Храм поезії (🖤)

Ходити по хмарах можна лише на півночі. Вони, як старі подушки, що колись набивались пір'ям ще, М'які і звабливі, як ванна, що взимку піниться, І пар випускає в сад. Крізь хмари пухнасті як светри, як булки з корицею Там мужні вікінги прокладали дороги лицарям. А чи готовий зараз ти повторити це, Пірнувши у часі назад? Південно-сонячні пляжі ніяк не применшують, Їдуть на пошуки прихистку сніжні вершники. І ті, хто змогли вогонь роздобути першими, Стали батьками нам. Люди молились вітру дощу і полум'ю, Руни встеляли печери, щоб ті не були голими. Ягоди, листя, гриби рятували від чесного голоду, А також смертельних ран. Коні у них обростали хутром, ставали нижчими, Довго йшли без зупинок, де сонця не видно ще. Кожен із тих, кого грізна стихія нищила, Не братиме грошей в борг. Бороди їх покривались льодом і з часом важчали, Очі їх блідли від пережитого і побаченого. З ворогом залишались людьми або навіть кращими, Хліб розділивши на двох. А потім вертались у місце сили: зати‌шне й тепле, Приносили жмені історій, синців і звершень. І вже не важливо, чи був ти у чомусь першим, Бо страх побороти зміг. Пеклись пироги, варились глінтвейни, скрипіли ставні, Там діти читали казки по складах і вірили, що востаннє Їхні батьки зникали в походах, (туди, де льоди не тануть) Лиш переступивши поріг. Таня Удод instagram.com/krylata_poezia

Оксана Лихогляд Вітаю, друзі! Вперше пишу такий допис. Я відкриваю цей збір для свого чоловіка та його бригади. Потрібен тепловізор! Такий, або подібний: https://clever-market.com.ua/p1657366131-teplovizor-iray-eye.html?source=merchant_center&gad_source=1&gclid=CjwKCAjwupGyBhBBEiwA0UcqaLw_jo36tVIWwmdcABs99f3bsxaQBRU0HZ45PNPrZhpOZhf6tipWKhoCCmQQAvD_BwE. Було влучання в бліндаж, дякувати Богові хлопці не встигли зайти, а ті, які були всередині встигли вийти. Все, що там було, вже того нема. Тому вся надія на нас. Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/3cwPpwppQy та вгорі мого профілю. Картка банки: 4441 1111 6204 3495

📩 Для замовлення натурального снодійного, пишіть мені особисто або заповніть гугл-форму: https://docs.google.com/forms/d/18GTrFCpE50cPlQ9HAWszp_sZfWAoktgvYvSqfGUbrV0/edit Глибокий сон гарантовано, а на ранок купа енергії 😁

​​​​ходив своїми, блукав чужими, ховався в хвою, просив ожину колоти слабше, колоти легше, родити більше. і вже не збрешеш, що більш немає з ким говорити — говориш з вітром, з росою квітів, цвіркочеш з полем, щебечеш з птахом, пливеш з мальками, снуєш з комахами це павутиння снаги до віри, що вщухне вітер і прúйдуть звірі, обступлять ватру, зігріють тіло... скажи, ти всі свої мрії втілив? скажи, ти всі вже зробив зарyбки? бери чорнóзем, розбий на грудки, просій, як жито, залиш почáтки і більш ніколи не смій мовчати, спечи чорнóземового хліба, залиш для матері і для діда, залиш для батька, залиш для баби, собі — не треба, собі з кульбаби сплети вінок, пусти за водою, нехай мандрує по свою долю. сивіє голос, зростають діти, нема ніде тобі місця в світі. скажи, коли вже пора спинитись? знайти криницю, води напитись, зробити стіни, накрити дахом, щоб гнізда вили красиві птахи, щоб жити тихо і непорушно, щоб поруч річка, а в річці мушлі — розтрощиш мушлю, дістанеш перли і пустиш корінь, і станеш деревом. @feelathome

​​​​ходив своїми, блукав чужими, ховався в хвою, просив ожину колоти слабше, колоти легше, родити більше. і вже не збрешеш, що більш немає з ким говорити — говориш з вітром, з росою квітів, цвіркочеш з полем, щебечеш з птахом, пливеш з мальками, снуєш з комахами це павутиння снаги до віри, що вщухне вітер і прúйдуть звірі, обступлять ватру, зігріють тіло... скажи, ти всі свої мрії втілив? скажи, ти всі вже зробив зарyбки? бери чорнóзем, розбий на грудки, просій, як жито, залиш почáтки і більш ніколи не смій мовчати, спечи чорнóземового хліба, залиш для матері і для діда, залиш для батька, залиш для баби, собі — не треба, собі з кульбаби сплети вінок, пусти за водою, нехай мандрує по свою долю. сивіє голос, зростають діти, нема ніде тобі місця в світі. скажи, коли вже пора спинитись? знайти криницю, води напитись, зробити стіни, накрити дахом, щоб гнізда вили красиві птахи, щоб жити тихо і непорушно, щоб поруч річка, а в річці мушлі — розтрощиш мушлю, дістанеш перли і пустиш корінь, і станеш деревом. @feelathome

Дуже треба ваші гроші https://send.monobank.ua/jar/4kWB5QTgpU

Мотанка Матуся дала їй мотанку – червона спідниця, білий фартух. Тримай-но, дитино, міцно, як буде страшно. Падав вишневий цвіт, вона заплітала стрічки у коси, йшла цілуватися – губи як вишні, біла спідниця, очі долу, серце – тремтить. Все попереду: світле небо, гаряче сонце. Мотанка в пальцях – мамо, скоріш підкажи, як жити? Біла сукня чекає, щоки палають згодою. Та потім була війна, він йшов на війну. Обрала бути сестрою, стрічка і хрест на плечі. Вчитель казав – бути хірургом просто, біле – до білого, червоне клади до червоного. Огортай бинтами, слідкуй, щоб не міняли колір. Все. Він так жартував, щоб підбадьорити. Коли вона вийшла у поле, небо було таким білим, сонце палало шарлахово. Гримів небезпечний травень, падав від грому вишневий цвіт, всюди – бліді обличчя. Вона шукала його, стискала у пальцях мотанку, молилась матусі та Богу, серце палало шарлахово. Знайшла – блідий, як цвіт, занадто яскравий в грудях. Все буде просто – вона складала біле із білим, червоне з червоним. Все буде добре – казала в кишені мотанка. Потім тягла на собі, щоб встигнути, допоки сонце червоне, допоки бинти не змінили колір. Встигла. *** @worldscrossroads #alldoroga

ще 5 днів щоб долучитись до конкурсу верлібрів

Привіт! триває набір на поетичний конкурс Чорна Перлина тут умови конкурсу

Павутинкою поцілунків покриваєш поволі тіло. Пригубити твій подих, втонути, напитися ним хотіла. По тонкому промінню дотиків- орнаменти з ластовиння. Потаємне розкриєш пальцями, розіллюся немов лавина. І розійдеться з кров'ю змішане бажання пірнати й зануритись. Із вершини стрибаючи стрімко, неначе востаннє, зажмурившись. Стікали прудкими ріками, кричали немов дикі звірі. Молочним шляхом розлився ти у збудженні п'янкого тіла. Зустріли цей ранок росами, що впали у трави густії. Неначе у сні під гіпнозом чергову спокусу посієм. Катя Цимбал (@katrin_tsymbal) На фото - Стіна кохання. Париж. На ній 311-ма мовами світу написані  слова: «Я тебе кохаю».

Час Анн перша Анна вирощує вдома вишню і носить світ на рукавах вишиванки немовби квітку у роті любові за кожним кроком її трави співають мов церковні дзвони надії друга Анна світ прибирає щоби мир увійшов в чисті помешкання каже: так ця війна насмітила що й за рік весь той бруд не відмити і світиться кольоровими скельцями сміху третя Анна рибалить на березі снів щоб нагодувати живих свіжою рибою а коли тривога вибиває з рук її баняки ховається у рудому хутрі лисиці мов лелечий рушник в українському небі а ще одна Анна – легка мов повітря свободи каже: не дякуй за порятунок цей час – мов міцне рукостискання – робить з нас вартових на полі майбутнього а ще одна Анна-Анета – складає зі слів бомбосховище для українців каже: тіло моє – ваші крихкі кириличні життя і на кордоні стоїть порозуміння мов обіцянка веселки перших трьох Анн я називаю: мої львівські родини всіх моїх Анн я називаю: мої тонкі плечі @iyakiva

вулиці мертвого міста шепочуть притчі минулого серед квартир. доля з цікавістю бродить щоночі у пошуках правди. десь вдалині поспішає тривога додому. до лячного дому страхів. у хованки грають брати поміж смутку і втоми. подихом ночі гойдаються макові стебла в імлі. Тáнатос всмоктує душі у мареннях снів, хоч давно вже згорів смолоскип. сім бездоганних відтінків загуби офір офарбовують дивні сади. стогони болі затьмарили світ на околиці виру тортур. Гíпнос зімкнувши повіки ліниво питає у брата: "я гінко забув, то кажеш, що скін є початком утрати?" #дуель

Привіт, мої хвостаті та пернаті друзі 🐳 На зв’язку справжній власник цієї сторінки й нова подруга Сови, Нюся.  Я відкриваю мікробанку на 3000₴, щоб допомогти Каменярам @frankanafront і ГУР МО назбирати на два буси Renault Master і джип Toyota Sequoia для спецпідрозділу розвідки.  Наша спільна мета – 2 000 000₴! Ці автівки стануть частиною великих та дуже секретних справ, про які ви почуєте у зведеннях втрат ворога. Доєднуйся до спільноти Каменярів!  Пиши в директ @frankanafront. Юридична примітка: цей пост не був створений під погрозами подертого дивану. Посилання на банку send.monobank.ua/jar/6tseHpcU6f Розраховую на вашу підтримку, це вже третій збір Франка.

У млині три кути. У кожному кутку кіт сидить. Проти кожного кота два коти. Скільки всього котів? Дядечка Карпман свого часу мав рацію. Вперше порахувавши котів, він, певно, здивувався, але вперше побачивши в котові себе, здивувався ще більше. Але, мабуть, найбільше дядечко здивувався, коли зрозумів, що млин немає ні вікон, ні дверей, але звідки тоді в ньому коти? Чудасія, та й годі. У млині три кути. У кожному кутку кіт сидить. Проти кожного... Дядечка, певно, шукав вихід. Навіть якщо він непотрібний, цікаво ж знати, де він? Еге ж? У млині три кути. Проти... Він шугав котів, вишукуючи щілини, таємні ходи, сховки, простукував стіни в пошуках...чого? Виходу? Чи входу? У млині... Коти шипіли, тікали, змінювали кути, шипіли, тікали, поверталися назад, шипіли, тікали... А дядечко шукав. І не знаходив. Аж поки не подивився вгору. Там, начебто, було щось інакше...Що? У млині... Він видерся нагору, Хай як йому заважали коти. І... У млині три кути. У кожному кутку кіт сидить. Не проти. Не шиплять. Не царапаються. Це і є...вихід? Чи вхід? Мабуть, якщо іншого немає, цей теж згодиться. Чи є? Дядечко подерся нагору. У млині. @zapyskyneofitky

⚫   ⚫   ⚫   ⚫   ⚫   ⚫   ⚫   ⚫       🟠   🟠   🟠   🟠   🟠   🟠   🟠   Я бігла за літом, що тліло на тлі босоногих уламків — ще вчора Я бачила зорі здригались під гавкіт поганців, що падають — в порох Свідомість малює безлюдні скарлючені вулиці — чорним Я бачила небо іскрило розривами в крихтах підбитої ночі Проміння поранені гранули грались (немає прикрити вікно чим) У очі неприспані ринуло бризками світло напрочуд Я чула пекучість беззвуччя, що звужує в вухах судини Як постріл опорний в потилицю, тицяє тиша ця в тил снів У спробах себе розбудити у паніці пальцями тисну Купається місиво міста у жовтогарячих загравах Розжарені шершні безшерсті прокушують одяг дірявий Під тоннами скла і бетону катована болем вмираю Трясеться простріляний простір, калатають клапани серця Розхитаних нервів маневром між стінами імпульс несеться Вібрації страху щоразу оголюють голки есенцій *** Говорять психологи хором, що пам'ять — то кепський художник: стирає деталі і барви, розбавить сприйманням відоме Під гримання тригерних ритмів зіскакує пензель в судомах Імпресію ночі гучної хустиною чорною вкрию Експресію болю розбóвтну вогненно-оранжевим криком Гірчава отрута утрат полотно роз'їдає незримо ..і тлітимуть в душах скалічених довго ще шершні відтоді Думки-паралітики ліпляться глітером струсів фантомних Це літо прилітів болітиме в спогадів битих літотах 💥🐝💥🐝💥🐝💥 © @ld_poems_virshi 💥🐝💥🐝💥🐝💥

Відштовхнувшись від сонця, зриваюсь розпеченим колом, Пропускаю крізь себе мільярди життів та смертей, Повстаю з попелища облич намальовано-кволих, Загартований спалахом зір, що здобув Прометей. Відштовхнувшись від сонця кометою – першим драконом, Повертаюсь в минуле, де мужність – найвища із рис,  Де троянська стріла, серед тисяч ворожих навколо, Повінчала навіки імення: Ахілл і Паріс. Відштовхнувшись від сонця, Гераклом крокую на розстань, Загорнувши повір'я і віру у справжню мету, Може дійсних героїв достатньо запрошував простір, Непомітно на стежку "життя" теслярем заверну. Відштовхнувшись від сонця, край неба тримаю Атлантом, І біжу по воді, щоб дістатись до твого човна. Ні химери, ні змії, що потайки лізуть під лати, Не проникнуть у серце – його зберігає Одна. 12.05.2024, ЮІ

Сонце Розмаєм у ясному листі —дивися!— сонце-павук золоту павутинку снує. Поволі від краю до краю... Збирає думки воєдино і сині краплі вплітає в ловець для моїх сновидінь. Я — крапка. Маленька комашка. І важко — знати, що сонце, до кінчиків лапок моє, Повинне усіх обігріти, і піде, плетиво світле відклавши на потім у тінь. Чекати лишусь під листочком до ночі, сонця тепло пам'ятаючи кожним крилом. Секунди рахує цикада... Багато обдумати встигну і стихне присмак тривог, який ти по собі залишив... Ти прийдеш. Сплетеш павутину і сині краплі вплітатимеш знову, немов бите скло, Обплутаєш ніжним промінням всі стіни, ніч упіймавши мою до колекції снів. © Таланна