Храм поезії (🖤)

Сьогодні була зайнята новим косплеєм, декількома фото поділюся тут 💚 🫶🏻 Мій Instagram: rebel_cosplayer 🫶🏻 Мій косплеєрський TikTok: rebel_cosplayer #Косплей_Аделіс

Пам'ять ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Кожний спогад шукає свого притулку десь поміж сторінок твого існування. Пам`ять – це щось на зразок маніяка в нічному провулку. Завжди будь готовий до зґвалтування. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Можна тримати в руці бойового кастета, можна, врешті-решт, не виходити із кімнати. Вони все рівно тебе шукатимуть, де б ти не був, примушуючи згадати ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ кожне слово, звук, затаврований дотик, все, що з містом цим у таємній змові. Пам'ять – вона нерозривна з покликом крові. Прийде одного разу й позбавить цноти ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ твій крихкий з нуля відбудований Всесвіт, зірве усі запобіжники без пом’якшень. Нам залишається бути готовими. Серце моє, я не відаю як інакше. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Маю багаж думок, що тягнуть мене, як камінь - всі ці гучні слова, імена і дати. Серце моє, навчи мене, як не стати бранкою спогадів, не рахувати шрамів, ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ власні й чужі плоди, надбання і втрати, вигнати з крові суміш цієї отрути, втримати в пам'яті те, що є того варте не воскрешати, що має бути забутим. Катерина Батушан #батушан

Il canto della foresta У червні ночі, як стиглі вишні — насичені, повні і чорні, терпкі і водночас солодкі. Як ноти. Літо — композитор, що пише музику до твоїх кроків. У такі ночі між гілками вишень заплутуються симфонії, Вигинають спини ноктюрни, Ніжаться сонні сонати. Вишивають полотна кантат До ораторій інкрустують зорі, Розбираючи плетива снів на спів і стакато цвіркунів. Наливаються соком і спіють увертюри До великих історій. У такі ночі Місяць уповні стає великою радіоточкою. Приймає сигнали Ставить вініли На плеса озер Грає арії аїру, На хмарах вмикає рок-записи зірок, Лунають сузірʼя А лілії мліють від літніх ліній твого тіла Хочеш почути Лісову пісню? Не обертайся. Нічого не бійся. Кожна гілка Має в собі сопілку. Цвіт папороті буде У моїх грудях. Тільки шукай @grasliv #павлова

=+= звісно, я біг вперед звісно, я біг за обох за мною летів птаха Фред мене переслідував Бог я впав і коліна здер бо вулиць не мармур – асфальт сьогодні або Іскандер, або дронів вальс, і альт лунав в позняківських дворах, хтось не доживав – а жив а я задихався махом, при цьому зриваючи жили я просто кричав у тьму, не маючи прав на біль і може якраз тому плекав це усе в тобі: оркестр марних надій, і правд усіх маніфест а як дійшло до дії, то я не твій символ – хрест і ми вмирали отак: не прицільно, аби за щось не від російських атак, а від моральних корост не клич же мене, не клич!.. якщо не воїн – німий. у нас немає облич. у нас обрізані вії. болить? значить, живий болить?! живий за двох! болить?!! мовчи, бо журби не. вистачить. на. обох!! ...на мене не діє "от в них!.." не діє совість й наркоз я не дозбирую крихт боління живим!.. і Босх уже написав про це. уже написав й скоривсь якщо я не воїн – цемент, заборонений до "борись"? звісно, я біг вперед диво, іще живу дихаю, ламаю ребра спасіння собі зову викличу знайду в собі 03.06.2025 @revanta_notenough #revantapoetry

Червиве сонце Діти прокидаються зранку. Вмиваються стічними водами безнадії, вдягають шапку цинічності, бо вуха мають бути щільно закритими. Голодними йдуть до школи — Спізнюватися не можна. Уроки без перерв і права на передих — вивчають обов'язки примусово народжених. І не питають: чому так? Чому ми? Пам'ятають, як боляче б'є відповідь. Діти знають: колись світ згорить у вогні — і готуються стати сумішшю для розпалювання. А з небес на дітей світить сонце поцятковане плямами.. — Цей всесвіт заражений червами болю та кривди. На щастя, існує безліч інших локацій. Шановні відвідувачі, ось тут можна помити руки і викинути бахіли. Не затримуйтесь, проходьте по коридору далі. @lyubabas #червиве_сонце #космонавт #панілюбов

Привіт! У мене до вас стільки всього, що я по пунктах: 1) поможіть закрити збір, ну пару днів не нагадувала, і все, стоїть на місці, хай його Бог милує, це ж не діло 2) на дуелі вийшла нова каналь, тьфу ти, на каналі вийшла нова дуель, я не бачу ваших голосів 3) скоро дедлайн літнього конкурсу в інстаграмі, поспішіть, хто планує брати участь Дякую за увагу! Тихого вечора 🙏

дороги світу звелися в сітку із шрамів-рисок, що ведуть відлік часу в зворотній від плину бік, де син і батько стають початком; де ти — за(на)ступник того,          що буде(ло); де ти — за(на)місник того,          хто буде(в); де ти —          ні(хто). тебе згадають за йменням батька й гріхами сина, ти цар, та не бог, і хай що ти волієш лишити іншим, твої цілунки із лазуриту піски забудуть — Іштар сміється з твого дарунку! і брама пам'яті стане(ла) брамою забуття. НА ВУлиці ХОдять сірруші: збирають душі минувших днів. Зійшли із мурів, як тільки сонце забрало золото з їхніх тіл. ДО тебе їм не дістатися, бо тебе вже нема(є), царю: вНОчі, під покровом пам'яті, іСтОРія ввібрала твій дух. дороги світу звелися в сітку із шрамів-рисок, що ведуть відлік часу в зворотній від плину бік, де син і батько стають початком, де ти... ні(хто)?  @zapyskyneofitky #неофітка

зрадники (анафема): Щур Роман Остап Василь Люба Черкун Ігор Сергусь Влада Лисиця Заєць Чурков Ніка

любити тебе любити тебе - як блукати в містичному лісі. любити тебе - як зненацька отримати в писок. любити тебе - це поранення в серце стрілою, любити тебе - це шукати єгипетський лотос. стрічатись з тобою - хода в натираючих мештах, стрічатись з тобою - писати у зошиті «де ж ти?». стрічатись з тобою - потрапити в бран Афродити, стрічатись з тобою - найгірша халепа у світі. ставати твоєю - отримати в школі дванадцять, ставати твоєю - стояти по центру у танцях, ставати твоєю - писати сто тисяч романів і вíршів. я буду чекати, як треба. тож будеш готовий - напишеш. @nnaste4kaa_lyrics #синьоока

нагадую, що тут треба за мене віддати голос

Прохання всіх, хто ще не підписався на мою благодійну сторінку підписатися і підписати всіх друзів, родичів, кумів, сватів, колег, сусідів ну ви поняли😅😘 https://www.instagram.com/inspiration_style_ua?igsh=cTVwc2kzNmpqYW8w

📖 Вітер історії 📖 Міцно затягнуте горло планети зашморгом Колізею, Миропомазані вісники миру святять сталевих стерв'ятників. В судних архангелів зміни істотні – труби на вувузели, Битви спортивні на гонки озброєнь – заліки тут автоматами. Чорний вітер жере історію, Чорний вітер жене армади, Парки грають у покер з Норнами, На парадах чорти у Prada. Чорний вітер гуляє парками, Чорний вітер шукає владу, У імперіях все затьмарено, За парканами знову складно. Котить історія злі колісниці колами Колізею, Мрії про мир убиваються в друзки, храми лякають розп'яттями. …Небо стікає в дитячі долоні сонцем, рудим єлеєм, Все ще попереду, мама сказала всім повернутись до п’ятої. Теплий вітер несе історії, Теплий вітер веде до лісу, Там багаття, теплом розморене, Нагодуймо ламучим хмизом. Теплий вітер зігріє втомлених, Теплий вітер у вирі синім, Під зеленими парасолями Заснемо без війни, безвинні. *** @worldscrossroads #alldoroga

Ще одне питання до поетів. Маю ще одну мрію. Хочу (теоретично, з нового року) організувати колективну збірку віршів. Когось запрошу особисто. Хтось прийде на «двіжуху». Ідея проста. Припустимо, тридцять поетів, по десять віршів кожен, міцна книга вийде. Я: – Беру на себе логістику, бухгалтерію, упорядкування та первинне редагування, ілюстрування, спілкування з видавництвом, звітування перед замовником, організацію доставки та розсилки. Сама беру участь в збірнику. Отримую книгу власної фундації, славу, народну любов, задоволення від двіжухи та відповідальності. Поети: – Донатять на видання рівно розбиту на всіх учасників суму (в районі 300 грн, можливо, більше, якщо є бажання отримати дві чи більше книг); – Надають вірші та (якщо бажають) власні ілюстрації до них. – Беруть участь в базовому обговоренні дизайну, назви збірки, але довіряють мені. – Отримують готову красиву книгу до свого поетичного портфоліо поштою після видання; Чому по десять віршів? Тому що так є шанс відчути за віршем поета, і також тому в збірнику не більше тридцяти людей. Збірка, по ідеї, буде тематична, тематику підніму на вибір, скоріше за все, щось актуальне, як то досвід проживання війни, вихід з болю, тобто ідея буде точно про зростання та піднесення, перемогу над болем. Отже. Пишіть в коментарях, хто би взяв участь в такій подорожній збірці. #до_читача ***

уяви: війна зупиняється на раз-два сонця відірвана голова котиться за розбомблений терикон розповзається материком плівка в'язкої темряви, крізь яку як не пробуй рости, зарубцюватись, зализати рани, а вона не дає. орієнтуєшся на фб-пости розпізнавання своїх і чужих, вздовж доріг прибирають знаки «заміновано, не заходь» в цьому напрямку їздять тільки ті, що не вертають назад народи вироджуються, настають часи, коли відкривати комусь двері – вимагає сміливості й сил нелюдських, безпеки червонокнижкий звір робить крок із узбіччя в мінні поля чия це земля – Калитчина? тих, хто поліг тут, земля ти не планував дожити до таких непевних часів: сів у калюжу крові, упав, відтиснувся, знов сів, нікого більше тут не цікавляв слова, ними не зупиниш кров, не відіб'єш удар життя дають по одному в руки, не можна передавати в дар, будьмо гранично чесними – це все вже з нами було, виживати на цій землі – це мистецтво, а не ремесло ті, що тут залишалися – завждѝ несповнá відгризали себе, щоб вирватись із капкану, з ярма, хто кінцівку, хто мову, хто принципи, покровить, та живий уяви собі, як війна зупиняється на раз-два, і вий і вий Галина Крук #крук

Краплі дощу торохтять по тугому намету. Вкриті навісом, потріскують дрова в багатті.  Казка сплітається пошепки, тіні химерні, ти засинаєш згорнувшись, немов орігамі. …І підкрадається О‌ле-Луко‌є.  Потяг старий запускає по колу. Хай тобі сниться мереживо колій  і деренчливий вагон іграшковий — слухай розмірений стукіт.  Станція буде твоя ще не скоро,  там рипить сніг, там живе білий колір,  там якщо ти, наче Кай, щось накоїв, Герда завжди‌ порятує. Хтось тобі ніжно розчісує пасма волосся.  Гарне, говорить, густе. Де ми робимо про‌діл? Гребінь торкається шкіри, мурашковий лоскіт,  м’яко і добре. Заснути так просто.    Оле-Лукоє розкрив парасолю, в очі сипну‌в дрібку сонної солі.  Хай тобі сняться обпалені сонцем теплі пісочні фортеці.  Вежі захищені, шпилі високі, з моря злітаються літні мусони,  мушлі шкребуться боками і сохнуть, ти, наче мушля, шорсткий — сотні  хвиль не затерли.    Ти засинаєш на дачі, у затінку яблуні. За‌тишна вовняна ковдра. Солодко пахне люпи‌н. Здалеку — дідовий голос у саджанцях ягідних. І розкладушка іржаво порипує —  спи, мій калачику, спи.    Оле-Лукоє будує із лего  човник для тебе. Каркас металевий, біле вітрило; під ча‌йковий легіт  стрімко пливи, і далеко-далеко буде твій острів і дім.  Там Нангія‌ла і там твої леви, клени шепочуть зелений молебен,  човник гойдається, спи, мій маленький, ти — найцінніший дарунок лелеки.  Гарних тобі сновидінь.   * О‌ле-Луко‌є — персонаж казки Андерсена, який показує дітям сни.  * Нангія‌ла — казкова країна (рай) з повісті «Брати Лев’яче Серце» Астрід Ліндгрен * Леви снились рибалці з повісті Хемінгуея «Старий і море» Олександра Хопта (@buryanpoetry) #хопта

Я їла хліб любові з родзинками печалі І пила каву часу із цукром сподівань. А наш садок чудовий покинутий здичавів, Він щохвилини сухість на гілля надівав... Ти їв хліби печалі з родзинками любові, Пив каву сподівання, що час підсолодив, І у садку ночами ти майже божеволів, Але туди приносив краплини живоди. І хоч садок здичавів, він дихає ще досі, Йому лиш пару років, а буде ще мільярд, Бо зберегти від смерті тобі його вдалося, Той сад в твоєму серці, де досі квітну я. Наталка Меленишин #меленишин

Друзі, колеги та читачі. Скажіть, в кого з поетів нашого телеграмного кола нині є готова збірка, книга – та пряма можливість її замовити з сайту видавництва чи з рук автора. Давайте посилання на замовлення у коментарі, якщо маєте! Я маю наразі збірки віршів Тетяни Удод та Олесі Репи, казки Мар'яни Тарнавської, мрію про велику бібліотеку поетів та письменників епохи та власних кіл інформаційного доторку. Щодо віршів, я читаю їх з дитинства, як читають книги прозові – з фанатизмом, цікавістю та бажанням розбиратися. Тож поділіться інформацією. Я поступово замовлю ті книги, якими зацікавлюся. #до_читача

Вона не хотіла готувати деруни, навіть якщо обожнювала. А він не любив деруни — просто пробив окропом у склянці подвоєне дно. Її улюблений колір — прозорий. Коли усе прямо, розписано прописом. Її чашка розбита — час додати до суміші борошно. Її злість, мов холодний вокзал: обездощена лавка, сніжно і вітряно. Ніби зниклий турист шукає Голгофу посеред людного Рівного. У нас усе рівноманітно! Додам спецій, щоб не було надто солодко й легко. Циганкам ставити ставки на моє пенсійне майбутнє, в якому я збираю квіти із Лего. А як починалося все загадково: і злети й падіння, ніби в кіно. Я проведу тебе до зупинки після вечірнього рандеву. Люблю емоції, романтику, фішки Цокати, гопати бризками бруду на одяг, ніжки. Ми промокли наскрізно. То чого боятися вогкости? Я проведу тебе до будинку, можливо, зайду. Проте я не подобаюся твоєму коту. Так, у нас все за згодою. Він на колінах, я сиджу рівно, тримаю дупу за ГОСТом. Та кіт не простак: прострілює поглядом мої термоядерні синтези думки. Ти кричиш: "Гірко! Гірко!". Та я не хотів би із ним поцілунку. Люблю твої спонтанні припливи енергії, твої рухи, відпливи, обійми. Ти скажеш: мої жарти дибільні, а я відповім: Сковороду сьогодні накрило, як і мене.. І ось на світанку, коли животи надулися від кисло-солодкого, я на останок запитую: твої вуста на смак кислі, солодкі з присмаком лобстера? Вона мені: спробуй! Якось те і ставалося — зсуви кордонів губ. А тепер моя губернаторка потребує гірко-солоний смачний дерун. @trembitaslay #трембіта

Не пишуться вірші, а тільки молитви. Молитви, заговори, примівки, замовляння, заклички, і прокльони... Прокльони прориваються крізь затиснені догматами губи, коли забуваю, як вчили вірити, що живемо «тут», заради вічного «там». Якщо заслужимо, звісно. Недавно бачила статтю про місце, у якому постійно б'ють блискавки. І спало на думку, що саме там оселився Перун, коли ми відвернулися від своєї віри, поступливо ставши на коліна, підставили другу щоку. Може тоді все і почалося? Ми були слабкими і боги покинули нас, бо чи дозволив би Перун нищити своїх дітей? І може мав рацію пан Мирослав? Вчитель скульптури з художки, рідновір. Завдяки йому ми знали всіх слов'янських богів. Кожного разу, як він казав «сьогодні свято Макоші, ліпимо її», ми з дитячою зверхністю закочували очі, а потім дивилися один на одного з прихованими посмішками, і ліпили. На кожен Новий Рік ліпили дідухи, а не ялинки. Настали часи для молитви Перуну. І вже летять вогняні пташки, які запустила ще княгиня Ольга до прийняття християнства... @lysychkazlisu #лисичка