Храм поезії (🖤)

Загорнений в плямисте простирадло Із мудрістю прострочених сторіч, Безжалісний, занедбаний, нещадний, У мітках від поранень зусібіч. Легенда протиріч - крилатий ящур, Лускатий і, як риба, мовчазний, Загублений у співах давніх нащось, Затоплений в червоному вині. Воскреслий разом з променем зі Сходу, Розкутий у безжалісній пітьмі, Він подихом розпеченим на дотик Розплавлює скажені «голосні». А потім, заохочений розмаєм Наліплювати лють на дно морів, У полонянок дозволу питає На спалахи, допоки не згорів. 3 розтопленою кригою у ребрах Сльозами окропляє диво-пірс, Подекуди в буденності де-небудь Розчулений, вогню наперекір. Тремтить, пророцтво й досі не збулося, Тремтить, бо лише ящур, а не птах, Приречений прожити в безголоссі Із холодом рептилії відтак. Та бачив хтось, до речі, нещодавно, Як розправляє крила угорі Зухвалий Демон із іменням «Янгол», Якого спів пташиний обігрів. Мовчан Оксана @sarahwatsonrhymes #мовчан

ми з тобою зрослись у єдине. нас з тобою тепер один. ти в моїх жилах, в моїх клітинах. у мозку, в волоссі, у нігтях - ти. назавжди. і якщо ти підеш, ти залишиш сліди. половину із мене вирвеш. я волію, щоб ти залишався моїм, бо інакше - помру, і ти теж. це не просто художній прийом. я твоя цілком. голяком. в горлі ком, якщо ром - пʼянієм обидва. якщо горе - плачемо двоє. як стрибати, то тільки за руку. якщо падати вниз головою - з тобою і тільки з тобою. ти в мені проростаєш повільно. вже ніколи не буду я вільна. і коли поростеш травою, ти мене забирай з собою. @kishkina_vn #кошкіна

Одна шоста суми на видання збірника «Скрипторій» є! Продовжуємо, передзамовлення 250 грн, але кожна гривня наблизить видання нової книги, яка розійдеться по бібліотекам та може стати вашим надбанням. 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/3BcrofDKYg 💳Номер картки банки 4441 1111 2131 7576

запроси мене… я прийду неочікувано разом із валізою всіх існуючих розвʼязків цієї авантюри як детектив, я довго та ретельно збирала із твоїх майстерних словосполучень по крихтах уривки фантазій і складала їх в повноцінні картинки дошка на стіні вся заповнена твоїми «хочу» «…стегна..» «…боятися…» «…привʼязати…» «…шкіра…» «…стогони..» «…під одягом…» «…оргазм..» «…поцілунки…» «…мурашки…» «…мучити…» «…підвал…» висновок – ти ще той романтик але з перчинкою визнаю, це не було просто та я тебе розкусила і можу тобі це дати подарувати дозволити але є нюанс… я зроблю це з тобою сьогодні ………………………….. відчиняю двері, як до себе додому -«час виконувати бажання!» слова зібрані в купу за моїми правилами і тобі вже нікуди тікати фея невдовзі перетвориться на відьму всі докази буде знищено споглядатиму, як твої нутрощі горітимуть в моїх грудях… ………………………….. ти був особливим та мені вже час © ольга ритик #вірш #текст #секс

між свічками та трунами століття в обіймах гріють чи душать? спокій в угіддях порушую палко прошу відпустити а ти далі торочиш про вила ніби я все ще в колисці ех, не побачити сонячні зблиски «безпечні лиш ікла та пазурі» хочеш довести до сказу? заради сумнівного блага а мені би до раю де хвилі танцюють хула в призахіднім світлі острів палає там люди найгірші з монстрів? тут один у якості гостя із волоссям кольору сонця «всі навтьоки!» та він же безгрішний! зазирнула йому в обличчя і раптом *дзинь* були даремні твої тривоги знаю, мама була б не проти щоб віднині я мала власне сонце удома (на інтерактив до геловіну від обличчя мевіс – персонажки мультфільму «монстри на канікулах») @crescent_poetry #онофріюк

Жаль, що ми зустрілися саме зараз, у такі непевні часи, коли нічого не зрозуміло, коли кожен крок загрожує можливістю провалитись під лід тримаємося тепер один одного,але теж якось непевно жаль, що це відбувається саме тепер, жаль, що відбувається саме з нами Я кажу: «Хочеш, проведу тебе через ці сутінки сумнівів?» Ти кажеш: «Не знаю» але йдеш І от, ми йдемо, а сутінки лише згущуються а ми все йдемо, не знаючи навіщо, не знаючи, чи чекає там світло у кінці ні у чому не певні і ти так звикла до цієї пітьми, і ці хащі стали такими рідними, і сумніви роз‘їдають тебе, і ти запитуєш: «Який у цьому сенс? Що нас чекає попереду? А що, якщо там, насправді, нічого нема?» «Не знаю, - кажу, - Ну, хочеш, залишайся. Ти тут, як вдома, за мене не бійся, я дійду сам, пітьма не така й непроглядна, ще залишилось трохи світла, вистачить, щоб не збитись з дороги» Ти мовчиш. «Ну, скажи, хоча б щось. Хоча б чого тобі хочеться зараз? Чи хочеш ти рухатись далі?» «Не знаю, - відповідаєш, - я нічого не знаю» «Взагалі нічого?» - «Взагалі» І так усе і залишається, непевно тримаємось разом, І жодного натяку на світло у кінці тунелю, І ти сумніваєшся і мовчиш але йдеш Юрій Дубина

​Так хочеться просто заснути і їхати на кінцеву Оминаючи кондукторів і божевільні пробки. Так хочеться просто заснути і їхати на кінцеву Бо це вже бодай якийсь вектор руху Навіть якщо тебе на кінцевій ніщо й не чекає Навіть якщо там ти уперше Мій маленький верше Із пісень Квітки Цісик Просто стисни... Стисни в обіймах, натисни курок Так багато тиску... 150/100 Так хочеться просто заснути і їхати на кінцеву Без мети і неважливо якого маршруту буде ця кінцева. Справжня кінцева ніколи не буває в центрі уваги Вона наче за межею радарів Схована між спальних районів чи у хащах приміських лісів Де знаходять трупи найвидатніших музикантів світу Або просто сміття від застіль п'яних компаній Із вкрай поганим музично-естетичним смаком Кінцева це той самий птах Фенікс Де маршрути помирають і знову народжуються Кінцева це початок і кінець Альфа та омега. Так хочеться просто заснути і їхати на кінцеву Або просто виспатись © Кудлатий

присвята до Олі Ритик Знаєш, цей час тягарем на рамена опав, Проколоті вени — системи прошили рукав, І лиш марафони, якими розмаїли час, Давали надію, щоб вогник в мені не погас. Нектаром по жилах стікалось п'янке хвилювання, Коли результати вривались в буденність печальну, Горять твої свічі, на шиї дріма слоненята, Я вдячний тобі — і словами це не передати. Пробач, як щось бýло — завжди відчуваю провину, Ніколи не зможу віддячить за все, що ти в силах Для мене зробити була — я кружляв до знемоги, Нікчемне життя огортали оті перемоги. А доля пропаща — і часом її не змінити... Та Оля найкраща. Ви знаєте, прізвище Ритик? А ігри є ігри...В доріг є початки й фінали, Ніколи тебе не забуду... І завше замало... Іван Добруцький #добруцький

Храм поезії: ми були немов перехожі котрі зустрілися поглядами й впізнали а впізнавши не озиралися це тому ти всміхалась сьогодні кассандро? ти ще не вмієш вістити правду коли вона добра тож уночі сидиш на постелі й розповідаєш що бачила: зрубаний кедр весною пускає паростки а восени плодоносить, повалений; шрами на тілі затягуються кассандро й сльози більше не будуть потрібні вчора твій власний сміх розбудив тебе сьогодні ми розминулись мов куля із тілом — кассандро ти знаєш що більше не буде вправних стрільців виходити проти нас колись ти простягнеш мені розкриту долоню кассандро на ній свіжа глиця лежатиме правда ж? @fen_met #сховок

сьогодні дедлайн

конкурс: я онук рибалки мій дід зловив в'юна цей в'юн такий живучий такий живучий як і я я син грибниці вона знайшла гриба цей гриб червивий такий червивий як і я я онук поштарки вона знайшла листа цей лист останній такий останній як і я @zhylkos #жилкос

Які вірші ви хотіли б побачити в 5му випуску Декламації за гривні? пишіть в коменти

Не зводьте стіни навколо мертвих – нехай ідуть у водорінні простори степу і згарів тлусть, поміж осілу шерхаву втому, гаркаві сни, най бідно-ціло не втягне дому в аркан війни. Не кресліть кола – жінок розп'ятих це не спасе. Перейми болю. Німотно взяті тепер й на все. Забули очі, що вміли зріти - залляла лють. Ганьбу жіночу, зомлілі квіти в ярці вкладуть. У небосліззя висока нута* – низька хода. Немов залізні потоки-прути – в серцях вода. Заводить нині й навіки щедро у нас Перун. Не зводьте стіни заради мертвих - нехай живуть. *нута - нота @snih_n_g #сніг_на_голову #тата_пі

“дисклеймер” я так втомилась... але не спішіть кидати тапками: я втомилася від браку свіжого повітря, пластику в лісах, бидла на дорогах, але не від війни, ви що, мене війна не стомлює, а навіть бадьорить – почуваюся свіженькою під час нічних алярмів, голлівудських вибухів і спринтів у коридор. я шалено втомлена, так. але не робіть поспішних висновків, це не через війну! це через: роботу в офісі, цукерберґову цензуру, високі ціни, візовий режим з чималою кількістю країн. але не через астрономічну кількість загиблих українців, ні. тю, смерть – це ж, ніби, неминуче, мені так священник сказав. я втомлена, як старий собака, та що ж поробиш. не кенселіть мене, не цькуйте, не ненавидьте в думках: втома ця всього лиш через російську мову на дитмайданчиках, ведмежий ринок, хронічний тонзиліт, але аж ніяк не через донати на армію. взагалі, щоденні донати сприяють зміцненню судин, підвищують потенцію, виводять шлаки – робитиму їх і після війни. я більше не можу… …терпіти хамовитих сусідів, сексизм і корупцію на всіх рівнях, відсутність системи правосуддя. проте я з радістю подивилась би нові відоси прильотів, зйомки з дронів, документалку про життя солдатів ув окопах. бо ж від війни авжеж релаксують. бо від війни авжеж набираються сил. від війни розквітають. втомитися від війни – аморально. втомитися від війни – безвідповідально. бо істина в війні. бо війна працює – ви відпочиваєте. бо за втому від війни настає повномасштабна вина. Юлія Вротна #юля_вротна

Серце б'ється, стискається в цятку. Слів бракує як в грудях повітря. Помах рук показовий:" Присядьте!" Я стояла, розкривши повіки. Здивування проскочило вихрем Як торкнувся металом до мене- шкіра вкрилась мурахами звично, Хоч погрів апарат у кишені. Кров від мозку одразу відплила Як почула:" Знімай і не дихай" Я бліда, аритмія на крилах Дофаміну підкралася тихо. Валентин Миколайович - лікар тридцять років із куценьким гаком: "На кушетку сідайте тут тихо, Перевірю у ґуґлі здогадку" Криво постріл зайшов Купідона Знову влучив малий десь у кактус: ЕКГ в день закоханих - гордий Я у "Helsi" отримала запис. Навіяно Валентиноднем. Як кажуть:" краще пізно, але краще б вчасно"

Шлях до виходу із метро проходить по головах. Натренований зір більше не розрізняє лиця. Це наснилось тобі, чи продовжує досі снитись? Зі хвилини на мить обвалиться громом дах. І ми тут — не люди, розсипані богом крихти, він хотів повернутись у світ по гарячих слідах, по серцях, та немає куди. Піднебіння спікає криком. Розкришиться стелі блідий монолітний злиток. Догоряє табличка "вихід": мигне й засліпне. Що там в кінці тунелю? Чи(є) там світло? @snigpoetry #мері

краса від Олі Ритик

🐎 Прокидальна пісня 🐎 Прокидайся, мій братику, день розпочав свою пісню, Жовте яблуко сонця над нашим подвір’ям зависло, З гілки яблуні можна стрибнути прямісінько в казку, Чарівні мишенята лишили за рогом підказки. Перша – камінь прозорий лежить під корінням ялинки, Друга – дзеркало біле на виході біля будинку, Третя – бачиш, у дзеркалі сонце відбило промінчик, Він побіг по дорозі далеко і нас тепер кличе. Там чекають нас, братику, різні та дивні пригоди, В парку милі русалки сьогодні ведуть хороводи, В лісі райдужні лиси шукають червоні суниці, Кажуть, в синьому озері знову дракону не спиться. Десь у місті ховається меч, пошукаємо, може, Меч здобуде дитина, на принца казкового схожа, Покатаймось на конях та підемо потім у замок, Прокидайся, мій братику. Хто вирушає із нами? *** Це може бути ігрова пісня-квест, ведуть старші сестра/брат, або й батьки, тоді можна змінити «братику» на ім’я дитини, «сестричку» і так далі, аби в ритм попало. Можна спробувати спіймати відображення вулиці у дзеркалі, покласти під дерево красиве скельце чи камінчик, можна спробувати інші ідеї, та хоч на конях покататися в місті (або атракціоні). «Хто вирушає із нами» – прикладом, взяти з собою іншого братика чи сестричку, друзів, або й просто іграшку. Ну і для суворих дівчат заміна рядка така: «Меч здобуде принцеса, що буде на лицарку схожа». Лютий 2025 р. *** Вірш написаний на конкурс дитячої поезії «Ковдра Нангіяли» ***