Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Не відпускаю вас, бачите, бо скучила. Взагалі-то є окрема література про гумор у війні. Наприклад, Лінда Хенман розпитувала американських військовополонених у В'єтнамі. І отут писала, як вони розповідали, що гумор був способом не дозволити керувати їхнім внутрішнім станом. Ось її стаття про це на Лінкедині. А ще якось бачила книжку "Сміх у пеклі: використання гумору під час Голокосту". Автор - Стів Липман - пише тут про те, як гумор проявляв себе серед євреїв Європи під час Другої Світової. У жартах, мистецтві, поезії і навіть у кабаре. При чому він був не гірким, а саме непокірним, зухвалим. Яким і в нас з вами бува.

А ще, а ще. Знайшла класну статтю, де Род Мартін описує найвідоміші функції гумору: - гумор може єднати; - гумор може допомагати пережити стрес; - гумор може висміяти ворога; - гумор допомагає бути до себе іронічним. Під час війни майже всі вони працюють одночасно. Українські меми - прекрасний приклад цього.

До речі. Фройд вважав гумор найпотужнішим із захистів. Його знаменита теза - "У гуморі Его відмовляється бути пораненим стрілами реальності". Тобто гумор каже: так, це жах, але цей жах не отримає мою психіку. Є ще одна, більш сучасна ідея. Про те, що війна робить людину об'єктом, бо не питає дозволу, руйнуючи життя. Але коли людина сміється над агресором - вона знову стає суб'єктом. Який вже не лише той, кого атакують. А й той, хто оцінює, висміює і тим самим теж атакує. Тобто той, хто жартує - повертає собі позицію зверху. Напевно тому майже кожна війна породжує величезну кількість мемів.

З вами була історико-культурна, літературна пам'ятка XVII–XVIII століття. Легендарний козацький лист до султана досі викликає суперечки, але саме цей текст став одним із найвідоміших символів козацького гумору, зухвалості та непокори. Нас на цьому каналі він цікавить ще й психологічним аспектом. Бо сарказм і знецінення агресора - давні психологічні механізми захисту.

Останнім часом кожен обстріл ніби змагається за новий рекорд. То наймасованіший. То найбільший балістичний. То найширший за покриттям. Щоразу здається, куди вже більше. І щоразу виявляється, що можна. Сьогодні основний удар припав не по Києву. І звичайно, це не приносить полегшення. Бо знов руйнування, загиблі і постраждалі... То пропоную поповнити свій словниковий запас української лайки. Про її антистресовий ефект раніше писала тут і тут. Пригадати козацький лист до султана, який Самійло Величко (чи таки Виговський?) зберіг для історії. Формулювання, будемо чесними, за кілька століть не втратили актуальності. Яке звертання сьогодні здається вам найвлучнішим?

Карен наша Горнай доїхала до лінії фронту. Сидить оно між кавою та камуфляжем та розповідає про одну з найжорсткіших речей - тиранію "ти мусиш". "Мусиш бути героєм, бути сильним, не показувати слабкість, не жалітися...". Та проблеми починаються тоді, коли образ "правильного воїна" стає єдиною дозволеною версією себе. За Горнай, саме так працює невротичне рішення: психіка не витримує двох суперечливих правд, тому обирає одну й придушує іншу. Але придушене не зникає. І повертається злістю.

Пишуть усі навколо про сьогоднішній нічний обстріл. Нагнітають. Тим часом дивлюся на золотий оксамит вечора і вкотре з'єдную апокаліпсис з життям. Бо в нас це давно один пейзаж.

До речі, я вас не дратую своїми світлинами? Не в сенсі своїми селфі, дякувати Богові. А тим, що бачу навколо. Оце побачила сьогодні. Тільки-но говорили з військовим про те, що мова буває різна. Що можна говорити буквально - словами через рот. А можна опосередковано - через філософію, музику, вірші, кіно, фотографію… І що якщо йому важко (а йому важко), то можна і так, як йому зручно. Я зрозумію. Бо все навколо людини - його текст. Весь він - про автора. Комунікація завжди говорить і про об’єкт, і про те, на чому затримується увага. Що людина упізнає у світі. Що вважає вартим уваги. Мої фотографії - мабуть, теж спосіб із вами розмовляти. Такі собі візуальні нотатки на полях каналу. Теж моя мова. Ще одна.

Багато хто думає, що невроз - це поломка або дефект. А от Горнай пояснює, що невроз - це логічна стратегія, яку психіка виробляє, щоб урятуватися від нестерпного внутрішнього конфлікту. Наприклад: - Мені потрібні любов і захист партнера. - Але його любов ненадійна: він може мене відкинути. - Боротися з ним чи піти я не можу, бо кому я потрібна. - Отже, я стану бездоганною: поступливою, корисною, передбачатиму його бажання і буду терпіти те, що мене руйнує. - Тоді, напевно, він мене любитиме і не покине. Ось вона - невротична стратегія: рух через залежність і пошук схвалення. А витіснення злості може бути одним із механізмів, які цю стратегію підтримують. Якщо це стає постійним способом існування, людина втрачає контакт із тим, що насправді почуває, потребує і думає. Горнай пише: аби вибратися із цієї пастки, треба спершу її побачити. Визнати конфлікт. І почути справжнє Я, яке весь цей час шкребеться десь там, під маскою бездоганності. ___ Невротично вгадувати, чи потрібна вам книга Карен Горнай "Невроз і зростання людини" - ми не будемо. Хочете - купуйте. Не хочете - перевірте, чи то справді ви не хочете.

Звичайно ж, я теж у захваті від того БМП-2, який таранив барикаду. Але намагаюся залишитися в метапозиції. Думаю про те, що призначати людей - означає вміти їх бачити. Не лише такими, якими вони вже себе показали, а й такими, якими вони є під водою, ще не проявленими. Та якими можуть стати, отримавши інший масштаб влади, відповідальності та свободи. І це окрема кваліфікація. Чи легко обирати правильних людей? Можна для відповіді подивитися на власних друзів, партнерів, лікарів, підрядників або підлеглих: який процент з них справді виявився ідеальним вибором? Отож. То ось вам рожева лілія. У затоці Дніпра, майже в центрі столиці. Сфотографувала по дорозі на роботу. Побачити рожеве серед зеленого - легко. Розгледіти, на чому воно тримається під водою, - значно важче.

Впіймати за хвіст тему, яка повторюється у трьох різних новинах - це розпізнавання патерну. Припустити, що всі три сцени стосуються сепарації - це інтерпретація. Помічання і аналіз таких зв’язків - це клінічне мислення. Отакий в нас сьогодні глосарій до пізньої кави.

Сьогодні пізня кава, бо надто ранній рабочий день. Але ж без міркувань неможливо. Тож сьогодні буде коротка оглядова екскурсія чоловічою психікою за матеріалами вчорашніх новин. Ліонель Скалоні заплакав після поразки Аргентини у фіналі чемпіонату світу. Король Чарльз порушив особисті кордони з Кіром Стармером і старанно підкреслив їх із новим прем’єр-міністром. Сирський відмежувався від конфлікту, про який, за його словами, несподівано дізнався. Три сцени сепарації - розриву або завершення стосунків - і три способи обійтися з афектом. У випадку Скалоні - кінець великої командної епохи. Загроза розпаду того спільного «ми», яке вони будували роками. Він обійшовся із втратою безпосередньо, тобто заплакав. У Букінгемському палаці тим часом відбувалася інша сцена. Там сепарацію оформлювали ритуалом. За фотографіями ми, звісно, не знаємо, що відчував король. Але сцена читається так, що з одним уже є історія і розлука. З іншим поки що тільки посада й межі. Сирський обрав третій спосіб. Тут уже не плач і не ритуал, а відмежування, ізоляція афекту та інтелектуалізація. Умовне "якщо я когось чимось образив" прочиняє маленьку хвіртку до провини. Але наступне "але" досить швидко її зачиняє. Тобто можна бути тренером чемпіонів, королем чи головнокомандувачем. Але все одно доводиться вирішувати, як реагувати, коли хтось іде, зв’язок рветься, а група змінюється. То вам з молоком? ☕️☕️☕️☕️☕🖤🌟

А ще думаю. Про те, що вже видно на п'ятому році повномасштабної. Що кожен вибух - це не тільки будинки зруйновані, а й тисячі вцілілих, які отримують мікротріщини від вибухових хвиль. Втома конструкцій накопичується непомітно. Будинок, який пережив війну, може почати руйнуватися набагато швидше. Що наразі Україна - одна з найбільш замінованих країн світу. Земля насичена важкими металами, продуктами детонації, пальним. І так - тілами. Неексгумовані поховання, масові могили, поля боїв, де земля в прямому сенсі увібрала мертвих. Українська земля-годувальниця стає землею-цвинтарем. Що псується вода: підрив Каховської дамби, підводні міни, затоплена техніка, скиди. Це якість нашої води, нашої риби. Що зростають інфекцій, що передаються статевим шляхом. Офіційна цифра сифілісу дала розворот угору в 2024-му (+32%), але ми додамо сюди серйозний недооблік (окуповані території, умови фронту, конфіденційні звертання). Сифіліс небезпечний тим, що роками непомітно прогресує, уражаючи нервову й серцево-судинну системи, часто має безсимптомний перебіг і виявляється на пізніх стадіях, через роки. Що зростає стійкість бактерій: зустрічаю все більше статей про антибіотикорезистентність з українських воєнних ран. Тобто антибіотик, який раніше вбивав певну бактерію, більше на неї не діє або діє недостатньо. Через це звичайну бактеріальну інфекцію стає важко, довго й дорого лікувати, а іноді доступних препаратів майже не залишається. Що змінюється демографія. Ранні інсульти та інфаркти, еміграція, обвал народжуваності, інвалідизація. Це не відновиться швидко, само по собі. Все перераховане вище - отруєний хвіст війни. Ми можемо переконувати себе, що все якось минеться і після війни ми повернемося до попереднього життя. Та деякі наслідки не минуться. Частину з них ми лише починаємо помічати. Інші проявляться через десятиліття. Це пост для дорослих людей, які здатні дивитися на реальність без катастрофізації. У цьому світі взагалі рідко видають умови, які нам подобаються. Частіше доводиться вчитися жити з тим, як є. То будемо. Будемо рости перпендикулярно бетону.

Сьогодні зранку п’ю каву й думаю про те, як усе поводиться приблизно однаково. Людина, організація, держава. Якщо на людину спрямовано забагато агресії, ані відбити її, ані якось переробити вона не може - агресія розвертається всередину. Людина починає людина починає ушкоджувати себе. Інституції роблять те саме. Коли зовнішній тиск перевищує здатність відповідати - система починає ушкоджувати власну тканину. Звільняти ефективних людей, карати небажаних, гальмувати процеси, руйнувати власні працюючі функції. А ще тут добре працює аутоімунна метафора. Коли система довго перебуває під зовнішньою атакою, то поступово втрачає здатність розрізняти, де своє, а де чуже. І тоді механізм, призначений її захищати, починає руйнувати власні тканини. Отакі вам думки до ранкової кави ☕️🤩🦷☕✨☕🤩

Зелену траву і квіти, що пробиваються крізь асфальт, - бачила. Помідоровий кущ посеред бетону - теж. А от дерева, які ростуть крізь бетон, ще й не вгору, а перпендикулярно... - ще не бачила. Дивлюся і вам показую. Ото ми з вами. Бо іншого шляху нема.

Наймасованіший балістичний удар по Києву за всю війну. Співчуття родинам загиблих. Київ плаче. Київ злий. Але Київ живий.

терапевтичного Дніпра вам. сріблястого. вечірнього.

Райх описав це ще у 1933-му. Хорні - у 1950-му. Пройшло близько дев'яноста років. А концепція досі працює. І захисти всі на місці. Бо психіка одна й та сама.

Мій страшний страх — що я складно формулюю думки і вам мало що зрозуміло. Блимніть мені зворотним зв’язком: 🤯 - нічого не ясно; 🙏 - розумію через абзац; ❤️ - усе абсолютно зрозуміло, не видумуйте. Дякую.