Храм поезії (🖤)
الذهاب إلى القناة على Telegram
зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
إظهار المزيد1 414
المشتركون
-224 ساعات
لا توجد بيانات7 أيام
+1530 أيام
أرشيف المشاركات
1 414
Так, я буду дивитися з дітьми Ван Піс і Наруто,
Намагаючись бути хорошим і кльовим старим.
Запишу до нотатків сучасні поняття. Триматиму руку,
На пульсації часу. Забуду про ритми та рими.
Я гулятиму парком, за руку тримаючи щастя,
Забігаючи в тихі кафешки. За чаєм і тортом.
Полюблю одягати в погоду холодну пухнастого шарфа,
Бо я приклад молодшим. Це справді дорожче за втому.
Я шукатиму дивні, цікаві смаколики, діти оцінять,
Поспішатиму вчасно додому. Лишивши роботу "на завтра".
Так цікаво, як швидко стає нам безцінним,
Те просто відчуття, що чекають з любов'ю, у затишку.
Я кохатиму ніжно, бо знаю кохання ціну,
Я старатимусь, справді, і гідною стану парою.
Бо удвох оберемо світанки. Амур нас поцілить,
У поранене серце. Що сцілить кохання, не партесь.
Так, я буду дивитися аніме з дітьми і стану хорошим батьком,
За умови, щоправда, що маму їх точно зустріну.
Як там буде надалі, ми точно вже скоро побачимо,
То, можливо, Амур розгубив з колчану приготовлені стріли.
@dmYmast
#занков
1 414
Жовтень прийшов поплакати, як старець до образів.
Промені ранні непрошені ріжуть повітря, немов ножі.
Той, хто забуде зовсім усе найбільшу кількість разів –
спатиме найміцніше. Так собі і скажи.
Будуть тепер тумани важкі здійматися з-над заплав.
Будуть падати яблука, листя згребуть старе.
Той хто нікому ніколи нічого не обіцяв -
буде жити найдовше. Взагалі не помре.
Скнітимуть надвечір’я порожні, відкриті усім вітрам.
Дні будуть сірі і круглі, як лісові голуби.
Вічність розчахне пастки в глибинах осінніх брам.
Той лише, хто любитиме чесно, ніколи не буде сам.
Той хто любитиме зовсім, навіть на зло собі.
Катерина Бабкіна
1 414
Repost from Віршометрія
Вітаємо півфіналістів ВМ7:
🍄🍂🍄🍁🍄🍂🍄
1. Олесю Репу,
2. Оксану Мовчан,
3. Ксандра, який знімає себе з півфіналу і віддає місце аноніму з 97 балами.
4. Ту, що говорить з тишею,
5. Кілдунчика,
6. Ірину,
7. Катю Цимбал, яка вгадала тему сезону ще влітку
8. Діматі
9, 10. І ще двох анонімів!
🎉🎉🎉🎉🎉🎉🎉🎉
1 414
а по тривожній ночі
- тривожний день
- давай де безпечно? -
а де це зараз? - ніде
часом паршиво
сцикотно й поготів
скільки кеме залишилось
до трьох фронтів?
серце як аркуш зім'ятий -
шрами й сліди
місто шипить роз'ятрене:
"вистояти"
дощ намиває вЕсну
гупнуло вдалині
скоро христос воскресне
а шо по русні?
Ірина Пасько
#пасько
1 414
Nina Simone
Feeling Good
Я почуваюсь добре —
це так чудово.
Сяйво зірок
осідає на крила метеликів,
що мерехтять у довільному танку.
Вібрації всесвіту
стають читомими з кожним дотиком.
Аметистові сутінки
ховають ліси
за щільним простирадлом.
Ніч.
М'яка постіль.
Сонце в подушці.
Східний вітер цілує квітку
над норовливою річкою.
Спи спокійно.
Все гаразд.
Обіцяю тобі:
новий день,
новий початок,
нове життя.
Світанок розливається
полотном учорашніх заграв,
нанизуючи кожну мить
на Оріонову стрічку.
Фіксую в центрі
довге та щасливе життя.
Сплітаю вузлик вічності
та ношу його з радістю.
Нові слова переливаються
на перетині галактик,
сповнені життєдайної сили.
Мої можливості
злітають вище за птахів,
а добрі справи
сховані за риб'ячими усмішками.
Я почуваюсь чудово.
Просто відчуй це.
Оксана Лихогляд
1 414
Repost from Ola_poetry_ua
Подати вірш на конкурс від Віршопліткарки сюди👉🏻 https://t.me/virshoplitkarka/711 🎤
1 414
я йду вулицями міста з війною
й питаю себе
«чому тут так сильно чути колядників?»
їхні голоси розливаються навіть тими підземками метро,
які більше в місті війни не працюють.
я йду вулицями міста з війною й питаю себе,
чому тут майже ніде не карбують
імена й числа всіх загиблих.
я йду вулицями міста з війною й питаю себе,
чому тривогу не бояться, а прохають затихнуть.
я йду вулицями міста з війною й запитую в себе, чому в пакеті морква й нова шапка.
чому на мені не бронежилет і не каска.
я йду вулицями міста з війною й запитую в себе, куди ми всі тут ідемо?
чи знають усі вони, що це місто з війною?
чи знає місто, що воно — з війною?
чи знаємо ми, що морква гниє,
а шапка не буде довічно новою?
чи знаємо ми, що лиш кількість турнікетів і куль щось значить?
чи знаємо ми, що гном з юску, ісусу нічого не важить?
чи знаємо ми, що з цією війною ми сам на сам?
що памʼятаємо ми, крім нового року й різдва?
чи самому ісусу важить ароматизована свічка в пакеті і ялинка на його уродини?
і гном. чи важить щось гном?
і чи важить ісусу наша війна загалом?
@shakhtar_girlllll
#пилипенко
1 414
Храмові конкурси ч.1:
10) Палітра осені
1 місце - Лілія
2 місце - Лана д'Арк
3 місце - Яна Мороз
4 місце - Олександра Дорога
5 місце - Іван Добруцький
6 місце - Маша Чекарьова
11) @uapoets - 6
1 місце - Іван Добруцький
2 місце - Саша Хопта
2 місце - Раміна Солнцева
3 місце - Олеся Репа
4 місце - Наталія Скляр
5 місце - Маша Чекарьова
12) XXI століття
1 місце - Таня Осіпенко
2 місце - Іван Добруцький
3 місце - Оксана Приходченко
4 місце - Яна Мороз
4 місце - Анґа Зелена
13) Ковток Мандрагори
1 місце - Саша Хопта
2 місце - Єва Верле
3 місце - Іван Добруцький
4 місце - Іра + Сашко
5 місце - Іра Божко
поза конкурсом Немаксим
14) Вогні Марсу
1 місце - Саша Хопта
1 місце - Іван Добруцький
1 місце - Олеся Репа
1 місце - Маша Чекарьова
15) Ланіти Афродіти
1 місце - Андрій Мальва
2 місце - Олександра Дорога
2 місце - Костя Ватульов та Маша Чекарьова
глядацьке голосування Раміна Солнцева
та Юля Масюра
16) Храм Еросу
1 місце - Немаксима
1 місце - Сашко Ставицький
1 місце - Іляна Лисиця
17) марафон Палітра Ватри ІІ
1 місце - Каріна Коваленко
1 місце - Олеся Репа
18) Великодні Дзвони
1 місце - Саша Хопта
2 місце - Мар'я Терція
19) марафон Брати Лев'яче серце
1 місце - Саша Хопта
2 місце - Таланна
2 місце - Іван Добруцький
20) Доля Фортуни
1 місце - Маша Чекарьова
2 місце - Леді У
2 місце - Костя Ватульов
21) Чотири Стихії
1 місце - Маша Чекарьова
2 місце - sun_with_saturn
22) Будинок Слово
1 місце - Олександра Дорога
1 місце - Яна Мороз
1 місце - Юля Масюра
1 місце - Анна Ничипорчук
23) марафон воєнної поезії імені Вікторії Амеліної
1 місце - Саша Хопта
2 місце - Юля Масюра
24) від @uapoets (Космос)
1 місце - Саша Хопта
1 місце - Немаксим
2 місце - Лана д'Арк
2 місце - Андрій Мальва
25) Останній рейс із літа
1 місце - Таня Удод
2 місце - Саша Хопта
3 місце - Андрій Мальва
26) арфа Орфея
1 місце - Саша Хопта
1 місце - Олеся Репа
1 місце - Маша Чекарьова
1 місце - Костя Ватульов
1 місце - Юля Масюра
27) Вічний Вудсток
1 місце - Оксана Мовчан
2 місце - Сашко Ставицький
3 місце - Іляна Лисиця
1 414
Храмові конкурси ч.1:
1) @uapoets - 1
1 місце - Kateryna Hrushun
2 місце - Маша Чекарьова
3 місце - Юлія Вітряк
2) @uapoets - 2
1 місце - Валерія Кудлай
2 місце - Маша Чекарьова
3 місце - Kateryna Hrushun
3) @uapoets - 3
1 місце - Коля Дендак
2 місце - Лілія
3 місце - Маша Чекарьова
4 місце - Діма Янкевич
5 місце - Юлія
поза конкурсом Каталіна
4) @upoets - 4
1 місце - Яніта Савіч
2 місце - Раміна Солнцева і Сашко Негрич
3 місце - Іван Добруцький
4 місце - Таіс Весняна
5 місце - Торі
6 місце - Маша Чекарьова
5) @uapoets - 5
1 місце - Каталіна
2 місце - Летаргія та Оксана Самохліб
3 місце - Іван Добруцький
4 місце - Торі
5 місце - Раміна Солнцева
приз глядацьких симпатій Оля Ритик
6) марафон Весна
1 місце - Раміна Солнцева
2 місце - Юля Масюра
3 місце - Іван Добруцький
приз глядацьких симпатій - Іван Добруцький та Яна Мороз
7) марафон Літо
1 місце - Оксана Самохліб
2 місце - Олеся Репа
3 місце - Таня Осіпенко
4 місце - Костя Ватульов
5 місце - Іван Добруцький
поза конкурсом
Раміна Солнцева та Оксана Приходченко
8) марафон Палітра Ватри
1 місце - @crystal_flying_island
2 місце - Оксана Приходченко
3 місце - Іра Божко
4 місце - Раміна Солнцева
5 місце - Анґа Зелена
9) поетичний конкурс Ua Poets
1 місце - Іра + Сашко
2 місце - Олександра Дорога
3 місце - Іван Добруцький
1 414
Я хочу знов відчути море за вікном,
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майнули, не відвик
І в серці почуття, повір, не вщухли.
І низку віршів написати, як гадав,
Здається часом ― залишився винним.
Взірцем на обрії темніє Кара-Даг,
Чекаючи давно на теплі зливи.
Побачити б ще раз прекрасний едельвейс,
Здіймаючись у гори східним схилом.
Відчути, як потік думок кудись несе
Приємний вітер у безкрайність швидко.
Увечері розпити пляшечку вина.
Щось буде: «Магарач» або «Масандра».
А ніч зірками поступово вись вкрива
І пахне ледве сон-трава духмяна…
Я знаю точно, що колись приїду знов.
Вважай весь час ― це мрія заповітна.
Наш стяг замайорить під гамір рідних нот,
Тому що Крим ― славетна Україна!
@kostiantynvatulyov
#ватульов
1 414
світ починався з того, що вигоріли міста
час бити перестав, зміліла світлина пуста
лід починався зі злив, зі зламаних live кісток
ти постив себе у тік ток, а мені залишався крок
до всотаної пустелі від стелі і до підлоги
де кроками плачуть ноги, допоки їм небо стелять,
допоки вигини злого палають в стожарах ван гога,
збиваючи сни у сніп.
і борошном сипле сніг.
і я порізала мрії на чай, як листя меліси,
закручена в млосний відчай, зібгана млявим тістом,
ліпи вже з мене що хочеш, сортуй на розпечений лист,
я буду отрутою ночі цідити гарячий розчин
крізь зуби міської брами. не пий із моєї рани -
там пестять світанки відьми відлунням кривих фіранок,
закляттям розбитих губ, плеоназмами злив мортидо.
...а з неба - чи попіл, чи сніг,
чи в пір'я розпатраний світ.
@viknapoetry
#верле
1 414
Спартанко, ти знову прийшла?
І знову прийшла не одна?
Блакить у очах твоїх стала неначе темніша.
Даруєш мені це маля?
Охоче прийму. Синам
Твоїм я дозволю вступити в ряди мого війська.
Слабкий серед вас чи ні,
Для мене ви всі такі.
Тендітні створіння богів, скуті плоттю та кров'ю.
Захочеш, прийму й тебе.
І біль вже за мить мине,
Тоді покажу, що дарую всім сірим та кволим.
Побачиш своїх синів,
Що стали вітрами, дім
Отримали вдруге, опісля батьківської зради.
Побачиш цариць моїх,
Що втратили земну міць
І кинулись в урвище, світ проклинаючи владний.
Ти зможеш помститись їм.
Усім, хто калічив й тим,
Хто буде калічити інших, допоки не скресне.
Ти вмієш літати? Ні?
Навчу, ти ступай. Униз.
Всміхнися, ти ж скинеш кайдани! Хіба не чудесно?
Ми скличемо всі вітри,
Зітремо з лиця землі
Усе, на що око впаде, все, що трапиться в шалі.
Злітай на рахунок "три".
Не вмієш? Навчишся. Всі,
Що нині ширяють, колись уперше злітали.
Ти бурею станеш. Шторм
Тобі уже б'є чолом.
Він бачив, які блискавиці в блакиті ховались.
Навіщо тобі земля,
Якщо в тебе буду я?
Спартанко, дозволь запросити тебе на цей танець.
Це буде неспішний вальс
Під ритм руйнівних громів,
І Спарта молитиме небо, на мир зубожіле.
Ніхто не зупинить нас,
І Зевс вмиє руки. Він
Лишень-бо паяц перед обличчям стихії.
І небо розколеться навпіл в кривавій лазурі.
Ти йдеш? Я чекаю, Спартанко, майбутня буре.
@zapyskyneofitky
#вічнавічзістихією #неофітка
1 414
тому що в маленькому тілі – безмежний дух;
і скільки б тебе не ховали в кишені глумління,
твоя сила, що шви між нитками розводить, – твій друг.
і кожен твій м’яз – найцупкіша мітрилова линва.
борись.
тому що за крихтами-ребрами – сяйво без меж;
і скільки б тебе не стискали убивчі лещата,
твоє серце не переплавиш, на брухт не зігнеш.
і кожен твій стукіт – це вміння прицільно прощати.
борись.
тому що в дрібнім кулаці є синичне перо;
якщо і захочуть тебе між пилинок розтерти,
твоє слово – пронизливе, вічне тавро –
буде мстиво пекти їм до самої смерті.
борись.
тому що на невеликій голівці – золотий вінок;
злий геній не здатен тебе обвести і круг пальця,
на блиск твого розуму не осяде з роками вино,
у чистому погляді сонця хоч вічно купайся.
борись.
тому що у крихітних ножнах – загострена голка як меч;
ні зміям, ні велетам світу його не підняти,
але найгрубішу луску твоя зброя візьме.
і подряпаним шляхом вертатимеш в рідні пенати.
борись.
тому що в найтоншому голосі – підкоряючий звук;
твій шепіт буде наказом четвірці, запряженій світом.
твої ноги читатимуть небо і води, поля і траву,
та не швидший за вітер, бо станеш тим вітром.
борись.
тому що в найменшому сумніві – найглибший провал.
і тільки тобі, друже, видно світ без мікроскопу.
коли до потилиці липне той сумнів, що спокій зірвав
«чому я настільки малий?»,
відповім тобі вкотре….
@cherry_poetry
#немаксим
1 414
Гострайтери в голові перешіптуються.
Їм-бо видніше з полиць, як краще.
Сидять у своїх кутках. Тільки я, ледащо,
не знаходжу місця сама в собі.
Патосні вірші про рифи і кораблі
легше складати, замкнувши себе у трюмі:
з головою під ковдрою,
з відданими примарами,
що зостались на чай після сонних паралічів.
Це там, назовні, відчаї і кошмари,
а тут притулок.
І тільки щем
нагадує мені про сушу.
Що ніби берег. І наче груші,
чи сливи падали коло ніг.
Що вибух — майже травневий грім,
але направлений прямо в вуха.
Що десь є дім і з надійних стін
вода не ллється з усіх шпарин
новинним шумом, як тут, у сховку.
Прогорклий кисень вповза у пролиг
і нудить спогадами натщè.
А місяць світить підбитим оком,
у скроні лупить уперте: "Ще!".
Із пащ гострайтерів нитки слини
єднають плоть і стілець у ціле.
Сичать зі свистом: "Пиши, пиши..."
Не пережити, то розповíсти,
як розривається зір намисто
над містом, винищеним ущент.
Якщо немає плодових дошок,
згодиться в діло торішній щеп
неперетравлених вчасно вражень,
від емоційності знезаражених
за строком давності.
Так мішень
тремтить в очікуванні проколу.
Спітнілі лапи стискають повід
і витискають з нутра віршем
патологічну ангедонíю.
Вишневим м'ясом, пекучим димом,
неспинним спазмом дощить отрута
від істерії і до спокути,
та не закінчуються рядки.
Дзвенить у вухах: "це досі ти"
У бурштиновому саркофагу
павук не став за роки цикадою.
Уже по щиколотку води.
І знову втрати, і знову люди.
Немає кременю, зі слюди
тепер звикай вибивати іскри.
У грі для клавіші "зберегти"
не залишилося вдосталь місця.
Тож все на максимум, по хардкору.
Назви вороже казковим "Мордор",
вигадуй тактики, позивні.
Сухим не вибратися з війни, ні тут, у трюмі,
ні поза морем. Кипить в котлах
баритон моторів, та не заглушує голоси.
У механізмів не стало сил
і захист з гуркотом дав пробоїну.
Доба подовжується в інсомнії
до забобонного "двадцять сім",
та не заснути під гнітом смути.
То скільки має упасти бомб,
щоб дати дозвіл самій собі
зробити спробу знов щось відчути?
Змовники на полицях
потирають уявні руки.
Вогник стрибає між відсирілих щеп.
Внутрішня ватерлінія
підіймається до очей.
@snigpoetry
#мері
1 414
я живу з жінкою, яку кличуть поеткою
так склались обставини, що вона ще й моя мати
їй майже сорок і вона також не надсилає конверти
з листами тим, хто мав би їх читати
вже третій рік вона сильно закохана
в того хто абсолютно кожну ніч
збирає рюкзак і залишає її змарновану
з відкритими ранами віч-на-віч
вона, буває, задихається від болю
і я приходжу з водою і заспокійливими
обіймаю і кажу: мамо, він як завжди не правий
давай краще підемо вип’ємо
і шепчу: чуєш, треба обрати себе
ти у нас така неймовірна
чому якийсь чоловік так виводить тебе?
а вона сміється
- доню, ну я ж не ти
я, на жаль, не залізна
і я мам, я мам теж
знаю, ти вважаєш мене холодною, сильною
а для мене це найкращий комплімент,
бо я просто боюсь що дізнаються, що я насправді буваю іншою
і я кажу цій жінці про все в моєму житті, вона не знає тільки про мої сльози
просто ця клята сучка любов
навіть, здавалося б, сильній мені
все одно лишила смертельну дозу
але я тримаюсь від закоханості до закоханості
і стараюсь не вмерти між
бо в сусідній кімнаті живе ще одна поетка
якій потрібна я, як і вона потрібна мені
@artyleriya
#домрачова
1 414
ти плинеш між собою і скупим перевалом свого хребта
димом і рудої трави корінням
надходиш першою ниткою вітру
тоненький і вижовклий — стеблом до стебла
там де провалля очниці — стебло до стебла
зупинений світ на тобі — оксамитний костюм
і пальці що скручують запонку від хвилювання
все як я люблю
і чекаю на зустріч
до завтра
@yelagina_poetry
#єлагіна
1 414
Переплітаються міфи з реальністю,
Спільно верстаючи дивні скрижалі,
Доля в них з кожним по-своєму грається.
Та чи несхожість на інших похвальна?
Бо полювання на відьом триває.
Часом початок у чарів із імені.
Чи сперечатися з ним? Ваша справа.
Та Тінатін із найменням отримала
"Сонячний відблиск". Тож весело й жваво
Тінка промінчиком сонця стрибала.
Бавилась барвами в гарному настрої,
Навіть у хмарні часи як заграва
Рухалась поміж людей, попелястими
Й досить нещасними ті виглядали.
Їх і погожими днями чимало.
Стрічка життя в нас притрушена, справді-но,
Попелом смутку то трохи, то густо.
Часто батьки залюбки свої прагнення
В мрії дитини вкладають із хрустом.
Муляє всім своє ложе Прокруста.
Інколи Тінка тьмяніла від роздумів:
"Стільки іскринок у мене! Що ж марно
Сяю собі та не взмозі ще жодному
Допомогти. Недарма ж сонце жарить!
Як же ділитися рідкісним даром?"
Сонячні Усмішки в неї монетками
Стали. Хоч пустощі, та пурпурові,
Жовті, брунатні, рожеві подекуди,
Радісну ватру живили чудово.
Досить багато знайшлося замовлень.
СУ Тінка купу створила. Та щупальця
Заздрощів завжди знаходять успішних.
Темні від світлих століттями щуряться.
Магія? Швидше! Не сталося б гірше.
Взяти під варту — найкраще із рішень.
Стрімко втікала вона пізно ввечері,
СУ Тінки падали — обрій світлішав,
Хмари летіли, багрянцем обпечені.
Ледве доносився шепіт крізь тишу:
"Звідки ненависть до радості інших?"
*Тінатін - ім'я, яке з грузинської мови означає "відблиск сонця".
@literospletinnia
