Храм поезії (🖤)

Прохання когось підписати сюди https://www.instagram.com/inspiration_style_ua?igsh=cTVwc2kzNmpqYW8w або зробити маленьку рекламу сторінки в сторис чи в тг🥹 Дякую 🙌

Пісок і час — брати пустельні, Течуть між пальців непомітно. То наче річка дно протерла й Втекла під камінь, ложе — клітка. Володар Кронос міряв дітям Столітні спроби людства. Марно. Відносний час з піском в обіймах Стікає вчора, зараз, завтра. Пісок текучий наче море, Міраж, мов хвилі, гра від вітру. В сухі бархани час загорне Свої секрети, вглиб — надійно. Дотичність часу й долі вектор Вплете в натальну карту вибір. Земні уроки сиплять щедро На ваги: правильні та хибні. У часу вимір — мить та вічність, Епохи в скалки б'ються, крихти ж — Космічний пил, який помітно В нічному небі й росах чистих. Душі пориви й брак емоцій Ведуть на пошук... Час в достатку. Земля, мов мати, прийме, згоїть, Під шурхіт вічний, дасть підказку. @Raramina #раміна #листя_трави

в житті має статися все. від першої закоханості, першого поцілунку, першого сексу, до першого «Боже, сподіваюся, я не вагітна», першого «в мене більше нічого ні з ким не буде, мені взагалі не потрібні люди», першого «мама, буду пізно», першого «мама, буду завтра». в житті має статися все. пунктів, підпунктів — мільйони. все буде. не зараз — пізніше. колись. згодом. можливо. не сталося поцілунку на випускному. не сталося поцілунку на прощання. не сталося поцілунку з димом із рота в рот. можливо, ніколи не станеться щастя. замість нього станеться щось інше. сьогодні от стався ти, винуватий, з квітами під моїм вікном. @gkruk_wirszi #крук

Дорогенькі, лагідно нагадуємо про зовсім не лагідний крайчас здачі робіт 😁 на перший тур другого котолисячого сезону 💚🧡 1 СЕРПНЯ, 23:59 Надсилайте ваші римовані терапевтичні казки або легенди для дітей на тематику підводного світу в ПП @catania13_11, неримовані — в ПП @e_foks Бажаємо океани натхнення 🌊

Найцінніший у світі скарб Бережи під кутами простору. Сподіваюся, він того вартий У гінких віражах загострених. Перевтілюй моє тепло На ватаги буденних спалахів. Наше видиво не збулося, З часообігом заховалося. Перетерті в крупу слова Мовчазливо вбивають силою. Навіть спогади легковажні В часовіддалі загубилися. Тільки біль – електричний струм – Відбиває відтінки зрадницькі. Мої вислови семиструнні У повторах тобою згадані. Берегти найцінніший скарб Так, як ти, треба ще навчитися. Сподіваюся, він того вартий, Бо коштовності – світло щирості. Оксана Мовчан

Бі-бі- бігти крізь тихе повітря, робити його шурхотливим, як вільшанка на тлі світанкових полисків сонця. Яка ж вона гарна з тією плямкою рудого тепла на пухнастій грудинці! Бі-бі- бігти чимдуж горбаками із залисинами, як у дядька Бориса, і плесами незайманого різнотрав’я, що не бачило газонокосарок. Не наздоженеш-ш мене! Ш-ш- шістнадцять виповнилося, і сусіди ш-ш- шепочуться: “Диви, такі вже кобилиці, а гасають, як шестирічні, тьху-ти!” Сі-сі не виросли, сістер, тому не заважають бігти. Як навіж-ж-жені ловимо новий день швидкими дитинними рухами. Канікули ж-ж-жуками розповзаються. “Ти придумала, ким хочеш бути? Треба ж обрати універ, вчитися”. Вшитися можна в цю канву, але обережно, щоб не вколотися. “М-а-а-мо, дивися!” Сміюся: руки — олівці, світ — папір, я — графічний вітер на картині Дерегуса, який ще не став статичним експонатом у музеї. 11.06.2025 © Олена Галунець ✏️ @virshoplitkarka #олена_галунець

Між засухою та зливою – тонке павутиння літа, промінням палким нагріте й напругою перезрілою, що гримне крещендо: блискавка – тонкий хірургічний скальпель – розітне і не з'єднаєш полотна піднеб'я вицвілі. Між засухою та зливою – осінні схололі кроки, де листя стежками спокій покриє, під птахів крилами у пір'я строкате, зрошене в світанні краплин мереживом, сховає розмоклі межі, пролізе у душу кожному. Між засухою та зливою – в грудневі порожні ночі морозу нема: торочить розчахнуте небо, міряє по вінця грозою сповнені калюжі та вулиць вени, безлисті сумують клени не спраглі тепер, оголені. Між засухою та зливою – весни взеленілий пагін оглушить поля громами, напоїть, що переливами у повінь злилися – стишити б, спинити, чекати травень, де трави в покоси склались і слухають неба ритміку. Між засухою та зливою – Сезони такі мінливі. @olesya13r #репа

Привіт☺️ Я відкрила допоміжну банку на ремонт Наваріка. Наварік — це авто для військових, на яке ми з вами збирали гроші півроку тому, тому воно мені як рідне🥺 І воно потребує ремонту. Дуже прошу долучитися до моєї допоміжної банки. Подивіться, яку картинку зробила мені володарка збору Веронічка😎😁 Моя банка: https://send.monobank.ua/jar/6TXsdXoo7c Пост Вероніки про збір: https://t.me/c/1718515598/3229

Прокинешся, а степ неначе пліт, Несе тебе розніжену й далеку, У задзеркалля в тисячу парсеків, У світ без перегонів і валіз, Де маки гріють слід та йдуть услід, І ловлять таємничий кожний клекіт. Прокинешся, а степ неначе пліт, Несе тебе розніжену й далеку. Розмаєм ллє незайманих полів, Плекає вічний сателіт-лелеку. Це сон? Життя? Шепоче чаролегіт, Збирає мед з чола і до колін. Прокинешся, а степ неначе пліт. 02.06.2025, ЮІ @black_white_house_poetry #іванов

Одна з ознак хорошого дорослішання – ти починаєш з насолодою читати дитячі книги. Тут нема чого додати. Я люблю казки Мар’яни Тарнавської, української письменниці зі Львова. Книга про машинку Бульку, ліхтарика, песика Бровка – мій особистий талісман, який рушає зі мною в мандри та від мене – деінде. Булька любить мандрувати, вона вже припарковувалася в Швейцарії, планує осісти в Нідерландах в українському центрі, де книгу про неї будуть читати діти, а ще нещодавно відправилася в Швецію. Та згодом поїде на острів Крит, тому що мандри – це священне право живої цікавої істоти. Про «Директора цукрової фабрики» та «Сільський футбольний детектив» я ще не читала. Але читатиму. І чесно, як мала дитина, з насолодою роздивлятимуся ілюстрації. Мар’яна Тарнавська веде сторінку в інстаграм, де розповідає про Львів, книги та ілюстраторів, про казки, життя та сенси. https://www.instagram.com/millevilletranquille/ #до_читача #дорожнє_життя ***

Якось воно… все окутано димкою. В тумані кожна клітина. Жодної підказки: що по горизонталі, що по вертикалі. Ти – мій найзагадковіший кросворд. Треба вгадати слово по центру з шести букв. Під першим номером «секста» – інтимна ступінь гами, яка крокує слідом за квінтою – квінт- есенцією променів, що призводять до «Сонячного удару». Чи намалював би Альфред Кубін диявола, якби той не існував насправді? Дияволе мій, грішний янголе… Якщо докопатися до суті, роздряпати її, розрізати на шматки, розплющити під ТАБУ, то це – одне й те саме. Ми вже на «ти»? Ображаєшся? Ось що! Так я ж наосліп. В глухий кут, Майже розкута, Тепер спокутувати… Але було круто! Чому ж не можу заснути? Синім полум‘ям твої Бермуди! Ми ще на «Ви». Сутінки. Сумніви. Сумні Ви. Сум? Ні. – Ви! Суміш чотирьох стихій: води, вогню, землі, повітря. І п’ятий елемент. Бездоганний. Чи повинна? Хіба винна? You are the winner. Виноградники граційними градами під гримом гордовитих градусів – Malbech. Червоними краплями ДОВІРИ... Краплями слова з шести букв. Довіку. А поки дихай у вибиті вікна… @sarahwatsonrhymes #мовчан

Навчи мене писати, Поетко. Я — маслина серед оливкових садо-віршо... Поки вечірня тиша прохолодою цілує шию, навчи мене ритму. Приручи мої тексти. Вони дикими бджолами рояться поміж дужок. Через сітківку ока розлітаються по закутках твого тіла, ховаються на внутрішніх частинах стегон, лоскочуть твою чуттєвість, гортають фантазії, як книгу з картинками, і діляться медом... Спробуй —  губи вже солодкі? Коми, немов язики, доводять до ...крапок. Рук своїх не лякайся: змінюй слова та дихай. Випий келих моєї уяви, але не дай собі захмеліти. Бо ж ти ще маєш навчити мене римувати на стогони, ти ж ще маєш навчити мене дотримуватись ритму до останнього абзацу. Виділи усі мої помилки сухим червоним, Поетко. Давай закінчимо разом цей текст писати? @herbariumxandra #ксандрик

🤌 Поживний розіграш 2х сухпаїв за донат на ремонт авто для 21 ОМБр 🌯 Розігрую 2 супер заряжені шведські туристичні сухпаї Out Meals Wet 7! Це вам не мівіна на сніданок! 👉 Умови: - Донат від 50 грн на розіграшну банку (в коментарі до донату вказати свій нік в інстаграмі, або надіслати скрін оплати в пп) - Кожен донат отримує свій номер, який і братиме участь в розіграші - Донатити можеш безліч разів. Скільки разів по 50 грн задонатите, стільки шансів отримаєте! - Переможця буде два – по сухпаю в руки (доставка за ваш рахунок) ⏰️ Про дату завершення розіграшу повідомлю згодом 📲 Донать сюди: https://send.monobank.ua/jar/8w2QTXRKN 4441 1111 2712 3895 🔥 Гроші кидай – хижака прокачай!

▪️Дитячі ігри▪️ Кожен рух дитячих рук спрямовує пружну волю м’яча. Відбитий від штанги, летить у невпорядкований аут, в запилений хаос за полем спільного досвіду. Кому йти по м’яч у зарослеву повню? Змінилося мало. Я мав би… Котиться м'яч, і я – з ходу за ним. Завше. Подайте мені, киньте мені м’яча, як це було у «сáбже», киньте мені ім'я, вік, професію, смак. Життя – повний аут, не мед, загубилось усе, і тепер я – неозначений сабджект. Колись починав цю історію сам же, боявся впустити м’яча, ніби він визначав майбутнє і місце в системі ко-одинак. А зараз радий запульнути подалі, щоб мене окликнули, нагадали, ким є, і послали… Котиться м'яч, і я – схилом за ним. Знав же. Він падає у зам’який світ замків, де кожен слід на піску здавався знаковим. Ми будували міста, щоб змити їх в повені річки з відерця. Перехоплює подих, як піщинки прошкрябують серце; стіна розчинилась – ніхто не озветься. Падає, репає м’яч від склянки з розбитої пляшки, горловина якої вирвала яму на пляжі. Оголені голки акації поруч мовчать. Котиться м'яч, і я, схоже, за ним. З наших досі кочусь. Ось він, схований у кущах. Хованки у дворі визначалися спекою, обіднім часом та рівнем спраги. Ми переросли ті дерева, які нам колись зарадили. Я виріс не тому, що хотів, а надто довго ховався у власному тісному тілі. Кажуть, дорослішання – це коли шукають тебе, не щоб знайти, а поставити запитання, на які ніхто не готовий відповідати. То коли знаходять, роблять останній запис дати народження біля останньої дати запису даних? Стільки бульбашок різних складали між кубиків з цегли й бетону, що з них утворився стільник. Скільки зав’язло у ньому зостраху. Життя – не мед, таки аут. Хліба – на ламаний гріш, видовищ – як пороху. Я сьогодні не вийшов. М’яч поки що на полі, та хто піде згодом? Хто піде з Богом? Чий раунд? 13.06.2025 Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад

Літнє місто Прянощі ночі виплескують грози, Сни оголили наточені піки – У піднебессі розтануть навіки, Дзенькає дощ ксилофоном дахівки, Місяця стежка у росах, ще босе Місто читає новини й прогнози. Сонце лишатиме позначки зранку, Наче веснянки, на вулицях сонних Променя лезом ясним світанковим, І витинатиме зайве та втому, Сумніви десь на поличках у шафі... Сіра бруківка штрихується часом. Місто гуде, проростає в століття Мохом і гулом доріг сонцемітних, Вкотре минуле складатиме в міхи, Сміхом розлогим, як грабове віття, Дні промережить, достигне суцвіттям Спогадів теплих у книзі узбіччя, Де сивим пилом розсипане літо Куриться довгим проспектом у місто, Грози зібравши в калюжі й намисто, Промені – у вітражі й тіні листя, Скаче, танцює, п'є зеро-мохіто... І віддзеркалюється в темних вікнах. 08.07.2025 @olesya13r Для конкурсу "Червона троянда" від Собору Поезії, пейзажна лірика, переможний в своїй парі.

Ще не врізав дуба, а я вже почав збирати квіти https://t.me/herbariumxandra

Інколи, бажання як вхопить своїми кігтиками за сонячне сплетіння і тягне: Як же хочеться набутися простим побутом! Сніданком на кухні. Зранку. За столом. Як же хочеться отримати опромінення від теплих лапок. Сонячних. На щоках. Як же хочеться спати у пастці ліжка. Протирати рідні простирадла. Без тривог. Зарадибогатримайся, ми ж у зоні підвищеного кортизолу і досяжності до дна. Тількибережисебебудьласка. Дивлюся на поля чужої землі і серце не мріє, а лише до очей підкрадається питання: чи скоро на нашій землі розгладяться зморшки війни? Бо ми зі своїми вікуватимемо до нашого кінця. І щасливе життя буде нам, як густий солодкий кисіль — смачна тільки перша чашка, а далі нудотно. Друже, а може просте щастя вже не для нас? @lysychkazlisu #лисичка

БЛАЖЕНСТВО День згас і ніч упала на вуста, Мов раб торкнувся я тебе поволі. Злітає в небо млосність золота, Роса стікає на сідниці голі. Ти теж торкнулась тиші у пітьмі, Там, де завжди була блаженства зона. Усе завмерло, тільки я в тобі Свій рух робив, тривожив твоє лоно. Крізь сонний шепіт простяглася мить, Де небо гнеться від нічної спраги. Тремтить світанок, місяць ще висить, І мариться в безодні ця наснага. Розкута ніч більш не турбує слух, Вона лише поділить все блакиттю. А ми у танці... ось останній рух... І дух із тілом об'єднались миттю. Усім буттям йдемо з тобою в рай, Де кожна зірка — дотик твого стану І поки ніч не скаже: “Прощавай”, Тебе кохати я не перестану. Мирослав Манюк 28.07.2025