Храм поезії (🖤)

Роси стікали безшумно у трави, ранковий подих дзвенів. Голови маківок світло тримали, загублене між світів. Тиша без домішок пеленою тонкою накрила ліс. Запахи гірклості-полинові вітер звідкись приніс. Ниточки сонця ледве торкалися верхівок сонних дерев. Крильця бджолині перетиралися від сотень рухів за день. Гілля дубів віковічних погнУте, коріння сплелося вщент Синички пір'їна на ньому забута, викупана дощем. Птаство прокинеться гучно, з криками залишилася лиш мить. Тиша без домішок котячими кроками посеред тіней біжить.

Х’юстон, у мене проблема. Я не розумію, чому наші ближні окремо, чому можна любов виражати лише перед довгим прощанням або на свято. А так — будьте ласкаві, тримайте дистанцію. ...І чийсь потяг прибув до кінцевої станції, куди не надходить несказане есемескою чи листами. А коли ми зустрілись востаннє, (не рахуючи зустрічі, коли усі вбралися в темне) він мене пригостив мандаринкою і запевнив, що все буде добре, що все ще здійсниться. І чому я завжди пам’ятаю дрібниці? Не обличчя, не голос, не мудрі повчання, а мандаринку. Жовту, як сонце. Світлу, як пам’ять. Тож, на секундочку, спойлер: всі, кого ти так любиш, пі́дуть від тебе у кращий світ чи країну чи долю. Скажи, ти, охочий іти через те́рни, чи є взагалі якийсь сенс у тому, щоб до когось звикати? Залишиться тільки втома. ...І віра, і вірність, і декілька теплих слів. Бо кожна зустріч лишає свій слід. І у тобі житиме вічно те, що у тебе з любов’ю вклали ті, хто хотів зробити із тебе людину. Вибери з цього найкраще, те, що не стерти, передай далі — це і буде єдиний правильний шлях до безсмертя. 2016 Пам‘яті мого олімпіадного тренера з математики, автора олімпіадних задач Ясінського В‘ячеслава Андрійовича Сьогодні 8 років як його не стало

Що ж. Давно цього не робив, усе більше допомагали разом із Садом банкам інших людей, але час такий, що варто робити більше. Я відкрив банку на спорядження для бійця 44 центру ССО. Звернувся до мене напряму. Він є кам'янчанином, його знають учасники Саду. Потреба не медійна і не крута, але важлива, нижче перелік того, що треба. https://globalballistics.com.ua/ua/products/takticheskij-zhilet--plitonoska-chehol-warmor-gen3-s-podsumkami-pod-magaziny-i-bystrym-bokovym-i-verhnim-sbrosom-multikam-bez-plit/2707?gad_source=1&gad_campaignid=22681342742&gclid=Cj0KCQiAq7HIBhDoARIsAOATDxD2ta_guSCD4XDJ1SNXL7T6EKvrPyOf6FxdXo3u8vuW01ZzTOp_MnQaAvMNEALw_wcB https://militarka.com.ua/ua/m-tac-botinki-polevye-mk-2-r-gen-ii-coyote-brown.html?utm_source=google&utm_medium=cpc&utm_campaign=%7Bcampaignname%7D&gad_source=1&gad_campaignid=21039239718&gclid=Cj0KCQiAq7HIBhDoARIsAOATDxAq6LDgaOZvpm-_zoCJSdbHe9-BoD9rd4q5yy4KyuFZbGEv89eK80EaAnusEALw_wcB https://universe.in.ua/p2526103843-forma-multikam-kurtka.html?source=merchant_center&https://universe.in.ua/&gad_source=1&gad_campaignid=20851383006&gbraid=0AAAAAood56VWtnkHOcrpH17FE4TfNMVH7&gclid=Cj0KCQiAq7HIBhDoARIsAOATDxAXjIZe2dirQ3UYEyKy3Ow1yzCOCkv0mO468-JL_vLyjWNI7p8ZSIYaAnkjEALw_wcB Суму поставив у 20 000. Це сума з суттєвим запасом, якщо зберемо стільки, залишок перекину на збір і відзвітую. А ось, власне, і сама банка: 💚💚💚 https://send.monobank.ua/jar/AP9sfxKjXC 💚💚💚 Вона наразі вже не пуста, там 2800, які ми зібрали на тренінгу Саду з тактичної медицини, та ще майже 2800, які назбирала неймовірна Плотва, стрімерка, яка неодноразово допомагала не тільки мені, а ще й іншим поетам у ком'юніті закрити банки. Чекаю на ваші донати!

*** Кричу імʼя твоє на вухо сусідам зверху і знизу Поки то я То ти, зверху і знизу Будемо міняти позиції, Що доведеться шукати милиці Й дисками ватними змивати тушшю Й хіттю Очі замилені Вже відчуваю цю гіркоту прослинену Ковтаю Чому ні? То зверху, то знизу я Ковтаю Чому ні? То зверху, то знизу ти Ловиш мої ліниві і ніжні Книжані доторки з вокалізмами Коли то зверху, то знизу Кричу імʼя твоє на вухо Сусідам Й вони, Чують концерт Граєш партії лиш нові Я — гітара твоя І ми Чергуємо каподастр Рухаємо на лади, Кричу піснею імʼя твоє Зверху й знизу Чутно всім, Як заграли мажорами… #поезія_Роніки

все почалось із нотодруку... олійними фарбами серцебиття ринуло в дискомфорт полотна неврозів. /боявся загинути в сенсах/ тепер боюсь загинути без сенсу. повільно топлюсь в драгно — в дитинстві був павінол. з того часу крився підтекст у моїх картах-венах. тямовитість лишити в пляшках, свіжішати, обходячи готику мотелів. обтяжно затягувати сталевий канат, обгороджувати, ізолюватись... пастозні думки розчленити на крайнощі всіх красивих чисел. дотьопати до натхненників і спалити всі алгоритми канону. /всі алгоритми правильних/ креслити на асфальті відлюдника, червоніти в люстерках сусідів, розносити теліжки до засновників, даруючи багрові посмішки. оп'янити мораль присутністю. тримати секрети смікітів, або аксеніт данбурит даталітовий з геденбергітом — назвати скарном. /не кожний камінь — мінерал/ останні дні віджити в блокшивах. від рідних отримувати анітелень, від рідних отримувати інвективу. срібне кільце не додасть гармонії, залишаюсь мовчуном на гойдалці. лібідну підлітковість відклавши на майбутнє розбитого варення. якщо раптом не побачимось — доброго ранку, добрий день і доброго вечора. тютюн та люлька, сер писав для конкурсу в Owl Hub — ось наш пост

Пісочна клепсидра I цикл Воду і манну ділили в пустелі. М'яко пророки промовами стелять: Кошик із хлопчиком, берег зелений, Іскри летять та не палять кущ терну. Десять за сорок — вершина Синаю. ІІ цикл Всоте пісок намалює у колбі Простору згин, що породжений колом. Там, де смарагдовий пояс соснових, Дюни з полином побачити б знову. Гучно в Олешках — таврійському раї. Хвилі з Каховки неслися у Чорне. Боже, скажи, завинили ми в чому? Вдарились корені вільхи об човен Там, де бархани стояли ще вчора, Іскри в повітрі – кущі догорають. ІІІ цикл Море поглинуло слуг фараона. Інші лежать під пісками Херсону, Пагони всотують соки наповну, Сім поколінь захлинуться в прокльонах: Первістки їх у ворожому краї Всі повмирають. На фото — Олешківські піски. Тема 1 туру "Ліги поетів"

гралися з тобою, перебирали молекули від тендітно-близького до червоно-далекого я вода ти вода просочимося поміж формули доклітинно-фотонними теплими формами ізотопи довго живуть серед проникаючих сховай мене в свій широкий рукав, буду тобі росою, сльозами, туманом я вода ти вода інших поруч немає почергово дихати - народимо солоне зайве перетече крізь нас мінорними актиноїдами в глибоководні сенси першоматерії доторками хвилями проривним стерео принцип народження — подих, слово, електрика виплюнув нас, мов риб — мертвих, солоних, даремних з шансом на соті піднятись нестримною силою дамб, де два на два вода

Кульбаби Кому ми усе це залишимо? Жовтень знову закінчується, а стільки із нас не ввійде в листопад. Я знаю, що справді вдома, лише тоді, коли дивлюся на тебе. Колись ми ляжемо біля наших друзів, які не ввійшли в листопад. Ми знову будемо разом. А сюди прийдуть інші. І успадкують цю потріскану землю, де на наших кістках ростиме трава і кульбаби. Вони прийдуть сюди і будуть думати про нас. Як ми жили в цей розпечений час? Навіщо так міцно любили, що дехто й життя віддавав? Так міцно любили, що мусили жити далі. І саме вони може якось полікують цей скалічений кусок землі, який ми називаємо Батьківщиною. Таке пафосне колись слово. Таке неприємне для тих, в кого не склалося із батьками. Але це ж саме зараз, тепер, в цьому жовтні, ось тут, поміж болота і палого листя, ми самі стаємо для них Батьківщиною. Для тих, кому все це залишиться. Хто прийде сюди на траву і кульбаби. І певне буде чути вдячність, і жаль, і трохи смутку. Але такими красивими будуть кульбаби їхньої Батьківщини. Такими красивими, що вони дивитимуться на них і будуть знати, що справді вдома. Артур Дронь

Кульбаби Кому ми усе це залишимо? Жовтень знову закінчується, а стільки із нас не ввійде в листопад. Я знаю, що справді вдома, лише тоді, коли дивлюся на тебе. Колись ми ляжемо біля наших друзів, які не ввійшли в листопад. Ми знову будемо разом. А сюди прийдуть інші. І успадкують цю потріскану землю, де на наших кістках ростиме трава і кульбаби. Вони прийдуть сюди і будуть думати про нас. Як ми жили в цей розпечений час? Навіщо так міцно любили, що дехто й життя віддавав? Так міцно любили, що мусили жити далі. І саме вони може якось полікують цей скалічений кусок землі, який ми називаємо Батьківщиною. Таке пафосне колись слово. Таке неприємне для тих, в кого не склалося із батьками. Але це ж саме зараз, тепер, в цьому жовтні, ось тут, поміж болота і палого листя, ми самі стаємо для них Батьківщиною. Для тих, кому все це залишиться. Хто прийде сюди на траву і кульбаби. І певне буде чути вдячність, і жаль, і трохи смутку. Але такими красивими будуть кульбаби їхньої Батьківщини. Такими красивими, що вони дивитимуться на них і будуть знати, що справді вдома. Артур Дронь

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран, її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран, чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину, і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну. Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин. Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим. Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє. З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є. Сергій Жадан

КУТОЧОК ПРИВАТНОСТІ Подушечки пальців вивчають до цяточки, Лице найрідніше, з теплом розправляючи Всі зморшки зажури, та впертості крайнощі, На шиї емоції зайвих затятостей. Натруджені плечі від ноші та складнощів. Спускаюся нижче сердечною чакрою, Розслаблю масажем до ніжної м'якості, Послухаю стукіт і збиту пульсацію. А далі шаленство накриє бажаннями, Ключиці проходжу устами гарячими. І руки чи крила у танці сплітаються, Всі звуки приглушені пристрастю, звабами. Тіла підкоряються ритму прадавньому, Від легкого стогону - крик до вібрації: То сиплються зорі, на пил розпадаючись, У росах помітні солоними краплями. Любов - висота до небес, глибина Марсіанської, Пустеля засушлива, спраглому амфора. Дарований Всесвітом курс - навігація, Для двох і для решти куточок приватності. Ps: Та зрад не прощає, обману, несправжності.        У щастя і радості вічна порадниця... 

Terrible 22's Я декламую брехню. * Але сьогодні - Не зовсім. Дві двійки. Схопила погані оцінки у школі. Пробачте, мамо, дочка неуспішна. Безглузда емоція. Стан непокори. Натхненням убита, загублена книжка. Зеленим волоссям маскую зів'ялість. Всі плани зім'яла, розрізала цілі Шукаю себе, від якої сховалась. Порожня душа у самотності мліє. Натисла педалі. Водночас обидві. Втікала в нікуди, не здатна змінитись. Втрачала ідеї в постійній гонитві. Тонула в сльозах ненароком розлитих. Зупинка. Не та. Переплутала долю? Обрала неправильний шлях в лабіринті. Бо руки страхами нещадно обвиті. Ланцюг із запізнень затримує кроки. Нестерпні питання хапають за шию. Терпіти вагання.. як довго? Ще трохи? Вночі безнадія морозом накриє. Затемнюю очі, ховаюсь від світла. Сумую за часом, де воля не зблідла. Я - двійка. Подібна до лебедя, зігнута болем. Закритий бутон у завмерлої квітки. Опущений погляд звернувся додолу: Стояти на місці чи рухатись швидко? Пораду чекаю від номеру з двійок. Реальності поштовх запалить надії. Світити яскраво, мов блискавка вільна, Що в сяйві життя повсякчас не зітліє Тож двійки. Два бали. Оцінки невдалі Святкуй вже сьогодні, Та виправ в журналі. *Фраза з пісні "Terrible 22's": I recite the lies To keep them in my head. Я декламую брехню, Щоб тримати її в своїй голові. @liliums_swamp #yrboo_вірші

1. Надіслати вірш українською мовою. Приймаються як нові так й старі роботи. 2. Тема туру — Пам'ять. 3. Один учасник — 1 вірш. 4. Мати можливість сплатити мінімальний донат у 10 грн. Далі на ваш розсуд. Якщо є бажання підтримати сучасну українську поезію та збільшити призовий фонд, який формується з внесків за участь. Приймаються як римовані так і верлібри на загальних умовах. Дедлайн: включно до 21 листопада о 23:59.

Краплі дощу торохтять по тугому намету. Вкриті навісом, потріскують дрова в багатті. Казка сплітається пошепки, тіні химерні, ти засинаєш згорнувшись, немов орігамі. …І підкрадається О́ле-Луко́є. Потяг старий запускає по колу. Хай тобі сниться мереживо колій і деренчливий вагон іграшковий — слухай розмірений стукіт. Станція буде твоя ще не скоро, там рипить сніг, там живе білий колір, там якщо ти, наче Кай, щось накоїв, Герда завжди́ порятує. Хтось тобі ніжно розчісує пасма волосся. Гарне, говорить, густе. Де ми робимо про́діл? Гребінь торкається шкіри, мурашковий лоскіт, м’яко і добре. Заснути так просто. Оле-Лукоє розкрив парасолю, в очі сипну́в дрібку сонної солі. Хай тобі сняться обпалені сонцем теплі пісочні фортеці. Вежі захищені, шпилі високі, з моря злітаються літні мусони, мушлі шкребуться боками і сохнуть, ти, наче мушля, шорсткий — сотні хвиль не затерли. Ти засинаєш на дачі, у затінку яблуні. За́тишна вовняна ковдра. Солодко пахне люпи́н. Здалеку — дідовий голос у саджанцях ягідних. І розкладушка іржаво порипує — спи, мій калачику, спи. Оле-Лукоє будує із лего човник для тебе. Каркас металевий, біле вітрило; під ча́йковий легіт стрімко пливи, і далеко-далеко буде твій острів і дім. Там Нангія́ла і там твої леви, клени шепочуть зелений молебен, човник гойдається, спи, мій маленький, ти — найцінніший дарунок лелеки. Гарних тобі сновидінь. * О́ле-Луко́є — персонаж казки Андерсена, який показує дітям сни. * Нангія́ла — казкова країна (рай) з повісті «Брати Лев’яче Серце» Астрід Ліндгрен * Леви снились рибалці з повісті Хемінгуея «Старий і море»

ось ти вперше цілуєш і серце мені прозріва так виходить на світ божий новонароджена ящірка так зненацька пронизує точку відважна крива ти цілуєш уперше і час пробуксовує й важчає та кульбабкою в товщі породи уперто цвіте неперервне “тепер” безутомне як труд водоспадовий прикликає безодня безодню пульсує етер хижий простір згорнувшись калачиком моститься спати ось ти вперше востаннє усі твої хвилі й вали в обгорілім едемі достигли нові деривати коли йдеться то вказує шлях навіть зірка полин я кохаю тебе і світи обирають тривати 17.09

🍁 Там 🍁 Пам'ять. Пологове супроти цвинтаря, цвіркун югнув травою, марсове поле марить паленим мармуром – мара мурує початок. (вийшов з чату) Пам'ять. Ятка з черешнями, на решту – пухка шоколадна картопля, ладне літо, літепло, пломбір на променаді… раді з дівчатами щодня дзижчати. (вийшли з чату) Пам'ять. Пластикові прямокутники дипломів, ілюзії кар’єрного зростання, тануть час, бабця, дім, потім – дим. (вийти з дому) Пам'ять. Ритм Держпрому, рими та юрми, коло під Шевченком, смачні роли. (вийшли з ролі) Пам'ять. Столиця, зграї, сталеві лицарки, спроби бути, ти, ти, ти – не склалося! доля хмарить, третій зайвий. (вийду з зали) Пам'ять їжачиться списками, списи зламали сенси зламали списи. (вийшли з життя: потім була війна………………………) Липень 2025 р. Вірш був написаний на конкурс «Перо Фенікса» ***