Храм поезії (🖤)

на храм закинь)

Я прокинувся від подиху  з пащі шляху, Маревні ілюзії конструктором  Сплелися в ідеально збудований лабіринт темно-зеленого кольору… І мене просить йти, просять йти за головою Мерзенної істоти. Келихи з вином пропустили Крізь сито червоні пасма струменів, ті перетворилися У бісів дощ. Крокую невідомими стежками, Хмарна рідина сумлінно вилизує сліди Невідомої світу почвари, Яку мені необхідно Знищити, стерти пил. Ступає нога на зловісний пагорб, В носа просочився нестерпний сморід, Воно сидить поруч із Забрудненим струмком і Вприскує отруту з свого Жалюгідного рота прямо  У джерельце… Нема часу дивитися, я розгортаю сувій із потрібним закляттям, Перекладаю ієрогліфи на свій язик, І вмить тіло опановує демон, демон, демон… Я знову вільний! Сила переповнює мої мигдалини настільки, впору вмовити сирену поснідати рибою! Йди но сюди, йди в мої обійми, недозло! Васюто, геніальний гній з твоєї губи — Це доказ того що ти ніженка, від одного ляпаса членом Течеш як прорваний кал з каналізаційної труби, Навчи мене тендітності, навчи стати поетом! Блін, народ, хтось знає, хто такий Коля Дендак? Крутий поет? Полярна зірка — поразка майже без бою, Файний голос? Синьоока не відчула, записавши деклу на найгірший твій опус, Майстер слова?  То може напишеш щось крім всратої рефлексії і яоя? Коля, Той, заради кого я маю дістати ніж, Щоб розрізати цю п'ятилітрушку з водою, Твоє надбання мертвонароджене озеро з трупами ліричних героїв, схеми дно,  Ти хотів протягнути його на конкурсах. Давай зараз на нього поглянемо. Прекрасний результат,  дебют серед сильних авторів. То чиє ти серце взагалі підкорив? Не сміши мене, Коля,  Ти пройшов на вм тільки тому, що люди не знали, що можна римувати більше одного слова. Подумав, показати себе – це кльово І рідко обісравшись знову, Вилетів з дна таблиці під ручку з Ватульовим. Коля питає: «Що таке нік?», чемно, От вам хрест, ржу і слухаю улюбленого автора: «Нікчема нікчема нікчема» Ти заходив фаворитом на папері творити шоу, Але які в тебе були шанси в плей-офф, Якщо ти проєбав ще в групі Оксані і Даші, а перемагав тих, хто до 3:3 не дійшов, І Стукала, якого зняли. Як показово,  що твоє ім'я стало мемом не через творчість, А в усміх народу, І під мильну оперу Карич проводить долонею Колю за обрій. Але ти маєш бути вдячним мені за суддівство, сонечко. Твій шлях прокладений жеребом, напрямом пташиних заграв, Адже ти пройшов усюди не тому, що заслужив, А тому, що я так сказав. Тобі більше не підкориться клевер, підкова, Бо тільки Мархотчина порнорядкова По літерам сходиться з твоїм задрипаним образом чмоні, Що хаває все із терпильністю й болем. Ти вже закинув полтос на розвиток української культури? Чекаю від тебе якісної поезії, Щоб поставити на терези її… Гну колообертом кадри: Вулиці мертвого міста.  Нудить від того, що бажано їсти, Кулі відмови народжують змісти, Графоманія графоманіста. Викинь свої нікому не потрібні тексти, Ти посередність, навчена складати пазли, Найсіріше звено поетичної секти, Якому важливий не результат, а що про нього сказали. Піди спитай у людей,  що можна про мене написати, Перевірити на "на панчлайність" і лінії атаки, Але я переміг вже в тому, що комусь цікавий. Про тебе мені розкажуть інтонації з твоїх декламацій Невпевний, нудний і трошечки по жінкам за тридцять, від яких прагнеш щирих овацій. Це буквально все, що в тобі є: Автор-картонка, автор-конвеєр, Що випав із свого моноколеса, де було хочаб чорне або біле. Поплач в пп Санжіку або Ірі, я з радістю закину це собі в плеєр. Кличеш себе Торін,  сповільни свій Дао. Я зустрів тебе в полум'ї й горі. На сьогодні я твій Смауг. Ту десятку, за яку тебе викупали в марсюти, Можна сміливо класти тобі на оченята тьфу блять тютя. @kildun4ikchanel

Мабуть, тиждень розділений, в хутро вдягаються промені, Перекручують сутінки, як перехрестя шляхи. Понеділками втілені ранки пробуджені – втомлені, Поневолені розкладом і від повітря легкі. Вибухають у посмішці, кроєні наче по розміру, Вибігають босоніж, стерню огорнувши у плед. Все каміння тверде розпадається й сиплеться в озеро, І звучить, і хвилює, хвилюється, й хвилями плеск. Перебіжчиком чемним – порушником руху і простору – В лабіринтах садів і каміння ховається час, Що багато віків до сьогодні придуманий – створений – І цвяхами до серця прикріплений – саме для нас. І не силою треба кришити розгублені камені, Тільки ззовні вони незворушні та ніби цупкі, Мінерали й породи гірські між піщинами ранені, І у кожного каменя в серці – забиті цвяхи. Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes #мовчан

вирви ніби веснянки що ними чорнозем зрошений рими неначе костур підпирають людей та слова наші життя вздовж вічності ніби листкові жилки шрамом обабіч планети креслять свої імена відбитки моєї чесної сітківка мого глибокого стрічка, що відтинається з єдиної площі сукна усе, що по нам залишиться окрім дефіса між датами думки, що накриті шкірою підніжки майбутнім «я» під ніжним покровом сховані ми зшиті та перешиті поверх і уздовж, і впоперек шари тимчасових тіл колись останній притулок всіяний цвітом магнолії тим, хто прийде опісля розкаже, що ми були коли ми дійдем до краю де траву уже перетоптано і втома торкнеться спраги не зважаючи на протест я залишу світло увімкненим обмию обличчя та руки а після заплющу очі і реінкарнуюся в текст @crescent_poetry #онофріюк

До берегів, що до них китами прокладені мости, мені не дійти, доки демони на біс мало не щодня викликають істерику. А стеля... павутинкою біжить вже цілий рік і годує тим що з неї сиплеться. Я втомився тримати дихання в льодяній воді, тонути, в надії, що по той бік дна є якийсь інший світ, перекладати карцерний гніт мовою очікувань... Боляче дивитися на пазл, який не можеш зібрати, бо в руках треба тримати голову. Важко в сірих роздрібнених деталях побачити розфарбоване поле, де квітне гербарій. Сумно коли із ясен-пагорбів прорізаються зуби і фйорд стає пащею-фортом. Коли струнами ходить лезо немає ніякої музики. Немає співу, його до шепоту звело, коли навколо шиї сплелися вузлики. @kildun4ikchanel #ставицький

Окей, я також хочу дописати один вірш, на тему, яку ми колись обирали — Життя із запахом І, чесно кажучи, початок цього вірша вже давненько лежить серед моїх чернеток. Buuut Ще більше я хочу допомогти тваринам, що не мають будинку. Тому вперше вирішила наважитися на наступну авантюру. План такий: 👉 з вас будь-яка сума на цей конверт — https://www.privat24.ua/send/g4l1y 👉 з мене — вірш, коли на конверті буде всього 500 грн (опублікую протягом тижня!) А коли буде 250, опублікую невелике прев'ю:) Повірте, тваринки будуть вдячні кожному за внесок, як і я ❤️

Сьогодні п'ятниця, 13 червня. 🫶 Так, мені 39. День чудовий від сотень привітань та теплих слів. 💞 Дякую тим, хто вітав (писав, дзвонив, їхав). 💜 Дякую Богу, долі, Всесвіту за тих, хто поряд і свій. 💚 Дякую пережитому, бо це досвід. Найбільше бажання: мирне небо над Україною 🇺🇦 Якщо вам хочеться зробити мені приємне – купіть мою книгу, їх лишилось мало на сайті видавництва ТВОРИ. https://shop.tvoru.com.ua/books/item/8 Кошти, які ви перерахуєте за "Віршолегіт безмежжя" будуть відправлені на благодійність: у центр протезування та притулки для тварин. Давайте сіяти добро і світло 💞 Обіймаю 🩷

Привіт усім! Тут нова дуель на каналі, проголосуйте, пліз))

Вітаємо! Продовжуємо публікацію дуелей #підзнакомсови! Що ж, на горизонті найочікуваніша дуель циклу! Нумо подивимося, чий пацюк має не лише гарний нюх, а й неабиякий поетичний шарм? До вашої уваги: Джессі Галлівел 🎩 та Сонячна Темінь 💅 Тема: "Щуриний король" Робота #1 Робота #2

Голосування триватиме: до 15 червня Щоб проголосувати — просто напишіть у коментарях під дописом чия робота вам сподобалась більше. Також, ви можете допомогти своєму фавориту отримати більше балів: Звичайний коментар із голосом за фаворита — +1 бал Розгорнутий коментар із голосом за фаворита — +2 бали Розгорнутий коментар до обох робіт із голосом за фаворита — +3 бали

Підтримати наші майбутні ініціативи💰 #вірші #дуель

Води — темні, за винятком сяйва плавучих льодин, хороводами хвиль передроблених на половини. Ти один і у цьому немає твоєї провини. Просто переступила за борт моноколірна тінь і влилася довірливо у потривожений синій. Як повітряні прими Дега, невагомо-красиві, витікали олійно за рамки статичних картин, зісковзнула змією зі спини своєї людини, оголивши солоні й слизькі потаємні глибини, що ховав попід нею закутаний в плоть поводир. Не здригнулась земля, не розбився на гранули простір, животом у поблажливий штиль запірнув небосхил. Ніби звично повернеться вранці, підсвічена сонцем, так бувало завжди, хоч ніколи про це не просив. Вона дихала в шию і це надавало сил. Замовчав океан нескінченно муаровим лоском, на свинцеве чоло опустивши зірковий вінець. Та свавільна вода з кожним порухом далі відносить, тінь погляне уперше на мить у знайоме лице, і розсиплеться бісером бризу в опаловий досвіт. Обнадійливий ранок більше не настає. @snigpoetry #мері

Ще є два вільних примірника для попереднього замовлення. Потім вже буде другий наклад друку, це дещо пізніше. Так що ви ще можете встигнути! Збірка в роботі. Передзамовлення 250 грн. Далі отримання Новою Поштою за рахунок замовника. Книга «Скрипторій» – збірка віршів, віршованих казок та лірики. Всі мої ельфи, дракони та єдинороги. У книзі мої ілюстрації та кілька ілюстрацій чудових художників. 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/3BcrofDKYg 💳Номер картки банки 4441 1111 2131 7576

Я, власне, ніколи не казала, що в мене вишукане почуття гумору 🐈🐈🐈

▸ Пляма Я ніхто в твоєму житті, як би ми не намагались це виправити, Я ніхто, і такою точно залишусь навіки, назавжди, без сумнівів, Я лиш пляма у просторі повному криками тихими, Я лиш пляма, спотворена тінь емоційної куряви. Я - система, що згубила власні паролі - не підлягаю ремонту, Я - система, де щирі думки замінили найагресивніші віруси, Я лиш дурість, що має подобу неправдиву, аморфну, Я лиш дурість, бо все ніяк з навчання суті не винесу. Я - рана, що багрянцем розпливається по тілу невпинно, лякаю, Я - рана, згусток крові, атомна зброя, що спричинює вибух у серці. Я лиш мотлох, зачинений непотріб в старому сараї, Я лиш мотлох, що крутим чомусь на перший погляд здається. Ні, я гірше. Я - компас, що давно втратив всі орієнтири, гублюся, Я - стара гілка, що хапає одяг, бо власні квіти давно вже зів'яли, Я - рвана штора, а зоряна ніч - нездоланна спокуса, Я - паралельна реальність, в якій              ніколи                        тебе не буває.. @liliums_swamp #yrboo_вірші

А тінь виходить – густа, кремезна. Над нею – човен, під нею – весла. Дивися – зелень тече крізь вени. Сховай під серцем її для мене, бо буде витися, буде бігти, точити зуби, ламати кігті об кожен спогад, об кожен спалах, чуття загострить і гнів розпалить. Моя свідомість – піщинок тисяча: у вовчих хащах і норах лисячих я слід гублю, розсипаюсь, здрібнююсь, зрікаюсь звичок, імен і здібностей. Я розбиваюсь на сотні пазлів. Щоб стати полум’ям, мушу згаснути. Викидаю ключа, щоб знайти вихід. І хто б не кричав у мені, я тихо виходжу у ніч, у сліпе нікуди. Чорт забирай, я тут є і буду, скільки б світів у мені не розбилось, і начхати на виснаження й безсилість. Між словами – тиша – срібляста ниточка – ніч дзвенить в повітрі, як з льоду виточена, а зірки – кришталь – на соснових плечиках – а мороз зашкалює, і від вечора залишаються тільки уламки місяця, а під ними тіні гарцюють, бісяться, всі скелети з шафи виходять з мороком – не забудь купити бухла і колива. Тіні біжать, сторожкі і рвані. Лезом ножа видираю пам’ять з кожного нерва, трощу, випалюю. І нічого мого більше вже нема у мені. Я щоночі стою на краю безодні – у похмурих застиглих лісах підводних залишаю усіх – бо далі не можна. Захистити ще їх би. Від мене. Кожного. Хай горять яскравіше за зорі й промені, у цій темряві всі вони – голос полум’я, що до вічного дерева шлях освітлює, в безконечній зимі крапля сонця літнього. Я виловлюю з хаосу звуки й дотики, у прадавніх лісах сто стежок витоптую, заростаю гіллям, розчиняюсь у синяві, випускаю на волю страхи і сни мої. Стукотять колеса, земля йде вихилом. Липнуть руки, від страху спирає дихання. Знову потяг, і я у нім, наче в савані. І нічого мого більше вже нема у мені. І не вийти, не вилетіти, не вистрибнути. Десь між горами прямовисними опиняюся, поміж скелями. Небо сплавлюється, вистелюється синім холодом, болем, кригою. Я кричатиму, щоб не вигоріти, я шумітиму, щоб воскреснути під порожнім, бездонним всесвітом. Іолана Тимочко #іолана_тимочко

Говорять, що жінка - найкраще Господнє створіння, На тебе дивлюсь і завжди розумію чого. Ти - квітка тендітна. Мадонна в своїм поколінні, До рук твоїх прагну припасти губами й чолом. У дні, коли тучі крадуть собі сонце в кишеню, І сірим туманом спадає на голови пил. То наші усмішки. Яскраві й такі навіжені, Врятують любого. І навіть, якщо не просив. Коли наше місто відкриє обійми вітрам, Холодні цілунки збентежать і душу, і тіло.  Збери із уламків комфорту новенький вітраж, Ти будеш натхненням моїм. Таємничо-вцілілим. Танцюй, ніби вперше. Так ніби весь світ - то мара, Принось наше літо у днину холодну і сіру. На стомлено-ніжних. Маленьких, тендітних крилах, Коли буде важко, згадай, що в тебе завжди вірю. @dmYmast #дим

мої європейські однолітки не знають, що таке війна. вони мають здатність планувати і здатність жити сповна. в моїй країні молодь вигризає свободу й життя кулями та втратами частин власного тіла. дехто з них буде чути, але вже ніколи не побачить цей світ своїми очима. європейські однолітки прокидаються від будильника, що голосно дзвенить. в моїй країні люди прокидаються від сирен і ракет. якщо взагалі пощастить. європейські однолітки будуть захищати магістра. мають спокійне майбутнє і без тривог будують сімейні гнізда. мої беруть відпустку на два дні, аби швидко розписатись у військовій формі. їх кохання — це обручки з фольги в окупації та полоні. європейські однолітки за кавою обговорюють спокійні новини. для моїх вже звичним є те, що під завалами знайшли ще дві людини. європейські однолітки обирають вбрання на шлюб. мої — обирають сезонну броню. вони ходять до ресторацій і мають щирий та радісний сміх. в моїх — голос міцний, але вогонь у очах вже застиг. вони вибороли право жити ціною власного життя. і провина за те, що ти жива, вони ні — це близьке відчуття. і не маєш права скаржитись. і маєш мовчати, навіть якщо буде далі боліти. ти збираєш себе по шматочкам щодня, бо навіть якщо і не хочеш, то відтепер маєш жити. @winetina

Під тонкою тканиною її живота — глибока солона ніч, темне солодке море, море хвилює прихована в нім висота — небесне провалля, яке до світанку зморить човен із дивних давен, із давніх дивин... Власне, сам він перемовляєтиметься із прірвою, щоб напуватися нею, доки здригнеться, й під повнею над землею схлине, неначе схлипне, тяжка вода, ніби її приспав, ніби загойдав... Потім стисне руку її в руці, мов ритуальний ніж, і густо мовчить, наче гоїть численні рани, які неминуче сильніше болять під ранок, й слова, що не вимовить, знову і знову — ті ж. @yelia_poetry #дорофієвська