Храм поезії (🖤)

Завтра лотерейка Прошу долучитися по максимуму 🙌

ночі нині такі, що лиш до опівночі хочеться ними впиватись, мріяти перед гасінням ліхтарень — бо що опісля? тільки чай із солями з-під лопаток та безсонні сни, де не чуєш ні голосу, ані хрипу, ані собачого кашлю, ані хвиль вибухових, що б’ються об шибку, просять пустити, дзвенять залізним опіренням пусто у небі та високо спи, мій стійкий олов'яний солдатику скільки у тебе ще сил, скільки опірності темряві? холод просочується крізь куплену на минулих вихідних ковдру, хай би як не намагався від нього втекти у сни, здатність бачити котрих втратив, борючись із млинами, що колись роздавали вітрам борошно, а нині — снігів повні торби зариваєшся, наче звіря в кучугуру, у ковдру, а думки — за тобою: по колу, по колу. ночі нині найдовші довгі пасма думок обплітають у кокон прокидатися важко, але тепло напрочуд: серце з олова згадує комин, і гріє, і гріє, і гріє і воно закінчується, не встигнувши набрати обертів, поки скрипковий ключ відкручував низькі ноти в підвалі — голос сідає з наближенням найбільш інтимних розмов, перемовин про обмін енергією — однозначно стратегія win-win, де і ліжко, і ковдра, і подушка, й тіло, і літо примарне, і іграшка бурундука, що в своїй комірчині готується спати поміж хатнього одягу попри двадцять років зношення, набувають тимчасових властивостей — повільно насичувати теплом свої тимчасові ліхтарні — і ти лягаєш із тінню удвох, бо боляче нині засинати людині — скільки ти того тепла не вигрій, скільки ти те літо не згадуй, скільки ти об ту подушку не товчись — а ночі нині такі, що після опівночі настає прелюдія фростпанку, і вії, найменш захищені з-помежи всіх відкритих частин тіла, запроторюють очі за ґрати до — сподіваєшся — відносно теплого ранку stavozero X хопта

А як я тепер зустріну тебе? А ніяк. І голос в тумані гублю, що вівцю паршиву. Торкаюся хрестика срібного - аж змія на шиї. Торкаюся губ сполотнілих - аж кров і сталь. І місто скидаю з плечей, наче шаль парчеву. Так просто - мене розгорнув і перелистав знічев'я. Аж потяг, немов по живому, - іде, іде. Аж соняхи сходять на чорному полі колій. А де ми тепер побачимося? А ніде. Ніколи. Аля Гулієва

Саня ніколи не бачив моря. ніколи в житті. уявіть! у києві був тільки раз. давно. а сані уже сорок шість. я бачу в очах його хвилі і чайок. великий сяйливий маяк. а саня ніколи не бачив моря. його позивний — моряк. андрюха постійно важко зітхає. вдивляється в свій калаш. він все життя присвятив заводу і має дай-боже стаж. тепер заводу нема. розбили. в андрюхи двоє малих. у нього у вухах дзвенить метал. я чую його. я звик. у сірого в роті червона прима. він курить дві пачки в день. я бачу як страх білосніжним димом виходить з його легень. він завше мовчить і ховає очі. за місяць ні пари з вуст. про нього ніхто з нас нічого не знає. лиш те що він білорус. івана лиш спробуй назвати ваня — погрожує і кляне. як дам зара’ — каже — то скрутитесь в дулю. не зліть мужики мене. іванові віриш — він хлоп кремезний. кулак — два моїх. ну-ну. раніше він був охоронцем бази. тепер охоронець сну. і я з ними п’ятий. стою. вдихаю повітря важке. сире. боюсь їм зізнатись що пишу вірші. кому вони зараз тре’? візьмуть не дай бог ще назвуть поетом. мені не на руку це. кому зараз так ось візьмеш і плюнеш поезією в лице? у небі літак обперізує сонце сумним візерунком війни. я мовчки курю і заплющую очі і бачу як п’ятеро ми гуляємо мирним морським містечком. і спробуй нам хто завадь. і саня уперше в житті своєму стрибає в солону гладь. Ігор Остапенко

підтримай збір тьоті Веронічки https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf

Тому що ніколи тебе не вирвеш… Тому що ніколи тебе не вирвеш, ніколи не забереш, тому що вся твоя свобода складається з меж, тому що в тебе немає жодного вантажу, тому що ти ніколи не слухаєш, оскільки знаєш і так, що я скажу, тому що в цій мові не лишилось жодних нормальних слів, тому що синтаксис, який нас рятував, давно застарів, тому що повіривши одного разу, будеш вірити до кінця, тому що мені саме тепер не вистачає твого імені та лиця, я не дам тобі жити так, як ти хотіла – мені на зло, ніби я не зупиняв для тебе кров, ніби нічого і не було, я все одно спробую хоча б якось тобі допомогти, я все одно все зіпсую, все одно досягну мети. Сама подумай – як би я відмовився від твоїх листів? Ти ж розумієш, що я від тебе хотів. Я хотів, щоби все було так, як хотіла ти. Тому доведеться далі писати всі ці листи. Доведеться змиритися з тим, що все мине. Доведеться не говорити про важливе та головне, доведеться боятись свободи, триматися меж. Щастя не оминеш. щастя не оминеш. Сергій Жадан #жадан

мабуть супергероям теж буває боляче але мабуть вони не плачуть бо міфічні герої ж не плачуть не ламаються і не вмирають так само як принцеси не пукають ніні це поза межами міфу це непристойно мабуть от до прикладу Бетмен рятує і рятує своє Готем-сіті в чорному плащі на фоні смогу та туману успішно чи безуспішно але знову і знову чому? або мішкі Гаммі ці кислотні різнокольорові ведмеді можливо їх рятує чарівне зілля 12 разів за часовою стрілкою посолонь 12 разів проти часової стрілки противосолонь ложкою по казану і глінтвейн готовий можна стрибати і радіти життю а без допінгу? можливо вони знаходять в собі світ можливо вони знаходять в собі світло можливо звідси беруться сили але можливо іноді вони нічого в собі не знаходять і від тої порожнечі розбиваються на друзки добре коли є точка збереження погано коли це не зовсім комп'ютерна гра хоча звичайно що не менш цікаво грати мабуть та і як записано в "муммі-тролях": "кожному з нас іноді просто необхідна хороша історія" хоча Бетмен здається не зовсім так би висловився але в казках перемагає добро так і запишемо ____ 2018

роздягатися кажеш? добре дивись як знімаю одяг ні ні не ховайся не відходь у іншу кімнату чи на балкон курити поклади свій їбучий айкос і не біси мене дивись надумав мене до стіни притиснути заради бога як то кажуть заради бога заради тебе самого - єдиного і найкращого - несвята небогиня ніяка тобі не наставниця розстібає застібки на сорочці я не граюся не морочу тобі юному і здуріти якому красивому голову залишається у білизні напівоголена продовжувати? дати води? горілки? чи заспокійливих? виїбати мене на кухні? та виїби вже хоч де! тільки виїби врешті най очі твої лукаві не бігають най руки твої не тремтять най тверднуть усі твої ...кгм... таланти і всі неприйняті рішення махає рукою - добре прикурюй тут люблю коли дим твій навколо стегон ну то що притиснешся упритул? ти питаєш як це роблю? дуже просто - не думаю не вийобуюсь не шукаю образів просто я вмирала вже бісову купу разів! бісову купу разів морозилась і студила усе довкола поснутим полум'ям вулкани мої дзвенять і розходяться і якось похуй на все      хто втоне              хто виживе ти тільки от по лаві цій ходиш як по воді годуєш мене із рук хлібом і рибою знаєш на тисячу кроків вперед що візьму що віддамся і що ти мене виїбеш      єдина планета яку ти крутиш - моя планета             моя одна додаєш до хліба вина запалюєш німб вінок терновий ми ділимо на обох і так ти граєш мене неперевершено ти граєш мене як бог! ти граєш і груди твої диханням ходять оголені збуджені піт твій - солодкий мед я сидітиму в першому з величезним букетом квітів ти дивитимешся уперед понад голови глядачів софітами сонце твоє освічене і освячене моїм розхвильовано-теплим освідченням пошепки під ніс собі          це немає ніякого значення ти стався         не дивися в глядацьку залу богиня своє зіграла -        крісло її пусте @malskamira

Перший в Україні поетичний інтенсив 12 практик і 4 лекції очікують усіх тих, хто: > пише поезії або тексти пісень хочеш, аби твою творчість цитували та шанували > шукає свій стиль та голос у віршах > проживає зараз кризу творчості > цікавиться історією української поезії та культурою > хоче навчитися працювати з художніми засобами, композицією та ритмом > має синдром самозванця та комплекс мистецької меншовартості > хоче заробляти на поезії Хто хотів список рекомендованої для творчого розвитку літератури? Він є! Хто хотів зворотнього звʼязку? В закритій групі є кураторка-філологиня! Комусь, можливо, треба менторська підтримка? Є і така можливість.   Менторка курсу: поетеса та блогерка Дарʼя Лісіч Модераторка закритої групи: Альона Гриценко, учителька української мови та літератури, наставниця в школі української мови «невгаМОВНО», засновниця літературного проєкту «Серпанок» зайняти своє місце можна за посиланням 👇 https://secure.wayforpay.com/payment/poetry4life

*** бульбашки зоряних систем пливуть пінкою на чорній каві Галактики з нахабством горобців зухвало хапаємо крихти Хаосу егоїстично проколюємо тіло космосу польотами наших залізних кораблів але закон детермінізму обвиває кожну шию — самовпевненість не безкарна слухаючи симфонію народження наднових та смерті старих зірок ми наївно вважали що знаємо все ну... майже все цікаво, а що там — за розломом Орла? *** тихі кроки твого пришестя посеред невагомості пролунали набатом кличучи хвилю крові у скроні стільки років гнав тебе з трюмів своєї пам'яті та захлинувся мохітовою прохолодою підступних спогадів закрутить малахітова вирва крижаних очей і майне остання свідома думка: куди ж мене зажбурнула праща космічного Давида? не буду знати але посеред пустелі сенсорного голоду увірую в тебе, як в реальну оазу де пальми затишно схилились над дорогоцінною м'ятною рідиною навколішки обіймаючи твої коліна притискаюсь обличчям до м'якого теплого живота і немає навколо іншого Всесвіту крім тебе *** прозріння обріже ритмічний цикл кволих подихів ну, і нехай! можна забути про правду яка не подобається хоч тут ти моя у мереживному плетиві ілюзій за розломом Орла...

Бог ніколи не спить. Мармурóві розплющені очі Достеменно пронизують простір – сліпуча жага. Той, хто вирізав їх – не простий каменяр – криптозодчий, Той, хто час розпочав – лемніскати шляхів напророчив, І на плечі його одягнув непомірний тягар. Він пітьму осягнув – міріадами нот слухав тишу, У долонях замішував тісто із пилу думок, У безумстві підкидував витвір все вище і вище, Деміург, композитор (що реквієм свій не допише), У судомах розпався на зорі й навіки замовк. Забирайте творіння на осуд! У краплях мистецтва – Де самі ви боги в емпіреях оманливих веж, Де слова всі і дії зібрались в пісочну фортецю, Серед натовпу задум сховався – безслідно затерся, До останнього праху не знайдеш його, не збагнеш. Бог ніколи не спить. У зіницях відблискує вічність. Той, хто вирізав їх – безустанно навпроти стоїть. Він Адам і Христос, незбагненний безвірник да Вінчі – Легіони зірок і облич, що згоряють, як свічі, Лиш прикриє повіки – епохи уходять за мить. 09.09.2024, ЮІ

Я знав священика, який був у полоні. Шрам на скроні. Збиті чорні долоні. Телефонні розмови з донецькими операми. Трофейний опель із польськими номерами. І ось він мені говорив: інститут церкви поєднує нас усіх подібно до цегли, випалює нас у вогні, скріплює нас для грунтовки, хоча все це втрачає сенс уже під час артпідготовки. Ще він говорив: спитай мене про воскресіння, я відповім – щоби воскреснути, потрібне везіння. Праведникам якраз не щастить в основній їхній масі. Я люблю говорити про ворогів у минулому часі. Спитай мене про прощення, я маю що відповісти: прощення передбачає, що частина мирян – атеїсти. Я принесу своїм ворогам на могили квіти. Кара господня настигне всіх. Вам, атеїстам, не зрозуміти. Війна мене навчила не говорити про втрати. З живими краще. Живих, принаймні, можна порятувати. В живих є те, що не дає їм лягти в траншею. Здається ви, атеїсти, називаєте це душею. Я думаю іноді, чи зрозуміють нас наші діти. Серце моє легке і обійми мої розпростерті. Моєї любові стане на всіх, навіть на тих, хто хотів мене вбити. Піду, до речі, нагадаю їм, що їх чекає по смерті. Сергій Жадан #жадан

Макулатура Сюжет прогинається від початку: відомий лицар стомився носити лати, зняв собі номер в нішевому готелі та принцесу з бюджетного olx. Пари купюр із потертим Сковородою вистачить для фіналу історії. Погана казка, радше була б серветкою — більше сенсу. Осучаснена класика світової макулатури — слово — "солодка патока" у м'якій обгортці, густий канкан на читацьких нервах китайськими лабутенами. "Вище ноги!" глядач зазирає між розчахнутих сторінок. Паперові щелепи белетристики жовчно посмоктують кісточки, відгризаючи погодинно час кінцевих споживачів. Декаданс постає із мертвих, коли сніг заміняють на шарпаний пінопласт, а венер — гіалуроновими химерами. Вторинна обробка мас, стандартизує запалені форми під базовану норму, читай ось тут: "Він — успішний міліардер, в неї картаті сумки з боргами і мертві родичі. Не дитяча присипка — амфетамінова пудра, з порошкового добрива                             народжується                                                    любов" Приймай на віру з вечірнім гідазепамом. Згенерованими обкладинками прикриваються мемуари: зашарілі від поспіху, писані ранковим еякулятом. Герой не такий як всі, ні ні ні. В нього не очі — вогні мангеттенських вулиць! Не биті троєщинські ліхтарі. Ви просто не так зрозуміли. І в келиху гріється "Ремі Мартін", а не львівське по жовтій акції. Pulp-ація читача відбувається без рукавичок засмальцьованим пальцем. Безцеремонно промацує голі тригери. Сурогатна література прокладає дорогу з пресованих жовтих цеглин целюлозного біо-хламу. В тренді — дешевий крам, в моді — неперетравлені матеріали вмісту кишківника Рупі Каур. І десь в кінці вулиці з яскраво-червоними ліхтарями, пару століть назад, автору обпікають руки не-до-ско-налістю палаючі "Мертві душі". Тільця обвуглених аркушів туляться до жарин, попелом прикривають сором'язливі усмішки. Гарчить вогонь, не розібрати слів.

затерті липкі кнопки ліфта натискаю фалангою пальця так повелося ще з часів кові́ду н а б р и д л о жити життя в мурашнику цих обставин в які нас загнали сусіди аби інші мої сусіди як навʼязливі мурахи лізли без дозволу у вуха щоби чула їхній постійний скрегіт та шурхіт спускаюсь до вхідних дверей підʼїзду і серед купи сміття та вологи на затоптаній брошурі бачу фразу «в и х і д є» вперше жалкую, що я не алкоголік не наркоман не ігроман не в моїй реальності цей вихід є лише «до» і «коли знову як раніше» напис на упаковці з-під чогось «сяй» та «світись» десь в цьому ступорі сьогодення поділись радощі від всіляких дурниць та дрібниць повертаючись в мурашник наступаю на вихід фалангою викликаю ліфт швидше б минув день аби притулити вуха набряклі від берушів до подушки з гуманітарки і забутися від снодійного заспокійливого антидепресивного вкручую, як штопор поліуретан глибше і глибше і глибше та спокою немає – чую своє серце… © ольга ритик #текст #вірш #думки

Затримую дихання. Стрілка годинника бритвою спогади відсікає. Іржею листя, листами сиплються вниз, до останнього, чекати, доки зберуть і спалять. Тоді стануть густим туманом на вогку згадку. Доки земля не поглине. @snigpoetry #мері

Привіт! триває набір на поетичний конкурс Зима близько тут умови конкурсу

занурюю пальці в грудину розм'якшену іржею втрат і не зустрічаю супротиву шукаючи серце чи може той вогник який колись злетить щоб злитися з іншими такими ж не знаю чи матиме значення хто з нас де чи зможуть наші вогники відшукати один одного впізнати і притулитися лобами *** не знаходиться серце чи все вислизає з пальців крихкотіле знаю ти сказав би як завжди облиш. дай собі спокій. відпочинь тож залишаю його зарюмсане і зморшкувате десь у кутку грудної клітки хай буде так по твоєму слову дам собі спокій але колись мій вогник точно наздожене твій @lysychkazlisu #лисичка

. ⚡️ Ви, мабуть, помітили незвичайну назву 70го випуску ПЕС? Пояснюю) Весь цей час я запрошувала вас до себе на етери, інтерв'ювала, змушувала червоніти на стрімі та терпіти мої ліричні відступи)) Прийшов час помінятися місцями! Цього разу ведучою етеру буде моя подруга, поетка та організаторка літературників Ursus Poetry Поліна Шишлевська! Вона готує для мене чимало питань, але ви зможете також приєднатися і з’ясувати все, що вас цікавило. Долучайтеся цієї п’ятниці о 19:00. Буде незвично!) гиги 💪 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на повнопривідний позашляховик для роти розвідки 21 ОМБр (Сумський напрямок). Авто необхідне для виконання бойових завдань, підвозу технічного приладдя, пересування особового складу тощо. Ви чудово знаєте, що автівки і досі залишаються нагальною потребою на фронті. Долучіться донатом – подякуйте нам за етер! 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf Картка банки: 4441 1111 2953 1913 Paypal: veronikamovchann@gmai.com В коментарях: «на авто для 21 ОМБр» 🤝 Просимо вас не забувати про лайки, коментарі та репости! 💙 Разом переможемо! 💛

Долучайтесь до етеру Веронічки https://www.instagram.com/veronda.djokonda/live/?broadcast_id=17942367455924077 терміново заходьте!

Долучайтесь до етеру Веронічки https://www.instagram.com/veronda.djokonda/live/?broadcast_id=17942367455924077 терміново заходьте!