Pagan folklore

ЯК ЗАЛІЗНИЙ ВОВК КОРОЛЕВИЧА З КОРОЛІВНОЮ ПОДРУЖИВ [л. 448 зв.] („Сказка, що король злапав жилізного вовчка"). Був собі король і мав єдного сина. І тому синови ни було більши, як вісім літ. І той король любив їздити на пулювання. І по їхав разу єдного полювати, али як зачав пулювати —і надибав зи лізного вовчка, такого, що він єще такого ніколи ни бачив. І при возит єго додому. Приходит до жінки і повідає: „Знаєш, серце, що я такого звіра сполював, жи-м ніґди на своїм житю такого ни видав: зилізного вовка!" І показує жінці, і повідає до неї: „Треба, серце, єго замкнути до льоху, і щоби-сь ключ сховала собі в кішеню, щоб єго ніхто ни випустив“. А сам справляє баль і розписує скрізь по королях, щоб ся з'їжджали до него на баль: xoчи ся похвалити тим вовчком. З'їжджаются пани, королі; видає він баль. Їдят, п'ют. А того короля синок мав лучок, і пішов на дзідзініц - бавитися. І бавится собі, стріляє з того лучка. Та й як стрілив до того льоху, та й му стрілка впала через ґрати до того льоху. І він став, і плачи, і повдає до того вовчка: „Вовчку, вовчку! Віддай мині мою стрілку!" А він повідає: „Я тобі віддам, али випусти мине з тої ниволі, а я тобі колись стануся в пригоді“.— „А як жи я тебе випущу, коли ти замкнений?" Вовчок повідає: „Так: піди до мами, бавсє коло неї, та й помаленько вложи руку в кішеню. Там єст ключик. Виймиш, прий деш до мени, випустиш мине, та й знов підеш, та й помаленько вложиш. Іно нікому ніц ни кажи". Той пішов. Як зачав ся пистити коло матири, —вложив руку в кішеню. Виймив, приніс, відомкнув, випустив того вовчка. Замкнув знов на ключ, прийшов знов до ма тири, зачав ся бавити, і помаленько вложив в кішеню. Али тії на їлисє, напилися добри. Допіро, той король повідає: „Тепер я, панови, покажу вам звіра такого, що-cьти ще такого ни видали". І бире в жінки ключ, викликає всіх тих королів на дзідзініц до льоху. А вовка нима! Де? Хто? Що? Випустив? Ни знати де подівся! Виликий зро бився роздрух. Питає жінки і всіх слуг: чи ни видів хто? Бо вили кий зробився встид, бо казав, жи покажи, —а ту нима! Али єден повідає з слуг: жи „там ніхто ни ходив, іно панич". Зараз зачали єго питати. Він признавсє. Допіро, казав (король] єго замкнути, доки сє госьті ни пороз'їжджают. Пороз'їжджалися гості. Той повідає до свого маршалка, щоби він взяв того хлопця і завіз в виликі ліси, і щоб там єго згубив і на знак серце з него привіз. Али жінка про сит - плачи, мліє. Де то? Іно єден син! А він таки - конечни: „Таки я єго згублю! Де то! жи він мині такий встид зробив?!“ І таки по силає єго (маршалка] з тим хлопцим. Али вона [мати] кличи того маршалка секретним способом і просит єго, щоб він єго ни губив. Дає єму дужи багацько гроший, і песика, і повіда: „Як жи вивизиш єго в ліс, ни губи ж єгo: пусти єго в світ, а песика забий, вийми з него серци, і привезиш на показ. І як тоє зробиш, то ти дам тілько, що будиш мати на ціле своє житя". І він вивіз єго в ліси і так зробив: забив песика, взяв з него серци, привозит і показує королеви. А король єму дав дужи багацько гроший; а жінка кличи і повідає до него: „Я тепер тобі дам ще більши гроший, за тоє, що ти такий добрий". І дає єму велику суму і просит єго, щоби він ся ним опікував. І для сина дає гроший багацько, і просит (маршалка), що и би він хутко ся відправив. Той (маршалок], допіро, почикавши і відправляєсє. Приїхав до того ліса, надибав єго [хлопця], взяв з собою і поїхав в други кру лество і знов став маршалком. А того хлопця віддав до кухні, і він там бідив літ кілька. Вже й виріс, і вальний хлопищ, а той собі па нує в того короля. Али в того короля була єдна дочка, єдна, що ся о нюю старало [багацьо] королевичів, а вона за жадного ни хотіла іти. Али повідає вона до батька, щоби він єї вистроїв галерію на другім пьонтрі і щоби описав по всій губернії, жи „як я там вийду і сяду на тії галерії, і хто до мени доскочит конем, чи с панів, чи с королів, чи

Драгоманов М.П. Малоруссские народные предания и рассказы Вся книга складається, власне, з народних оповідок, казок і т.п, а таке я дуже люблю. Отож розкажу вам коротко чого чекати від книжечки Легенди про Богів/Святих. Тут можна зустріти і повір'я про те, шо померлого Бога замінить Велес-Миколай, що вовки то Юр'єві (Ярилові) собаки. Міф про великих і малих людей, про початок Віку Кривди (як жінка підтерла дитину колоском), легенди про Песиголовців та ін. Заговори з космогонічними мотивами та без них, народна медицина. Небагато, але є Народні казки, за винятком кількох майже всі – чарівні. Про Івана Дурня, про солдата, про мудру дочку, тощо. Я як любитель казок (особливо про Івана Дурня) найбільше вподобав саме сю частину книги Народні Билини. Звісно Іллі Муровця чи Добрині тут нема. Записані тут билини, скоріш за все, широке коло читачів не знає. Їх відносно небагато Загадки, задачі, прислів'я, приказки, ворожба на деякі свята і т.п. Історії про чортів та мерців. Два окремі розділи, в яких зібрані історії про чортів, що дають можливість скласти загальне уявлення про їх...суспільство, чи вид, якось так от; історії про мерців (як в принципі й будь-які історії, але тут мені здалося в більшій мірі) є повчальними й на реальних (зазвичай летальних) прикладах показують як НЕ треба взаємодіяти ставитися до пастви Чорнобога Легенди про козаків (здається мінімум 2 з них про характерника), та оповідки про клади, які не торкаються безпосередньо язичества як релігії, але водночас є народним надбанням В додатках можна надибати болгарський космогонічний міф про Бога і Чорта Я не старався описати все точно за змістом (чесно кажучи, я його разок лише проглянув на початку одним оком) і все вище перераховане є спробою зазначити найголовніші складові книги Новонаверненим наполегливо раджу читати імєнно такі книжки, бо в них міститься основний матеріал на якому ми базуємо Руську Віру. І так, вам потрібно розуміти, шо в таких випадках матеріал подається в двоєвірській формі й від християнських накладок не очищений (попередив раптом шо) #Про_книжечки Варвари Нової Європи

#міфи Ярчу́к — міфічна істота в українських народних повір'ях — пес з вовчими іклами, якого боїться нечиста сила — відьми, чаклуни, можливо навіть диявол. Ярчуком вважали цуценя від третього покоління сук, які ощенилися вперше й першою приводили саме суку, а в деяких місцевостях — взагалі будь-якого первістка собаки. Коли ярчук виростає, він може покусати й навіть загризати відьму, рана від укусу ярчука майже невиліковна. Відьми намагатимуться знищити ярчука ще маленьким цуценям. Щоб уберегти песика від відьми слід викопати яму, посадити його туди і прикрити бороною (зазвичай осиковою), якої відьми бояться. Назва «ярчук» пов'язана із весною, буйною, «ярою» силою. [П. И. Народныя представленія и вѣрованія, относящіяся къ внѣшнему міру // Харьковскій Сборникъ : литературно-научное приложеніе къ «Харьковскому Календарю» / Харьковскій Губ. Ст. Комитетъ. — Харьковъ : Типографія Губернскаго Правленія, 1888. — Вып. 2. — С. 93.]

#міфи #боги_вогню Вогонь Про Вогняну-царицю згадану в замовленнях і загадках вже був допис, пора викласти трохи інформації про головного Царя. Вогонь за народними віруваннями Бог/Ангел¹. В польських і поліських замовленнях² згадується що він високий, в красному плащі, на коні³. Вогонь існував на початку світу у воді⁴, потім Бог помістив його на небо, а Перун дарував людям⁵. Судячи зі всього він є чоловіком Вогняної-цариці. З ним пов'язано багато заборон, йому підкоряються інші вогні, дуже мстивий чоловік⁶, знищує зло. Найпоетичніше це зображено в цьому замовленні:

«Батюшка ты, царь огонь, всѣми ты огнями огонь, будь ты кротокъ, будь ты милостивъ; какъ ты жарокъ и пылокъ, какъ ты жгешь и палишь въ чистомъ полѣ травы и муравы, чашши и трушшобы, у сырого дуба подземельныя коренья, семьдесять семь кореньевъ, семьдесять семь оторослей, такоже я молюся и корюся тебѣ-ка, батюшко, царь-огонь, жги и спали съ раба Божія (имя рекъ) всяки скорби и болѣзни, уроки и призоры, страхи и переполохи, нутренны родимсы, костяны родимсы и суставчаты, одувны и заболонны, бросучи и ломучи, съ ретиваго сердца, съ крови горячи, съ бѣлаго легкаго, съ черныя печени и съ семидесяти семи суставовъ и съ семидесяти семи жилъ, и съ становой, и съ перстовой, п съ бѣлаго лица, и съ ясныхъ очей, и съ черныхъ бровей, со всего человѣческаго стану» [Майков 1869. С. 98 (№ 239)].

Син Неба, на початку світу був у воді, посередник між людьми і богами, очищає і карає.

ДЕРЕВО ЯК СВІТОВИЙ ПОЧАТОК (ІІ) У слов'янських етіологічних легендах дерево виступає іноді не тільки у ролі першоелемента світу, а й водночас його опори. Єдиний відомий нам фольклорний текст, який в дечому відтворює цю "конструкцію", походить знову ж таки зі східної Сербії. У Хомолі розповідали, що "вся земля розташовується на гілках величезного глоду (глогу), до якого прив'язаний великий чорний пес. Цей пес постійно гризе глід, і коли до кінця залишається зовсім трохи, починає рватися щосили, щоб його остаточно доламати. Від цього Земля трясеться, але не руйнується, оскільки варто стовбуру тріснути, як св. Петро хрестить дерево жезлом і глід знову робиться цілим". Також існує подібна болгарська легенда: плоска земля спирається на стовбур дерева, який від Великодня до Великодня гризе диявол, але коли під час великодньої служби звучить "Христос воскрес", дерево потовщується, і земля залишається на місці. Ці тексти явно зазнали впливу апокрифічної традиції, хоча навряд чи відносяться до неї повністю. Як аналогію до сюжету про дерево - опору світобудови наведемо український текст, що стосується вже не легендарного, а цілком реального дерева (сосни) на Рівненщині. Воно називалося Цар-дерево і донедавна росло у с. Вежиця Сарненського р-ну. Про цю сосну було відомо далеко за межами села, а віра в її можливості ґрунтувалася в тому числі на вірі через обітницю. Природно, що це дерево вважалося заповідним, і, пояснюючи неприпустимість заподіяння сосні шкоди, вказувалось на те, що вона стоїть із самого "створення світу", і доки вона стоїть, світ існуватиме: "А, кажуть, ще доки вона стоїть, то шо ще й світ держиця! І що вона того вже, кажуть, світу уже тоді не буде». [У зв'язку з цим згадується відомий переказ про те, що смерть Мамврійського дубу буде ознакою швидкого кінця світу]. Ще одну групу складають болгарські фольклорні тексти про першодерево, яке стояло на землі або у водах до появи решти світу. Згідно з болгарською легендою, господь створив невелику плоску землю, схожу на плоский корж-питу, на якому посадив горіхове дерево, повісив на нього гойдалки, сів на них і заснув. Диявол, побачивши це, вирішив утопити його, але щойно він починав тягнути господа разом із гойдалками, земля розросталася у тому напрямі, і він міг досягти її краю. Після цього господь прокинувся і посоромив диявола. За легендою з Фракії, коли господь спустився з неба на землю, то сів відпочити на єдине дерево серед океану (кизил), побачив свій відбиток на поверхні вод і гукнув: вискочи!; так і виник диявол. Дерево, що стоїть посеред океану, найбільше нагадує дуб/явір з галицьких колядок, і всі ці дерева разом спонукають побачити в "першодерево" відлуння світового дерева як символу світу і водночас його "першоелементу". #міфологія #традиція

Ключик На Поділлі кажуть "гесики", на Наддніпрянщині "ключі", в інших місцях "вужі", "s-мотиви". За формою цей знак – половина свастики, візуально – половина вісімки (8). Тому йому приписують трактування як "шлях до досконалості". Символ S – хвиляста лінія. Це знак земних "важких" вод (відмінних від небесних), материнської вологи Землі. Знак води, яка дає життя урожаю. Одяг із "ключовими" символами здатен оберігати енергетику людини від негативних впливів. Дослідники кажуть, що у давнину для нашого народу символ сигма означав змію, яка асоціюється з водою. Змій як охоронець підземного світу символізував чоловічу сутність, родючість і запліднення. Він являвся в образі блискавки на дощовому небі. Край подолу жіночих сорочок вишивали рядами сигм, що своєю силою оберігали материнську сутність Джерело: https://spadok.org.ua/narodna-vyshyvka-i-vbrannya/symvoly-ukrayinskoyi-vyshyvky

#міфи Шлях мертвих В інших місцевостях України Чумацький Шлях вважають дорогою Божої Матері в Єрусалим (Вінницький повіт); Божою дорогою, якою Сам Бог ходить або їздить на колісниці, запряженій вогненними кіньми, святий Ілля Пророк (Луцький повіт); дорогою, проведеною небом, яка служить для вказування птахам путі у вирій51', дорогою, яка веде душі померлих людей на небо (Холмська Русь); дорогою, якою праведні душі померлих людей простують у рай (Ушицький повіт); дорогою, одна половина якої (до перетину посередині) веде в рай, а друга — в пекло (Гру-бешівський повіт). Врешті-решт, у деяких місцевостях Подільської губернії Чумацький Шлях вважають ще дорогою, яка означає, що стільки має народитися людей на землі, перш ніж настане кінець світу, скільки на цій дорозі зірок. Українські міфи

"Przy okazji warto zwrócić uwagę na kaszubskie porzekadło „niech to piorën weznie” najwyraźniej odnoszące się do postaci, a nie zjawiska atmosferycznego oraz z kieleckiego: „Zwykle, gdy [Planetnicy] wielkie deszcze spuszczają i bardzo w chmurach zawichrzą, PIORUN goni za niemi aby ich pozabijać, oni zaś co tchu uciekają i kryją się w drzewach” (Kolberg). Переклад: "До речі, варто звернути увагу на кашубське прислів’я «niech to piorën weznie», яке, очевидно, стосується персонажа, а не атмосферного явища, а також з кілєцького: «Зазвичай, коли [Планетники] спускають великі дощі і дуже в хмарах завихрюються, Piorun женеться за ними, щоб їх убити, а вони що є сили тікають і ховаються в деревах» (Оскар Кольберг)." Джерело

#міфи #Зоря Ще один міф про любов Зорі-зоряниці світової до Місяця-князя Шлеться зоря до місяця раним рано, Шлеться зоря до місяця та ранесенько, Шлеться Петрунь до Ганнусі рано-рано, Шлеться Петрунь до Ганнусі та ранесенько. А прийдемо, а звеселимо отця Й неньку, Отця й неньку - всю родиноньку та ранесенько. А повстаємо обоє разом рано-рано, А засвітимо обоє разом та ранесенько, А звеселимо гори, долини, рано-рано, Гори, долини, рано-рано, Гори, долини, високі могили та ранесенько. Ключові слова: Народні пісні, Шлеться зоря до місяця Джерело: Українські пісні з нотами. Збірник перший / упорядник П.Ф. Бунт, В. Шаравський. Київ. Видавниче товариство "Час", 1929.

Ну і як же не запостити ще одну згадку Перуна «(…) царь гром грянул, царица молания огненное пламя спустила, молния освитала; разскакались и разбежались всякие нечистые духи (...)» [Майков Л. Н. Великорусские заклинания. С.-Петербург, 1869. Стр. 162-163.]

Красна пані На території Полісся зберігся міф про хоробру Красну пані. Вона була великого росту, їздила на чотирьох конях і вбивала своїх ворогів грудьми. Більш детально ознайомитися можна у цій статті: https://telegra.ph/Krasna-pan%D1%96-11-04

Іванко устав, в дзвонок задзвонив, В дзвонок задзвонив, браття побудив: – Вставайте, браття, сідлайте коней Та й поїдемо на полюваннє… Та й вполюємо курку-деревку, Курку-деревку, хорошу дівку²³. 23. Записав В. Давидюк 1990 р. у с. Качині Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.від Василини Якимець 1908 р.н

Міфотопоніми в поліських замовленнях