Храм поезії (🖤)

міні конкурс Доля Фортуни 1. Надіслати 1 вірш українською мовою, римований, на вільну тему, за символами як стандартний допис телеграму. 2. Сплатити 30 грн. 3. Кожен учасник отримує свій номер для участі. 4. Всього будуть 3 переможці. 5. Переможці конкурсу визначатимуться методом жеребкування. 6. Дедлайн до 21 липня. 7. Жеребкування 22 липня. вірші та ключиці надсилати люди Призи: 1 місце — отримає половину від призового фонду 2 і 3 місце — кожен від четверті призового фонду всім успіхів, незалежний жереб визначить переможців без суб'єктивізму, упередженості та заангажованості суддів

Я так люблю літо, що хотіла б жити на вулиці Літня! Там, звісно, немає моря, та, сподіваюсь, Можна гуляти голим! Ну, і сусіди будуть собі пити зі мною гірке еспресо. Таке собі італьяно! І кожного ранку — свіжа преса: без воєн-ракет. Лиш пʼяно в повітрі розлазиться запах солодких загравших ягід. Я так люблю літо (!!!), що ладна продати душу, щоб воно тривало й далі! Щоб прокидатися в липневім серпанку І босими пʼятами в трави. Я літо парке це Надійно й секретно у собі закарбувала.

Поки є 2 вірша, якщо потрібно подовжити дедлайн, напишіть під дописом

Місто і місто. Таких тут багато міст. Мікс із великих амбіцій, маленьких відстаней, ієговістів і тих, що тримають піст. Люди розхристані воду несуть з криниць, аби варився гуманітарний рис, який активісти їм роздають щомісяця. Місяць у місяць другий складає рік, хто залишився, певно, давно вже звик, ходять на ринки, саджають собі часник, сидячи в коридорі, слухають вибухи, перемовляються: тільки б не знову мікро. Дехто поліг. Злості не стане, аби сказати все, хочеш почути ще — запитай місцевих, сутінь лисицею стрімко по них повзе, зелень навкруг така, ніби щойно із зерен, серце вистукує, наче не чує сирен. Місто і місто. Таких тут багато міст. Силується прокинутися. Зцілитися. 2023

Краплі дощу торохтять по тугому намету. Вкриті навісом, потріскують дрова в багатті.  Казка сплітається пошепки, тіні химерні, ти засинаєш згорнувшись, немов орігамі. …І підкрадається О‌ле-Луко‌є.  Потяг старий запускає по колу. Хай тобі сниться мереживо колій  і деренчливий вагон іграшковий — слухай розмірений стукіт.  Станція буде твоя ще не скоро,  там рипить сніг, там живе білий колір,  там якщо ти, наче Кай, щось накоїв, Герда завжди‌ порятує. Хтось тобі ніжно розчісує пасма волосся.  Гарне, говорить, густе. Де ми робимо про‌діл? Гребінь торкається шкіри, мурашковий лоскіт,  м’яко і добре. Заснути так просто.    Оле-Лукоє розкрив парасолю, в очі сипну‌в дрібку сонної солі.  Хай тобі сняться обпалені сонцем теплі пісочні фортеці.  Вежі захищені, шпилі високі, з моря злітаються літні мусони,  мушлі шкребуться боками і сохнуть, ти, наче мушля, шорсткий — сотні  хвиль не затерли.    Ти засинаєш на дачі, у затінку яблуні. За‌тишна вовняна ковдра. Солодко пахне люпи‌н. Здалеку — дідовий голос у саджанцях ягідних. І розкладушка іржаво порипує —  спи, мій калачику, спи.    Оле-Лукоє будує із лего  човник для тебе. Каркас металевий, біле вітрило; під ча‌йковий легіт  стрімко пливи, і далеко-далеко буде твій острів і дім.  Там Нангія‌ла і там твої леви, клени шепочуть зелений молебен,  човник гойдається, спи, мій маленький, ти — найцінніший дарунок лелеки.  Гарних тобі сновидінь.   * О‌ле-Луко‌є — персонаж казки Андерсена, який показує дітям сни.  * Нангія‌ла — казкова країна (рай) з повісті «Брати Лев’яче Серце» Астрід Ліндгрен * Леви снились рибалці з повісті Хемінгуея «Старий і море» Олександра Хопта (@buryanpoetry)

14 хрестовий похід Вони дійшли до дна пекла Дійшли ті самі «православні» Хрестоносці з мечами святими Спустились до першого кола. Аве! Аве! Аве Христу! Прапор Його майорить над колом Темрява замінена світлом. Хрестоносці з щитом святим Спустились до другого кола. Аве! Аве! Аве Христу! Меч Балдуїна стоїть на колі Руйнує в'язницю душ грішних. Хрестоносці з обладунками святими Спустились до третього кола. Аве! Аве! Аве Христу! Письмо Святе стоїть на колі. Хрестоносці з Божим Словом Спустились до четвертого кола. Аве! Аве! Аве Христу! Спис з кров'ю Ісуса стоїть на колі. Хрестоносці із серцем чистим Спустились до п'ятого кола Аве! Аве! Аве Христу! Стійте. Ми втомились Не можемо вже воювати Чим глибше тим важче І коло кожне ще вужче І спекотніше ніж нагорі Вода випаровується Піт з нас льє мов дощ. Але не забуваємо ми, навіщо ми тут. Щоб нарешті дістатись до православних, Які вбили дітей ракетою холодною. Нумо битися за Христа Нумо переможемо православних Шосте коло вони захопили Сьоме коло вони захопили Кола все вужче і вужче Воїни втомлені вже падають Але не здаються заради себе. Восьме коло вони захопили, Дев'яте коло вони захопили. Десяте коло вони взяли в облогу І чекають, поки вийдуть вони. На день десятий вийшли на прорив, Щоб вийти з облоги. Але хрестоносці спинили і знищили їх. Десяте коло захопили вони. Аве! Аве! Аве Христу! Ось так завершився хрестовий похід. Чотирнадцятий хрестовий похід. 08.07-12.07.2024

Дитина в тобі В передчасно дорослої жінки попелясто погасла жага. Безтурботно всміхається рідко, хоч недавно раптові смішки Дзеленчали струмками у травні, наче обрій тим сміхом заграв. Переливи дитячості тануть: так у нормах суспільство грішить. Непомітні тендітні долоньки при надії вчепились життя, Підкорили би літо коротке, тільки нищать загалу думки Пожовтілу наївність. Акорди світанкової лавки мовчать. Немовлят розчиняє погорда: забуття — осередок ламких. А дитині хотілось звичайно потримати у погляді синь, Приміряючи бриль жовтосяйний, променисту солому вдягти, Загорнутись в золочений кокон, та майбутнє полон погасив. Малюка заморити в неволі є у панни сталевий мотив. Діловитість аспідних костюмів не сприймає грайливих м'ячів, Бо маршрут надиктовують суми, у конторах не квітне розмай. Розпорядками грішні розріжуть пуповину — дитино, кричи! Похоронить невинну природність гостролеза нелюдяність тайн. Помилки не стихають безслідно — хто відлуння журби не почув? Ще приносить у спогади вітер позабуте, що вчора було. В передчасно нещасної жінки із жахіттям повік рандеву — Крізь безсоння звертається дзвінко голосочок: 《Пограймо в футбол?》 © Іван Добруцький #вірш #вм6

Через 5 хв проведемо розіграш 🐘

Всім дякую 🖤🐘

Хто в Олі купить номерок, той цноту всраці збережи вовік віків

Хто купить в Олі номерок, В житті у тих все буде ок. А хто примножить номерки – Без суму житиме віки!

Сім номерів 🐘

Ще Шістнадцять номерків кому?

Сьогодні стартує лотерея для збору https://t.me/mislivcy на моїй сторінці інстаграм https://www.instagram.com/inspiration_style_ua?igsh=cTVwc2kzNmpqYW8w 🐘

Невже ти ідеш? Забираєш мелодію колій трамвайних і шелест безмежжя примарних молочних полів ковили. І тане ваніль від солодкого снігу... Ще хвилю, стривай-но! Каштанове вільне полощеться листя в повітрі. Лови! Зустріньмо світанок! Пливтиме дитинство моє паперове у тінях розталих сливово-вишневих надій. І затисну я вчасно монету у жмені у мить грозових перемовин, бурчатиме небо на землю, умиту росою до блиску. Ходімо на луг, назбираємо стиглих скарбів повні відра! Не дим то навкруг — з нами грає остиглий туман у яру. Для мене за честь полонитися диханням теплого вітру, зелених очей з золотими зіницями усміх зберу. Цілющі сльозинки твої, бурштинові, п'янкі. У життєвій цій гущі розлиті, в негоду вони даруватимуть радість. Затримати б хвилю, вертаючи стрілки поволі таємно... Старий мій годинник не втримає зелені літнього саду. Впаде в оксамитову душу останній день з гілочки серпня. Наш день. Усамітнено мружить туманні очиська в траві. Проїде останній трамвай і звезе у комори зі степу твої дев'яносто дбайливо теплом обігрітих дарів. Таланна

Невже ти ідеш? Забираєш мелодію колій трамвайних і шелест безмежжя примарних молочних полів ковили. І тане ваніль від солодкого снігу... Ще хвилю, стривай-но! Каштанове вільне полощеться листя в повітрі. Лови! Зустріньмо світанок! Пливтиме дитинство моє паперове у тінях розталих сливово-вишневих надій. І затисну я вчасно монету у жмені у мить грозових перемовин, бурчатиме небо на землю, умиту росою до блиску. Ходімо на луг, назбираємо стиглих скарбів повні відра! Не дим то навкруг — з нами грає остиглий туман у яру. Для мене за честь полонитися диханням теплого вітру, зелених очей з золотими зіницями усміх зберу. Цілющі сльозинки твої, бурштинові, п'янкі. У життєвій цій гущі розлиті, в негоду вони даруватимуть радість. Затримати б хвилю, вертаючи стрілки поволі таємно... Старий мій годинник не втримає зелені літнього саду. Впаде в оксамитову душу останній день з гілочки серпня. Наш день. Усамітнено мружить туманні очиська в траві. Проїде останній трамвай і звезе у комори зі степу твої дев'яносто дбайливо теплом обігрітих дарів. Таланна

вітаю, наші переможці: 1 місце - Саша Хопта 2 місце - Таланна 2 місце - Іван Добруцький результати вірші коментарі окрема подяка суддям Анна Ничипорчук та Таня З #поезія

Червень Перші квіти на липі — наче літні міські зірки. Час любити і пити рожеве. Їхати до ріки. Відпускати волосся й минуле. Комети ловити. Витирати старими газетами вікна, читати статті із іншого життя. Про світ до того, як побитись. Перша зірка на небі. Це червень. І це твоє місто. Ніч, наче створена на запити коханців і контрабандистів. Друга зірка сріблиться сережкою в вусі, третя в келисі, п’ята — тату на зап’ясті, сьома впала у сон, восьма у русі, дев’ята — в руці. Одинадцята — ціль. Дванадцята в серці. Виціловуєш ціле сузір’я на ключиці. Присмак солі на язиці. Перша згадка про літо — це повість полум’яних літ. Вже пече загоріла спина і повний черешень живіт. Полуничні вуста, абрикосовий шепіт і затінок віт. Все по-справжньому. Вперше, немов знову вчиш алфавіт. Такий червень, що хочеться жити. Просто живіть. Олена Павлова (@grasliv)