Срібні Мемуари

​​Звернення секції кубанського козацтва революційного комітету поневолених народів до всіх кубанців із закликом підтримати боротьбу за самостійну Україну, за вільну Кубань За Українську самостійну державу! Воля народам! Воля людині! Кубанці! Славні правнуки запорозьких козаків! Наших прадідів – хоробрих лицарів України – вигубили білі московські царі. Запорозьку Січ з наказу цариці Катерини – зруйновано дощенту. Білі московські царі боялися козачої України, ненавиділи захисників українського народу – войовничих запорожців. Як царів Романових не стало, то об'явився цар Ленін і цар Сталін, а замість білих князів вилупилися більшовицькі князі Кагановичі. Більшовицькі царі і царята ще сильніше затягли петлю на шиї кубанських козаків. Більшовицькі кати не дали нам автономії у 1918 році, а вірних синів Кубані криваво завоювали. Нашу боротьбу багату Кубань більшовицькі вироди столочили брудними чобітьми, ограбили її, рознесли наші станиці. Кремлівські кровопивці нагаями заганяли кубанців у кріпацькі колгоспи, тисячами стріляли їх, кидали в тюрми, засилали в сибірський тундри. Браття козаки! Поки живе Сталін, поки панує більшовицький терор – нам не буде життя! Вільна Кубань разом з вільною Незалежною Україною буде тоді, як зникне з лиця землі більшовицька гідра. Український народ вже почав криваву боротьбу за свою незалежність. Український народ зродив Українську Повстанчу Армію, яка почала війну з гітлерівськими і сталінськими окупантами. Прилучайтеся до нашої Української Повстанчої Армії! Творіть свої бойові козачі загони! Жодні окупанти не дадуть нам волі. Ми самі прорубаємо собі шлях до життя. Нам поможуть у боротьбі всі народи, що їх гноблять більшовицькі душогуби. Ми боромесь за самостійну Україну, за вільну Кубань! Ми підтримуємо святу боротьбу за незалежний Дон, за вільні Держави народів Кавказу, за незалежну Росію на російських землях, за незалежні держави всіх народів Азії! Смерть кривавому Сталіну! Смерть гітлерівським і сталінським окупантам! Геть більшовицький режим! Хай живе Вільна Кубань! Хай живе Самостійна Україна! Липень. 1944 р. Революційний комітет поневолених народів Секція кубанського козацтва Джерело : ЦДАВО : ф. 3553. – Оп. 1. – Спр. 197. – Арк.104, 105. Автор допису: Володимир Акулах Бойовище на Кубани!

#ЗабутаУкраїна 🕯Сьогодні в СІЗО Білгорода співробітниками ФСБ РФ було вбито етнічного українця та корінного білгородця Олександра Демиденка. 🇷🇺З початку російського повномасштабного вторгнення він регулярно брав участь в антивоєнних пікетах і за цей час допоміг більш ніж 900 українським біженцям з окупованих територій, надававши житло та їжу і допомагаючи їм виїхати в безпечніші країни. 📖Срібні Мемуари

У кожного свій біль. Хтось живе у злиднях, рахуючи кожну копійку щоб вистачило на умовне «завтра», хтось намагається повернути втрачене кохання, страждаючи від самотності, хтось його ніколи і не мав , але відчуває глибоку пустоту у серці, а хтось втрачає рідних і близьких, залишаючись на самоті перед обличчям жахливого світу, який судячи з усього нічого хорошого і не мав на меті принести. Тільки не потрібно зараз все спихувати на Бога. Він дав нам свободу вибору, а ми сприйняли її за можливість нести біль у цей світ. І повірте, йому теж від цього болить, але Бог не втручатиметься, інакше вся надана нам свобода була би фарсом і не більше того. Нам теж потім болить, коли ми осмислюємо той біль що принесли у світ. Батько Кулі, сміливий полковник, якого мені пощастило знати ще з 2014 року - велика людина, який виховав надзвичайного, хороброго сина. Його біль можуть відчути лише ті, хто втрачав дітей. Рани від цього болю ніколи не загоюються. Куля з перших днів у нашому підрозділі і залишиться навіки в строю устократ відомщений ворогам. Батьків Лома я не знав. Знаю лише що вони живуть на окупованих територіях. І їх біль того що вони не змогли поховати свого сина можуть відчути лише ті, хто так само не зміг. Лом - старий азовець, який давно міг просунутись по карʼєрних сходах, але завжди їх заперечував, обираючи лиху козацьку вдачу на полі бою. Навіки у строю, ми помстимося. Рись - найвідважніша дівчина , яку я зустрічав у своєму житті. Її біль у тому що вона втратила більшість близьких друзів, з якими стояла в одному строю. Це біль дівчини, яка дала фору більшості чоловікам в Україні не може відчути майже ніхто. А мій біль у тому, що я сприймаю свій батальйон як дитя і коли хтось гине - відчуваю як з мене шкіру живцем здирають , та усвідомлення того що на війні інакше бути не може все одно не допомагає. Парадокс у тому що біль є одночасно фактором злому і мотивації для жорсткої боротьби. І щоразу, обираючи боротися, а не зламатися, я сподіваюсь що суспільство обере так само, адже їх біль куди менший.