Храм поезії (🖤)

​​Тікати треба від проспектів й площ Від задимлених смердючих міст Де падає радіоактивний дощ І всім так круто, зашибісь. Рутинно ходячи по колу Серед похмурих схожих днів П’є без цукру кока колу Той, хто й пити не хотів І не крутиться старенький млин І покинуті старі хати пророчі Серед розвалених потрісканих цеглин Залишились лиш маленькі поторочі Привиди життя минулого, домодерного Без комуністів, фашистів і японських суш Сховище для скарбу немізерного Місце спокою для збайдужілих душ Ці рядки – не проповідь архаїки Це на злобу дня рефлексія Суспільство нове – смерть романтики А постмодерн – думок кахексія © Кудлатий

- тільки зелений і бурий, ⁃ каже очільна відьма. відьми приносять одяг, штори, підковдри. нині навіть рушник давала з дому одна божевільна, вишитий щільно маком по трав’яній тканині. потім порізали одяг, той, що колись любили, повідрізали коси. бу‌де ще час для сватань. повитирали сльози. зараз усе для битви. потім плели‌, молились, знову плели, співали. чари вплітали - захист, руки танцюють легко. добре плетися, смужко. міцно вростай у сітку. бути тобі травою, бути тобі землею. що я вплітаю, сестро? сукню - духмяне сіно? листя, нагріте сонцем, літо, що завжди з нами? стебла весняних квітів? чи ароматну хвою? що я вплітаю, мамо? хустку - земля брунатна? ше‌рхлу кору пахучу, гілку верби хисткої, грубе ведмеже хутро, пірʼя совиного жму‌ток? відьми плетуть до ночі, відьми чаклують вперто. тільки не видай, сітко, тільки не зраджуй, смужко, будь, наче плащ-невидимка. всіх заховай від смерті. Олександра Хопта (@buryanpoetry) #хопта

як вкладаюсь на долоні ягідкою стиснутою силоміць безборонно під шкіру вприснутою везувійною ніжністю так зо всіх твоїх образів, оберу один той що колись не відпустила увірувавши і на лезі язика шафрановим посмаком гіркоти прилипає теплим відголоском в піднебінний гербарій — я тебе відчуваю й на цій вичерпаній глибині я тебе відчуваю

Гердани за новою схемою в роботі 🫶 Можна бронювати

запроси мене… я прийду неочікувано разом із валізою всіх існуючих розвʼязків цієї авантюри як детектив, я довго та ретельно збирала із твоїх майстерних словосполучень по крихтах уривки фантазій і складала їх в повноцінні картинки дошка на стіні вся заповнена твоїми «хочу» «…стегна..» «…боятися…» «…привʼязати…» «…шкіра…» «…стогони..» «…під одягом…» «…оргазм..» «…поцілунки…» «…мурашки…» «…мучити…» «…підвал…» висновок – ти ще той романтик але з перчинкою визнаю, це не було просто та я тебе розкусила і можу тобі це дати подарувати дозволити але є нюанс… я зроблю це з тобою сьогодні ………………………….. відчиняю двері, як до себе додому -«час виконувати бажання!» слова зібрані в купу за моїми правилами і тобі вже нікуди тікати фея невдовзі перетвориться на відьму всі докази буде знищено споглядатиму, як твої нутрощі горітимуть в моїх грудях… ………………………….. ти був особливим та мені вже час © ольга ритик #вірш #текст #секс

я лесбійка. в мене вже є жінка, звати Варшава. я кохаю її сірі вулиці, жовто-червоні трамваї, її каву, меч, щит. я кохаю навіть її вітер, її дощі. ми одружилися з нею не без причини — одна одній справді підходимо, краще нема куди. та коли ворожка казала, що зʼявиться чоловік — такий сильний, такий чарівний, що мені знесе голову, що усі будуть проти, але, на її думку, мені слід боротися, варто хоча б спробувати, це може бути доля — справжня любов, що трапляється раз в житті. поряд з ним я нарешті стану собою. він поверне мені навіть бажання писати. я, здається, зустріла того чоловіка. чи є шанс, що вона говорила про тебе, Краків? 6.06.2026р.

Бо ти програв, програв своєму серцю. Крізь сотні терцій, стертих до нестями. У вальсі чергової порожнечі, В субтитрах до розіграної драми. В нерівній битві виправлених ліній З відрізками знеструмлених зізнань, Програв моїй відвертості недільній, Програв моєму погляду навзАєм. В півоберта окреслюючи зустріч, В півнахилі схилившись до орбіт, Не в голосі, а в дотику відчув ти Руйнуюче відтінками: «Привіт». І світ, крихкий без тебе і кульгавий, Ув’язнений за грати вечорів, Звільнився від почутого: «Як справи?», У посмішці прихованій тремтів. А далі птиця Фенікс мала крила, І крила розправляв живий Атлант. Я виграла, але себе згубила, Так, як і ти, коли мені програв. @sarahwatsonrhymes #оксана_мовчан

Друзі, Київ, 5-7 червня 2026 року у 13-му павільйоні культури ВДНГ відбудеться Київський Ярморок Мистецької Книги. Дві події які я раджу там відвідати: 6.06.26 о 16 — презентація головного поетичного релізу року «ДВРЗ» Анґи Зеленої. 7.06.26 о 13 — презентація другого номеру журналу про Дніпро та навколо ПОМІЖ. https://kabf.love

день починається я відкриваю рани-шлюзи випускаю ріки нон-стопу,  які безперервним потоком заливають долини у черепах, змивають під корінь уявлення про те, на чому тримається світ, якщо досі тримається в моєму пілпаці дві таблетки від обох пиздує конкретно: обереш синій туман забуття? знайому гілку метро,  де не заступаєш за лінію, зайвого не говориш і не обриваєш сон але щосекнуди боїшся, що це зроблять за тебе чи приймеш зміни? триматимеш руки напоготові а очі відкритими широко, щоб дивитись, як зникають міста та люди, кохання та друзі, поки не заповняться червоним аж до вій- на - вчитись жити по-новому вилізти із кокону і одразу в бліндаж, де із твого лиш остання банка нон-стопу і розуміння, що ти не один начебто в моєму пілпаці червона та синя я типу Нео-нацист? кидаю руку від серця до сонячного сплетіння нумо, вихаркуй усе, що там настоялося за маму, за тата,  за тих, хто за кордонами-гратами і вже не в змозі ні виплакати ні сказати, ну чому ти, сука, мовчиш? а, треба час на подумати? розумію, течія зашвидка об пороги можна й подряпатись. виходячи за поріг обираючи нову стежку, можна легко зірвати розтяжку а навіщо? якщо це зробить хтось інший, а за ним інший, інший та інший розбомбити власний центр прийнятих рішень і чекати допоки розрулиться ні, не розрулиться ні праворульні навари ні ліворульні хайлюкси не виїдуть із бездоріжжя ми в цьому болоті назавжди під якимось номером та й загрузнемо день триває я відкриваю рани-шлюзи сьогодні ми разом дрейфуємо в морі відчаю @virshok #карич

Кричали діти: "Липа розцвіла!" Обрамила безжурний світ лелеки. Лягає шлейфом піднебесний клекіт – Летить жива окрилена стріла. Похмурий погляд діда, сміх і плач, Бентежна думка: "Де ж ті дні шалені?" Кричали діти: "Липа розцвіла!" Обрамила безжурний світ лелеки. Щем-усмішка з потрісканого скла, Із люльки димом спогади далекі, Обвиті кільцями річними глеки, Додолу гнеться юна ковила. Кричали діти: "Липа розцвіла!". @black_white_house_poetry #юрій_іванов

Запрошую на презентацію моєї нової збірки «ДВРЗ» у жанрі поезія нонфікшн видавництва Нога в дуже цікаве місце — Павільйон культури (ВДНГ) 6 червня о 16:00 (субота) за підтримки Київського ярмарку мистецької книги. Це буде другий такий ярмарок з публічними заходами: розмовами, дискусіями, презентаціями, відкритими читаннями, музичною програмою, художньою експозицією та безліччю яскравих книжкових видань. Вхід вільний!🩷 Ще додам, що це мій улюблений павільйон, він же Павільйон 13, найфутуристичніший з усіх павільйонів: чорний, бо колишній «Вугільна промисловість», з велетенськими «алмазними» вікнами від землі до стелі і ліфтом, що імітує спуск у шахту, а зараз там проходять такі цікаві мистецькі ініціативи. Приходьте, там точно буде на що подивитись)

Гребнем гербарій вичісує сутінки – Темні перлини розквітлих часів, Куцими стеблами, жилами куцими Зорі вичавлює в сріберний сік. Вкраплює камери камерних висловів, Близько-далеко – склепіння богів. Грім намистинами небо нанизує, Небо – проталину двох берегів. Розвечори, розгорни, оголи його, Темне напилення розворуши, До піднебіння здіймися відлигою, В неба воно – де ведмежі ковші. Родимки-зорі на витканих сходинках Ніжно ховають розгладжений шовк. У візерунках нічного художника Квіти закутують давнішній шов. Там, де живиця від світла потріскалась, Відблиск бурштину коріння зміцнив, Жовтий гербарій прозорою вісткою Охороняє фіалкові сни. Оксана Мовчан червень 2026

Вона говорить із ним, і лише тоді абсолютно щаслива. Пише йому: "Гляди, у мене нова футболка!" Пише йому: "Купила сьогодні дві жовті сливи – собі і тобі. Бачиш, вони навіть на вигляд солодкі..." "Набила твоє тату. Тепер у нас це тату спільне. Мама твоя заплакала. Усе якось не дуже... То нічого, я все одно ж у тебе хронічно сильна, перманентно смілива і безапеляційно мужня". Пише йому: "Сьогодні міняли лічильник води. Цього разу поставили рівно. Аж незвично..." Пише йому: "Малий сьогодні чхнув, як ти – один в один! А ти мовчиш 18 мільйонів 449 тисяч секунд. Майже вічно". Пише йому: "Рулета спекла. Чекали тебе на Покрову. Сливи в тім році померзли. Але ти й так любиш вишні. То я тобі вишневий спечу. Вишні цей год чорні, як кров". Пише йому. Пише йому. Пише йому. Пише. Пише... Кольорові негативи #ольга_криштопа

📢 Спільното, потрібна ваша допомога! Багато військових навіть не знають, що через ДрукАрмію можуть безкоштовно отримати вироби для складання акумуляторних батарей: 🔹 зажими для зварювання акумуляторів 🔹 холдери для акумуляторів 🔹 спейсери (сепаратори) для акумуляторів 🔹 та інші необхідні комплектуючі Не потрібно купувати подібні речі на маркетплейсах за шалені гроші — ми можемо надати їх безкоштовно для потреб підрозділів. https://drukarmy.org.ua ⚠️Максимальний репост! Допоможіть донести цю інформацію до військових, які збирають батареї для своїх задач. Не дамо ошукати наших захисників!

І доми відрощують зябра, щоби жити в ріці. Там все буде так само: церковця, площа і вулиці. І на Трійцю люди так само у церкві туляться, і священник стоїть перед ними із хрестом у руці. Наша вічна ріка – вона заховає нас від орди та пожежі, від прокляття пекучого. Забере із собою пташині гнізда на кручах, теплі лігва звірині, намиста прадавніх назв. Як м'язиста долоня, нас накриває вода. З цього буде пісня – хтось нині плаче її. І кривава повня над чорним нуртом стоїть. І реве при дні налякана череда. Катерина Калитко

Швидка лотерейка Розігрується сухпай. Лот наданий Максимом Чурковим Умови: - всього 40 номерів. 1 номер=40 грн - пишете в коменти до цього допису номери, які забираєте, я підтверджую і після цього робите донат - розіграш проведу, коли розберуть всі номери Пігнали! https://send.monobank.ua/jar/8hQq6sUvLc

Це ж бо - ніж по живому. Навіщо ти так? Навіщо ти... Ніч міліє, як вена. Ми порізну засинаємо. Я з тобою могла б - що ялиця - рости і вищати. А без тебе(от бачиш):гріш ламаний - не ціна моя. Та й не відаю, Боже, за що мені (бо ж за що мені?) цю приречену ніжність наврочено-наворожено? Раптом сталося - стала я білою і безшовною, наче стяг проти війська численного і ворожого. Та й стримлю у молитві, мов бритва - з руки. Хороший мій, свічі яблук тремтять на хвилях трави прим'ятої... Ніби мертвого птаха у формальдегіду розчині, я нестиму з собою, куди б не пішла, ім'я твоє. @aliahuliieva

Твій поцілунок став моїм причастям Схилю голову до ніг, як до вівтаря Порву свої колготки Розіб'ю ті окуляри Щоб тебе лиш блище притягнути І всю зацілувати Причасти мене моло- Ком в горлі давно зник Кайданки розлетілись як пелюстки. Цілуй мої синці Прибери кров з вуст Танцюй поки можеш рухатись. Ти — моє стихійне щастя Заспокійливе без рецепту Сонця сяйво після бурі. Світ до ніг твоїх схилю І чесно я з розуму сходжу, Бо мені тебе завжди треба

#нейравенс

сни про Крим завжди починаються однаково: спершу з'являється світло на камінні потім чуєш Азовське море і ти йдеш уздовж берега назустріч тим кого втратив наче саме повітря пам'ятає форму берега лінію пагорбів і колір води Крим сниться часто як сниться солдату дім як сниться берег як сниться світло як сниться те чому неможливо знайти заміну ніби пам'ять раз по раз повертається сюди щоб переконатися: море залишилося морем і перед світанком воно відступає в темряву залишаючи тільки вітер і запах полину здається що пам'ять має власний берег власне море і власне світло і вітер який стільки років носив над півостровом наші імена нарешті перестає чекати Валерій Пузик #валерій_пузик

🎯 Збір на НРК для розвідників 80 ОДШбр Після невеликої паузи в зборах повертаюся з новою важливою потребою. Цього разу відкриваю збір на наземний роботизований комплекс (НРК) для розвідників 80 окремої десантно-штурмової бригади. НРК допомагає виконувати завдання там, де кожен зайвий ризик може коштувати надто дорого. Він використовується для підвозу боєкомплекту, води, їжі та спорядження на позиції, евакуації поранених, а також роботи на небезпечних ділянках, де звичайна техніка не може проїхати або стає легкою ціллю для ворога. Там, де раніше доводилося відправляти людей, сьогодні частину роботи може виконувати роботизований комплекс. А це означає менше ризику та більше шансів зберегти чиєсь життя. 🎯 Ціль збору: 355 000 грн (8 000 доларів США) 💳 Банка: https://send.monobank.ua/jar/7iRP7sNFF5 Буду вдячна за кожен донат та кожне поширення. Працюємо далі. Для тих, хто щодня працює на нашу перемогу.