Alpha Centauri | Космос
https://base.monobank.ua/theacentauri https://theac.cc — сайт https://www.youtube.com/@theACentauri — канал на YouTube Facebook: https://fb.me/thealphacentauri.net Twitter: https://x.com/theACentauri
إظهار المزيد📈 نظرة تحليلية على قناة تيليجرام Alpha Centauri | Космос
تُعد قناة Alpha Centauri | Космос (@alphacentaurichannel) في القطاع اللغوي أوكراني لاعباً نشطاً. يضم المجتمع حالياً 35 340 مشتركاً، محتلاً المرتبة 403 في فئة حقائق والمرتبة 1 684 في منطقة أوكرانيا.
📊 مؤشرات الجمهور والحراك
منذ تأسيسه في невідомо، حقق المشروع نمواً سريعاً وجمع 35 340 مشتركاً.
بحسب آخر البيانات بتاريخ 27 يوليو, 2026، تحافظ القناة على نشاط مستقر. خلال آخر 30 يوماً تغيّر عدد الأعضاء بمقدار -113، وفي آخر 24 ساعة بمقدار -14، مع بقاء الوصول العام مرتفعاً.
- حالة التحقق: موثّقة (مؤكدة رسمياً من تيليجرام)
- معدل التفاعل (ER): يبلغ متوسط تفاعل الجمهور 24.25%. وخلال أول 24 ساعة من النشر يحصد المحتوى عادةً 18.34% من ردود الفعل نسبةً إلى إجمالي المشتركين.
- وصول المنشورات: يحصل كل منشور على متوسط 8 570 مشاهدة. وخلال اليوم الأول يجمع عادةً 6 483 مشاهدة.
- التفاعلات والاستجابة: يتفاعل الجمهور بانتظام؛ متوسط التفاعلات لكل منشور يبلغ 187.
- الاهتمامات الموضوعية: يركز المحتوى على مواضيع رئيسية مثل супутник, спостереження, галактика, nasa, місія.
📝 الوصف وسياسة المحتوى
يصف المؤلف القناة بأنها مساحة للتعبير عن الآراء الذاتية:
“https://base.monobank.ua/theacentauri
https://theac.cc — сайт
https://www.youtube.com/@theACentauri — канал на YouTube
Facebook:
https://fb.me/thealphacentauri.net
Twitter:
https://x.com/theACentauri”
بفضل وتيرة التحديث المرتفعة (أحدث البيانات بتاريخ 28 يوليو, 2026) تحافظ القناة على حداثتها ومستوى وصول مرتفع. وتُظهر التحليلات تفاعلاً نشطاً من الجمهور، ما يجعلها نقطة تأثير مهمة ضمن فئة حقائق.
جاري تحميل البيانات...
| التاريخ | نمو المشتركين | الإشارات | القنوات | |
| 28 يوليو | +5 | |||
| 27 يوليو | +2 | |||
| 26 يوليو | +14 | |||
| 25 يوليو | +20 | |||
| 24 يوليو | +26 | |||
| 23 يوليو | +14 | |||
| 22 يوليو | +6 | |||
| 21 يوليو | +17 | |||
| 20 يوليو | +23 | |||
| 19 يوليو | +15 | |||
| 18 يوليو | +15 | |||
| 17 يوليو | +7 | |||
| 16 يوليو | +9 | |||
| 15 يوليو | +5 | |||
| 14 يوليو | +8 | |||
| 13 يوليو | +7 | |||
| 12 يوليو | +14 | |||
| 11 يوليو | +13 | |||
| 10 يوليو | +14 | |||
| 09 يوليو | +23 | |||
| 08 يوليو | +27 | |||
| 07 يوليو | +8 | |||
| 06 يوليو | +22 | |||
| 05 يوليو | +12 | |||
| 04 يوليو | +14 | |||
| 03 يوليو | +38 | |||
| 02 يوليو | +8 | |||
| 01 يوليو | +10 |
| 2 | Кілька років Intel потихеньку робила процесор для супутників — і в липні нарешті виклала характеристики. Називається Starfire, а розробку компанія профінансувала сама, що для космічного заліза нетипово. Заступник директора з розробки в підрозділі Intel Government Technologies Шон О'Ніл формулює це прямо: "У нас є що втрачати".
Проблема, яку Starfire закриває, стара. Супутники традиційно літають на повільних процесорах — не через консерватизм інженерів, а тому, що сертифікація нового чипа під радіацію та термоцикли забирає роки. Тож розробники беруть перевірене й миряться з відставанням на покоління-два. Intel вирішила адаптувати сучасну комерційну архітектуру одразу під орбіту.
Starfire — система-на-кристалі на техпроцесі 18A: вісім ядер (чотири продуктивні, чотири енергоефективні), графіка Xe з 64 виконавчими блоками на Intel 3 і нейропроцесор, усе зібране в одному корпусі через Foveros. Замість купи окремих чипів під різні задачі — один пакет, що веде телеметрію, стискає дані й водночас тягне ШІ: розпізнавання об'єктів, аналіз знімків, злиття даних із сенсорів. Версій дві: легка вкладається в 10 Вт і дає до 45 трильйонів операцій за секунду, потужна споживає 35 Вт заради 75 TOPS.
Чип розрахований на понад десять років на орбіті й діапазон від −55 до 125 °C. Але радіаційну кваліфікацію Starfire ще не пройшов. Intel обіцяє завершити випробування на сумарну дозу опромінення та поодинокі збої до кінця третього кварталу, а ранні результати називає обнадійливими — конкретних цифр стійкості поки не дає.
Радіаційно-стійкі SoC уже роблять BAE Systems, Microchip (він тягне процесор HPSC для NASA) та AMD зі своїми Versal. Intel заходить із козирем власного виробництва: складання, відбір і кваліфікацію чипів компанія тримає в США, спираючись на п'ять фабрик кампусу Ocotillo в Аризоні. Перші зразки відвантажать у третьому кварталі, замовникам Starfire стане доступний до кінця року, а паралельно Intel торгується з кількома урядовими агентствами про політ на експериментальній місії вже цьогоріч.
https://spacenews.com/intel-debuts-new-chip-for-space-computing
Підпишись | Монобаза | 3 879 |
| 3 | Як дізнатися, що ми не одні у Всесвіті?
Опублікували в загальний доступ велику цікаву статтю-розшифровку розмови з астрофізикинею Лізою Кальтенеггер, де вона ділиться думками про те, як людство може знайти докази існування позаземного життя. Цей матеріал було випущено за підтримки наших спонсорів та патронів.
Бажаю приємного читання :)
https://thealphacentauri.net/162180/ | 4 508 |
| 4 | Relativity Space масштабує ракетну програму
За підтримки державного сектору американська компанія відкриє ще один завод для виробництва носія Terran R, що дозволить наростити темпи запусків і полегшити до них підготовку.
https://thealphacentauri.net/168034/ | 4 829 |
| 5 | Стандартна космологічна модель Lambda CDM каже, що великі галактики ростуть ієрархічно — злипаються з дрібніших протягом мільярдів років. Гарна теорія, але спіймати цей процес просто на льоту вдається рідко. Команда під керівництвом Рональдо Лайшрама з Національної астрономічної обсерваторії Японії якраз таке й піймала: компактну прото-групу з шести молодих галактик SCGG-z5, що існувала лише через 1.2 мільярда років після Великого вибуху. Червоне зміщення z = 4.97, і відстань до кожного з шести компонентів підтверджена спектроскопічно — за характерними лініями в спектрі, а не грубою прикидкою за кольором і яскравістю.
Всі шість тісняться на клаптику неба завширшки 16 000 парсеків (близько 52 000 світлових років) — половина діаметра Чумацького Шляху. Глибокі знімки JWST та безщілинна спектроскопія з огляду SAPPHIRES показали: форми в усіх галактик спотворені й неправильні. Розкид швидкостей видає систему в русі — об'єкти летять один відносно одного достатньо швидко, щоб встигнути кілька тісних зближень усього за 14 мільйонів років.
Найцікавіше — що галактики вже розвиваються по-різному. Три з шести формують зорі на рівні своєї епохи або вище, одна — помітно швидше за очікуване. У декого газ, схоже, стікає до центрів. А найважча галактика поводиться навпаки: центр тихий, зореутворення розповзається на околиці. Тобто групове середовище розводить долі учасників ще до того, як вони встигли злитися.
За порівнянням із космологічною симуляцією EAGLE, ці шість зіллються в єдину систему приблизно за 400 мільйонів років (до z ~ 3–4), а далі розростуться до 100 мільярдів сонячних мас — так і народжується центральна найяскравіша галактика майбутнього скупчення. Увесь шлях від початку зореутворення до фінального злиття займає близько 800 мільйонів років, і SCGG-z5 застигла рівно посередині.
JWST уже відсував такі спостереження вглиб — найдавнішу прото-структуру він знайшов у полі Abell 2744 всього через 650 мільйонів років після Великого вибуху. Тепер астрономи просять додати спектроскопію рухів газу і дані ALMA по холодному газу, щоб перевірити головне: чи справді ці відмінності між галактиками розганяють припливні сили сусідів.
https://phys.org/news/2026-07-astronomers-massive-galaxy-piece-billion.html
Підпишись | Монобаза | 5 249 |
| 6 | Британські астрономи наблизилися до того, щоб очолити розробку одного з головних приладів Habitable Worlds Observatory — наступного флагманського телескопа NASA після Nancy Grace Roman. Старт очікують у 2040-х, а вартість оцінюють щонайменше в 11 млрд доларів. Головна мета місії — знайти планети розміру Землі біля сусідніх зір і роздивитися їхні атмосфери в пошуках хімічних слідів життя, як-от кисню й метану.
З відстані планета на кшталт Землі виглядає тьмяною цяткою поруч із зорею, яка яскравіша за неї в 10 мільярдів разів. Щоб сфотографувати цю цятку біля вогнемета, 8-метрове дзеркало HWO має триматися стабільно з точністю до ширини атома, а світло самої зорі — гаситися коронографом.
Британці ведуть розробку двох приладів, які мають стати основними на телескопі: High Resolution Imager і Multi-Object Spectrograph — камери у фокальній площині, що збиратимуть світло для спостережень. Мартін Барстоу, професор Університету Лестера, нагадує, що країна вже робила подібне: британські групи вели європейський консорціум, який створив прилад MIRI для JWST, і долучалися до Hubble. До команди входять науковці з Дарема, Оксфорда, RAL Space та лабораторії Малларда при UCL.
Обсерваторія не полюватиме на всю Галактику. Її ціль — близькі зорі в радіусі приблизно 30 світлових років, для яких уже склали попередній каталог майже з 13 тисяч об'єктів. Саме там HWO має напряму сфотографувати щонайменше 25 потенційно придатних для життя світів і перевірити їхні атмосфери на біосигнатури.
Але між планами й запуском — два десятиліття. Барстоу застерігає: гроші на прилади змарнуються, якщо до 2040-х не виросте покоління науковців, готових з ними працювати. Скорочення фінансування вже б'ють по інститутах, залучених до місії. Наступна фаза британських досліджень стартує наступного місяця — а от чи вистачить сталого фінансування, щоб довести прилад до старту, вирішиться протягом найближчих років.
https://phys.org/news/2026-07-uk-pole-position-key-instrument.html
Підпишись | Монобаза | 6 065 |
| 7 | NASA замовила в компанії Advanced Space місію CAPSTONE 02 — два невеликі апарати, які на місячній орбіті вчитимуться знаходити одне одного й зближатися. Старт запланований на 2027 рік.
Зближення й стикування на навколоземній орбіті — рутина. Біля Місяця складніше: на траєкторію апарата одночасно тягнуть і Земля, і Місяць, а рух у такому полі задачі трьох тіл передбачити важче. Саме ці маневри знадобляться, коли астронавти на кораблі Orion стикуватимуться з місячним посадковим модулем, щоб пересісти й спуститися на поверхню.
Демонстрацію проведуть два однакові апарати по 400 кг від Terran Orbital Systems. Кожен зможе перемикатися між ролями перехоплювача й цілі — то один наздоганяє іншого, то навпаки. Так інженери проженуть широкий набір сценаріїв: зближення, зависання поруч, політ у строю за різних умов цислунарного простору.
Щоб один апарат знайшов і наздогнав другий, місія задіє наземне стеження, оптичні сенсори й орієнтування по небесних тілах — ті самі прийоми, що NASA планує для підходу Orion до посадкового модуля. На борту три навігаційні програмні пакети розробки агенції та оптична камера від Ліверморської національної лабораторії, яка попутно зніматиме Місяць. Дозріє й програма Cislunar Autonomous Positioning System, що дозволяє апарату визначати своє положення відносно інших без прив'язки до наземних станцій.
Перша CAPSTONE була кубсатом розміром із мікрохвильовку вагою всього 25 кг. У 2022 році, вирушивши до Місяця на ракеті Electron від Rocket Lab, вона стала першою комерційною місією США до Місяця й першим апаратом на майже прямолінійній гало-орбіті — майже стабільній завдяки спільному тяжінню Землі й Місяця. Нові апарати важать по 400 кг і переходять від перевірки орбіти до відпрацювання того, від чого залежатимуть життя екіпажів. Умови цих маневрів на Землі не відтворити — тож перевіряти доведеться одразу в ділі.
https://www.nasa.gov/directorates/armd/nasa-announces-new-spacecraft-technology-demonstration-mission-at-moon
Підпишись | Монобаза | 6 353 |
| 8 | Під крижаною оболонкою Європи ховається глобальний океан рідкої води — і саме тому цей супутник Юпітера роками залишається головним кандидатом на пошук життя за межами Землі. Океан не замерзає, бо гравітація Юпітера постійно стискає й розтягує супутник, а внутрішнє тепло тримається під панциром льоду. Проблема одна: дістатися до нього неймовірно важко. Тому надія була на короткий шлях — тріщини, крізь які вода з глибин могла б підніматися й накопичуватися в неглибоких кишенях ближче до поверхні.
Група під керівництвом Луджендри Оджі з Ратгерського університету перевірила цю ідею симуляціями і опублікувала результат у Nature Astronomy. Висновок невтішний для мисливців за життям: вода з глибокого океану майже напевно не доходить до поверхні живою.
Попередні моделі уявляли підйом води крізь лід як відносно спокійний потік. Насправді вода рухалася б швидко й хаотично — вгору, вниз, з обертанням, б'ючись об холодні стінки тріщини й миттєво втрачаючи тепло. Вона переохолоджується нижче точки замерзання, залишаючись рідкою, а потім у ній зароджуються дрібні кристали — так званий фразіл-лід. Він накопичується і забиває канал. Вузькі тріщини замерзають наглухо за кілька годин.
Ширші розломи теоретично пропустили б більше води, але турбулентність нищить і цей сценарій. Щоб наситити водою помітні деталі рельєфу Європи, тріщини мали б бути нереально довгими або надто численними. Простіше кажучи, крижана оболонка — значно жорсткіший бар'єр між океаном і поверхнею, ніж прийнято було вважати.
Якщо майбутні місії таки знайдуть неглибокі водойми, ці кишені можуть виявитися локальним підталюванням самого льоду, а не пробами з океану. Перевірити це буде кому: Europa Clipper прибуде до Юпітера у квітні 2030 року й зробить 49 близьких обльотів, а європейський JUICE підключиться у липні 2031-го. Радар Clipper має показати, чи існують ті кишені і як вони влаштовані — а заодно чи веде хоч якийсь із них донизу.
https://phys.org/news/2026-07-europa-hidden-ocean-difficult-scientists.html
Підпишись | Монобаза | 7 274 |
| 9 | Дайджест головних космічних подій вже вийшов на нашому каналі!
Сьогодні просто купа всього цікавого, тому не буду довго розписувати, просто побажаю гарного перегляду.
https://youtu.be/pGJ0jafsWIk | 7 938 |
| 10 | Старт успішний! На жаль, під час приводнення першого ступеня не вдалося запалити всі центральні двигуни (мали ввімкнути 13, спрацювало всього 5).
Успішним також було виведення 20-х супутників Starlink V3 на суборбітальну траєкторію. А посадка корабля була надуспішною: він дуже м'яко приводнився в Індійському Океані і впав на воду таким чином, що було видно всі теплозахисні плитки, що нарешті дало змогу команді, яка над ними працює, зібрати детальні кадри кожної плиточки носія.
Більше того, після приводнення корабель не вибухнув, залишився плавати на поверхні води ніби пуста пляшка.
Це було чудове видовище! Дякую всім, хто були з нами в прямому ефірі.
P.S. На відео кадри повторного запалювання двигуна Starship у небі над Південною Африкою. | 8 448 |
| 11 | 1 хвилина до старту!
https://youtube.com/live/4Pv_rzyEYUE?feature=share | 8 471 |
| 12 | Розпочали стрім!
https://youtube.com/live/4Pv_rzyEYUE?feature=share | 8 359 |
| 13 | Апарат Juno зробив те, що досі не вдавалося нікому: заглянув під поверхню Іо — найвулканічнішого світу Сонячної системи — і вперше виміряв, наскільки він гарячий зсередини. Дані зібрали під час двох близьких прольотів 30 грудня 2023 року та 3 лютого 2024-го, коли зонд наблизився до супутника на 1 500 км. Результати опублікували в Journal of Geophysical Research: Planets.
Спрацював прилад, який для цього ніхто не проєктував. Мікрохвильовий радіометр MWR збудували, щоб зазирати під хмарні вершини Юпітера й вивчати його глибоку атмосферу. Шість антен ловлять випромінювання на довжинах хвиль від 1,3 до 51 см, і кожна довжина «бачить» свою глибину. На Ганімеді й Європі так промацали десятки кілометрів крижаних оболонок. Що прилад пробʼється крізь вулканічну породу Іо, ніхто не очікував.
MWR зчитав тепло на глибинах від кількох сантиметрів до десятків метрів. Скрізь картина однакова: за перші кілька метрів температура зростає більш ніж на 22 °C — набагато крутіше, ніж могло б дати саме лише сонячне нагрівання. Джерело — припливне тепло: Юпітер безперервно розтягує й стискає супутник на його злегка витягнутій орбіті.
Пояснень два. Або тепло рівномірно піднімається крізь тверду кору — фоновий потік у 1–3 Вт/м², що локально не вражає, але в масштабі всього Іо дає до 30 разів більше енергії, ніж у середньому віддає Земля. Або сигнал іде від лавових полів, які повільно застигають під шапкою затверділої кори завтовшки 9–11 метрів і в будь-який момент вкривають близько 10 % поверхні.
Друге відкриття — Іо на диво гладкий. Крім знаменитих гір, поверхня має рівні ділянки завширшки понад 100 км, а її матеріал украй легкий — радше пемза чи пухкий вулканічний попіл, ніж суцільна скеля. При цьому доплерівські дані тих самих прольотів не виявили ознак неглибокого глобального магматичного океану — надра Іо переважно тверді. Тепер учені можуть простежити не лише те, як тепло виривається назовні, а й те, як воно рухається з глибини до поверхні — той самий механізм, що живить підповерхневі океани Європи й Ганімеда.
https://www.nasa.gov/missions/juno/nasas-juno-takes-temperature-of-jupiters-fiery-moon-io
Підпишись | Монобаза | 8 421 |
| 14 | Зробив для вас трейлер на сьогоднішній стрім 13 польоту Starship.
https://youtu.be/Eix9fzhWqbw
Саму трансляцію, нагадаю, заплановано на 01:20 за посиланням:
https://youtube.com/live/4Pv_rzyEYUE | 8 321 |
| 15 | Японія готує амбітну реформу космічної галузі
Попри невдалі запуски власних ракет, країна поставила собі за мету збільшити кількість запусків майже вдесятеро, а також залучити іноземний комерційний сектор.
https://thealphacentauri.net/167984/ | 7 716 |
| 16 | Команда під керівництвом Університету Бірмінгема показала в прямому ефірі те, над чим інженери билися роками: як стежити за об'єктами на геостаціонарній орбіті без будівництва окремого гігантського радара. Демонстрацію провели на майданчику ECSAT Європейського космічного агентства в Гарвеллі — представники уряду, оборони й індустрії спостерігали, як радарні виявлення обробляються в реальному часі.
Звичайні радари впевнено бачать об'єкти на низькій орбіті. Але геостаціонар — це 37 000 км від Землі, і щоб дістати сигналом туди й назад, потрібен передавач шаленої потужності. А саме на GEO висять найдорожчі супутники планети: військовий і урядовий зв'язок, навігація, метеорологія.
Розв'язання знайшли в багатопозиційній схемі. Один потужний передавач освітлює ціль, а відбитий сигнал ловлять чутливі антени, рознесені на великій базі. Проєкт Long Baseline Multistatic Radar (LBMR), профінансований Космічним агентством Великої Британії, підключає радіотелескопи до наявних радарних систем як окремі приймачі. Чутливість зростає більш ніж удесятеро — система бачить дрібніші уламки на більших відстанях.
У живому тесті задіяли серйозне залізо: 76-метровий телескоп Lovell в обсерваторії Джодрелл-Бенк, мережу радіотелескопів e-MERLIN і 30-метрову антену супутникового зв'язку GES. Сама ідея використовувати радіотелескопи як бістатичні приймачі не нова — Effelsberg у парі з радаром TIRA ловив об'єкти до сантиметра ще з 1996 року. Новим став моніторинг геостаціонара на вимогу, в реальному часі.
Британці не будували спеціалізований об'єкт за роки й мільярди — вони зібрали спроможність із того, що вже стоїть на землі й давно окупилося наукою. Партнери зі США та Австралії допомогли синхронізувати рознесені сенсори, найскладнішу частину задачі. Тепер над геостаціонаром стане видно те, що раніше губилося в шумі — від несправних супутників до уламків, здатних вивести з ладу апарат вартістю сотні мільйонів.
https://phys.org/news/2026-07-scientists-radio-telescopes-space-scanners.html
Підпишись | Монобаза | 7 503 |
| 17 | Еще с места. | 9 175 |
| 18 | Питер .. красивое .. прилет | 7 642 |
| 19 | запуск перенесено на добу | 8 736 |
| 20 | Нагадую, що у нас заплановано стрім випробування SpaceX Starship.
Трансляцію розпочнемо о 01:20, запуск о 01:45
https://youtube.com/live/4Pv_rzyEYUE | 8 408 |
