Храм поезії (🖤)
Kanalga Telegram’da o‘tish
зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
Ko'proq ko'rsatish1 414
Obunachilar
-224 soatlar
Ma'lumot yo'q7 kun
+1530 kun
Postlar arxiv
1 414
НЮ
Грибник втомився від блукання лісом,
Та й кошик повний — полювання тихе
Вдалося славне, тож дрімав, прилігши,
Ловив осінні найтепліші крихти.
Чи був то сон, а чи обмара діва —
Грибна царівна на поляні в стилі,
Що звуть всі "ню", йому згадалось вільно,
Смочки на грудях, наче очі. Мило!
Граційне тіло, сірувата шкіра
Звабливий танець — захотілось випить
До дна. Невже про неї завжди мріяв?!
Кує зозуля, мов рахує вдихи.
Вже піт краплинами тече холодний,
Тривке видіння не зникає, манить.
З шапинки спори проникають в мозок,
Вроста ілюзія в життя реальне.
Думки сіріють, лиш одне бажання:
Для діви стати міцелійним кормом.
Доклав зусилля, щоб піднятись. Страхом
Тріпоче серце, та пітьма довкола.
Ps: Чи був то сон, а чи привиддя, хтозна!?
@Raramina
#раміна
1 414
Repost from N/a
десять
двадцять
тридцять
п'ятдесят
вкрий мене повністю
сповни і
переповни
вся моя місткість для тебе
вся глибина
най понад вінця вивершиться тобою
двісті
п'ятсот
триста сорок
шістсот одна
з вдячністю і любов'ю
тебе приймаю
будь моїм
першим
сягни до самого дна
тільки для тебе відкритися я готова
тисяча
п'ять тисяч
вісім
десять сімсот
ми із тобою частинки
одної цілі
сходимося
зливаємося
разом
ти мій донат, а я твоя вірна банка❤️
#поезіяверонічки
1 414
Погані люди не завжди вбивці,
Погані люди не мають зле обличчя.
Про поганих людей не скажеш, що вони — погані
Погані люди роблять добрі справи,
Погані люди надихають і допомагають.
Про поганих людей не скажеш, що вони — погані.
Так, погані люди вважають свої погані вчинки — поганими,
Але погані люди роблять погано так непомітно,
Шо про поганих людей не скажеш, що вони — погані
Не всі погані вчинки — погані,
Якщо так роблять всі і ніхто не знає?
За таке не кажуть, що це — погано.
Погана людина сидить з валізою поганих вчинків,
Обклеєною стікерами різних подій життя.
Погана людина думає, чи загубити цю валізу.
Погана людина дивиться в вічі іншій поганій людині:
Ця погана людина страждає від важкості своєї валізи.
Можливо, треба допомогти цій людині загубити її валізу.
Погана людина забирає свою та чужу валізу.
Погана людина знову вчинила погано.
Погана людина погоджується з тим, що вона — погана.
——
сьогодні
@lustsophy
#хтивософія
1 414
Як ми будували свої доми?
Коли стоїш під небесами зими,
і небеса розвертаються й відпливають геть,
розумієш, що жити потрібно там, де тебе не лякає смерть.
Будуй стіни з водоростей і трави,
рий вовчі ями й рови.
Звикай жити разом з усіма день при дні.
Батьківщина – це там, де тебе розуміють, коли ти говориш вві сні.
Клади камінь при камені, будуй свій дім,
на глині, на чорноземі твердім,
вибирай у землі з кишень вугілля й сіль.
Кожен повинен мати дах для поминків і весіль.
Потрібно мати місце, якого буде шкода.
Вода чогось варта, якщо це питна вода.
Коли справді шукаєш винних, то це не ми.
Все життя ми будували свої доми.
Брила до брили, цвях по цвяху, стіна до стіни.
Якщо можеш мене спинити, ну то спини.
Але якщо хочеш, щоби мене тут не було,
доведеться крім мене забрати й моє житло.
Поближче до сонця, подалі від пустоти.
Дерева будуть рости, діти будуть рости.
На тютюновому листі виступає роса.
Ми будували так, ніби вивершували небеса.
Мов упорядковували висоту.
Ніби словами наповнювали мову пусту.
Ніби повертали речам імена.
До брили брила, по цвяху цвях, до стіни стіна.
Голос сильним дається для співу, слабким для молитов.
Мова зникає, коли нею не говориться про любов.
Ночі не мають сенсу без темноти.
Світи наді мною, чорне сонце, світи.
Сергій Жадан
#жадан
1 414
***
Шепіт у темряві чую твій дуже сміливий,
Руками-тентаклями здавлюєш дужче шибарі.
До «перемоги» рахую відверті хвилини,
Між тим, в голові, сторінки Камасутри гортаю.
Я просто сьогодні відволікаюсь тобою.
В темні години, як завше, потрібні обійми.
Пеклом обпалюють тіло вологі долоні,
Ти мною керуєш наче смиренним кормилом.
Через відсутність вай-фаю вмикаю уяву,
Ти допоможеш мені це відчути скоріше.
Жити в постійному стресі не зможу, я знаю,
Тому лишається нам смакувати у тиші.
…..
Опісля оновлені нерви згадають минуле:
Було «не на часі» і так ми прожили третину.
Тепер розумію, той пострах мене баламутив
І повністю лютого привид мій потяг поглинув.
@ola_poetry_ua
***
вірш написаний за спогадами перших місяців війни 2022 на марафон #інтимнірядки позаконкурсом♥️
#ритик
1 414
Ми розучились душею жити,
Теплом простим один одного гріти,
Забули, як це — радіти вмить,
Як серце в тиші може болить.
Біжимо, мов тіні, серед турбот,
А світло й тепло — десь осторонь, в зворот,
Не бачимо радості в простоті,
В маленьких кроках, в своїй красі.
Давай згадаєм, як це — зупинитись,
В серцях відкритих знов відродитись,
Зігріти душу в миті простій,
І щастя знайти в близькості своїй.
Nadyadna
1 414
втрачай мене помалу
отак, як вмієш
з кожним не сказаним словом
із кожною не надісланою посмішкою і «доброго ранку»
із кожним «не сьогодні»
втрачай мене
мовчки
втрачай, як океан відпускає своїх мешканців
розкидає їх своїми хвилями на розпечений пісок і вони тануть
або довго і спустошено палають під пекельним сонцем за крок
до своєї солоної мрії і зневірливо отак вмирають
а він споглядає
мовчки
втрачай, як непотріб, як річ
брендову, хоч і не нову але доступну і наче таку бажану
яку взяв і носиш на тремпелі з собою по залу в секонді, а в підсумку
повертаєш на місце
і йдеш
мовчки
втрачай всі миті зі мною, від яких відмовляєшся
від погляду… голосу… доторків
від оголеного силуету
на твоєму ліжку… балконі… в телефоні…
втрачай свідомо
і зараз
як вмієш
мовчки
© ольга ритик
#ритик
1 414
Олеандри узбіччя застелять,
піймаєш пелюстку,
Розтікається сонце по скелях
теплом і думками.
Ти чекаєш на дощ... та в пустелі
від спеки лиш пустка
Стоголоссям пісків між ущелин
звучить безугавно.
Невгамовно, нестримно, нестерпно
аговкає смуток.
Залишається спогадів безліч
в печерах з богами,
Що святилища мали тут древні
та капища душні,
Що ловили цей світ й амулети
на шиї чіпляли.
Дотліватиме спокій в безмежжі
обвуглених вражень:
Дивосвіт не стрічає воскреслих
щасливим цілунком.
Чи зустрінеш світанок і вечір,
чи далі блукаєш
Пілігримом у закутках сенсів?..
Ти збився з маршруту.
Розростається снами міцелій підшкірно і трунком
Осідає в зіницях, майстерно
сперізує зайве,
Огортає крізьмаревним зелом
надії безглузді.
Мозок запах землистий у жменях
грибниць вирізняє,
Щоб нові віднайти паралелі,
споріднені сумом,
Заплітати шнурки повсякдення
й минулого клапті.
Дихай знов, діставай себе з пекла,
вчорашнє і згуби.
Хто ти нині? Вирішуй. Всі смертні.
Чи будеш вигнанцем?
Йди до світла, у гротах крізь темінь
не видно, а звуки,
Відколовшись від стін чи безсмертя
чужого, зникають.
Прокидайся, інакше затерпнеш,
збирайся докупи,
Хай життя проникає у вени.
Будь сам собі Майстром.
23.08.2024
© @olesya13r
Вірш написано на 1 тур 7 сезону Віршометрії. Сезон грибний. Завдання: написати вірш про що завгодно, але він має пахнути грибами.
Набрав 37 балів, 1 місце в турі.
Лаковиця аметистова - псевдонім
#репа
1 414
Repost from N/a
Усім привіт!
Колись я створила цей канал для трансляції власної творчості, занотованих римованих та неримованих текстів, роздумів, замальовок тощо.
В якийсь момент я зневірилася та все видалила.
Минув майже рік; писати я не перестала, хоча думала покинути цю справу.
Зараз, щоб мене не накрило остаточно (оскільки чоловік на війні), вирішила відновити «Хвилястий нотатник», адже саме він надихнув мене на ідею створення цього каналу й на його назву.
🌊♥️
1 414
Repost from КОТОЛИСИ 💚🧡
🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚
ДОРОГЕНЬКІ! 🥰
НОВЕ ПОЕТИЧНЕ ЗМАГАННЯ ВІД КОТОЛИСІВ ОГОЛОШУЄМО ВІДКРИТИМ!
🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚
Це міні конкурс, так зване «Котолисяче міжсезоння».
За форматом присвячений він буде лаконічності, а за тематикою — природним явищам. 💦⚡️🌬💨🌨
УМОВИ УЧАСТІ
📝 ЗАВДАННЯ
у категорії римованих:
Написати вірш у жанрі РОНДЕЛЬ
у категорії верлібрів:
Написати ВЕРЛІБР-МІНІАТЮРУ
(✂️ліміт — 400 символів без пробілів).
У віршах ви маєте якомога оригінальніше розкрити одну з нижче запропонованих тем, НЕ ЗГАДУЮЧИ її дослівно:
Сніг на голову
Теплий сніг
Та, що танцює з вітром
Заполярне сяйво
Сонячна темінь
Між лісом і млою
Подих вітру і думокТак-так, ми надихнулися поетичними телеграм каналами, у назвах яких присутнє природне явище. 🥰 🔥 Хочемо якомога більше ваших прекрасних віршів і благодійних донатів на збір Веронічки, тож бажаємо блискавичного натхнення! З ЛЮБОВ'Ю — ВАШІ КОТОЛИСИ!
1 414
Лісунка для украдених дітей:
Батьки їх прокляли ще до річниці,
Пухнастого міцелію візьме
Й плете спец маскування — по спідничці.
Поглянеш наче гриб, а підійдеш,
Здивуєшся та з облизнем в торбині
Бродитимеш із блудом поміж меж —
Забави це дитячі, хоч і дивні.
І батько їх не сварить — Лісовик,
Не злий, але погратися охочий,
То крикне на весь голос, він так звик
Й цикадою між трав дзвінкоголосить.
Ночами павутину він ще тче
І ловить в неї зорі на світанку,
В шапчину назбирає, аж ущерть,
Щоб висипати в трави — обіцяв їм.
Та й мати лісова також навчить
Звірину та рослини поважати.
Життя, як найсолодшу для всіх мить,
Цінити в найдрібніших діамантах.
Ps: У спорах непомітних доглядати...
@Raramina
#раміна
1 414
Вхопи її за капелюху! Швидче!
Бо пудра розповзається бліда,
Маскує у шляхетність красий відчай
Відтінками пісочних сповідань.
Віспини – круглі пластирі на скронях –
Подряпини приховують грибні,
Обірваними стрічками у жовтні
Чіпляються за кінчики брехні.
Я побачив її серед хащів у лісі величному.
Аманіта мускарія – мускус оманливих спор.
Мускарин в поведінці, в очах – ореоли чутливості.
Мус зі смутком. Смугаста кутикула. Ніж. Мухомор.
Мушу, мушу поранити здобич безгрішну – знедолити.
Нерухома зворушлива постать – грибниця свята.
Затягнула у пастку міцелієм, звабила поглядом.
Гостре лезо навскіс – і в обіймах навіки відтак.
Вхопи її, вдягни в червону сукню!
Серпанком танго. Розчинився ґрунт.
Провалююсь, лише краси відлуння
У голій правді, саморідній. В ню.
Гірка на смак. До тіла доторкнувся.
Нове створіння невиразних барв
У танці зла тенетником отруйним
Сплітає чорний траурний рукав.
Оксана Мовчан
Вірш на 3й тур ВМ7.
P.s. Завданням було написати грибний вірш за однією з чотирьох картин. Я обрала картину Валентини Мартинюк «Ню».
@sarahwatsonrhymes
#мовчан
1 414
Repost from N/a
Дякую всім, хто підписав петицію родичів зниклих безвісти і полонених. Якщо раптом ще є бажаючі, ось посилання на неї.
https://petition.president.gov.ua/petition/236068?fbclid=IwY2xjawGPjBRleHRuA2FlbQIxMQABHZ0Pxf_YGmzyyOPKEIUocruX2VuSNZuRiPVH6IUUcuUdhTNsMqU3AbtBGg_aem_wGj19B45DqvLO_Ve-DwO2g&sfnsn=mo
1 414
Молоко і вода розлилúся по вулиці млявій.
Цокотять чобітки, проганяють думки дурнуваті.
Відпускати минуле ще вчора не думала навіть,
А сьогодні дорогу до серця берусь торувати.
Одягалась даремно у мамині мрії про щастя.
Чепурилася татовим "треба", ридаючи ридма.
То ж не дивно, що розум зі мною давно попрощався,
І природно, що імпульси тіла збивалися з ритму.
Заборони, режими і правила так остогидли!
Розбиваю їх, наче підбори — бруківку холодну.
Доконало щодня промовляти даремну молитву.
Наостанку скидаю з плечей я грубезну колоду...
Військкомат відчиняє масивні обшарпані двері.
Відчуваю: змінила життя доленосна війна ця.
Приєднаюсь до строю героїв сучасних і древніх.
Чи не вперше окрилена щастям. Мені вісімнадцять.
@sashkonehrych
#негрич
1 414
秋
плаче самотня ерху — слів не лишилось зовсім.
бачу, як блискавиця б'ється в замки зіниць...
ех, розпростерши руки, впасти б у траворосся,
стати б сузір'ям, видимим
виключно
восени
.
впасти б отак, щоб в поля сон обірвався раптом;
щоб затремтіли краплі в стеблах зім'ятих трав.
те, що в мені спалило все, чого-небудь варте,
десь на твоїх долонях вкотре вже догора...
.
пухом тополь самотніх, жовтим кленовим листям
зранку пірнуть за обрій зграї старих стрижів.
я помічаю кожен люмінісцентний відблиск,
як покидають небо ті, хто уже пожив
.
затанцювали іскри, ніби рвонули струни.
ехо те, або ерху — в попіл щезає звук.
тільки трясеться колос, мнуться стеблинки гулом.
більше немає рук.
@murkametoff
#мурка
1 414
Repost from OWL HUB channel
Halloween night
Цукерки?
Смерть?
Чи, можливо, сімейні мелодрами?
В переддень Геловіну вісім яскравих персонажів готові боротися за вашу увагу та визнання. Тож пропонуємо разом поспостерігати за взаємодією героїв із різних моторошних всесвітів.
Бу! Готові?
Емілі Х Вікторія
Мортіша Х Гомес
Мевіс Х Дракула
Джейкоб Х Едвард
#вірші #дуель
1 414
Вітраж, однак, теплішає на взір –
жовтіють кецики між зелені троїсто.
Здригає тілом трохи змерзле місто,
молочний мряк чогось раптово згірк...
Однак, вітраж тепліє лиш на взір –
на кожне око холод гострить вістря.
Студені пальці горнуться до шиб –
вхопити б затишку бодай найменшу дрібку.
До лиць осяйних ластиться жарівка,
а я і вітер у стрімкий порив
вкладаємо останки сліз і сил –
впадаємо в осінні дощоріки.
Так ширшає мій погляд, як рівчак;
вихапує порфірний шалик миттю
з грудей гарячих. В тій несамовиті
носив його б по вицвілих світах –
нехай когось зігрів би, як вітраж
чи скельця яблук червоняві биті.
Та вся барвінь живе до часу й вже
осьо брунатіє, чорнішає і меркне.
Різьбить до крові вітер шкіру вперше –
прикметно це між безлічі прикмет,
не вгледить штуки в тім анальфабет.
Лише на взір холодні пальці – теплі.
@snih_n_g
#мері
1 414
я би побудував тобі місто
щоб м‘яка бігова доріжка починалась біля твого будинка
і не закінчувалась
щоб вона тягнулася блідо-червоною пуповиною
і живила тебе нескінченними джоулями енергії
щоб ти викинула свої кляті антидепресанти
щоб фонтани співали
і місто співало
і ти співала
щоб водоспади не турбували шумом крапель,
бо вода ставала легкою парою,
долітаючи до нагрітих каменів
щоб ти лежала на круглих теплих каменях
і ставала легкою
щоб ти дивилася на крони величезних рожевих дерев
щоб дерева світилися
і хмари світилися
і ти світилася
я би побудував тобі місто з тридцятьма гілками метро
щоб тобі було зручно їхати в гості до твоїх тридцяти друзів,
і у твої тридцять улюблених ботанічних садів,
де білі польові квіти
і доріжки з камінців через маленькі круглі озера
але ж ти любиш свої три непрацюючі гілки
і два скуйовджені ботсади
я би побудував тобі місто за високим парканом
міцністю в тисячі мегапаскаль
щоб заховати тебе від лихих очей і ворогів
щоб жоден мерзотник не торкнувся тебе
без твоєї активної згоди
щоб ти не носила ні кастет,
ні газовий балончик,
ані страх, що потім скажуть: "сама винна!"
але ж ти хочеш бачити світ
через величезні кварцові склопакети
і щоби світ бачив тебе
я би побудував тобі місто під землею
щоб ніколи не лунала в ньому повітряна тривога
тільки звук повітряних поцілунків
гучністю в нуль децибел,
які б ми посилали одне одному
з різних берегів підземної річки
щоб не турбував тебе ані дощ,
ані палюче сонце,
ані смерть, що падає з неба
ми б лежали в печері і дивилися,
як на стелі формуються кристали
але ж ти любиш небо
Господи, як же ти любиш небо
Олександра Хопта / @buryanpoetry
#хопта
1 414
Repost from Божко набирає текст
У тероборонців, що працюють на Курському напрямку, згоріло авто, підбите ворожим дроном. На щастя, хлопці всі живі — обійшлося "всього лише контузіями". Але машина потрібна нова й дуже терміново.
Збираю 10 000 грн на нове авто🫙
Кидайте скільки можете, ваші 2 грн надзвичайно потрібні. Загальна сума — 350к, тож можете також відкривати дружні банки.
Заздалегідь усім спасибі за кожну копієчку і за поширення ❤️🩹
