Храм поезії (🖤)

Тема: цундере Просто не підходь – бісиш! Краще вже звали звідси, Десь удалину пішки. Або на краю прірви Сядь і думай про стріли, Що тобі пущу в спину. Певен будь, що я встигну До тепліших днів світлих. Просто забери речі! Завжди запитань безліч. Відповідь одна – сенси: Роздавай усе, дервіш! Не лишай собі брендів, Меблів, одягу, бесід. У пустелю йди в берцях, Там намет постав першим. Де твоя межа фронту? Іншу підставляй щоку. Найстрашніший я ворог – Знаю болі та сховки І навмисно б'ю гостро. Не забудь питну воду, Крем від сонця і ковдру – Від зірок вночі холод. І коли підуть інші, Ти чекай мене в тиші. Бо удвох нема битви: Потяг і любов дивні. Знищила б тебе – снишся. Наодинці лиш – крила, Ніжності й тепла хвиля Огортає. Стій! Милий... 26.03.2025 @olesya13r Писала під псевдонімом Септіма для 2 туру МТБ, тема: аніме, цундере.

Літо міліло лілеями білими. Біля багаття сиділи замріяні: іскри між нами летіли суцільними злитками золота, з полум'я зірвані — Крим засинає. Ріки стрічками збиралися в лінії. Долю в долонях шукали. Суцільними плавнями бігли, піднесені цілями. Зерна довіри між нами посіяли хвилі Дунаю. Води по краплях збиралися в озеро. Липкість рутини разом не вивозили. Пара котилася з чашок молозивом. Рваними ранками ринув у роздуми Світязь туманний. Степ прокидався найпершим у променях сонця, що кряж освітляли наповнений. Наче бабак у норі закарбовую твій силует, ковилою огорнутий. Берег Лугані. Тóвтри Подільські лісами закутані, пасма коралові сяяли рутою. наші обійми запахли розлукою, холод вдирався у серце під курткою. Збруч відпускає. Київське море роздмухало спогади. Наші маршрути засипано, сховано у комірчині старенькій під сходами. Контури мрій, що розсипались порохом рідного краю. Вірш на 3й тур Ліги поетів. Р. S.Вид з Вінницької вежі на Південний Буг.

Літо міліло лілеями білими. Біля багаття сиділи замріяні: іскри між нами летіли суцільними злитками золота, з полум'я зірвані — Крим засинає. Ріки стрічками збиралися в лінії. Долю в долонях шукали. Суцільними плавнями бігли, піднесені цілями. Зерна довіри між нами посіяли хвилі Дунаю. Води по краплях збиралися в озеро. Липкість рутини разом не вивозили. Пара котилася з чашок молозивом. Рваними ранками ринув у роздуми Світязь туманний. Степ прокидався найпершим у променях сонця, що кряж освітляли наповнений. Наче бабак у норі закарбовую твій силует, ковилою огорнутий. Берег Лугані. Тóвтри Подільські лісами закутані, пасма коралові сяяли рутою. наші обійми запахли розлукою, холод вдирався у серце під курткою. Збруч відпускає. Київське море роздмухало спогади. Наші маршрути засипано, сховано у комірчині старенькій під сходами. Контури мрій, що розсипались порохом рідного краю. Вірш на 3й тур Ліги поетів. Р. S.Вид з Вінницької вежі на Південний Буг.

Погляд у зоряне небо збиває зірки, які надто швидко рухаються опісля опівночі. Серце стукає у двері натягнутої байдужості, яка і стала човном на річці таймлайну. І невідомо, скільки ще плисти до гирла, яке переллється у Стікс. Світло в кімнаті блимає синхронно із виходами зеніток поза межами міста. Поза межами свідомості здіймає зміїну голову острах, із яким усе важче поратись. Але не можна боятися, бо так наказано: не сіяти зерна страху у ґрунт соціуму, який від гару все більше стає схожим на чорнозем. Тим часом найбільш відлунисті рядки стають пророчими, бо очі майбутнього хресника, якому не виповнилось року, відблискують полум'ям з будинку навпроти. Господи, вибач, дитино, що ми допустили тобі народитися у час, коли небо відображається у твоїх очах не красою зірок, а повітряною тривогою.

Існує стереотип: поети — то витончений соціальний бур'ян, що виріс із квітів розумних дітей; мов, поети не здатні до чогось рішучого, вони боязкі та тендітні, мов ті самі квіти. Проте наразі реальність така, що ці квіти, зростаючи морально, пробивать асфальт, бетон та позиції. Ніщо їх не може спинити, окрім смерті. Мені на згадку приходять чотири з них: двох я знаю особисто і з двома з них не встиг познайомитись. ___ Раніше казали, що зброя поета — це слово. Час прийшов і поети матеріалізували зброю в своїх руках. Мало хто про це міг би раніше подумати. А тепер усі думають, щоб думки матеріалізувалися і зброя в руках поетів знов розчинилась в етері та стала духовною. ___ І коли час прийде повертатись додому, це буде перемога — перемога над думками, що поезія нецікава, що поети тендітні. І зрештою поезія та її люди-квіти розквітнуть яскравими кольорами. І якщо уява про потойбічне життя — не лише примара, то ті, з ким ми не встигли познайомитись, зрозуміють, що все це було не марно. @defirtonpoetry #федько

слухай, прикол в Кореї на похорони і весілля приносять однакові вінки тільки на похорони з білими стрічками а на весілля з рожевими смішно, правда? що вони роблять з вінками після весілля? прикрашають ними квартиру, як нагадування, що треба кохатися, поки живі, поки знайомі знову не принесуть вінок, тільки вже з білими стрічками? якось ми з татом їздили на кладовище, і я кажу йому - якщо я раптом помру раніше тебе, ти ж потурбуйся, щоб пам’ятник у мене був нормальним ніяких дурнуватих написів нехай там мій вірш напишуть і ніяких вінків, краще дерево посадити воно буде відраховувати роки після мене, нарощуючи кільце за кільцем тато, здається, був в шоці стрічки весільного вінка рожеві - кольору любові і маркетингу, може, їм ще дарують рожеву машину і рожевий будинок, як у Барбі, і вони потім живуть довго і щасливо на пластиковому рожевому дивані стрічки поминального вінка білі - як хмарка, яка відносить на небо, де все залито білим світлом, як глазур’ю, і де малесенькі рожеві немовлятка очікують відправлення на Землю, щоб там отримати свої два вінки - рожевий і білий © @buryanpoetry instagram.com/buryanpoetry * кілька років тому я жила в Кореї протягом року. цей вірш - мої враження про корейське суспільство. про те, наскільки суворо вони повинні дотримуватись правил, щоб їх приймали інші, і про те, як відрізняється їх штучна картинка напоказ і реальність. #хопта

актуальні можливості, які, може, комусь будуть цікаві: ◾️набір творів у журнал «легіт», деталі тут, попередньо набір триває: 03.06–17.06 ◾️набір поезії та короткої прози у третій випуск журналу «Так ніхто не писав», деталі тут, попередньо набір триває: 02.06–22.06 #можливості

https://t.me/deadpoetr https://t.me/tysha_poems

поетичний конкурс імені Вікторії Амеліної вітаю, наші переможці: 1 місце — Саша Хопта 2 місце — Олеся Репа 3 місце — Раміна Солнцева 3 місце — Ксенія Нестеренко 3 місце — Костя Ватульов 3 місце — Ірина Білик результати вірші судив Mitchy та Та, що говорить з тишею #конкурс #поезія #вірші #храм

Сезоно дуельо? Ла тута! Галлівело Галлала - юно авторіно, телеграмо таланто. Підписато не достато, ла хелпіто Творіто ла гранте: Корчмаріто Шпіоніро Авторіно - ла ключиця вимагато, шукіто ла писака, судака. Творіто ла гранте: Кіеза ла Поеза Голосіно ла фаворіта: Галлівело Галлала 🌍 Шпіоніро Авторіно 🔎 #тралалелоOWLHUB

Ми прокинемось разом о 7.15. В тихім затишку дому й обіймах весни. Нам не треба спішити, сьогодні в нас свято. Про цей день ми молились і бачили сни. Ти відкриєш повільно жаккардові штори. Вони знехотя світло запустять в наш рай. Я сховаюсь від нього в ковдряному морі, В його хвилях принишкну,  як в храмі лихвар. Ти котячими кроками підеш до кухні. Загуркоче щось з посуду — я не здригнусь. Всі причини боятися звуків відсутні. Лише пам'ять озветься тривожно чомусь. Я покину свій сховок й вгамую цікавість. Обережно, немов в кукурудзі байбак, Зазирну й милуватимусь таїнством кави, Причаститись яким ти так любо забаг. Я водитиму поглядом по твоїх рисах, Карбуватиму обриси вранішніх див. А ти будеш мене дратувати навмисно Наготою своєю, як завжди любив. Ти запросиш мене на прогулянку містом. Ніжно вручиш спаньку рятівний еліксир. Втаємничена в чудо, погоджуся, звісно. Ми ж так довго чекали цей сонячний мир. @zapyskyneofitky #ковтокперемоги

мéне, тéкел, пéрес як воно? жити з живими мерцями. їх тисячі зляканих. дні пораховані, місто втонуло у тиші, лиш поспіхом вибіжить перший агнéць (на заклання). згадали, що помилка виживших – вижити, власне? бо далі – ще гірше, там коловорот із гріхів затягатиме в темінь, у сутінках кола ворожих думок не розгледіти сутності кари і злочину. руки закуті у треморі. суд не стикався раніше з такою проблемою, свідчити – складно. якщо проти себе – то вдвічі, світ чи ти – хто переможе у битві? скалічений, кайся! досадливо змахуй руками, повідай про казуси… казку. до самого шéолу бігтимеш, мов від прокажених, вище і швидше! чи… вистачить? всі вже у виграші, випадок стане всесвітнім потопом – і винищить важіль, що зрівнював праведне-грішне, як пірʼя з залізом. важко відчути різницю. а щось виправляти – запізно, бо спогади, мрії, що довго виношував – зрадив, засліплений повністю. рідкісний птах, замордований в клітці, він вичавить голос чи стихне назавжди? не чуєте? ви чи оглохли? байдyже. остання краплина значущості стане гнилим абортованим плодом пізнáння у роті свині, що підклали гостям на бенкет Валтасара. @poetkapilotka

Пара: квазар — це йому vs Мур Каметов Тема півфіналу: темрява душі Текст: квазар — це йому камон якщо я буду Іру булити вони ж мені понос наведуть буду компліментарку писати (с) Мур пиздиш одразу, ти не з диванних війн моралізатор, плекаєш образи? можеш мої подвійні облизати. топив за батли, а робиш вигляд, ніби подобрішав Цербер раптом. я увімкну «вставай донбас», і споглядатиму серцевий напад. братаєшся з деднактильтом, йому б стерегтися тепер: у рідних Мурки тенденція вмирати, воюючи за днр. скажете, чіпати родину — винятково затерто, та я й до духів доєбуся, щоб від вас відмовилися мертві. * в темряві ночі я, озираючись, йшла до ворожки. тенори вовчі лякали, та мала мету поторочити з мертвим поетом. ось ритуал, і свідомість у вимірах тоне. до нас закричало повітря глухим баритоном:

Казала мені мамка, не бери участь у дно-батлах Та я не послухав Тепер навіть після смерті говорю верлібром Недолугим Із уриноримами Бо що мені повага до правил та жанру? Камон, я і себе не поважаю Що ви від мене хотіли? Я давно не заручник подвійних Стандартів Набив на попереку: «Вхід: вільний донат від 100 грн 🤗» та стрілочку вниз І все одно помер незайманим Це єдиний мій спадок… Казала мені мамка, не бери участь у дно-батлах Це не посмертний монолог, а на себе Діс Якщо хочеш пропустити до моєї загубленої душі промінчик світла Віддай мої борги Пліз

Мурка священик-поет-бізнесмен, друг для всіх! і в боргах. палає? для протестантів ця ніч Варфоломіївська. погас дедлайн, вітаю, відбирають в падре чин, бо батлив пиздюка, і радо подрочив. роботу знайти б, а він схему знайшов перед івентами в пп у знайомих пустокишкенькове шоу. його зуби розвалилися, з рота воняє гнилий базар, творча площина — площа «Ринок», либа заревом. зірочко, вже для затятих насмішок мішень ти. хто продає свій пєрдьож у пакеті батярам із вітром в кишенях? привіт з норвезького лісу від Муракамі, носитиму сто гріхів, та кину в Мура камінь. Врангель напише: розборки поетів, інші від токсу сквіртують. пораджу: так не заробиш, зроби краще крок у крипту! годі умисно писати хуйню, її достатньо на каналі. здаєш не з поваги до опонента, а бо віриш, що проканає. не проканає, склади свої лапки, погавкай, позиркай. хочеш косарик від орга? може, як завжди, позичиш? #півфінал

червень червень їж похапцем, ти ж бо голодна до полуничних заграв солоних стікає по тілу бог прохолоди лягає на груди і лиже долоні місяць для милості й меду на тіло тоншає шкіра, зриваєш руками струпи кривавлять, море міліє ось тобі дівчино, на тобі камінь на тобі ночі для першого відліку повні трави надії на тобі літа черговий відтинок тільки збережи. З книги «Риби і птахи» @novakain_poetry #новакаїн

Витісненому поколінню Вкарбовані в місячне коливо, вилами вколені, довкола живуть міріади забутих митців. Не ці, що ми в школі вивчали між вусами й комами, а ті, що словами в рухливу потрапили ціль, однак непомічено, стримано, заслано, стомлено поси́віли, наче нечитаних книг корінці. Лишега, Чубай і Кир’ян, Семененко, Отрощенко. Чи чули про них? Мельничук вже не стане на герць. У Львові скуйовджений дим втік у джинсах від вогнища* — то сів у осінній трамвай дисидент Калинець. Позичивши жар, познаходили попелу трошки ще,* іде пан Василь зі світильником, має ще десь «Летюче віконце» й Любляною йде навпростець. Взірцеві митці потрапляють на шпальти, на шопери. Вже пишуть про вас, хоч полин між словами росте. Простерлись рядки з Коломиї до Адріанополя, простерлась естетика вільних митців, наче степ. Злетілись птахами гучні голоси, ніби в опері. Як ва́льдшеп самотній мовчу, б’юся з межами стель: таки геніальне — не за́вжди прозоре й просте? Мій час не настав? Чи помер, наче вірш у Тернополі? © Олена Галунець 🚃 -------------------------- * Відсилка до вірша Ігоря Калинця “Дим”. * Відсилка до вірша Василя Голобородька “Називаємо вогнем невогонь”. “Летюче віконце” — дебютна збірка поета, недопущена до друку радянською владою. Андріанополь (Луганщина) — місце народження Василя Голобородька. У Любляні він живе нині. Коломия (Івано-Франківщина) — останнє місце проживання поета витісненого покоління й дисидента Тараса Мельничука. @virshoplitkarka #олена_галунець

Літо розніжує, спекою втомлює Та дивовижне все рівно, тоді Крига зі спогадів тане від променів - Криються сотні уламків подій В кожному шарі. Все, що траплялося, Можна знайти там. І відкриття, І одкровення, і просто звичайності, Що у буденності перегортав Час як сторінки. Щось занотовано Влітку на збитих колінках, такі Записнички поряд із паперовими Пам'ять вартують. І я крізь роки Разом із Дугласом знов на канікулах, Та із кульбабок скоріше б вінок Пишний створила би й більше насмикала Інших ще квітів. Бо є вже давно Ліки сімейні - варення малинове, Що достеменно і від нудьги, І від застуди. А скільки ж поглинула! Ліпше не буду писати... Гудів Якось пропечений вечір  цикадами, Стрілки годинника йшли навпаки, Згадки з дитинства човнами примарними На абордаж брали хутко думки. В цьому полоні, у кріслі під липами, Миті поволі плелися, втекти З них не хотілося. Зорі мов кліпали, Тихо юрмилися у заметіль Сивих кульбабок легкі парашутики. І міркувалося саме про те, Що не на стільки тепер незабутніми Є літні дні, та це той же коктейль Смутків і радощів. Та є порталами Звуки і пахощі, джеми й вино, Бо переносять шляхами незнаними В певні моменти, де щастя жило. @literospletinnia #приходченко

📀"Хлюпаюсь" вже на майданчиках📀 Зацініть трек над яким ми довго працювали щоб знайти той самий саунд Здається, що СКРОНІ вимальовуються все чіткіше Будемо безмежно вдячні за відгуки та поширення https://ditto.fm/xliupaius

до милого постійно приходить сліпий дощ а ти все тікаєш адже коханий давно зник крізь століття тягнулась нитка історії і оплітала петлею твою шию залишаючи відбитки якими відмірювався час чорне сонце твій єдиний супутник окутувало тебе полум'ям ти зникла зі світу проклинаючи своє життя твої хвости затирали сліди намагань заново приручити людей гниль не приємна страва тому манить абурааге доля вже обрана пробачення прийняті Інарі дав тобі шанс так прошу не помились @deadpoetr #mitchy