба навчитися використовувати всі шанси і перевертати слабку позицію на сильну.
Коли меценати, яких в Україні зовсім трішки є, говорять про меценатство як про авторство майбутнього, то російський бізнес за кордоном це дуже добре втілює. Вони прописують своє авторство майбутнього - точнісінько так, як це робили всі три століття, паралельно знищуючи шанси розвитку української культури.
Ну давайте вже нарешті придумаємо, як нашому Давиду здолати їхнього Голіафа".
Оригінал і дискусія тут | 602 | 13 | 0 | 20 | Loading... |
