Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

«Разве я русский? Я наполовину украинец, и наполовину татарин!». Історія про ідентичність у часи Української революції та імперський світогляд. 📝У 1919 р. на шляху до Парижа помер Михайло Туган-Барановський (1865-1919), відомий український економіст, міністр економіки УНР (1917-1918) та один з фундаторів Академії Наук. Його мати походила з української шляхти Полтавщини, в той час як батько був з роду польсько-литовських татар: далекий нащадок перекопського татарина Туган Мірзи з шанованого роду Баринів, який знайшов новий дім у Великому князівстві Литовському. Досить симптоматично виглядає некролог про Михайла Туган-Барановського, опублікований у одеській імперській газеті «Росіянин» (січень, 1919). Автором статті був Александр Білімович (1878-1963), російський економіст, випускник та проф. Київського університету св. Володимира, а також монархіст-денікінець і шовініст (близький приятель В. Шульгіна та член «Киевского клуба русских националистов»). Білімович відзначив ґрунтовність наукових досягнень «…одного из наиболее крупных представителей русской экономической мысли». Водночас, поруч з чеснотами науковця, він відмітив дві «прикрі риси» Туган-Барановського: прихильність до ідей соціалізму в економіці та небажання ідентифікувати себе росіянином… Білімович написав, що покійний був справжнім «дитям руської культури»: «…никогда и нигде не заикавшийся об украинстве, М. И. Туган-Барановский… когда в Великоросии стало плохо, сразу становится ярым украинцем…». Також, він з сумом відзначає, що один з учнів і шанувальників Тунаг-Барановського «…со смущением и грустью передал мне весной прошлого года его слова: «разве я русский? Я наполовину украинец, и наполовину татарин!». Все ж, у кінця росіянин поблажливо уточнює, що це «…не существенные грустные черты на челе все-таки большого русского человека». Цей некролог - гарний приклад сприйняття росіянами української ідентичності, як «неправильного», чи «зіпсованого» російського, що сьогодні відчувається по-особливому. #текст #татари_липки #роздуми #колоніалізм

🖼️ «Бухарський торговець» (2014), від Мамута Чурлу, кримськотатарського митця й заслуженого художника України. #мистецтво

П’ятничне вечірнє: 📷«Її навчання», від Фан Го (1937-2016), китайського фотографа, режисера й актора. Гонконг, 1963. #Китай #фото #Гонконг #настрій

📷🏔Чудові фотографії Непалу та його людей, зроблені різними волонтерами Корпусу Миру у 1960-1970-х роках. Багато знімків зібрав Боб Ніколс. Їх можна подивитись за посиланням: #фото #Непал https://roundsimaging.com/galleries/nepal-peace-corp-photos/individual-contributors/bob-nichols/?page=1

🖼«Дощ в Уено», або ж «Ліхтарі кольору вишні» (1935). Атмосферна робота Йокоучі Гінноске (1870-1942), японського художника й майстра деревориту, який поєднував традиційну японську гравюру з рисами європейського імпресіонізму у популярному мистецтві «шін-ханга». Йокоучі Гінноске працював в Йокогамі, а його клієнтами часто були іноземці – мандрівники, дипломати, підприємці. Сьогодні він менш відомий за (приміром) Кавасе Хасуї чи Йошіду Хіроші, адже багато робіт митця були втрачені в полум’ї Другої світової війни. Іноді його роботи підписують іменем сина Кійохару, адже на них стоїть його іменний штамп. #Мистецтво #Японія #погода

Щоб підтримати цікаву тему про татар-липок у с. Ковалівка (Немирівська громада Вінницької обл.): ✍Це була досить пізня осада татар, адже після польсько-турецької війни 1672-1676 років більшість липок з Поділля переселили як османи (за Дунай), так і Річ Посполита (переважно на Підляшшя). Нова хвиля татарської шляхти тут осіла вже у XVIII ст., й вірогідно була «об’єднана» з місцевими татарами-липками. Після поділів Речі Посполитої частині з них підтвердили привілеї й вписали до дворян. На середину ХІХ ст. у Ковалівці фіксуються 42 родини татар, серед яких 22 мали дворянське звання, зокрема родини Мустафи Богдановича, Івана Кенського, Самуїла Ловчицького, Салія Смульського, Алія Томкевича, Стефана Юзефовича. Окрім мечеті також згадуються їх молитовні книги «кітаби» (писані польською й українською мовою в арабській графіці), доля яких нажаль губиться. #татари_липки #Україна #Поділля

Не Львовом єдиним. Спогади про Немирів Вінницької області: [...] Продовжуючи історію татар, які раніше жили на прикордонних землях, ми додамо, що в Немирові їх лишилося в дуже невеликій кількості, торгівлю змінили на сільськогосподарські роботи, тому переїхали або були переведені власниками цієї місцевості в сусіднє село Ковалівка, де вони і зараз живуть. Більше як півстоліття тому, пам'ятаємо, їх цвинтар за містом вже був покинутий в руїні: на ньому була невеличка мечеть, побудована з каменю, покрита черепицею, прикрашена півмісяцем, і хоч і не закрита, але порожня всередині, поруч з мечеттю кілька похилених надгробків, тесаних стовпів з однаковими знаками, оздоблених відповідними нерозбірливими написами; брами бракувало; окопи, рівно ж як і цілий цвинтар покрила буйна зелена парость – делікатес для єврейських кіз, які часто туди забігали. Dr. Antoni J. Sylwetki i szkice historyczne i literackie. Serya IX – 1894

✍«28 лютого Київ уперше відвідав міністр закордонних справ Саудівської Аравії принц Файсал бін Фархан Аль Сауд, після чого Україна отримала обіцяну ще в жовтні гуманітарну допомогу на 400 млн доларів... На даний момент це найбільша гуманітарна допомога, отримана Україною від країн Близького Сходу і Африки… Саудівська Аравія проявила себе як ефективний посередник, зокрема, у питанні обміну військовополоненими. У зв’язку з цим ми звернулися до Саудівської Аравії з пропозицією підтримати в цілому українську Формулу миру і розглянути можливість бути лідером у певних її пунктах…». 📌Про актуальний стан відносин з Іраном; нарощення дипломатичної присутності в Субсахарській Африці; перспективи інвестицій країн Перської затоки в відбудову Україи та проведення майбутнього саміту Україна-Африка, у новому інтерв’ю розповідає Максим Субх, спеціальний представник України з питань Близького Сходу та Африки: #текст #інтервю #Близький_Схід #Африка #Україна https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3687004-maksim-subh-specpredstavnik-ukraini-z-pitan-blizkogo-shodu-ta-afriki.html?fbclid=IwAR15WnwxMVxJ6Db6sukLrIopitGdHIHXrC5xG_TWmMlwG6U4-Kg1ILFDQns

📷Кисети передавали у спадок як предмети родинної гордості. Їх розшивали переважно технікою одностороннього шитва «м’клама». В добу Кримського ханату в цій техніці працювали чоловіки, адже розшивати доводилось цупкі матеріали, на зразок шкіри (сідла, шатри, меблі, елементи інтер’єру палаців, тощо). З ХІХ ст., коли вишивка стала йти переважно на внутрішній ринок, техніку освоїли й вишивальниці «накгаш». 📌Нагадую, що у #Скарбниця_НМІУ досі триває виставка «MIRAS. Спадщина», присвячена традиційній культурі кримських татар. Тож, маєте змогу подивитись на різні типи кисетів та послухати про них цікаві історії. #кримські_татари #Крим #музей #експонат

Коли елемент традиційного одягу має так багато сенсів та смислів. Або, кілька слів про кримськотатарський «кисет» - аксесуар чоловічого костюму, який в різних музеях іноді підписують як «козацька торбинка», «футляр для Корану», «татарська жіноча сумочка», «свій варіант»… ✍«Кисе» (саме від цього слова походить слово «кисет») – це торбинка для тютюну, монет, кресала й інших дрібних речей, яка кріпилась до поясу та відрізнялась за розмірами, формою, призначенням. Першочергово, під «кисе» розуміли саме гаманець, з яким ходили на базар, мандрували, укладали комерційні угоди. Але згодом, у повсякденному вжитку та народній культурі, цей аксесуар здобув додаткове значення: 💰Кисет став позначати конкретну суму грошей. В добу Кримського ханату серед купців найбільш уживаним був «румелійський кисет» у 40 тис. акче. В обігу були також кисети іншої суми - «анатолійські» та «єгипетські»; 🏅Кисет був візуальним атрибутом успішності, вправності та сили. Його дарували за перемогу у «куреш», традиційній боротьбі на кушаках. Носити їх було почесно та солідно; 📌Кисети були невід’ємною частиною весільної обрядовості. «Нішан кисе» («кисет для заручин»), або «едек кисе» («подарунковий») входив до числа «док’уз» - набору з 9-и вишитих предметів, які наречена дарувала майбутньому чоловіку (кисет, футляр для годинника, рушники, пояс, підв’язки для шкарпеток, та ін.). Такі кисети мали переважно прямокутну форму. З допомогою золотої та срібної нитки їх розшивали традиційним орнаментом орьнек, який складається з геометричних та рослинних елементів. У цей кисет дівчина заздалегідь вкладала листя тютюну, якими наречений пригощав своїх друзів під час весілля, розкурюючи з ними люльку. 📌Наречений дарував кисет з грошима матері нареченої, як «плату за молоко» (подяка за те, що виростили й виховали дівчину). Також, наречений дарував кисет з грошима для «вечора хни», яку проводила дівчина напередодні весілля у найближчому жіночому колі. Залишки хни, якою розмальовували руки, повертали у такому ж кисеті нареченому наступного дня; #кримські_татари #Крим

🎥До початку священного місяця Рамадану: https://www.youtube.com/watch?v=hUIyLHZXJxc&ab_channel=IsmailKurt_Umer

🖼Поєднання «західного стилю» з традиціями японської ксилографії, у творчості Каору Кавано (1916-1965), художника, дизайнера та майстра деревориту родом з Хоккайдо. #Японія #мистецтво

✍«Люблю смуток, що переповнює мене, коли я дивлюся на стіни старих багатоквартирок і потьмянілі поверхні покинутих дерев’яних палаців, з яких облупилася фарба. Лише у Стамбулі я бачив таку фактуру, такий ретушований відтінок. Фотограф Ара Ґюлер прекрасно вихопив на своєму знімку самотні завулки мого дитинства, де з-за старих дерев’яних маєтків виступають бетонні багатоповерхівки, а вуличні ліхтарі не дають і краплини світла…». Орхан Памук, «Стамбул: спогади та місто». 📷Меланхолійний Стамбул Ара Ґюлера (1928-2018), турецького фотожурналіста вірменського походження, який біле 50 років знімав улюблене місто та його людей. Орхан Памук потоваришував з ним під час роботи над автобіографічним «Стамбулом». Згадати атмосферу міста свого дитинства письменнику допомогли фотографії Ґюлера, у яких найкраще відчувається емоційний зв’язок між міськими пейзажами та людьми. #фото #Стамбул #Туреччина

Актуальний настрій на вихідні. 🖼️«Пікнік», від Мохаммеда Аль Магді, сучасного художник з Бахрейну. В одному з інтерв’ю він згадує, що почав малювати в ранньому дитинстві, коли знайшов на вулиці шматок вугілля й розмалював ним сусідську стіну. Вже у дорослому віці, працюючи над власним стилем, він надихався власними дитячими малюнками, щоб повернутись до витоків своєї творчості. Інстаграм художника: https://www.instagram.com/p/B9D4EHVHaDK/?hl=uk #мистецтво #Бахрейн #настрій

📗«Подорож на Схід» («Le Voyage d'Orient»), від Шарля Едуарда Ле Корбюзьє (1887-1956), одного з найвпливовіших архітекторів-модерністів, дизайнерів та філософів архітектури. ✍У 1911 р. Ле Корбюзьє здійснив вояж через Італію, Балкани та Туреччину, створивши сотні замальовок споруд і міських планувань. У цій мандрівці його найбільше зачарував Стамбул, з неповторними пам’ятками й атмосферою, яке він назвав чарівним партнерством між людиною і природою (с). Осмислення цих подорожніх замальовок постали у «Подорож на Схід» (1911) – своєрідномий архітектурний тревелог, який став фактично першою книгою молодого митця. Те, що ідеї та роботи Ле Корбюзьє з інтересом вивчають сьогодні – це не новина. Цікаво, що у сучасній Туреччині з їх допомогою переосмислюють власну спадщину, адже геніальний архітектор черпав своє натхнення з тих речей, які для них буденні... Що ж, погляд зі сторони іноді змушує замислитись про цінність власної культури. #текст #архітектура #Стамбул

Вже деякий час досліджую участь українських епідеміологів у протичумних експедиціях в Азію, у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Буду трохи частіше ділитись роздумами про орієнталізм і медицину, а також інструменталізацію науки та знань про «Схід» за тегом #орієнталізм_медицина : ✍В епоху, коли «здоров’я» стало нав’язливою ідеєю, а майбутнє колоніальних імперій все більше залежало від рівня медицини, в масовій культурі кінця ХІХ ст. з’являються образ нових героїв – «мисливців на бактерії», або ж лікарів\медиків у коркових шоломах, які ризикуючи життям долають пустелі та джунглі, щоб прояснити природу й походження епідемій. Чума, холера, тиф, дизентерія, жовта пропасниця, малярія підривали владу метрополій не менше, ніж визвольні війни: вони паралізували комунікації, рух товарів та людей, викликали бунти, сточували людський ресурс… А з появою залізниць та пароплавів – ця проблема перестає бути «заморською» (привіт від ІІІ-ї пандемії чуми та пандемії «іспанки»). Якщо країна має колоніальні амбіції – їй не обійтись без Інституту тропічних хвороб та мікробіології. Ця галузь є приводом для національної гордості, маркером «європейськості». І це не дивно, адже її підтримка потребує закладів освіти (університетів, кафедр, інститутів, природничих гімназій), технічної бази, наукового потенціалу та фінансів. Але ще більше - сміливих і рішучих людей. Полювання на бактерії швидко приносить свої плоди: у 1884 р. Роберт Кох відкриває бактерію Vibrio cholere, а незадовго перед цим бацилу сибірської виразки; під час спалаху чуми в Гонконзі 1894 р. Александр Єрсен «впольовує» бубонну чуму, роблячи це паралельно з Кітасато Сібасабуро; Рональд Росс у 1902 р. відкриває етимологію малярії та доводить, що вона поширюється не повітрям, а через комах; Жан Лаґре досліджує вірус жовтої пропасниці й виробляє проти неї вакцину; Альдо Кастельяні вивчає у Тропічній Африці трипоносому мухи цеце, яка поширює сонну хворобу, а ще - відкриває антисептичну «рідину Кастельяні». Лише за 30-40 років (з 1880-х по 1920-ті) апробовані в Африці та Азії вакцини, антисептики та дезінфектори води (наприклад хінін) не лише суттєво підвищили здатність європейця виживати в колоніях. Ці наукові результати прокладають залізниці, просувають кордони й змінюють політичну карту світу. В цей же час, українські лікарі також долучаються до полювання на бектерії у найвіддаленіших куточках світу. Одним з них був Данило Заболотний – автор вчення про ендемічні джерела чуми, який у спробах пояснити походження чуми та шляхи її розповсюдження, провів 15 років у експедиціях до Індії, Монголії, Китаю, Аравії, Персії, Марокко. #текст #стаття

Коли ти талановитий митець і вправний ремісник, але світова війна вносить свої корективи у твоє життя. Один з прикладів т.з. «окопного мистецтва» Великої війни: 📷Декорована скринька для тютюну, яку виготовив турецький військовополонений з гільзи до німецького артилерійського снаряду. Оздоблена каліграфічним написом і орнаментами. Латунь з мідними та срібними вставками. Висота 10,5 см. Діаметр 12 см. В середині залишився оригінальний напис виробника снаряду: «PATRONENFABRIK KARLSRUHE, OKT 1914». #мистецтво #війна #Туреччина

📗Колоніальний Бомбей та його вулична їжа, у спогадах Петра Бордакова (1882-1945), українського ботаніка, натураліста, селекціонера, мандрівника, а також випускника Університету св. Володимира в Києві, який писав під псевдонімом А. Петров. У 1906 р. він за власні кошти здійснив велику поїздку Індією (і не лише), виклавши свої суб'єктивні враження у книзі «По Індії» (Харків-Одеса, 1935): ✍«…Коли дивишся на «чорне» (тубільне - авт.) місто згори, воно видається бурхливим червоним морем, бо будинки різні заввишки і вкриті черепицею. На головних вулицях у нижніх поверхах містяться магазини, крамнички, контори, майстерні й тубільні ресторанчики. Торгівельні заклади розміщені за фахом: в одних кварталах розміщена торгівля шовковими виробами, в других – ювелірними, в третіх – харчовими продуктами… Різні ресторанчики трапляються буквально на кожному кроці… в торгівельних кварталах, серед майстерень, біля храмів, скрізь, де є підходяще приміщення, хоч яке б маленьке воно було. Річ у тім, що значна частина населення «чорного» міста харчується не дома, не маючи на це змоги або не бажаючи заводити власної кухні. В певні години ресторани набиті ущерть жителями найближчих будинків, які нашвидку з’їдають свої порції рису й риби; багато хто приходять до ресторану з посудом і беруть страву додому…». #текст #Індія #тревелог #Мумбаї #Україна

📷Турецькі композитні луки, сагайдаки, колчани зі стрілами, перстні для натягування тетиви та інші "гаджети" лучника, з колекції зброї султанського палацу Топкапи. XVII-XVIII ст. Трохи фото з моїх минулих поїздок. 🖼Ілюстрація: Паша в поході, з "Книги османських костюмів" Клеса Роламба. XVII ст. #Стамбул #Туреччина #Османська_імперія #музей

📷Якщо довго ходити по магазинах, можна зібрати гастрономічну Османську імперію. #їжа #гумор