Книжковий дворф

Новину про анонс Сандерсона завтра напишу #нетакуся

Нагадую про розіграш, ще маєте час приєднатися☺️

📖 «Змія й крила ночі» ✍🏻 Карісса Бродбент Я маю певну слабкість до темного фентезі, у якому світ випробовує персонажів. Ця книга дала мені жорстокі правила, морально неоднозначних персонажів, небезпечну владу, трохи крові й атмосферу, де довіряти комусь не найкраща ідея. Ну і серед усього цього ще й вампіри. Цікаво? Достатньо, як на мене Орея ( вона ж Орео, в моменти коли мене вибішує) людина, яка виросла серед вампірів. Прийомна донька Вінсента, короля Ноченароджених. Живе в суспільстві, де її людська природа робить її вразливою. Не може дозволити собі бути слабкою, наївною чи безтурботною. Їй доводиться компенсувати фізичну перевагу інших спритністю, розумом і готовністю діяти тоді, коли інші тікали б як я від гусака в дитинстві Отже, Орея вчиться виживати. Та виживання поступово стає не лише навичкою, а й способом мислення. Це знайомо мені з призми тривожника. Ти починаєш оцінювати кожну ситуацію через загрозу, кожну людину через потенційну небезпеку, а власні емоції роблять такі викрутаси, що їх важко якось упорядкувати. Навіть коли безпосередньої загрози немає, розслабитися все одно важко. А Орея, тимпаче,звикла, що за помилку в її світі платять кров’ю, і коли все спокійно починаєш підозрювати, що щось не так Іноді романтичне фентезі надто захоплюється образом жінки, яка всіх перемагає, і малувато звертає уваги на те, якою ціною їй дається ця перемога. У випадку Ореї гарно підкреслено,що її стійкість не виникла в порожнечі. Вінсент — ілюстрація того, як любов може співіснувати з жорстокістю. Він урятував Орею, виховав її та став її батьком. Але він також король вампірів, представник світу, в якому милосердя не вважається чеснотою. Його уявлення про захист формуються відповідно до цієї реальності. І у підсумку, в його світі Орея повинна бути готовою до небезпек І тепер до суті. Кеджарі — смертельний турнір, де красиві декорації та учасники мають убивати одне одного. Орея бере участь у випробуваннях, які проводить богиня смерті Ніаксія. Серед суперників — представники різних вампірських домів, а перемога обіцяє нагороду, заради якої варто ризикувати життям Тут авторка використовує знайомий нам прийом. Ми вже бачили світи, де влада організовує смертельні змагання, де учасники змушені об’єднуватися, зраджувати, пристосовуватися й шукати способи пережити наступний раунд. Тому сама концепція не видається новою. А от вампірська міфологія надає їй власного смаку, хоч і кістяк цього дійства залишається знайомим. Рейн — ворог, із яким доводиться домовлятися. І, звісно, чоловік, через якого ситуація стає значно заплутанішою і пікантнішою Рейн належить до дому, що протистоїть Ноченародженим. Він небезпечний, уміє вбивати й бере участь у Кеджарі. Орея не може ігнорувати його належність до ворожого боку, але водночас між ними виникає союз, який поступово ускладнюється романтичним потягом (тутууу) Enemies to lovers не є моїм улюбленим тропом, він часто заслуговує критики. Та в той самий час, мене дратує місцями снобський підхід деяких «високополичників» до нього. При тому, що я читаю і те і інше. Сам по собі цей троп має повне право існувати. Двоє персонажів мають суперечливі інтереси, не довіряють одне одному, бачать світ по-різному, а потім поступово відкривають у супернику щось, що змушує їх переглянути початкове ставлення. Звучить цілком реалістично У книзі політика пов’язана з особистими конфліктами та випробуваннями Ореї. Це добре працює для динаміки роману, зосередженого на центральній героїні. Але мені, яка любить побачити детальну картину політичного устрою, мотивацію різних соціальних груп, хотілось більше. Це питання не до кількості назв чи пояснень. Воно до того, наскільки переконливо світ існує поза межами головних персонажів Тут я бачу дуже сильний фундамент для подальшого розвитку світу, і певно саме тому авторка змогла написати ще приквелів/сиквелів до історії. Це прекрасно. Сподіваюсь) Видавництво Vivat 🌟

Я просто забула як дихати. Нехай все вдасться у Вовкулах, і ми отримаємо цю перлину, мого улюбленого бородатого мага-генія👁

«Наша ідея» повідомили, що ця новинка вже в наявності🥹 За описом максимально тепла і комфортна історія🔥

Свіжий розворот #bujo #scrapbooking зі списком фільмів, де так чи інакше фігурують книги ☺️

Обожнюю скролити Тему. Так би мовити, додавати сміху до життя 😁

У листопаді Yakaboo Publishing готує до виходу три книжкові новинки: продовження популярної серії міфологічних ретелінгів Дженніфер Сейнт, романтичне фентезі від авторки, чию творчість відзначила The New York Times, та відзначений літературною премією американський роман про силу книжок, прощення і другий шанс. В першу чергу я кинула оком на «Безсмертне серце» — Дженніфер Сейнт Цього разу авторка переосмислює знайомий міф, розповідаючи про стосунки Афродіти з богом війни Аресом, її шлюб із Гефестом та прагнення самостійно визначати власну долю. Хіба не прекрасно? «Дівчина з книжкового клубу» — Моніка Вуд Те, що мені одразу «продає» цю книгу: мотиви реальної історії, яка надихнула письменницю на створення роману. Молода жінка виходить із в’язниці, де відбувала покарання за смертельну ДТП. У невеликій книгарні вона випадково зустрічає чоловіка, чия дружина загинула з її вини. Ще одна героїня — колишня вчителька літератури, яка вела книжковий клуб у жіночій в’язниці. Ця несподівана зустріч стає початком історії про провину, втрату, дружбу, прощення та можливість почати життя заново. Роман натхненний особистим досвідом Моніки Вуд, яка сама проводила читацькі та письменницькі зустрічі з ув’язненими жінками у виправному центрі штату Мен.. Ну і «Уроки спокуси» — Шарлотти Стейн Ромфант британської письменниці, де в центрі сюжету Міна, яка мріє опанувати магію та вступає до таємничого університету Гарровголл. Однак навчання виявляється смертельно небезпечним, а єдина людина, здатна допомогти їй розкрити власну силу, — Гаркер Сент-Джеймс, найнебезпечніший студент академії. Їхнє протистояння поступово переростає в небезпечний потяг, адже магічна сила Міни пробуджується саме через бажання. Тут і дарк академія, яку я люблю, ну і, звісно, готика. Розраховую в першу чергу на атмосферу, ну і десь там романтику в ній😁

☺️

Новенькі від ВСЛ 🌟 Нові книги Сейгера та Фолі, з чиїми творами я вже знайома, та із задоволенням читатиму всі наступні. «Любовні листи до серійного вбивці» — свіжий трилер про панянку з любовʼю до «поганих хлопців», і наслідки цього) «8 ідеальних убивств» — теж трилер, де пересікаються старі і нові кримінальні справи, з якими зіштовхнеться детектив-аматор) За описом все кайфове, і прекрасно лягає в мій осінній читацький настрій. На яку книгу відгук було б найцікавіше почитати? ❤️— «любовні листи до серійного вбивці» 🔥— «убивство в готелі…» 🎃— «додому,поки не стемніло» 👻— «вісім ідеальних вбивств»

🎁 Даруємо одразу три книжки! Даруємо в одні руки три дуже різні книжки «У його голові, у її тілі» Тані Єрмак, «Ворохтаріум», «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника — дві з трьох раритет, бо видавництво вже закрилося. «Книжковий дворф» — простір із відгуками про книжки, рекомендаціями фільмів й любов’ю до хороших історій. Відгук на «Опівнічний бенкет» Люсі Фолі https://t.me/book_dwarf/2544 «Книжкове буття» — це навколокнижковий канал про те, як живе книжкова індустрія у світі: дослідження, ринкові тренди, екранізації, технології, видавничі кейси та гучні релізи. Добірка книжок зі специфічним любовним інтересом https://t.me/knyzkove_zhyttya/12418 Умови прості: ✔️ підписатися на «Книжкове буття» https://t.me/knyzkove_zhyttya та «Книжковий дворф» https://t.me/book_dwarf ✔️ поділитися розіграшем із друзями ✔️ натиснути кнопку «Хочу книги!» під дописом Переможець один. Відправка в межах України за наш рахунок. Розіграш триває до 27 жовтня. Кількість переможців: 1 Дата закінчення: 27.10.2026 18:19

🎁 Даруємо одразу три книжки! Даруємо в одні руки три дуже різні книжки «У його голові, у її тілі» Тані Єрмак, «Ворохтаріум», «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника — дві з трьох раритет, бо видавництво вже закрилося. «Книжковий дворф» — простір із відгуками про книжки, рекомендаціями фільмів й любов’ю до хороших історій. Відгук на «Опівнічний бенкет» Люсі Фолі https://t.me/book_dwarf/2544 «Книжкове буття» — це навколокнижковий канал про те, як живе книжкова індустрія у світі: дослідження, ринкові тренди, екранізації, технології, видавничі кейси та гучні релізи. Добірка книжок зі специфічним любовним інтересом https://t.me/knyzkove_zhyttya/12418 Умови прості: ✔️ підписатися на «Книжкове буття» та «Книжковий дворф» ✔️ поділитися розіграшем із друзями ✔️ натиснути кнопку «Хочу книги!» під дописом Переможець один. Відправка в межах України за наш рахунок. Розіграш триває до 27 жовтня. Кількість переможців: 1 Дата закінчення: 27.10.2026 18:19

Окремо ще хочу написати кілька слів саме про видання. Дуже ДУЖЕ подобається овормлення зо ззовні, до в середині🥹

Ось кого в цій історії хочеться подумки подати обіймати. Впродовж книги я думала про те, скільки ще випробувань може вигадати авторка, щоб добити чи то її чи то мене. Булінг, домашнє насильство, сексуальне насильство та інші травматичні обставини накопичуються навколо героїні з такою інтенсивністю, просто морок. На Джун навалено забагато болю, та треба віддати належне авторці за те, що вона не обходить складні теми поверхово. І тут я бачу простір для дискусії. Важкі теми можуть бути важливими й доречними, хоча сама їхня кількість ще не гарантує більшої глибини. Водночас у Джун є внутрішня стійкість, яка не зводиться до безкінечного терпіння. Вона не приймає правила які їй нав’язують, і не збирається беззаперечно мовчати заради чужого комфорту. Саме її історія, її спроби втриматися і зберегти власну гідність становлять один із найсильніших елементів книжки. Щодо стилю Лори Сван, то історія має ту саму емоційну затягувальність, які властиві дарк романсам. Напруга, повільне розгортання стосунків, конфлікти, секрети й персонажі, які раз у раз роблять усе можливе, щоб ускладнити власне життя.Сподобалась мені плавність оповіді, емоційність котра викликає бажання читати продовження. Ця книжка мене захоплює й одночасно викликає роздратування. Я хочу дізнатися, чим усе закінчиться, і при цьому, хоч ти трісни, не хочу і не можу ніяк виправдовувати головного чоловічого персонажа. Тут дуже доречним є моє вміння читати дарк заради емоційної інтенсивності, не сприймаючи токсичну поведінку як романтичний ідеал, на щастя. У підсумку — це гарний приклад історії, у якій типовий червоний прапорець щиро вважає, що його складний характер дає йому право ускладнювати життя всім довкола. І це цікавий персонаж для обговорення саме тому, що він провокує роздуми. Я не проти темних персонажів. Не проти морально сумнівних рішень, небезпечного потягу й романів, від яких хочеться закочувати очі. Зрештою, література різна. І кайфова в своїй різноманітності. Та дуже хочу закликати, щоб люди залишати собі критичне мислення навіть тоді, коли персонаж красивий, загадковий і має трагічне минуле. Бо травмований чоловік — це не автоматично хороший чоловік. А кохання, навіть вигадане, не повинно працювати як ганчірка що витирає всі попередні образи та приниження Однозначно чекатиму продовження. Однозначно вболіватиму за Джун. І однозначно сподіватимусь, що фінал буде справедливим Видавництво «ТАК»

📖 «Баламутка» ✍🏻 Лора Сван Не секрет, що я люблю персонажів, які змушують мене відчувати щось сильніше за звичайне «ну, норм». Не обов’язково хороше. Не обов’язково приємне. Люблю сірих персонажів. І яскраво виражених, з мотивацією «червоних прапорців» Шейн із «Баламутки» саме такий випадок. І водночас прекрасна ілюстрація того, наскільки небезпечним може бути романтичний флер навколо персонажа, який має стільки червоних прапорців, що ними можна обклеїти футбольне поле команди «Буковина» Джун живе в пеклі, яке видається під цілком пристойне життя. Престижна приватна школа, постійне цькування з боку однокласників, дім, де немає відчуття безпеки, і насильство, яке отруює повсякденність. Вона намагається пережити останній рік навчання, тримаючись за те, що ще дозволяє їй залишатися собою. Зокрема, за малювання. Типаж персонажем не новий, зрозумілий і викликає співчуття Потім відбувається інцидент з грабіжниками, який можна було б забути, але він прямо повпливає на сюжет. Перейду до Шейна. Хлоп перебрався до Лондона після низки невдалих рішень, притягнув за собою власне минуле, і має вже значну проблему в «новому житті», і цією проблемою є власне Джун. Тож замість того, щоб поводитися як доросла людина, яка розуміє наслідки власних учинків, він вдається до залякування. Бо, звісно, що може бути кращим способом розв’язати проблему, ніж створити собі ще кілька,та? Отже, трохи рефлексії що до Шейна. Почнімо з того, що він, на диво, не милий буркотун із важким минулим. Не чоловік, якому просто потрібно трохи любові, терпіння й одна хороша жінка, щоб ото знаєте, «я зміню його». Його проблеми значно глибші за поганий настрій, а поведінка значно гірша за звичайну емоційну недоступність. Він поводиться з Джун зверхньо, намагається контролювати ситуацію, залякує її, а його ставлення до жінок часом відверто віддає мізогінією. Ці принизливі висловлювання, мінлива поведінка та ставлення до Джун як до людини, якою можна розпоряджатися. Я не читала ще відгуків інших, та, хоч і розумію, що це все субєктивщина, мені важко буде розуміти, якщо хтось вболівав за цю романтичну пару. Якщо хтось з вас читав, і має саме таку думку — ласкаво прошу в коментарі, із задоволенням подискутую Мені цікаві персонажі з темним минулим. Мені цікаві морально неоднозначні люди, які роблять помилки, руйнують власне життя й намагаються якось вибратися з наслідків. Я взагалі не вважаю, що книжковий герой мусить бути зразком здорової психіки та емоційної зрілості. Бо ж тоді половина літератури залишилася б без персонажів, а я без деяких улюблених Але є різниця між тим, щоб написати неприємного чоловіка, і тим, щоб дозволити його привабливості постійно відволікати від того, як він поводиться. Травма може пояснити поведінку. Минуле може допомогти зрозуміти, чому людина навчилася захищатися агресією, чому не довіряє іншим і чому руйнує стосунки раніше, ніж вони встигають стати для неї важливими. Проте пояснення не дорівнює виправданню. І якщо чоловік поводиться як мудак, його сумна передісторія не перетворює кожну його образу на доказ великого кохання. Особливо коли йдеться про стосунки, у яких від початку є серйозний дисбаланс влади. Шейн — викладач, Джун — учениця. Він також знає про її вразливість, а їхнє умовне знайомство почалося взагалі дікухи. Романтична напруга тут існує в дуже проблемному контексті, і я не буду робити вигляд, що достатньо кількох красивих сцен, аби всі ці обставини розчинилися. Так, Джун повнолітня. Але повноліття не скасовує професійних меж, нерівності становища чи відповідальності дорослої людини за власні дії. Та я розумію, чому Шейн може чіпляти читачів. Він не картонний лиходій, якого можна викреслити з історії. У нього є минуле, внутрішні суперечності й власний біль. Авторка поступово відкриває деталі, які дозволяють краще зрозуміти його поведінку. А напруга між ним і Джун, конфлікт інтересів та постійне зіткнення характерів підтримують цікавість до їхньої історії. Проте розуміти персонажа — не означає погоджуватися, чи пробачати все, що він робить. А тепер Джун.

Жахливий ранок 💔️️️️️️ Знищено станції метро, де прожила велику частину життя, вдарили по виробництву в Ірпені, біля якого я провела іншу його частину і так любила гуляти із собакою у лісі поряд. Немає слів, аби описати свою ненависть. Але є дії. Дуже прошу підтримати мій збір для Люм'єрів донатом чи репостом. Зараз збори закриваються катастрофічно погано, проте я не знаю іншого способу не відчувати безсилля. Бійцям потрібен зв'язок💪 Ось тут банка: https://send.monobank.ua/jar/AhGLyc9qZ8 А за донати розігрую власну книгу + красиві закладинки з моїм підписом. Сподіваюсь ви й ваші близькі цілі та в безпеці🙏

«Готель «Бертрам» ✍🏻 Агата Крісті Є в пані Крісті особливий талант. Вона з легкістю переносить мене за столик у затишному англійському готелі, ставить переді мною чай і мафін, розповідає про бездоганний сервіс, поважних джентльменів та елегантних дам, а потім легонько натякає, чи не помітила чогось дивного. І фігакс, я починаю підозрювати буквально всіх, і у всьому🫡 У цій книзі міс Марпл приїздить до Лондона й оселяється в готелі, який ніби «законсервував» у собі стару Англію. Вишукані інтер’єри, традиційна атмосфера, уважний персонал, правильні манери, смачні мафіни й відчуття, що час тут стоїть на місці. А для любої міс Марпл це ще й місце спогадів, адже вона бувала тут замолоду, а тепер має змогу знову відчути знайомий затишок Нюанс в тому, що світ за вікнами готелю змінився, а в «Бертрамі» вдають, що нічого такого не сталося. І що довше ми проводимо там час, придивляючись до цієї ідеальної картинки, то виразніше відчувається щось неприємне Дивні збіги, підозрілі обставини, зникнення каноніка Пенніфатера, загадкові гості, пограбування й убивство. Класика. Сюжет поступово розростається, і в якийсь момент стає зрозуміло, що історія насправді заплутана і має багато розгалужень, які, у підсумку, так чи інакше приводять до «Бертраму» Я люблю Крісті зокрема за те, що вона чудово вміє змусити мене дивитися, так скажемо, не туди. Я шукаю злочинця, перебираю мотиви, намагаюсь вхопитися за якусь дрібницю, а авторка підсовує загадки в середину інших загадок. Це незмінно фактично в кожній книзі Трошки розповім про атмосферу, яка приносить задоволення. Старі будівлі, в яких кожна кімната має власну біографію, коридори, де можна загубитися і крісла, в яких можна випадково дізнатися чиїсь таємниці. А ще тут цікаво спостерігати за ностальгією. Люди приїздять до готелю не лише за ночівлею та гарним обслуговуванням. Вони хочуть повернутися у світ, який пам’ятають або яким його собі уявляють. У світ усталених правил, знайомих ритуалів і зрозумілих ролей Мені подобається, коли детектив має такий додатковий шар. Коли за загадкою стоїть ще й спостереження за людьми, їхніми слабкостями, жадібністю, марнославством і готовністю вірити в те, у що їм зручно вірити. І з усіх персонажів Крісті, міс Марпл найкраще підходить на роль цього стороннього, який ненароком бачить все. Вона залишається уважною спостерігачкою людської природи, яка вміє помічати те, повз що інші проходять, не замислюючись. Не без того, щоб трохи десь накрутити, чи щось собі додумати, що насправді місцями має потішний вигляд, а з іншого боку щиро дратує. Її роль у цій книжці помітно скромніша, ніж можна очікувати від роману, де вона заявлена центральною героїнею. Із темпом усе неоднозначно. Крісті не поспішає, розставляє персонажів, вибудовує атмосферу й поступово розкриває зв’язки між подіями. А деякі розгалужені сюжетні лінії часом ускладнюють сприйняття того, що саме ми розслідуємо і як пов’язані між собою всі ці люди «Готель «Бертрам» — це помітно Крісті пізнішого періоду, яка трохи грається з формою звичного детективу й додає до нього трохи більше соціального спостереження та тривожної атмосфери. Тут важливі не так відповіді на загадки, як те, як люди створюють собі красиві історії, щоб ігнорувати незручну правду Чи назвала б я цю книжку найкращою у Крісті? Ні. А для першого побачення з леді Аґатою я б взагалі обрала щось, де детективна конструкція працює чіткіше, а загадка не губиться серед численних персонажів і сюжетних відгалужень. Але для тих, хто як і я вже знайомий із її творчістю, роман цілком вартий уваги Тож наливайте чай, беріть мафін. У пристойних готелях трапляються дуже непристойні речі 😁 Видавництво КСД 🌟

Mal’opus святкують свої 8 рочків🥹 На сайті багато знижок на класні тайтли🔥

Букшеф відкрити передзамовлення «Русалоньки» Г.Х.Андерсена , ілюстроване вже любим мені Loputyn. Тож певна, що буде дуже красиво🥹

Відкриваю зібрання нетакусь/пікмі/нішевих etc., тобто тих, хто не дивиться «Холостяка». Шо робите?😁