Храм поезії (🖤)

кудись зовсім губляться літери й правильні жести із дорослого чоловіка у твоїй присутності стаю меншим мені наче знову 16 і я ходжу на протести при цьому не знаюся ні на політиці ні на суті конституційних текстів мені наче знову 13 і я називаю себе Гефестом ніхто не виганяє мене з дому та я і без того накульгую звідси у межах єдиного романтичного інтересу мені знову 2 і я ледь ледь повзу до тебе навколішки мені знову 1 і я одномоментно стаю католиком мій третій десяток увінчано фактом розпачу в якому я обводжу твоїм нетлінним легким контуром кожну карту кожнісіньку станцію метрополітену я почав казати чи вийдеш ти і ти вийшла на зеленій

------------------ Пурпуровий пунктир березневим іскрить, Контур неба яскравий наносить на вилиці. Перфорована стрічка... Роздерта блакить... Бірюзові метелики квітами хиляться. Ясноока весна розплела зав'язь снів, Міцно стріху тримає, стискаючи пальцями. Кожен дотик любові жертовно ряснів, Залишивши на згадку відбитки днів глянцевих. Муркотіння м'якого клубочка – кота Розпорошує тишу подушками- лапками. Парашутні цілунки грайливих кульбаб Розкидають листівки слідами неквапними. Знов для тебе я дім, заховаю від зла, Зодягну молитвами у захист від ворога. Бог – твердиня моя, напуває вуста. Час розлуки, коханий, нам коштував дорого. Оксана Лихогляд 09.03.2025 В підтримку проєкту "Плейлист" від Віршопліткарки FM @virshoplitkarka #плейлиствіршопліткарки Назва вірша: Молитва весни Тема: Я буду твоїм домом Пісня, альбом: Навіть коли Renie Cares — Легка нестерпність буття.

аб

Чомусь завжди вважала, що маю сірі очі. Уявляла себе такою в думках. Малювала на артах. Роздивлялася в дзеркалі. І, мабуть, справді запевнила себе, що маю цю сірість. Всередині. В легенях. Судинах. Кістках. І все чому? Через очі. Так, звучить виправданням того, що весь світ ніби в тумані. Далекий, але водночас близький. Незрозумілий. Недоторканий. Одноманітний. Не яскравий. То може я не яскрава? Сіра миша, у свої власних очах, у якої навіть не виникає бажання подивитися на себе в дзеркало. Тепер доводиться дивитися на фото. Знайомитися зі справжньою собою. Ще ж не пізно? То які очі? Ні.. Який цей світ? *і трошки травневих фото*

Хвилька за хвилькою гонить реплеєм Плейлисти по колу. Відьма Олена натхненно писала верлібри із року у рік, складали свої перемоги, звитяги, хейтерський гомін та з часом вона народила другу дитину — Плейлист. За декілька років тиша набулася гоміном, нерозбірливе слово поетів — набралося голосу. галицька відьма зранку бруківкою котиться в пошуках кави і нових ідей на Грандбатл. Джессі Галлівел #джессі_галлівел

🦋 Набір поезії та короткої прози у весняний випуск у Літературний журнал «Легіт» Набір триває до 11 березня 🍀 У повітрі ще не відчувається весна, але все одно конкурс "Плейлист" відчиняє двері для поетичної весни! Набір віршів для весняного альбому декламацій триватиме до 15 березня включно! 🦉 Набір на текстово-поетичний турніру МТБ-2 Терміни здачі: 01.03.2025 — 01.04.2025 включно 🎒 триває набір на воєнний поетичний конкурс імені Вікторії Амеліної Набір триває до 31 березня

Набір на текстово-поетичний турніру МТБ-2 Терміни здачі: 01.03.2025 — 01.04.2025 включно

Дар'я Лісіч зі святом краси, ніжності, квітів, дівчата! 🌷💐 video by: @r.chi_ priest: @mulenko.roman dress by: @starchak_official #лісіч

Представляємо вам добірку віршів з нашого інтерактиву "Жінки, що змінюють світ" Сучасні жінки завдячують своїм попередницям за право здобувати освіту, бути фінансово незалежними, мати право голосу. Але хочемо нагадати, що далі ваша доля лише у ваших руках. Жінки, що змінюють світ зараз — саме ви. Нехай ці зміни будуть на краще. Ваш OWL HUB 🦉 @yr_lilium — Кіноспогади @oksana_prykhodchenko — Присвята Розалінді Франклін @Olesya_Ostapenko — Хвилі зірки @devilfromthehell — Скажи мені @tumofia_bagranytska — Ім'я @MiroslavManyuk — Хвилі Геді Ламар @valeri_journ — Христина Алчевська @jessihalliwell — Плейлист #добірка_віршів

Якби у Бога, замість Ісуса, була донька, Чи обріза‌ли б чорне волосся сотні жінок: Ті, що скидають і топчуть сатин та шовк, Ті, що тамують подих, бо він прийшов, Ті, хто прийняв на груди кулю й удар кийка? Всі, у кого синці на стегнах й під шию светр, Сором “бути одною з них”, що між ніг пече, Метушлива хода вночі та кулак з ключем. Ти проміняла б душу на дружнє плече, Просто, щоб бути (хоч якось) в безпеці тут і тепер. Спогади наче піщинки в годиннику – з ним завжди, І не вигнати їх з голови, не розбивши скло. Хочеться снігом засипати все, що було, Повернути себе і забути про цей полон, Окупацію тіла і слизько-бридотне: Ходи сюди. Спільний займенник святої трійці – Його чи Він. В звіті спідниця коротка, в реальності – будь-яка. Слідчий заяву не взяв, тож терпи, з(в/н)икай... Снилась Марія, казала: Якби донька, Він би об двері розбив кулак: А чому не син?! Таня Удод instagram.com/krylata_poezia #таня_удод

'А Бога немає... червоні троянди ростуть крізь легені. Діти не палять, лише дорослі нервово дихають спорами.  Межі стулками з'єднані, ким-бо ми станемо, коли посивіємо? А світ, який є, за вікном. Наші молитви – у небо. Наші молитви не варті нічого. Час настає на спалені жнив'я, а ріки — родимуть сіллю. В далеку дорогу, легкість буття: у світі не має більше нічого, лише вечірня зоря. Діти граються в схованки у парку на задвірках великого міста маленького смт і, як завжди, про когось забули... Джессі Галлівел * якщо у вас є зауваги, як покращити вірш, перепишіть його і залиште свою версію в коментарі #джессі_галлівел

Не можу захостити хлопця: боюся. — Постріл. Вибач, мені не комфортно бути із хлопцем. — Постріл. Не можу ходити по вулиці без балончика. — Постріл. Не можу вдягти гарну сукню, бо... — Постріл. Вони знецінюють мій травматичний досвід. — Постріл. Ти не зрозумієш, бо народжений хлопцем. — Постріл. Постріл. Постріл. Постріл. Постріл. Постріл. Крути барабан в українській рулетці. Погляди, висновки швидші за постріл. Кулі ХУ хромосом будують замість мене мій образ. У дірах від куль лише недопалки образливих слів. Що ж ви так тиснете переліком рис серійного вбивці. Хочу наблизитися до стану «Чоловік — не ґвалтівник» Хоча чим далі у ліс — тим зі мною страшніше. Когнітивні хиби насичують сітку контенту. Жарти про мою формацію статі руйнують шанси жінці відчути себе у безпеці. А ТЦ насичують одягом — чорним та сірим. Рожевий — це по жіночному, а ти не жінка. Ніби колір обирає собі гендер перед початком гри. Обирай все без вирізу, не носи сукні. «Ти настільки нікчема, що не відрізниш навіть вагіну від вульви.» Говорить мені відсутність секс-освіти, замість якої в нас — порно. Хоч бери й ріж собі горло, бо народився у світі, де жертва — це кривдник. Вислів, що діагностує Трампізм* головного мозку, який стікає образом жіночих віршів про ґвалтування та досвід зцілення. А що мені залишається... Я лиш можу парувати тривогу своїми діями, словами та реченнями. Доводити місяцями кожній знайомій, що зі мною безпечно. Лиш одне питання залишилося не завершеним: коли перевірки врешті завершаться? Вона сховала свій перцовий балончик... Та сказала: «привіт». Ефектне знайомство без заперечень проте, це рулетка, в якій я — безпека. А десь в барабані чекають 9 мм. І вже й звикаєш до перевірок, контрольним пуском у скроні. Додатки: Трампізм* — звинувачення жертви яка захищалася від кривдника у тому, що жертва є агресором.

Маніфест* Дякую тобі, сестро, що подарувала мені право говорити про власні права вільно пересуватись світом та пізнавати його бути вченою і володіти не тільки секретами зваблення Дякую тобі, сестро, що відстоювала для мене право бути матір’ю стільки разів, скільки я захочу або не бути нею взагалі натомість стати собою, а не тільки берегинею примарного вогнища Дякую, тобі, сестро, за повернення мого тіла мені мого прекрасного голосу і гучного сміху право отримувати задоволення та проявляти злість — навчитись слухати себе, а не всіх навколо Дякую, тобі сестро, що подбала про мене ціною власного життя, тіла і становища в суспільстві, що не було добрим до жінок, та не здалася в моменти слабкості Дякую тобі, сестро, хоч я й не знаю твого імені за вибір, який ти не мала за безстрашність, хоч ти й боялась за віру в мене та майбутнє кожної, яка камінь за каменем переверне цей усталений світ (с) *присвячується кожній жінці з минулого, яка боролась Ольга Новак #новакаїн #оля_новак

*** Знайди собі жінку для життя, для продовження роду, для праці, для збереження традицій і звичаїв. Жінку, яка відлипає, мов тісто від пальців, коли її достатньо вимісиш. Жінку, яка крохмалить постіль і сорочки, має маленьку родимку на верхній губі, знає дати народження всіх твоїх родичів, не забуває спитати, чим ти сьогодні обідав. Жінку, яка розуміє з півслова, з півпогляду, вранці незмінно наспівує щось веселе, вміє долати всі побутові клопоти, білим промінням наповнюючи оселю. Жінку, яка говорить з вазонами, з усіма сусідськими дітьми, жартує із зустрічними п'яницями – і нічого їй, ані тріщинки, ані оскоми, жодної крихти на блискучій стільниці. Усмішки її, витримки – всім, а тобі – з лихвою. Щоб не врекли, затисни зап'ястя червоною ниткою. Знайди жінку для життя – і живи з такою. Обіцяю більше тобі не снитись. #юлія_мусаковська

ці вірші неначе рибини вистрибують з мене на берег свідомості чи потрібно тобі знати про них бачити як недолуго задихаються ловиш словами а вони вислизають та падають об землю брудняться і все що залишилось все не промовлене — лягає в зимувальну яму до весни

🏙️ Двоє на даху 🌆 Двоє сидять на даху впритул, у них патрони, віскі та дві рушниці, місто в диму споглядає їх на посту сліпими очима: – Дивися, тій не сидиться, мерзенна тітка, ошукувала мене у нашій крамниці, де я замовляв пальне, чи-то палене, добре, я точно не про консерви. Стерво. – А цей он – мій, вічно брехав, ніби рибалить суботами, у той час дура моя бігала все до нього. Нехай начувається! – постріл. Звук поступово згас. Ці – обернулися, йдуть. Двоє ковтають лють. Друзки вітрин віддзеркалюють небеса, Така усюди краса. – А той бандюга називав себе другом, Та на роботі, знаєш, підсидів, гад. Ну хоч помщуся, ага, – бах. Впав на асфальт. Далі сидять. – Ходять внизу, ніби намазано їм, – гарчить. – Віскі гірчить, – каже другий, киває, – Мені цікаво, що там стосовно раю? – Не знаю. Іще сигарети є? – Що знайдеш – твоє, бери. Але потім у супермаркет сам йди, а я прикрию згори. Курять. – Цей – мій, от куди він суне? Подивися, страшний, ніби божий гнів, а тачка – красуня. Може, поїду на ній через гній за вином, давно не сидів за кермом. Беремо? – Та… Я – ту пару беру, дивись, лишилися поруч, не розповзаються, разом жеруть, поторочі, їх навіть шкода, братане. – Нічого, ми їх швидко вб’ємо, – хихоче, відверто п’яний. – Ти подиви, он той – зовсім прогнилий, сусід мій, раніше був милим, – бах, впав на асфальт. – Пат! Після мовчать, обійнявшись, рахують тіла, добре, що зараз літо, а не зимова імла, було би гірше у хвищі. Після сидять на даху, п’ють та читають Данте, небо дивиться прямо на них, двох останніх атлантів. Небо знає – у світі лишилося тільки двоє живих. 2024 р. #збірка_Казки_Тисячі_Світів *** (Або історія про те, що казки бувають різними) @worldscrossroads #alldoroga

🏙️ Двоє на даху 🌆 Двоє сидять на даху впритул, у них патрони, віскі та дві рушниці, місто в диму споглядає їх на посту сліпими очима: – Дивися, тій не сидиться, мерзенна тітка, ошукувала мене у нашій крамниці, де я замовляв пальне, чи-то палене, добре, я точно не про консерви. Стерво.  – А цей он – мій, вічно брехав, ніби рибалить суботами, у той час дура моя бігала все до нього. Нехай начувається! – постріл. Звук поступово згас. Ці – обернулися, йдуть. Двоє ковтають лють. Друзки вітрин віддзеркалюють небеса, Така усюди краса. – А той бандюга називав себе другом, Та на роботі, знаєш, підсидів, гад. Ну хоч помщуся, ага, – бах. Впав на асфальт. Далі сидять.  – Ходять внизу, ніби намазано їм, – гарчить. – Віскі гірчить, – каже другий, киває, – Мені цікаво, що там стосовно раю? – Не знаю. Іще сигарети є? – Що знайдеш – твоє, бери. Але потім у супермаркет сам йди, а я прикрию згори. Курять. – Цей – мій, от куди він суне? Подивися, страшний, ніби божий гнів, а тачка – красуня. Може, поїду на ній через гній за вином, давно не сидів за кермом. Беремо? – Та… Я – ту пару беру, дивись, лишилися поруч, не розповзаються, разом жеруть, поторочі, їх навіть шкода, братане. – Нічого, ми їх швидко вб’ємо, – хихоче, відверто п’яний. – Ти подиви, он той – зовсім прогнилий, сусід мій, раніше був милим, – бах, впав на асфальт. – Пат! Після мовчать, обійнявшись, рахують тіла, добре, що зараз літо, а не зимова імла, було би гірше у хвищі.      Після сидять на даху, п’ють та читають Данте, небо дивиться прямо на них, двох останніх атлантів. Небо знає – у світі лишилося тільки двоє живих. 2024 р. #збірка_Казки_Тисячі_Світів *** (Або історія про те, що казки бувають різними) @worldscrossroads #alldoroga