PETLYARIS DEATH BRIGADE

Чому цивільні завжди виступають за кордони 91 року і ніколи за те, аби змінити затишну постіль на наш затхлий бліндаж?

Отдам за гримні рарітєт тому хто кто первій скінєт донат 14.88 грн або 20.10 грн

Сікс севен…

Завтра як приїде додому віновнік торжества – чекайте буде вам приколи роздавати за гроші

Підняли мету банки до 80 тисяч. Ні любві, ні тоскі, ні жалості, ні можливості відмовити дозібрати на 20к більше і полагодити ще один корч з підрозділу…

Громадяни Петлярісу, на зборі залишилось всього нічого. Тому пропоную наступну схему - ви кидаєте донат, а ми вам дуже вдячні😁 Добре, добре, пишете підгон з хабу який хочете за донат в призначенні, кидаєте скрін в коменти і один з рандомних донатів отримає його. Креатив оцінюється як критерій рандомності.

А хтось пояснить мені феномен Коломойського і того, що як тільки стається якась хуйня, повʼязана з бабками – у тіпа в тюрмі беруть коментар 😁 Ще й сміються всі, хіхікають. Благодать

Вводиться податок на дихання. Хто сьогодні дихав – 50 гривень на банку 🔗Посилання на Банку https://send.monobank.ua/jar/362wV1qyn3 💳Номер картки Банки 4874 1000 3287 1132

Просто дійсно в рандомний момент в голові регулярно питання «чому саме ми?»

Вибачте за цей потік мислі, просто інколи треба.

Мене іноді просто раптово накриває думка: чому, блядь, саме моя країна? Чому в нас забрали Крим, принесли війну на Донбас, чому в нашому житті сталися Іловайськ, Дебальцеве, Маріуполь, Буча, Бахмут, Авдіївка і ще десятки назв, які мали б бути просто точкою на карті. Чому ми знаємо стільки людей, яких уже нема. Чому ми знаємо, шо таке полон, «на щиті», безвісти зниклі не з новин, а з власного життя. І найстрашніше, шо ми, блядь, звикли. Війна та все це лайно стали тупо буденністю. Тривога – ну тривога, похуй. Шахеди – блять, знову. Десь вибухнуло – щас в дельті глянемо де. Зранку читаєш, скільки людей убили за ніч, а через десять хвилин думаєш, шо купити поїсти і продовжуєш закривати робочі питання. І це пизда, якщо про це задуматись. Це ж все відбувається не тому, що нам стало похуй. Просто неможливо стільки років жити з оголеним нервом. Я іноді дивлюсь на людей в інших країнах і заздрю їм тупо через те, шо для них війна – це новина, яку можна закрити. А для нас це повідомлення «я живий», фотографії загиблих друзів, протези, кладовища з прапорами і ще купа всього, про що зараз не час. Я хочу, щоб грім був просто громом. Щоб наші люди повернулися додому. Щоб ми планували життя на роки вперед і не думали, шо все може полетіти в пизду завтра. Ми ж просто жили тут. І ніхто, сука, не мав права в нас це забирати. Чому ми?

Мені треба явки і паролі, де можна в столичній області зібрати ці три гриба. А потім далі війну воювать

Мені треба три гриба, 1 фотка в сторіс і законне право походити з ножем по лісу. Закон блять)

Братішка а ти думаєш ми в состояніі зібрати їх не для власних потреб, а в промислових масштабах? Тіпічний хохол, слишу звон закон України, але не знаю гдє он

Президент заборонив закарпутцям

Шо

Закон України…

А вже можна збирати гриби чи ще ні?

Вахуї шо ви вже купили майже всі патчі

Лишилося 6 патчів