Палітурка

🇺🇦🇵🇱 Україна і Польща. Війна орденів і спроба знайти збалансовану позицію У квітні 2023 року президент Польщі Анджей Дуда нагородив Володимира Зеленського найвищим польським орденом — Орденом Білого Орла (Order Orła Białego) — за зміцнення відносин і підтримку під час війни. 26 травня 2026 року Зеленський підписав указ, яким елітному підрозділу Сил спеціальних операцій ЗСУ присвоїли почесне найменування «імені Героїв УПА». Президент Польщі Кароль Навроцький (жорсткий націонал-консерватор) назвав рішення Зеленського «скандальним» і «крайньою невдячністю». 29 травня він ініціював процедуру позбавлення ордена. 8 червня Капітула ордена обговорила питання. 19 червня 2026 року Навроцький офіційно позбавив Зеленського Ордена Білого Орла. Це вкрай рідкісний випадок: за понад 300 років орден відбирали лише один раз (у 1932 році). У відповідь низка українських чиновників відмовилися від польських нагород, і навпаки — польські чиновники відмовляються від українських нагород. На жаль, ця ситуація надмірно політизується в обох країнах і точно не йде на користь українському та польському народам. Натомість вона вигідна спільному ворогу. Корінь проблеми — тема ОУН і Волинської трагедії (у польській термінології — «rzeź wołyńska» або «zbrodnia wołyńska») — вкрай чутлива й політизована, з протилежними наративами. Ми спробували з’ясувати, чи існують наукові та відносно збалансовані публікації українською та польською мовами з цього питання. Ми вважаємо, що найкращі ліки від подібних ексцесів і від політиканів, які спекулюють на історичній трагедії, — це сонячне світло, тобто максимально відкрите, засноване на перевірених джерелах наукове дослідження проблеми. ☀️ Ось що ми знайшли: 🇵🇱Польські публікації Найавторитетніший і найчастіше рекомендований автор — Ґжеґож Мотика (Grzegorz Motyka), історик, фахівець із польсько-українських відносин 1939–1947 років, співробітник ПАН/ІПН. «Od rzezi wołyńskiej do akcji „Wisła”. Konflikt polsko-ukraiński 1943–1947» (2011 і наступні видання; є англійський переклад From the Volhynian Massacre to Operation Vistula). Комплексна монографія про польсько-український конфлікт 1943–1947 років. Ґрунтується на широкому колі джерел (зокрема українських). Рецензії відзначають виваженість, науковий рівень і відсутність шовінізму. Це одна з найкращих оглядових робіт. Інші польські роботи: Публікації ІПН (Інститут національної пам’яті): збірники документів «Dokumenty Zbrodni Wołyńskiej» (нещодавно перекладені українською) 🇺🇦, матеріали конференцій на кшталт «Wołyń 1943 – rozliczenie» (2010). Це передусім джерела та статистика жертв. Спільні або діалогові видання: путівники польськими та українськими архівами («Wołyń – Galicja Wschodnia 1943–1944. Przewodnik po polskich i ukraińskich źródłach archiwalnych»). Мотика часто бере участь у польсько-українських дискусіях і вважається «мостом» для серйозного діалогу. 🇺🇦Українські публікації Богдан Гудь (професор Львівського національного університету) — роботи з акцентом на довгострокові соціально-економічні та етнічні корені конфлікту (ще з XIX століття, політика Другої Речі Посполитої, земельне питання тощо). Нещодавня книга «Від Люблінської унії до Волинських масакр. Чотири есе про українсько-польську історію». Автор використовує термін «волинські масакри» (підкреслюючи взаємність), аналізує соціальну історію та закликає до діалогу й ексгумацій. Позиціонує себе в «третій групі» дослідників, які шукають глибокі причини, а не лише події 1943 року. Колективні та спільні видання: «Відгомін Волинської трагедії в історичній пам’яті польського й українського народів» (2013, за ред. В.Ф. Солдатенка, Український інститут національної пам’яті) — монографія за участю кількох авторів. Історіографічні огляди: роботи Оксани Каліщук (наприклад, «Волинь’43: історіографічне пізнання і криве дзеркало пам’яті»), дисертації з джерел (усні свідчення, верифікація — Ярослав Борщик та ін.) @paliturka / Підтримати

🇮🇹 Помер Карло Гінзбург, автор класичної книги «Сир і черви: Космос мірошника XVI століття» Книга розповідає про життя та світогляд Доменіко Сканделли (за прізвиськом Меноккіо, 1532–1599), простого мірошника із села Монтереале у Фріулі (північна Італія, неподалік від Венеції). Попри селянське походження, Меноккіо був надзвичайно освіченим для свого часу: він читав Біблію, «Декамерон» Боккаччо, «Подорожі» Мандевілля, житія святих, апокрифи і, можливо, навіть італійський переклад Корану. Гінзбург детально реконструює два інквізиційні процеси над Меноккіо (перший — у 1583–1584 роках) на основі збережених протоколів допитів. Мельник відкрито висловлював єретичні погляди: Він вважав, що Всесвіт виник із хаосу (земля, повітря, вода та вогонь змішалися), подібно до того, як сир виготовляється з молока, а в ньому з’являються черви — ангели (і серед них Бог). Звідси й назва книги. Критикував Церкву за експлуатацію народу, заперечував непорочність Діви Марії, стверджував, що Христос був звичайною людиною, а папа не має божественної влади. Виступав за віротерпимість і вважав, що єдиний гріх — шкодити ближньому. Меноккіо двічі судили, він відрікався, але потім знову починав ділитися своїми ідеями. Урешті-решт його засудили як єретика і спалили на вогнищі близько 1599 року. 🌊 Гінзбург використовує цей випадок, щоб показати взаємодію народної (усної) та високої (письмової) культури в епоху Реформації та Контрреформації, вплив книгодрукування на мислення простої людини та коріння «єретичних» ідей у дохристиянських селянських віруваннях. Книга вважається одним із найяскравіших і найчитаніших прикладів мікроісторії — напряму, який вивчає великі історичні процеси через долю «маленької людини». Книга «Сир і черви» перекладена багатьма мовами і вивчається в університетах. На жаль, ми не знайшли її українською. А вчора автор Карло Гінзбург помер у Болоньї у віці 87 років. @paliturka / Підтримати

🇺🇸 Що український читач дізнається з нової книги віце-президента США Джей Ді Венса Книгу віце-президента США Джей Ді Венса «Communion: Finding My Way Back to Faith» («Причастя: Як я повернувся до віри»), яка вийшла 16 червня 2026 року, в Америці сприйняли поляризовано — як і самого Венса. Ранні реакції (книга лише з’явилася на полицях) розділилися за політичними лініями: консерватори та католики правого спрямування загалом позитивно чи нейтрально, ліберали та ліві ЗМІ — різко негативно. У книзі небагато прямих коментарів про поточну війну, проте є конкретні особисті спогади та рефлексії, які ЗМІ активно виокремили. Головне — епізод із Мюнхенської конференції з безпеки 2024 року (коли Венс був сенатором). Венс описує розмову з «ключовим українським парламентським лідером», який «відчайдушно хотів, щоб Сполучені Штати помахали чарівною паличкою і дали Україні те, що їй потрібно». Венс запитав точні цифри щодо артилерійських снарядів і перехоплювачів (маються на увазі, зокрема, ракети для Patriot). Почувши відповідь, він чесно сказав: «навіть якби ми віддали йому все, що в нас є, ми все одно не дотягнули б». Він додав, що колеги-сенатори, які хотіли «сказати так» попри обмеження США, були «дезінформовані. Навіть наївні». Венс підкреслив, що американські сенатори на конференції жалкували про зміну світу, де США більше не можуть наодинці вирішувати все. Далі Венс зазначає: навіть найзапекліші прихильники Києва сьогодні визнають обмежені можливості США допомагати Україні. Визнати, що Америка не може сама ліквідувати розрив у вогневій потужності між Україною та Росією і що країна не може одноосібно «полірувати» будь-який конфлікт на свій розсуд, — для багатьох означало б визнати провал усього свого життя/кар’єри. Сам Венс ще за часів сенаторства вважав, що США значно сильніше обмежені ресурсами (промисловими потужностями), ніж готові були визнавати колеги. Це не нове одкровення для Венса — він говорив подібне ще у 2023–2024 роках (мюнхенська промова, колонка в NYT «The Math on Ukraine Doesn’t Add Up» тощо): проблема не в грошах і політичній волі, а в промислових потужностях з виробництва боєприпасів (США та Європа не виробляють достатньо 155-мм снарядів, перехоплювачів Patriot тощо, тоді як Росія має величезну перевагу в артилерії). Україна програє «математику» щодо снарядів, перехоплювачів і живої сили. @paliturka / Підтримати

🚀 Квиток на планету Транай | Роберт Шеклі 1955 року Роберт Шеклі написав коротку повість «A Ticket to Tranai» («Квиток на планету Транай»), яка увійшла до збірки «Громадянин у космосі». Це не роман і не важка антиутопія в дусі Орвелла — це блискуча, іронічна й дуже шекліївська сатира на саму ідею «ідеального суспільства». Марвін Гудмен, звичайний землянин, втомився від бюрократії, податків, несправедливості та загальної апатії співгромадян. Почувши від старого космонавта захоплену розповідь про далеку планету Транай — справжню ліберальну утопію без воєн, злочинності, корупції та злиднів, — він витрачає всі заощадження на квиток і летить на край галактики. Шість століть там панує гармонія. Усе безкоштовно. Можливості для всіх. Жінки вічно молоді та прекрасні. А потім починаються деталі... Повість коротка, на перший погляд легка, але підступно точна. Шеклі не моралізує й не пропонує «правильних» рішень. Він просто посміхається й запитує: а ти точно впевнений, що хочеш жити в раю, який побудували люди? «Квиток на планету Транай» — один із найкращих прикладів того, чому Шеклі досі залишається майстром інтелектуальної сатиричної фантастики. Прочитати можна за вечір, а думати потім довго. І щоразу, коли хтось починає розповідати про «ідеальне суспільство», де «все буде добре, якщо просто правильно все організувати», мимоволі згадуєш Транай і тихенько посміхаєшся. @paliturka / Підтримати

🇷🇺 Важливі, але маловідомі факти про Києво-Печерську Лавру 🔺Лавра, найімовірніше, була заснована варягами. Офіційно засновником Києво-Печерської лаври вважається преподобний Антоній Печерський (родом із Любеча), який близько 1051 року оселився в печері на березі Дніпра (раніше викопаній священником Іларіоном). Пізніше до нього приєднався преподобний Феодосій, який запровадив спільножитний устав і вважається організатором монастирського життя. Однак більш імовірною є версія, що засновниками Лаври були Шимон Варяг (Симон, син Африкана, скандинавське ім’я Sigmundr) та його дядько — великий ктитор (благодійник) Лаври Якун (Хакон) — варязький воєначальник («Якун Сліпий»). Згідно з Києво-Печерським патериком, Шимон зробив значний внесок у будівництво Успенського собору (головного храму Лаври). У нього було видіння, і він пожертвував золото на храм. Шимон прийняв хрещення на Русі й став важливою фігурою в «ктиторській легенді» собору. Якун (Хакон) у 1024 році воював на боці Ярослава Мудрого в битві під Лиственом. 🔺Понад 120 нетлінних мощей святих — найбільша така колекція у світі У Ближніх (Антонієвих) і Дальніх (Феодосієвих) печерах спочивають мощі близько 123 (за різними даними — понад 120) печерських святих. Тіла багатьох не піддалися тлінню протягом сотень років без бальзамування. 🔺Тут дійсно лежить Ілля Муромець — з науковим підтвердженням У Ближніх печерах спочивають мощі преподобного Іллі Муромця (Печерського). Медико-антропологічні дослідження 1988–1990 років (вчені з Київського медичного інституту, Інституту геології та інші) встановили: чоловік 40–45 років, зріст 177 см (для XI–XII ст. — справжній велетень), надзвичайно розвинена мускулатура. У юності він страждав на тяжке захворювання хребта. Є сліди загоєних переломів ребер і ключиці, наскрізне поранення долоні лівої руки та проникаюче поранення грудей (імовірно, списом) — саме воно стало причиною смерті. Датування — XI–XIII ст. 🔺Жінка, яка жила під виглядом ченця-чоловіка (Досифей) 👵 Попри те, що Лавра — чоловічий монастир, тут (точніше, у пов’язаній з нею Китаївській пустині) подвизався «чернець» Досифей. Насправді це була дівчина Дар’я (за деякими версіями — дворянка Тяпкіна з Рязані), яка втекла з дому, переодягнулася чоловіком і вела вкрай аскетичний спосіб життя: жила в печері, харчувалася лише хлібом і водою, ніколи не розпалювала вогонь. Про її справжню стать дізналися лише після смерті 1776 року. 🔺Цілюща шапочка Марка Гробокопателя 💂У Ближніх печерах зберігається важка металева шапка (близько 4 кг) преподобного Марка, який копав могили для братії. За переказами, вона зцілює й очищає від негативу тих, хто її одягає після молебню. Відомо, що її кілька разів пр иміряла Алла Пугачова 😶 — нібито допомогло від головного болю. Реліквія досі використовується паломниками. 🔺Легенди про гігантську підземну мережу ходів Печери Лаври (Ближні — близько 383 м, Дальні — близько 293 м) — це складний лабіринт з підземними церквами й келіями. Ходять стійкі легенди про таємні ходи, які нібито з’єднують Лавру з іншими монастирями (Почаївська лавра, Чернігів) або навіть із Софійським собором. У Варязькій печері (довжина близько 200 м) нібито ховали скарби вікінги. Геологи й історики багато версій спростовують, однак повністю система не досліджена. 🔺Голова папи Климента I (IV папа римський, сучасник апостолів) зберігається в Дальніх печерах. 💀 @paliturka / Підтримати

🇫🇷🇺🇦Книга першого посла Франції в Україні, яка залишилася непоміченою, розкриває таємниці української політики перших років незалежності Йдеться про книгу «Journal du premier ambassadeur de France à Kiev, 1990–1993» Юга Перне (Hugues Perne). «Щоденник першого посла Франції в Києві. 1990–1993. Біля витоків війни». Хоча книга вийшла нещодавно (2023), вона базується на його реальних записах того періоду. На жаль, українською мовою вона не перекладена. Більше того, ми не знайшли жодної згадки про цю книгу в українській пресі. Перне доходить двох важливих висновків: 1. Українське керівництво вже тоді сприймало війну з Росією як «неминучу в довгостроковій перспективі». Ядерний арсенал був головним (і, по суті, єдиним) серйозним важелем тиску. Перне прямо пише: у кабінеті Кравчука наприкінці 1992 року його дипломатичний радник поставив йому запитання: «Якою буде позиція Франції у разі відкритого конфлікту з росіянами в Криму?» І додав: «США в це не втручатимуться». Єльцин уже через два дні після проголошення незалежності України погрожував переглядом кордонів (Донбас, Крим). Москва активно сіяла сумніви на Заході, стверджуючи, що Київ насправді не хоче відмовлятися від ядерної зброї. 2. За свій ядерний арсенал Україна могла б отримати більше, ніж отримала насправді (майже нічого). Україна мала реальний важіль (третій за величиною ядерний арсенал у світі + очевидні російські загрози) і намагалася його використати. Вона вимагала контролю над процесом і міцних гарантій безпеки. Теоретично досягти більшого було можливо — жорсткіших зобов’язань Заходу або кращих компенсацій. На практиці це не вдалося через: 1. Пріоритети Заходу (швидка денуклеаризація будь-якою ціною + не дратувати Росію). 2. Російського опору. 3. Обмеженої готовності українського керівництва йти до кінця в «ядерному шантажі». Перне не каже, що Україна «повинна була залишити собі ядерну зброю». Він зазначає, що українці самі хотіли від неї позбутися. Але він явно вважає, що Захід міг і повинен був дати Києву значно серйозніші гарантії, ніж той мінімальний Будапештський меморандум. Саме в цьому, на думку Перне, і криється одна з головних помилок 1990-х років. Перне зробив докладний розбір ролі Леоніда Кравчука — описує його як «тонкого апаратника» без особливої харизми, але вміло лавіруючого (manœuvrier) між комуністами, націоналістами та Москвою. Перне показує, як Кравчук спритно використав ситуацію для зміцнення позицій України. Однак йому бракувало досвіду, наполегливості та бачення довгострокової перспективи. @paliturka / Підтримати

🎨 Помер Девід Хокні, один із найвпливовіших художників сучасності Хокні — один із найпомітніших британських діячів мистецтва XX і XXI століть. Найвідоміша його робота — «Портрет художника». На картині один чоловік пливе в басейні, інший — Пітер Шлезінгер, коханий Хокні, — стоїть поряд і дивиться на нього. Хокні був відкритим геєм. Він здійснив публічний камінг-аут ще 1960 року у віці 23 років — за сім років до того, як Велика Британія 🇬🇧 декриміналізувала гомосексуальні стосунки. Сам він стверджував, що відмовився малювати портрет королеви Єлизавети: «Коли мене запитали, я відповів, що дуже зайнятий тим, що малюю Англію. Її країну». Художня манера Девіда Хокні часто описується як яскрава, життєрадісна, експериментальна та дуже впізнавана суміш поп-арту, кубізму, впливу старих майстрів і постійного пошуку нових способів зображення світу. Критики та мистецтвознавці часто підкреслюють його універсальність, майстерність рисунка, любов до яскравого кольору та гру з перспективою. @paliturka / Підтримати

Сьогодні сприятливий день, щоб почитати топову аналітику. Раджу вам підписатися на канал Чорний лебідь, вони добряче розбирають сучасні реалії, з гумором і без зайвого. Дивіться самі - @chorleb.

🍊 Механічний апельсин | Ентоні Берджесс. Найнебезпечніша книга сучасності Нас здивував той факт, що ця книга вийшла на друге місце серед найзабороненіших книг у США. (Книги на першому місці часто змінюються, а друге залишається стабільним). Книга Берджесса, видана ще 1962 року, давно стала класичною. Довгий час вважалося, що це книга про біль — Берджесс написав її, коли йому поставили діагноз пухлина мозку. Однак, якщо розібратися, з нею не все так просто. Що не подобається тим, хто забороняє? Сексуальне насильство: кілька сцен групових зґвалтувань (у першій частині книги, де Алекс і його «друзі» тероризують жертв). Груба мова та сленг «надсат» (nadsat) — вигаданий жаргон підлітків, у якому багато слів для сексу, насильства та наркотиків. Він робить текст одночасно винахідливим і «брудним». Теми підліткової злочинності, наркотиків, асоціальної поведінки та відсутності моралі в головного героя. Загальний «аморальний» тон першої третини роману, де насильство описано яскраво і від першої особи. 🍿 Фільм Кубрика (1971) посилив ці звинувачення: йому спочатку дали рейтинг X (для дорослих) у США, пізніше трохи пом’якшили до R. Фільм звинувачували в «прославлянні насильства» і навіть пов’язували з реальними злочинами. У чому насправді «небезпека» книги (і іронія заборон)? Роман — це антиутопія та філософська притча. Головна тема: свобода волі проти примусового «добро». Держава застосовує до Алекса «техніку Людовико» — аверсивну терапію (нудота + перегляд сцен насильства), яка позбавляє його здатності обирати. Він стає «механічним апельсином» — красивим зовні, але без душі і свободи всередині. Берджесс (і тюремний священик у романі) прямо каже: краще людина, яка обирає зло, ніж робот, запрограмований на добро. 📱 Примус до чесноти — це найгірша форма тиранії. В оригінальній британській версії є 21-ша глава (Алекс дорослішає, втрачає смак до насильства і замислюється про сім’ю). Американський видавець у 1960-х її вирізав, бо «американським читачам такий хепі-енд не сподобається». Фільм Кубрика також заснований на урізаній версії. Повний текст зі спокутою з’явився в США лише в 1986–1987 роках. Книга не схвалює насильство, показує його руйнівні наслідки та висміює як вуличну жорстокість, так і державний контроль над свідомістю. Це сатира на біхевіоризм (Скіннер та інші) і тоталітаризм. Іронія заборон величезна: роман якраз застерігає проти цензури, маніпуляцій розумом і позбавлення вибору. Забороняти його — означає повторювати ту саму помилку, яку критикує Берджесс. @paliturka / Підтримати

🇪🇸 У Барселоні через 143 роки завершили будівництво головної вежі Саграда Фамілія. Храм став найвищим у світі 10 червня 2026 року в Барселоні відбулася урочиста церемонія освячення центральної Вежі Ісуса Христа (Torre de Jesucristo) базиліки Саграда Фамілія (Basílica de la Sagrada Família). Папа Лев XIV благословив найвищу вежу храму (172,5 метра), яка тепер робить Саграда Фамілія найвищою церквою у світі. Церемонія зібрала близько 120 000 людей, пройшла за участю короля Іспанії Філіпа VI, королеви Летиції та прем’єр-міністра Педро Санчеса, а завершилася світловим шоу, феєрверками та музикою. Дата обрана не випадково — це рівно 100 років з дня смерті архітектора Антоніо Гауді. Це не повне «відкриття» собору в класичному сенсі — внутрішні роботи та оформлення фасаду Слави тривають (очікується до 2028–2034 років), але завершення головної вежі стало символічним фіналом основного етапу будівництва, розпочатого ще в 1882 році. Після смерті архітектора в 1926 році було завершено лише 15–25% проєкту. Під час Громадянської війни (1936) частина моделей і креслень була знищена. Багато хто вважав (і вважає), що продовження робіт спотворює задум автора. У 1960-х роках відомі діячі культури та архітектори (включаючи Ле Корбюзьє, Жоана Міро, Оріола Бохігаса та інших) підписали маніфест з вимогою зупинити будівництво. Деякі називали продовження «зрадою» та «архітектурною аномалією». Фасад Страстей роботи Жозепа Марії Субіракса (з 1980-х) виконаний у жорсткому, експресіоністичному, майже абстрактному стилі. Він різко контрастує з м’яким, натуралістичним фасадом Різдва Гауді. Багато хто критикував його як «чужорідний» і надто сучасний. Довгий час храм будувався без офіційних дозволів (у 2018–2019 роках заплатив великий штраф місту Барселоні). Був спір навколо прокладання тунелю високошвидкісної залізниці AVE поруч із храмом (ризики вібрацій). 🚂 Фінансування в основному йде від продажу квитків туристам. Попри всі суперечки, для мільйонів людей Саграда Фамілія залишається дивом людського генія, символом віри, наполегливості та зв’язку з природою. Гауді говорив: «Мій клієнт не поспішає» — і, схоже, храм справді будується «у вічність». @paliturka / Підтримати

🔫 Війна в Україні зрівнялася за тривалістю з Першою світовою З таким аналізом виступив професор Фрайбурзького університету, доктор історичних наук Йорн Леонгард. За його даними, Перша світова війна тривала 1568 днів: з 28 липня 1914 по 11 листопада 1918 року. У разі вторгнення РФ в Україну цей рубіж буде досягнуто вже 10 червня. Парадокс полягає в тому, що у світі та в Україні видано величезну кількість книг про те, як починалася Перша світова війна, але майже немає книг про те, як вона закінчилася. 🔺Є лише безсмертна класика: Еріх Марія Ремарк — «На західному фронті без змін». Ернест Гемінґвей — «Прощавай, зброє!» Обидва романи закінчуються на тлі завершення війни й передають атмосферу кінця. 🇺🇦«Наша Перша світова (1914-1918): антологія української художньої прози» (2023/2025). Збірник творів українських письменників-очевидців (зокрема Романа Купчинського, Осипа Турянського, Ольги Кобилянської та ін.). Особистий погляд на війну та її фінал. 🔺І академічні видання: «Велика війна 1914-1918 рр. і Україна» (у двох книгах, за ред. О.П. Реєнта та ін., видання 2013 і 2020 рр.). Том 1 — історичні нариси (зокрема «українська карта» в міжнародних відносинах, політичні сили та події аж до закінчення війни). Том 2 — документи та свідчення (першоджерела періоду). Фундаментальна праця українських істориків. «Україна між самовизначенням та окупацією: 1917–1922 роки» (міжнародний колектив авторів, 2015). Охоплює критичний період закінчення війни, революцій та перших мирних домовленостей з української перспективи. @paliturka / Підтримати

🇺🇸 Які книги найчастіше забороняють у США? 23000 заборон У американських школах і бібліотеках триває одна з наймасштабніших кампаній з вилучення книг за останні десятиліття. За даними правозахисної організації PEN America, з липня 2021 року по червень 2025 року зафіксовано понад 23 000 випадків заборон книг у школах по всій країні. Лише за один 2024–2025 навчальний рік було вилучено 3743 унікальні назви (загалом 6780 інцидентів у 23 штатах і 87 шкільних округах). Згідно з останнім звітом PEN America «Facts & Fiction» (травень 2026), заборони стосуються насамперед книг із такими характеристиками: 🔺44 % книг містять головних або другорядних персонажів — людей кольору (BIPOC). Це найвищий показник за весь час спостережень. 🔺39 % книг мають LGBTQ+ персонажів або теми (зростання з 25 % у попередньому навчальному році). З них 19 % стосуються трансгендерних і гендерквір-ідентичностей. 🔺29 % — це нехудожня література (non-fiction). Цей показник більш ніж удвічі зріс порівняно з попереднім роком. У межах non-fiction 52 % книг присвячені активізму та соціальним рухам. 🔺57 % книг містять теми насильства (війна, рабство, геноцид, домашнє насильство, торгівля людьми). 🔺48 % торкаються тем горя та смерті. 🔺Лише 10 % книг містять «на сторінці» консенсуальний сексуальний досвід. Попри це, найчастіші звинувачення — «порнографія» та «неприйнятний сексуальний контент». Найчастіше заборонені книги та автори За даними PEN America та Американської бібліотечної асоціації (ALA) за 2025 рік, найчастіше під удар потрапляють: «Продана» Патриції Маккормік (лідер списку ALA 2025 року) — роман про секс-трафікінг. «Механічний апельсин» Ентоні Берджесса. Книги Малінди Ло («Минулої ночі в Телеграф-клубі»). Романи Сари Дж. Маас («Двір шипів і троянд» та інші). «Гендер-квір: мемуари» Майї Кобейб (вже кілька років у топі). «Переваги бути стіною» Стівена Чбоскі. Книги Стівена Кінга — найчастіше заборонюваний автор за кількістю затронутих назв. Важливо: 97 % заборон відбуваються не через пряму вимогу федерального закону, а через страх шкільних округів порушити місцеве законодавство або під тиском громадськості. @paliturka / Підтримати

❗️Ми повинні це знати. Північна Корея переживає економічний бум за рахунок війни з Україною Про це пише сьогодні WSJ. Північна Корея — це найнесподіваніша історія економічного зростання у світі. Її економіка процвітає так, як не процвітала вже багато років, чому сприяють продажі зброї та розміщення військ у Росії, а також здатність ігнорувати міжнародні санкції для імпорту додаткових обсягів енергоресурсів, комплектуючих і матеріалів. Режим Кім Чен Ина закрив кордони на час пандемії COVID-19. З того часу вони відкриваються лише для обраних іноземців, включаючи російських та західних туристів і дипломатів. Ці відвідувачі описують Північну Корею, яку неможливо впізнати, і особливо Пхеньян, де живуть Кім Чен Ин та еліта країни. У ресторанах там подають піцу, приготовану в печі на дровах, і курячі крильця. Відвідувачі можуть розраховуватися через мобільну систему з використанням QR-кодів. По вулицях мчать китайські електромобілі. У Пхеньяні з’явилися нові зоомагазини, інтернет-кафе з комп’ютерними іграми та автосалони, що продають автомобілі BMW. Відбувся загальнонаціональний будівельний бум. Минулого року в Пхеньяні було побудовано 10 000 нових будинків — більше, ніж у Лос-Анджелесі чи Чикаго. Звіти південнокорейських аналітичних центрів свідчать, що оголошений Північною Кореєю економічний прогрес — це не просто пропаганда. На нафтосховищах, які зараз розширюються, спостерігається різке зростання активності суден. Багато автостоянок стали більш завантаженими. Вночі Північна Корея світиться приблизно в три рази яскравіше, ніж п’ять років тому. ❓ Ми повинні запитати себе, що ми зробили неправильно за 35 років, що дозволили будь-якій наволочі наживатися на нашій крові? І тут претензії треба пред’являти не тільки нашим президентам, починаючи з Кравчука, а всьому суспільству. Які пріоритети ми неправильно розставили? У чому ми помилилися? @paliturka / Підтримати

🎯 Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети | Ґреґ Маккеон Це одна з найвпливовіших бестселерів із саморозвитку та продуктивності останніх десятиліть. Ґреґ Маккеон — американський письменник, консультант з лідерства та стратегії, засновник і CEO компанії McKeown Inc. (Силіконова долина). Він працював з такими компаніями, як Apple, Google та Facebook, проводив тренінги для їхніх керівників. Маккеон — автор двох бестселерів New York Times. Книга виступає проти сучасної культури «робити все і більше». Маккеон протиставляє «undisciplined pursuit of more» (безладне прагнення до більшого) «disciplined pursuit of less but better» — дисциплінованому прагненню до меншого, але кращого. Ключовий принцип: ❗️«Якщо ви не розставляєте пріоритети у своєму житті, це зробить хтось інший за вас.» Есенціалізм — це не про те, щоб просто робити менше чи швидше. Це системна дисципліна: Визначати, що дійсно важливо Виключати все інше. Робити важливе максимально легко та ефективно. Автор показує, як перестати реагувати на чужі запити та порядок денний, повернути контроль над своїм часом, енергією та увагою і зосередитися лише на тому, що дає найбільший внесок. Читачі часто називають книгу life-changing: вона допомагає впоратися з вигоранням, інформаційним перевантаженням, відчуттям «я весь час зайнятий, але нічого важливого не роблю». Багато хто відзначає практичні інструменти: «якщо не clear yes — то clear no», extreme criteria для прийняття рішень, захист часу на роздуми та сон. @paliturka / Підтримати

🎩 Пам'ятник Михайлу Булгакову в Києві демонтовано 4 червня 2026 року в Києві на Андріївському узвозі комунальні служби демонтували бронзовий пам'ятник письменнику Михайлу Булгакову. Скульптуру дбайливо запакували, захистили мішками з піском і вивезли на закриту приватну територію. Пам'ятник встановили 19 жовтня 2007 року біля будинку № 13 на Андріївському узвозі — поряд із Літературно-меморіальним музеєм Булгакова (колишній «Будинок Турбіних»). Це був перший у світі монумент письменнику. Автори — скульптор Микола Рапай та архітектор В'ячеслав Дормідонтов. Скульптура зображала Булгакова сидячим на лавці зі схрещеними руками та ногами. Пам'ятник з'явився завдяки приватній ініціативі (зокрема, за фінансування тодішнього заступника голови КМДА Дениса Басса) і не перебував на балансі музею. Рішення про демонтаж Київська міська рада ухвалила 18 грудня 2025 року. Пам'ятник Булгакову увійшов до списку з 15 об'єктів, що підлягають усуненню з публічного простору як пов'язані з російською імперською та радянською символікою. Разом із ним планується прибрати пам'ятники Анні Ахматовій, Михайлу Глінці, Дмитру Мануїльському та низку інших меморіальних елементів. Підставою став експертний висновок Українського інституту національної пам'яті (УІНП) від квітня 2024 року. Згідно з ним, постать Михайла Булгакова та пов'язані з ним об'єкти містять символіку російської імперської політики. Інститут кваліфікував письменника як «імперця за світоглядом» та «запеклого українофоба», чию творчість і погляди російська пропаганда використовує для глорифікації імперської політики. У висновку зазначалося негативне ставлення Булгакова до українців, української мови, культури та прагнення до незалежності, відсутність позитивних українських персонажів у творах, пародіювання української мови та заперечення української нації як такої. Висновок підготовлено відповідно до Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії». 🔺Став 👍, якщо згоден з рішенням демонтувати пам'ятник. Якщо не згоден — 👎 @paliturka / Підтримати

Режисерка і письменниця Маржан Сатрапі, відома за графічним романом «Персеполіс», померла у віці 56 років. Її роман визнали одним із найкращих XXI століття Маржан Сатрапі народилася 22 листопада 1969 року в іранському місті Решт. 🇮🇷 Дитинство та юність пройшли на тлі Ісламської революції 1979 року та ірано-іракської війни. У 14 років батьки відправили її до Відня (Австрія), 🇦🇹 щоб уберегти від репресій режиму. Пізніше вона повернулася до Ірану, а з 1994 року жила у Франції, 🇫🇷 маючи подвійне громадянство. «Персеполіс» — головна робота життя Всесвітню славу Сатрапі принесла серія автобіографічних графічних романів «Персеполіс» (2000–2003). У чотирьох томах (пізніше об’єднаних в один) вона розповіла про своє дитинство в Ірані, еміграцію, дорослішання в Європі та повернення на батьківщину. Книга стала світовим бестселером, перекладена більш ніж на 25 мов, зокрема українською. 🇺🇦 У 2007 році Сатрапі разом із Вінсентом Паронно зняла за мотивами роману чорно-білий анімаційний фільм. Стрічка отримала Приз журі Каннського кінофестивалю, дві нагороди «Сезар» та була номінована на «Оскар» за найкращий анімаційний фільм. «Персеполіс» неодноразово потрапляв до списків найкращих книг XXI століття: The Guardian «100 найкращих книг XXI століття» (2019); The New York Times «100 найкращих книг XXI століття» (2024); у 2025 році французьке видання Le Nouvel Obs за результатами опитування майже 200 фахівців галузі коміксів визнало «Персеполіс» найважливішою графічною книгою XXI століття. За інформацією французьких ЗМІ, Сатрапі померла «від смутку» — приблизно через рік після смерті свого чоловіка, шведського актора, продюсера та сценариста Маттіаса Ріпи, який пішов з життя у квітні 2025 року після тривалої хвороби. @paliturka / Підтримати

🇺🇸Що нового читач дізнається з книги Джил Байден? Нова книга Джилл Байден «View from the East Wing: A Memoir» («Вид із Східного крила: Мемуари») вийшла 2 червня 2026 року. Це відверті спогади про чотири роки на посаді першої леді США. Джилл Байден сама назвала книгу моментом, коли «пора поставити крапки над і» і дати більш збалансований погляд на президентство чоловіка. 1. Внутрішній погляд на кінець кампанії-2024 Читач вперше почує докладну розповідь Джилл про ті три тижні, коли Джо Байден раптово припинив боротьбу за переобрання. Вона описує це як найважчий період у їхньому спільному політичному житті і зізнається, що раніше ніколи публічно не говорила про свої почуття з цього приводу. 2. Діагноз раку простати у Джо Байдена (після Білого дому) Книга розкриває, як після уходу з посади Джилл помітила тривожні симптоми (чоловік ночами вставав по 7 разів) і наполягла на візиті до уролога у Філадельфії. Вона пише про шок сім’ї від діагнозу IV стадії та про побічні ефекти гормональної терапії (втома, перепади настрою). Джилл зізнається, що була «приголомшена», чому хворобу не виявили раніше, попри президентський медичний контроль. 3. Реакція на провальні дебати червня 2024 року Одна з найсильніших глав — опис того вечора. Джилл згадує, як чоловік після гриму виглядав «наче з глини, дивно однотонний», і як вона думала: «У нього коротке замикання? Інсульт? Медична екстрена ситуація?». Вона відкрито жалкує, що не наполягла на аналізах крові, і визнає, що її власні заспокійливі коментарі після дебатів звучали «трохи відірвано від того, що бачили люди». 4. Жалкування щодо Хантера та сімейних втрат Джилл вперше так відверто говорить про залежність сина: «Я була вихована залишатися стоїчною… Я жалкую, що не спробувала заговорити про це раніше». Вона зізнається, що досі з труднощами вимовляє слова «мій син був наркоманом». Також книга повертає читача до смерті старшого сина Бо та до того, як сім’я роками «страждала і пригнічувала, пригнічувала і страждала» — тема, яку преса, за її словами, майже не помічала. 5. Ставлення до повернення Трампа та змін у Білому домі Джилл описує Дональда Трампа як «якогось мстивого духу» і ділиться відчаєм від його повернення. Вона критикує конкретні жести нової адміністрації (зокрема заміну портрета та зміни у Східному крилі) і навіть натякає, що в день інавгурації залишила на вікні «таємне послання», написане парою (зміст не розкриває). 6. Закулісне життя першої леді — Як вона продовжувала викладати англійську в коледжі (перша перша леді з оплачуваною роботою поза Білим домом). — Зустрічі з родинами військових після виведення з Афганістану. — Моменти на Air Force One, у Кемп-Девіді та навіть за перевіркою студентських робіт у Трояндовому саду. — Її робота з жіночого здоров’я, підтримки родин військових, вакцинації та онкології. Книга написана у досить стриманому, але при цьому самоаналітичному і місцями різкому тоні. Це не класичний «політичний мемуар з виправданнями», а радше роздуми звичайної жінки, яка чотири роки жила в екстраординарних обставинах і тепер хоче чесно розповісти, що це було насправді — і для себе, і для історії. @paliturka / Підтримати

👊 Кишеньковий довідник з патріархату | Майя Оппенгайм Майя Оппенгайм — журналістка британської газети The Independent і єдина в Великій Британії 🇬🇧 кореспондентка, яка спеціалізується виключно на жіночих питаннях. Вона пише про гендерну нерівність, насильство, репродуктивні права та системну дискримінацію вже багато років. Книга стала її дебютною нон-фікшн роботою, де вона зібрала весь свій журналістський досвід. Оппенгайм написала книгу після численних розмов з чоловіками (і деякими жінками), які заперечують або применшують масштаби гендерної нерівності. Особливо її вразило поширення поглядів Ендрю Тейта серед молодих чоловіків: за даними YouGov, близько чверті британських чоловіків 18–29 років погоджуються з його поглядами на те, як слід ставитися до жінок. Тейт відкрито називав себе мізогіністом (ненависником жінок). Його контент часто звинувачували в пропаганді сексизму, насильства проти жінок, токсичної маскулінності та «чоловічого шовінізму». Він дуже популярний серед частини молодих чоловіків, які бачать у ньому «ментора з життя і грошей». Вона підкреслює: книга не про те, «кому гірше — чоловікам чи жінкам», а про те, як різні прояви патріархату взаємопов’язані, і що з цим можна (і потрібно) робити. Кожна глава містить статистику, а в деяких — приклади перемог і позитивних змін. Авторка поєднує шокуючу статистику з особистими історіями, анекдотами та прикладами опору. Книга інклюзивна: розглядає вплив патріархату не лише на цис-жінок, а й на транс-людей, небінарних та гендерно різноманітних осіб, а також зазначає, що патріархат шкодить і деяким чоловікам. *Цис-жінка — це жінка, у якої гендерна ідентичність збігається зі статтю, приписаною при народженні. @paliturka / Підтримати

👸 В це важко повірити, але Мерлін Монро сьогодні 100 років 1 червня 2026 року виповнюється рівно 100 років з дня народження однієї з найяскравіших і загадкових зірок Голлівуду — Мерлін Монро. Сьогодні, в день її ювілею, світ відзначає цю дату масштабно: виставками в Лос-Анджелесі та Парижі, ретроспективами фільмів, аукціонами особистих речей і навіть світовим рекордом — понад тисяча людей в образі Мерлін зберуться в Палм-Спрінгс, щоб побити рекорд Guinness Book of Records. ❤️ Норма Джин народилася 1 червня 1926 року в Лос-Анджелесі. Дитинство було важким: мати страждала на психічний розлад, батько невідомий. Дівчинка росла в прийомних сім’ях та притулку. У 16 років вона вийшла заміж за сусіда Джеймса Догерті — частково щоб не повертатися до дитячого будинку. 💄 Під час Другої світової вона працювала на авіаційному заводі, де її помітили як модель. Яскраві фото у військовій формі потрапили до журналів. Кіностудія 20th Century Fox побачила в ній потенціал, змінила ім’я на Мерлін Монро і почала перетворювати на зірку. Перші ролі були невеликими. Справжній прорив стався на початку 1950-х. Фільм «Ніагара» (1953) показав її небезпечною і сексуальною. А потім — «Джентльмени віддають перевагу блондинкам» і знаменита рожева сукня. 🩷 Окрім трьох офіційних шлюбів, у Мерлін Монро були стосунки з президентом США Джоном Кеннеді та його братом Робертом Кеннеді, французьким співаком Івом Монтаном і режисером Еліа Казаном. Чутки приписують їй романи з Френком Сінатрою та Марлоном Брандо, однак для таких тверджень недостатньо підстав. 😉 5 серпня 1962 року її знайшли мертвою у власному будинку в Брентвуді. Їй було лише 36 років. Офіційна версія — передозування барбітуратами. Спори про те, чи була це випадковість, самогубство чи щось більш темне, тривають досі. ✔️10 найкращих фільмів з Мерлін Монро У джазі лише дівчата (1959) — найкраща комедія в її кар’єрі Джентльмени віддають перевагу блондинкам (1953) — ікона стилю та шарму Сверблячка сьомого року (1955) — легендарна сцена з білою сукнею Ніагара (1953) — драматична роль, яка показала її з іншого боку Автобусна зупинка (1956) — одна з найкращих драматичних робіт Неприкаяні (1961) — останній фільм, знятий з Кларком Гейблом Як вийти заміж за мільйонера (1953) — блискуча комедія Річка без повернення (1954) — вестерн з потужною грою Асфальтові джунглі (1950) — рання роль, яка привернула увагу Все про Єву (1950) — невелика, але пам’ятна роль у класичному фільмі @paliturka / Підтримати

🤩 Сьогодні найсприятливіший день у 60-річному циклі за буддійською астрологією Хочете вірити чи ні — але це справді так. Сьогодні повня 🌕 і свято Сага Дава — свято народження, просвітлення та парінірвани Будди. До того ж 2026 рік — це рік Вогняного Коня 🐎, один з найсильніших у далекосхідному циклі. Тому ми підібрали для вас кілька хороших буддійських книг українською: Спокій у кожному кроці. Шлях усвідомлення в повсякденному житті — Тхіт Нят Хань Одна з найвідоміших і найпрактичніших книг в’єтнамського 🇻🇳майстра. Про уважність у звичайному житті. Книга радості: вічне щастя в мінливому світі — Далай-лама XIV, Десмонд М. Туту, Дуглас Абрамс Діалог про радість, співчуття та щастя. Дуже світла й доступна книга. Серце медитації. У пошуку глибинної усвідомленості — Далай-лама XIV Практичний посібник з медитації від Далай-лами. Що значить не бути буддистом — Дзонґсар Джамʼянґ Кхʼєнце. Чудова книга, яка руйнує стереотипи про буддизм як релігію та показує його як шлях дослідження розуму. 37 буддійських штук. Як пережити бентежні часи (доповнене видання) — Ольга Корнюшина Практична українська книга про застосування буддійських принципів у складні часи. Дуже актуальна. Чайний канон — Лу Юй Український переклад класичного китайського трактату про чай 🍵та його зв’язок із буддійською практикою. @paliturka / Підтримати