Храм поезії (🖤)

Ми підготували для вас завдання на витонченість: написати верлібр, у якому ключовим акцентом стане лише один музичний термін. Чому це круто? 🖊️Верлібр — це повна свобода ритму та думки. А один професійний термін у ньому — це як камертон, що налаштовує весь вірш на особливу тональність. Оберіть свій «інструмент»: 🎶Гриф — символ опори, дотику або напруги струн душі. Фіоритура — для тих, хто любить складні візерунки почуттів та вокальну розкіш. Мелос — першоджерело пісні, чиста мелодика вашого тексту. Мотет — багатоголосся думок, що прийшло до нас крізь віки. Біт — пульсація сучасного міста, серцебиття, що тримає темп життя. Використайте лише ОДНЕ слово з цього переліку. Дозвольте йому розкритися у вашому тексті несподівано. 💡 Порада: не бійтеся експериментувати. Іноді обмеження — це найкращий спосіб знайти нову форму. Чекаємо на ваші роботи! Доведіть, що справжньому поету достатньо однієї ноти, щоб створити симфонію. 🎻 «Спробуйте! Це забере у вас мінімум часу, але може принести квиток у фінал».

Останній квиток у фінал: магія одного слова. 🔥Друзі, ми виходимо на фінішну пряму! 5 лютого — останній шанс заскочити в «останній вагон» та вибороти місце у фіналі нашого поетичного конкурсу. Це тур для тих, хто вміє бачити глибину в деталях.

попри сонні солодкі лінощі, кошеня вигинає спину — у морозних садах на півночі зводиться хуртовина. до блакитних вокзалів лащиться, за вагоном женеться вдаль. гострі кігті — аби погратися запускає в холодну сталь. на далекі містечка ломиться, забивається у кути. і до ранку ніяк не втомиться. і муркоче, як всі коти. @howfrankydies #френкі

Ніколи не допускайте близькості між людиношкідниками, Які руйнують життєвий знак — молочний колір ліхтарів, звідки світло десь шубовснулось у хвилю гніву. Ім'я засекречуйте тишею, аби в майбутньому воно не з'їло нікого своєю присутністю. сонячна темінь

*** Все, що залишиться після нас (не рахуючи дітей і нерухомих об’єктів) – купа паперів і пам’ять про час, що поєднував з кимось до самої смерті. Дещо з дрібниць: нотатки, листи, діалоги у соцмережах, неактуальні більше пости і некролог із кількох речень. Залишаться безліч світлин, де ми посміхаємось щиро, мовчання – у спадок, як те, про що говорити несила. Слова загубились. Дарма, так р’яно читали літературу, і сенси складали – як іспит життя, гадаючи лезом по рунах. А статус ще довго висітиме й буде бентежить – абонент був у мережі…

​Сон грядущий, або Бал на даху закинутої крамниці / переспів пісні, що звучить лише у спогадах десяти людей Вечір підходить навшпиньки з ліхтарем у формі спогаду. День повільно виповзає з кишені разом з чеками, що вже не мають вартості. Звук пісень – як стара платівка з тріском: улюблені рядки, які стерлись від торкань. Темрява – не ворог. Вона просто втомлена. Люди – не сплять. Вони перетікають у наступний абзац життя. І ми сядемо, як старі димарі, розкажемо історії, де нічого не сталося, але чомусь болить. Поміж попелу і сажі, на фоні білого снігу, який ніколи не стане чистим – ми дістанемо з себе світло, яке лишилось між словами. На світанку все стає схожим на пастельний колаж з листівок про смерть. Зоря проводить по плечу, наче мама, яка давно не приходила в сни. Ґанок скрипить мелодію з дитинства, але вже без нас. Вітер гладить твоє волосся – але це вже не пристрасть, а вітання. І очі відкриваються, але дивляться не сюди. Серед друзів, що вже давно стали постатями з книжки, де сторінки залиті чаєм, під вино з присмаком вибачень ми сидимо, в музеї самих себе. Все навколо – як в казці, яку забули закінчити. Ми не говоримо – ми слухаємо, як з гір ллється дощ, чистий, як голос того, кого більше з нами не буде ніколи. © Кудлатий

Гайз, тут нещодавно канал Буремного пережив невеличкий ребрендінг. Тепер він має назву ‒ Карнавал думок Далі буде... https://t.me/buremne

Вітаємо! Нещодавно ми запустили у продаж друковані поетичні календарі з віршами поетів та поеток нашої спілки. А зараз ми хочемо подарувати один календар комусь із вас, тому почали один простенький розіграш, частина грошей з якого піде на потреби притулку для тварин. Деталі розіграшу в Інстаграм. 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/2FGc5MrKRJ 💳Номер картки банки 4874 1000 2383 3075 Також якщо хтось бажає напряму придбати календар (електронну чи фізичну версію) напишіть нашій адміністраторці, їх залишилося мало!

ну хто мені ти? ну хто тобі я? – два космоси зіткнуті поспіхом але розповзається мов течія на фейсі моєму посмішка коли ти говориш чи навіть мовчиш чи смієшся так сонячно й смачно я роблюся ліпшим я роблюся вищим й мене переповнює вдячність і кожен твій рух і кожен твій жест ресурси мої збагачують я легше долаю черговий свій квест і також за це тобі вдячний нам нарізно велено бути проте не все ще в цім світі втрачено і вдячний тобі я іще і за те що так почуваюся вдячно Юрій Іздрик #іздрик

Хроніки Неймовірного Млина: ПОСОХ САНТИ (Спецвипуск) Для тих хто любив слухати гумористичний аудіо-серіал про пригоди славнозвісних Млинарів невеличка новорічна серія!😏🫶 31 грудня. Млинарі готуються зустрічати Новий рік та натрапляють на Санта-Клауса який втрапив у халепу… Автор: @ZANDER_XHM #хнм

поетичний конкурс Серце дракона

…немає різниці – поряд чи осторонь поміж символів і думок, образів і відображень де інші побачать міць, силу, лід і вогонь я споглядаю біль та тремтіння башти… © ольга ритик

За хвилину до того, як випаде дощ, ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж твого тіла і враз його стиснуть. Так легкі голуби, на вулицях кинуті, відчувають смак їжі за мить до годівлі, так солдат, що за хвилю повинен загинути, відчува деформації у власному тілі. Сміх, що має до мене назавтра прийти, розпізнаю сьогодні поміж плачу я. За хвилину до того, як з’явишся ти, — я тебе передчую. Сергій Жадан #жадан

Вітаємо! Сьогодні приблизно о 18:00 до нас на етер завітає Олена Герасим'юк – поетеса, громадська діячка, волонтерка, та перша учасниця від України на World Slam. Поговоримо про поезію, слем та культуру загалом. Усіх чекаємо🫡

Хотинська фортеця Серпантин до Дністра. Та насправді — в дитинство несеться. І навряд перестану триматись за віхи потужні. На шляху у той край виглядаю Хотинську фортецю. Як ранкову заграву, що дню піднімає лаштунки. Чимчикують часи, а все ті ж капелюхи на вежах. Перестелений схил навесні не зберіг наші тіні. Та хто щастя вкусив, споглядаючи простір безмежний, Докладає зусиль повторити цей досвід безцінний. Бастіон не один захищати від зла довелося, Та у колах води розчиняти насипаний смуток. Сивина у твердинь, як і в нас, від гарматоголосся. Бо як Всесвіт чудить, у майбутнього вид каламутний. Буковинська земля не заклякла у вирі історій. Піднялася зім'ята трава та росинки гойдає. Під крислатим гіллям спокій в душу дорогу проторить. А з ним легше петляти стежками дорослості далі. Відбивають луну кам'яниці у розпал тривоги. Задивлюсь на минуле, що в попелі труднощів сповна. Попрошу мовчазну непохитність для дома нового. Та іще повернусь і вхоплюся за кинутий погляд. @literospletinnia #винонадихає #приходченко #лігапоетів

=+= у найдовшої ночі року руки мерзлякуваті баба садить її на покуті: "Хоч погрійся, сердешна, в хаті" на столі перед нею ставить літо, в узварі перекип'ячене очі втомлені, ворушить вустами на тихе "дякую" відмахується: "Як начче-то?.." піч потріскує, тісто сходить ніч припиняє щулитися за розправленими плечима врода проглідається сузір'ям і раптом чуються кроки в сінях, сміхи й співи гуп та гуп: "Дозвольте колядувати!" "Думала, вже минули, а ви успіли!.. Колядуйте, хлопці, колядуйте, дівчата!" темна гостя з покуття зиркає пісня її огортує може, якщо за людськими мірками, то найдовшою бути – гордо? та їй згадується засапаний воїн на грудневому чорноземі так вимолював, наче двоє, бути коротшою, "бо ми повземо" у найдовшої ночі сивої кишені із пирогами стати меншою не під силу їй але не поспішай з доганою маком з яблуками тепло пахне на кожному – вслухайся – кроці їй, чорнильній, ця довга вахта випадає лиш раз у році не сварися. поклич. зігрій. @revanta_notenough #revantapoetry

🔥 #в_наявності

хочу аби все що є в цьому світі було в тебе вся радість все красиве і найсмачніше усі міста усі види чаю усі сорти квітів хочу аби твоє серце пропускало удар і легені забували дихати нехай життя здається нескінченною казкою і жоден день не ставатиме винятком нехай руки твої торкатимуться усього що хочеться нехай втомлюються вони тільки хіба що від оплесків нехай очі твої бачитимуть те що змушує прокидатися байдуже з ким і де головне — в найкращому настрої нехай губи твої цілують те, що їм до смаку і навіки смиренно застигнуть у формі всоте сказаного «люблю» нічого в світі тобі не належить як і ти, на щастя, мені лети, моя пташко пливо, моя річко я дивитимуся на тебе з дна чи з землі любов не береться нізвідки і не зникає в нікуди люби все, що тобі заманеться мій Прометею розкутий @nesvidomo