Думаю, у цього трилера є всі шанси
сподобатись широкій аудиторії через бурхливий екшн, велику кількість карколомних твістів на 180 градусів, легку неперевантажену мову і те, що авторка ретельно пройшлась по поширених больових точках і трендових темах, не стримуючись у гіперболізації.
Історія побудована переважно на
тропах, притаманних психологічному трилеру: ґазлайтинг, економічний і побутовий абʼюз, відсутність справжньої близькості і довіри у стосунках, післяпологові ментальні складнощі, ревнощі і таке інше, але
я б не віднесла цей трилер до псхологічних, бо для цього йому бракує глибинних рефлексій та емоційної ширості, а динаміка зависока.
Твістів кілька, і вони вгадуються, але не всі одразу, а кожен у свій час, хоча супер-неочікуваними я б їх не назвала — з моїм багажем переглянутих в прочитаних трилерів, було стійке відчуття, що це ж було вже 😄
Загалом, це історія про те, як одна на позір
ідеальна родина в один момент стрімко руйнується через таємниці минулого, коли до молодого подружжя в гості приїздить перша донька чоловіка.
Але тут дуже непогано прописані
небезпеки, які приховує в собі патріархальна модель стосунків і так звана «традиційна модель сімʼї», помножена на життя у ізольованій місцині. Ота сама, де йдеться не про партнерство, а про ієрархію.
При чому, навіть із художнім перебільшенням, її проблематичність прочитується досить чітко і однозначно.
Персонажі стереотипні, що для подібних трилерів типово, але яскраві і викликають багато емоцій. Негативних, переважно, але для жанру це властиво і не ж мінусом.
У головної героїні
багато внутрішньої мізогінії, вона дуже намагається вписатись в стандарти, при цьому не має сили духу висловити свої справжні думки і почуття. Намагається маніпулювати, але виходить в неї не дуже.
Її чоловік здебільшого ніби непоганий, але
зі слабким емоційним інтелектом і легко ведеться на маніпуляції та має виразні абʼюзивні прояви.
А його
старша донька настільки редфлег, що буквально могла б відразу зайти у перший кадр із червоним прапором в руках. Та хоч її психопатичність немов списана з методички, авторка таки лишає простір для того, щоб викликати у читачів сумніви щодо сюжетних перипетій.
Але навіть при всій цій стереотипності, з книги можна
почерпнути важливі тези.
Наприклад,
якщо партнер вас не чує, то ваші стосунки безнадійні.
А ще про те, що
у будь-якого абʼюзу завжди є свідки, але вони з різних причин обирають не бачити його.
На мій смак, все це
краще б працювало на екрані, бо в книжках мені хочеться бачите щось більш глибоке, витончене і сенсовне, та перш за все — більш реалістичне, але це таки непогано, коли хочеться просто розвантажити мозок і відволіктись.
📖 «Не дозволяй їй залишатися»
✍️ Нікола Сандрес
Видавництво КСД