Храм поезії (🖤)

вже завтра вечір розпусти 🍓🍑🍒

під новиною про приліт пишу р**ія для того щоб мене не стерли і почуваюсь так наче мені з одного боку зашивають рота двома стібками один замість букви «о» інший — це «с» відчуваю наче ще можу говорити але вже не вимовляю всі звуки від того рідні у війні й так зрозуміють а для інших — я наче людина з розладом мови і можна зітхнути з полегшення @novakain_poetry #новакаїн

Ех, осінь, дзвоники із жерсті — дощі пробуджують дахи, снують авто на перехрестях, а на подвір’ях двірники згортають в купи жовте листя і вже підносять сірники, а білий дим — як пісня. А ввечері, коли асфальт блищить, мов перлівниці скойки, в строкатій мішанині пальт, немов лелеки, парасольки завмерли на одній нозі, і мерехтять сумні вогні. Тролейбуси у рукавичках хапають пальцями дроти і за вікном тихенька мжичка, як срібна нитка, шелестить. В бляшані ринви вітер грає. О, як незвично, до одчаю, люблю тебе, маленький краю людей та голубів. Аттила Могильний #могильний

⠀                       Директору  Всесвіту                           від Людини,                           Планета Земля.                          Заява Прошу звільнити мене з посади Людини за власним бажанням, та надати мені форму, обов'язки, права та привілеї гетерогенної групи гетеротрофних організмів, а саме — Білих грибів. Бо я хочу прокидатися від поцілунків дощу та кутатися в теплу шубу з дубового листя. Хочу в обіймах вітру слухати, про що пліткуватимуть клен із дубом. Хочу бачити, як ворона приносить новини старій сосні від доньок і кілька голок, щоб відчула... Хочу кохати рудоволосу, примхливу, мати запах один на двох. Сльози від радості та щему,  омиватимуть мене щедро-щедро. Лий, осінь, ще! Мабуть, мати родину — це: разом зі стареньким  буркотливим біляком грітися на сонці, споглядати на малих, які засмагають від променів і вчаться рахувати хвоїнки ялинки, дихати одним  простором, спокоєм... Більше не самотнім спати, вкрившись мохом. А потім... хруснуть гілки під важкою ходою. Відріжуть ніжку! Шапку! Холодні пальці безживої верби підхоплять тільце. Люди. Я більше не хочу бути, як вони. 25.08.2024                              Підпис @herbarium_Xandra #ксандрик

* Споришева надтиша розчиняє над віршем мовчання. Мов_чи_мо'. Трояндова ніжка в руці. Затерпаєш безболісно. Люблю. Пелюстки ніжні-ніжні цілують думки про тернові бджолині жаринки. Жаль. Колеш словом. А потім голубиш. Небосхилом заграв розлітається пил чи то попіл. Не знаю. Сонцегляд батіжком заганяє євшанову втому за обрій. Залишаю     пробіли забраклих     зізнань    .   .   . Чи втомивсь? Чистотіл прикладаю до шкіри, а він душу гоїть. Чеберяю алеями пам'яті. Спілі черешні. Р о з с и п а ю т ь с я ягоди, падають янголам в руки. На поруки мене візьми. Огорни капелюшковим німбом. Крилами обіймай та пробач. Більше сили мені додай, більше віри. Ще сили. Ще віри. Бо Ти все в цьому світі для мене й не в світі для мене. Поглинає міцелій злосни – штурпаки, що деруть несвідомо . . . Вже не ріже стерня чи то йдеш, чи пливеш. Маєш силу. Зціливсь й віру маєш. Нічне небо проклало пластинками простір. Прозоро. Просто трубка горить. Ще не мир. А як цього хочеться! Оксана Лихогляд 12.09.2024 Вірш написаний на 2-ий тур, 7-го сезону Віршометрії. #лихогляд

Сутінки падають шовком розлук на плече, Хочу сховати тебе у обійми від часу. Кислий кисіль з обіцянок крізь пальці тече, Сутінки падають шовком розлук на плече. Жадібно кожен цілунок ковтаю на згадку, Може один вкоріниться в мені, проросте... Сутінки падають шовком розлук на плече, Хочу сховати тебе у обійми від часу.

Творчого вечора, альтернативники й альтернативниці 👋🏼 Пишете вірші, пісні або прозу? Хочете поділитися своєю творчістю із публікою? Тоді ви попали за адресою 🔥 ‼️ Усіх зацікавлених сердечно запрошую 9 листопада на літературний вечір! 📖 Початок — о 20:00 в голосовому чаті Студії 🎙️ Приходьте! Почитаємо, порефлексуємо, насолодимося теплою атмосферою 🎤🤩🥰 👉🏼 Записуємось у чергу на виступ (до 5 творів з автора) + буде вільний мікрофон 🔥 Усіх дуже чекаю, кожного/кожну буду рада чути 💜🤗

Я не хочу нічого відчувати - Кожен день втрати... Я не хочу нікого більше знати - Кожен день втрати... Я не хочу дружити чи кохати - Кожен день втрати... Залишатись на місці чи тікати - Кожен день втрати... Засвіти мені сонцем жовтим, Нашу пам'ять не знищить жоден!.. Я ловлю останній промінь, Я ловлю останній твій промінь, Як постріл у серце... Не тепло, але тільки спогад, Відчуваю тебе десь поряд: В блискавці, й серед грому, І під весняним дощем... Не злічити, не порахувати - Кожен день втрати... Не пробачити, не подарувати - Кожен день втрати... Не забути і не осягнути Хто із нас наступний... Не повірити і не прийняти - Кожен день втрати... Відчуваю - пуста планета, Та шукатиму де ж ти, де ти?.. Проявись мені у нетрях, Проявись мені у нетрях, Чи серед чужих облич... Бо твій спогад - це теплий промінь, Твоє серце любові повне! Хай почнеться весняна повінь, Змиє із нас цей біль... Я не хочу нічого відчувати - Кожен день втрати... Я не хочу вірити, чекати - Кожен день втрати... Я не хочу мріяти, плекати - Кожен день втрати... Я не хочу впасти і лежати - Кожен день втрати... Робить оберт планета в тиші, Наші долі - це просто вірші... Завтра тут любитимуть інші, Завтра тут любитимуть інші, Зовсім не ми... Лиш самотність єдина прийме, Нам відкриє свої обійми, Гостре лезо із серця вийме, Падає білий сніг... Олена Герасим'юк

Палкий, спокусливий, пристрасний. Саме таким буде 69й випуск ПЕС. Принаймні ми так плануємо з Веронічкою тримати вас «у передчутті кульмінації» цілий вечір, тому долучайтеся до етеру у цей четвер 7.11 о 20:00 Ми будемо дуже вас чекати🍓 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на повнопривідний позашляховик для роти розвідки 21 ОМБр (Сумський напрямок). Авто необхідне для виконання бойових завдань, підвозу технічного приладдя, пересування особового складу тощо. Ви чудово знаєте, що автівки і досі залишаються нагальною потребою на фронті. Долучіться донатом – подякуйте нам за етер! Також вітаються репости та коментарі 🙌 Донатити сюди: Банка https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf Картка банки: 4441 1111 2953 1913 Paypal: veronikamovchann@gmai.com В коментарях: «на авто для 21 ОМБр» https://t.me/veronda_djokonda/2455 допис про збір.

Із поля життя тебе ампутовано, ти став особистим фантомним спомином. Після Мідасових доторків смерті спогади — золото. Пам'ять роздерто на сонячне «до» і маревне «після». «Не вірю» в думках — заяложена пісня. Так само болить і все ще чутливо, хоч раціо вже давно зрозуміло: не варто пускати мінорність по вені, сухе чорне стерня не стане зеленим, чим не полий. А Signal'на ракета вже не працює в доставці букетів із жовто-багряних степів на Донеччині, і соняхи точно будуть приречені зів'яти, примарним твоїм недарунком стоятимуть в полі похмуро і струнко. Оберт за сонцем скрутить їм в'язи, вони теж помруть, але не одразу — на сороковини спорядять у вирій душу твою, а повіки закриють пелюстками замість монет, з букетом зустріне тебе вже Вінсент. Мороз і сльота посваряться з квітнем і врешті підуть. Щоб міг спомин красіти, старанно вкладаю насіння у лунки, тепер кожен сонях — то твій подарунок. *Присвячується моєму другу Віку, який надсилав найкрасивіші соняшники з лінії фронту і любив картини Ван Гога @lysychkazlisu #лисичка

все що у тебе є – все воно може боліти те чого в тебе немає боліти не буде тож позбувайся добра допоки ще літо і не ховайся від зла бо воно повсюди і не звертай із дороги якої не видно і зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок краще обходити збоку все необхідне краще не підбирати з дороги піщинок «свій» і «чужий» – це слова що нічого не значать «хочу» і «можу» – ілюзія для олімпійців майя суцільна – усе що ти чуєш і бачиш пік параної – біг у мішках на милицях воля й бажання – проекції термодинаміки смерть і життя – лиш питання сухої статистики годі шукати на небі підказок і натяків годі пройти вздовж межі уникаючи ризиків все що ти маєш і любиш – усе воно буде боліти все що вже втратив – не станеться навіть журбою є тільки простір і час – і обидва вони відкриті є тільки біль у тобі що минеться разом із тобою Іздрик #іздрик

З дуба ніс розіб'ю, перетну інфошум, зроблю висадку в полі на Марсі. Побудую там дім 3D-принтером мрій — якось дам собі раду, не парся. Відірвало крило. Та з душі відлягло: всі зразки в кріогніздах вціліли. Суднотроща. Димок. Судна троща думок. Дістаю з морозилки циліндри. Тремор руки надгриз. Мікроскопом униз. Розглядаю в пробірці майбутнє. Тихим дотиком сліз спогад в око проліз — твої риси не можу забути. Біопам’ять на склі. Все отут зберегли: відродити колись для нащадків. Емоційне соте. Не прощу собі те, що з тобою не встиг попрощатись. Відчай серце розтяв. Клонувати життя… Цей план людства не стане провальним? «Ною, тільки не ний! Не все злиплось на ній. Тобі ще Новий світ будувати!» Тераформи страхів. Час повзе мимохідь. Дочекатись примарного “завтра”... Кануть зойком у тил кайнозойські ґрунти. Із орбіти Земля відв’язалась. Асфіксія ідей. Щось пофіксити б десь... А фіксатори зв’я‌зки натерли. В світові двигуни бруд амбіцій проник. Вибух другий. Зшивання матерій. Кожну кузьку і гриб із клітини збери... (бо реборн для смиренних як ребус) Редактура невдач. Тест на стійкість не здав. На радарі нерадість не щезла. Реверсивний прогрес нас до кварків зітре суб'єктивністю екстраполяцій. Молоко протозір. П’ю очима цю сідь, хоч за шкірку бере страх облятись.  Для команди мій звіт: ви зі мною повік… в епітафіях на монолітах. Свій несу саквояж. Та чому саме я?! Чом мені пощастило вціліти? Цифрове дежавю. Вже й забув, де живу. Дожувати б журбу — і за діло. Ось зразок номер п'ять — рідкісний екземпляр. Для колонії буде безцінним. Капітан говорив, що це справжній прорив й так боявся, що хтось усе згубить. Я так довго боровсь… В світі болю й хвороб саме ти мій бальзам ярсагумби! Лиш про тебе думки — стимул далі іти. Так би вже збожеволів помалу.  Вже би здався і вмер в безнадії химер... Ти — єдине, що досі тримає.  Пройде вік самоти, клони будуть рости, мов на дріжджах: їм в колбі вже тісно. Може, навіть колись так повернешся й ти — паразитом в своє/чуже тіло? На плантаціях див, що цей світ породив, або десь в марсіанському барі випадковістю фраз втрачу голову враз, як твої строгі очі побачу. @tysha_poems #тиша

Якби я була пташкою, Я б сідала на плечі височенним чоловікам, в мокрих та важких пальтах. На руль велосипедів, що чомусь залишились покинутими. Я б їла насіння влітку прямо з соняшника, а взимку – з рук, які пахнуть кремом, як у моєї мами. Літала б сама або в голові клину. Була шумною і затихала, як літній дощ. Тонко відчувала прихід зими і початок нового життя, Знаючи, що і цю зиму ми переживемо. Просто, бо хочеться. Видовбувала в дубі схованки, що означали б: тут була я. Збирала б найкращі гілочки, пір'я фламінго і білої сови, вінницькі жолуді і португальські шишки, щоб збудувати Свій Дім. Якби я була пташкою, я була б легкою На підйом і спуск. Я б вміла не соромитись співати. А якби й не вміла, то теж би не соромилась. Я б дружила з пташками різних кольорів, порід, голосів і розмірів, навіть з Ківі. А ще у мене був би кіт: Рудий і пухнастий. Отак сядеш йому на спинку і ти ніби в хмарі. Теплій, затишній, із запахом макових пирогів. Якби я була ... Стоп! Я ж і є пташка І зразу так спокійно та вільно, ніби знайшовся останній шматочок пазлу під килимом, який ще не поплив. Photo: @marienorets Літературні вихідні спрацювали. Я щось написала❤️ Мені важко оцінювати верлібри, бо моя проза поетична, а вірші прозові. Але ніхто не казав, що треба втиснутись в якісь рамки і сидіти там ніби у в'язниці. Таня Удод #крилата_поезія #удод

Ми всі з вами різні і в кожного свій смак Для когось ти норм, а для когось - Нуу, так... Комусь ти звичайний і таких в світі купа А комусь аж мерзенний, як дідова дупа Та для когось Ти - Все, увесь цілий світ Якщо це взаємно - чекай кохання без бід І нехай це життя всяку хрінь в очі ллє Не спіши ти нікуди, обирай те, що твоє @netuteshniy_ua #зандер

* Я дівчинка, що кутається зоряною ковдрою з галактик. Не докоряй що слухаю аквамаринове море крізь мушлю. Я знаю секрет. Т-с-с… Це таємниця. Щастя – іскриться. І ти світишся міріадами зірок. Ти, наче маленький клаптик, Зім’ятого Богом неба, що кинув кохання у баскетбольне кільце. Відлунням крізь мушлю Чую голос Божий: – ЛЮ! Читай мене в біблії посланням "До Нового початку". Я зриваю печатки. Ми на Новій землі. Океан омив усі гріхи Й прилетіли птахи. – І я Тебе ЛЮ! © Оксана Лихогляд 25.04.2023 #вічнавічзістихією

лунниці від Олі Ритик

‼️ Терміновий збір коштів на авто для роти розвідки 21 ОМБр (Сумський напрямок) ‼️ ⚡️ До мене звернулись бійці роти розвідки 21 ОМБр, в якій служить мій чоловік із запитом на купівлю повнопривідного позашляховика для виконання бойових завдань. Автомобілі постійно ламаються, через часті поломки змушені добиратись до позицій на легкових авто, які теж в результаті ламаються, бо не призначені для таких поїздок. Потреба дійсно нагальна і актуальна. 📝 Приблизна вартість авто 200 000 грн, ще 20 000 грн будуть коштувати болотні шини. Сума чимала, тому дуже потрібна ваша участь! Допоміжні банки вітаються (пишіть в пп, зроблю вам банер для збору). 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf 4441 1111 2953 1913 Paypal: veronikamovchann@gmail.com 🤝 Донати, репости, поширення, вподобайки – мастхев! Долучайтеся! 💙 Разом переможемо! 💛

цей чоловік говорить до мене резонно, сухо пережовує і випльовує мої тексти ти, каже, з херсону сука бестія ти як читаєш у купідоні дивишся мені в очі підіймаєш за бога, а п'єш все одно за мене що я можу сказати про тебе точно в тобі є щось від нього - ти клала на це наземне в чоловіка із купідону гарно ворушаться губи, коли він кричить ти, каже, знайдеш сукаліон причин відмазок щоби піти раніше, ніж я зачитаю своє я не зробив тобі нічого образливого, "воєнного" це навіть виявилося корисно: не розсікатись об тебе нервами яка ж ти нахуй актриса стерва я його слухаю , /чесно він має рацію/ тут внатурі глухо я ж бачила його пальці я ж цілувалася з ним в метро вчора він мені каже: вибудуй собі трон, жертовник , вівтар віриш, я хочу його сталевобетонно вдарити а потім приходить субота і першакава чоловік з купідону говорить: о, я якраз тебе і шукаю вже давно тут? я підігрую, я знаю його темноти втім збираюся до ладу‌ і читаю цей вірш хтось аплодує він аплодує найтихше. © deliriously #deli_dacota