interfaces.prjctr

Друзі, привіт. Ото вчора був насичений день. Це був в цілому понеділок, дуже насичений робочий день, + ще ввечері випуск вже 16го набору курсу Design Management.  Це я до того, що я повністю забув про вчорашній World Design Day.🥳🥳🥳 Тому, друзі, вітаю всіх, хто причетний до цієї сфери і робить середовище в, якому ми живемо, зручнішим, зрозумілішим, естетичнішим і ефективнішим.  І в якості такого трохи легкого спілкування під каву давайте поговоримо, хто як в цю професію прийшов і чому залишається? Впевнений, що серед аудиторії є цікаві «світчери». От у мене, наприклад, історія про те, що до дизайну я працював садівником і розробником систем на Oracle, а дизайном почав займатися випадково, бо допомагав товаришу з сайтом. а як у вас?

Схоже, треба трохи розширити попередній пост. Виглядає так, що я трохи не докрутив і текст, і питання. Мова не про те, чи є у дизайну метрики. Бо вони, звісно, є. В UX їх багато: time to task, task success rate, error rate, completion rate, drop-off у конкретному сценарії, конверсії по воронці. У комунікаційному дизайні теж є свої показники: CTR, engagement, scroll depth, viewability, performance окремих банерів, креативів або лендингів. Якщо ви це вимірюєте, то це дуже добре. Якщо можете показати, що після вашого рішення сценарій став простішим, банер краще працює, форма краще конвертить, а користувач швидше доходить до потрібної дії – це вже сильна позиція. … Але пост був про інше. Бо цікава не просто дизайн-метрика. Цікаво, як ця метрика пов’язана з бізнес-задачею. Метрика – це спосіб виміряти якийсь процес. Але сам факт вимірювання ще не означає, що цей процес зараз критично важливий (або просто важливий) для бізнесу. … Наприклад, ми можемо покращити CTR банера. Це добре. Але якщо трафік неякісний, офер слабкий, продукт не закриває потребу або продажі не можуть нормально обробити ліди – бізнес-результат може майже не змінитися. Ми можемо зменшити time to task у продукті. Це теж добре. Але якщо цей сценарій не впливає на активацію, утримання, оплату або зниження навантаження на сапорт – для бізнесу це може бути просто “приємне покращення”. І ось тут головне питання. Не “чи можемо ми щось виміряти?” Можемо. А “чи розуміємо ми, як саме це вимірювання впливає на бізнес-результат?” Бо бізнес зазвичай живе іншими показниками: revenue, retention, churn, CAC, LTV, кількість оплат, якість лідів, повторні покупки, вартість підтримки, швидкість запуску, маржинальність. І між “ми покращили дизайн-метрику” та “компанія отримала бізнес-результат” майже завжди є ще інші функції: продукт, маркетинг, продажі, сапорт, операції, ціна, трафік, позиціонування. Тому я не про те, що дизайн-метрики не важливі. Важливі. Я про те, що їх недостатньо просто мати. Треба розуміти, до якої бізнес-задачі вони прив’язані. Інакше можна дуже якісно оптимізувати шматок роботи, який для компанії зараз не є критичним. Або, навпаки, можна зробити невелике дизайн-рішення, яке сильно вплине на важливий бізнес-показник – просто тому, що воно влучило в правильне місце системи. Ось чому я кажу, що цінність дизайну часто народжується не всередині дизайну. А на перетині. Між дизайн-метрикою і бізнес-задачею. Між UX і продажами. Між креативом і якістю лідів. Між інтерфейсом і навантаженням на сапорт. Між брендом і довірою в момент вибору. Тому давайте ще раз повернемося до минулого питання: Яку бізнес-метрику ви б назвали такою, де дизайн – головний драйвер, а інші функції радше допомагають? І якщо відповідь не така очевидна – це нормально, давайте, подискутуємо.

… продовжимо сетапити контекст Дизайн впливає майже на все. Але майже ні на що – самостійно. Назвіть бізнес-метрику, на яку дизайн впливає напряму. Конверсія? Ну ок, але там поруч одразу продукт, розробка, маркетинг, офер, трафік, ціна, довіра до бренду і ще десяток факторів. Revenue? Дизайн точно може впливати. Але сказати “це ми зробили revenue” – буде трохи сміливо. Впізнаваність бренду? Маркетинг поруч уже підняв руку. NPS? Привіт продукту, сапорту, операціям і всьому клієнтському досвіду. … Я не пригадаю майже жодної важливої бізнес-метрики, яку дизайн-команда може чесно забрати повністю собі. Забрати, в сенсі, відповідати за неї. Не тому, що з дизайном щось не так. І не тому, що “бізнес нас не розуміє”. А тому, що так влаштована будь-яка ефективна організація. Більшість важливих результатів народжується не всередині однієї функції, а у взаємодії між кількома командами. І це, мені здається, дуже важливо прийняти. Бо дизайнери часто переймаються саме через це: Ми вплинули, але нам не зарахували. Ми зробили краще, але в метриках це не видно. Без нас би не вийшло, але в презентації нас згадали лише одним слайдом. Знайомо? 🙂 То давайте в цю тему заглибимося трохи більше і подивимося з різних боків ,як зробити так, щоб вплив дизайну не губився між командами, а складався в результат компанії. ❓Але перед тим, як йти далі, маю питання до вас. Яку бізнес-метрику ви б назвали такою, де дизайн – головний драйвер, а інші функції радше допомагають? Відповіді кидайте в коментарі – далі це обговоримо.

Перед тим, як почати тиждень, хочу дати трохи контексту про себе і розповісти, про що ми взагалі будемо говорити. Я вже понад 20 років у дизайні чи біля нього. Був дизайнером, лідом, потім 6+ років працював Chief Design Officer у TECHIIA, де ми з нуля будували дизайн-функцію на 60+ людей у 10+ компаніях. Після цього попрацював директором зі стратегії, а зараз у Helpware — глобальній BPO/BPM-компанії — маю дві ролі: Head of Media і Head of Brand. Паралельно вже шостий рік, 16 наборів без перерви, викладаю дизайн-менеджмент у Projector. Оскільки я сам починав з позиції дизайнера, то дуже добре пам’ятаю, як це – дивитися на компанію зсередини дизайн-команди. Коли ти думаєш: – як зробити дизайн сильнішим; – як захистити якість; – як пояснити бізнесу, що дизайн важливий; – і чому, блін, люди знову не бачать очевидного. З цієї точки зору бізнес часто виглядає як щось, що або допомагає нормально робити дизайн, або заважає. А потім я поступово почав переходити “на інший бік” – на бік того самого бізнесу. І там питання – ахахах, і завдання від керівництва – вже трохи інші. Не “як захистити дизайн чи дизайн-команду?”, а “як зробити так, щоб компанія реалізувала свої цілі?” Важливо, що у цей момент дизайн не стає менш важливим. Він стає інструментом для досягнення цих цілей. Одним з інструментів. Сильним, важливим, іноді критичним. Але все ж одним з. Для дизайнерського его – якщо що, я зараз саме про моє его – це не було приємним відкриттям. Але для професійного росту дуже корисне. Саме про це я хочу поговорити цього тижня: як краще розуміти вашу організацію і що робити, щоб організація краще розуміла вас і, головне, як мати більше впливу на бізнес-результат. Можливо, хтось із вас скористається цим досвідом і зможе рухатися в кар’єрі трохи швидше. PS. Так, останні роки я більше взаємодію з дизайнерами на позиція лідів та вище, але враховуючи аудиторію каналу, буду адаптовувати поради так, щоб були корисні на будь якому рівні. Поїхали 🙂

Ну що ж, раді представити вам нового куратора! Іван Роговченко — Head of Brand та Head of Helpware Media. linkedin У минулому — Chief Visionary Officer в Aestech, Chief Design Officer у Techiia Holding та WePlay Esports. Іван також є куратором курсу Design Management, тому готуйте свої питання про все, що стосується дизайн-процесів, формування дизайн-стратегії та комунікації в команді. Іване, передаємо тобі канал — можеш починати 💙

Привіт, спільното 🪻 Перед тим як представити куратора цього тижня, хочемо сказати, що з травня у нас планується підвищення цін на базові курси. Тому зараз — хороша можливість розпочати навчання. Найближчі курси: UX Design — два UX-проєкти в портфоліо: навчальний і для реального замовника. UI/UX Design Beginning — курс, з якого розпочинається карʼєра + 3 кейси та розуміння того, як і де шукати роботу або перші замовлення. Product Design — якщо хочете перейти від виконання задач до впливу на продукт і досягнення бізнес-цілей. UX Design Advanced — проводимо глибинні інтерв’ю з користувачами, будуємо CJM і user persona, робимо редизайн і презентуємо його живому замовнику. Mobile Apps Design — повний цикл дизайну продуктів для Android та iOS.

Денисе, дуже тобі дякуємо за насичений тиждень. Сподіваємося, ти хоч трохи відпочив і не весь час на вихідних провів в офісі 🙂 Дякуємо, що показав баланс, про який зараз усі турбуються, коли мова заходить про AI. Усі твої відео — занотувати, зберегли і передивляємося 🤝 Будемо чекати тебе знову на каналі. А хто чекати не хоче — нагадуємо, що Дениса можна почути у нас на цих курсах: AI for Product Creation 🔹 Digital Marketing

Підписуйтесь на мій наповнений АІ-шками лінкедін, та спостерігайте за спробами утримати менталочку на плаву – mystupidwalk інстаграм моїх походів з фотоапаратом в ліс до пташок (а тепер ще й до грибів) Всім па-па 👋

От і закінчився мій АІ-шний тиждень з вами та закину пару думок про FOMO Так, технології розвиваються настільки швидко, що вперше в історії людства ми не встигаємо під них адаптуватись. Так, навіть ті, хто професійно займаються АІ – вони теж не встигають за всіма змінами (мене це трохи заспокоює). Так, істерія в заголовках “ЗНОВУ ВСЕ ЗМІНИЛОСЬ” не додає відчуття безпеки Що я роблю? В мене є десяток кейсів, на котрих ШВИКДО тестую все нове, що вийшло. Це кейси традиційно важкі для АІ. Тому бачу новину 👉 проганяю нову тулзу по тестам 👉маю реальне розуміння, що воно таке. 90% з рекламних роликів – не працює, або працює погано. 8% можна розглядати для подальших експериментів. 2% – це те, що дійсно хоч щось змінює і можна ПОДУМАТИ про зміну інструменту Приклади кейсів: Генеративна графіка: консистентність при різному освітленні, реалістичність шкіри, волосся з кучерями. Генеративне відео: прогуляна по інтерʼєру і виглянути у вікно. Генеративний UI: інтерфейси з мапами (аішки сипляться на мапах) Ну а новини про АІ дізнаюсь з тікток. Натренував алгоритмічну стрічку показувати рецепти і новини АІ. Робите пошук на тему АІ, додаєте гарні результати в збережені, погані в нот-інтерестед і за 2-3 дні стрічка стає майже ідеальним потоком чогось корисного.

Перша: це треба робити, але для нашої голови все очевидно! Втомився-море, нахіба це записувати? НЕ_очевидні речі ми можемо побачити лише якщо подивимось на них зі сторони. Тому записуємо! Друга: це треба робити в моменті виникнення емоції. Ретроспективно ми все собі пояснимо та раціоналізуємо. Та саме в моменті емоції треба проводити пару з бажанням дії, але в цей час точно немає під рукою того нотатника. Пишіть хоч кудись, потім зведете. Третя: маркетологи і консюмеризм псують наше життя більше ніж здається. Сучасний світ останні 100 років будується з однією метою — щоб ми витрачали гроші на закриття власних потреб. І це настільки вдало відбувається, що ми втрачаємо навичку чути себе. Що ту робити, окрім хатинки в селі — я не знаю. *** вірогідність того, що ви спробуєте цю вправу 1/10, те, що вона у вас приживеться 1/100. Бо весь життєвий досвід забиває нас до сталих патернів поведінки. Вихід — рефлексія та самоаналіз. Доброго і боляче 🥲

Як знаходити свої потреби, практична вправа: Я ВІДЧУВАЮ 👉 Я ХОЧУ 1️⃣Вводимо в життя практику, періодично і регулярно записувати свою емоцію, що зараз відчуваєте, і навпроти записувати своє бажання, що ви зараз хочете зробити. Приклад: відчуваю за#бався — це не емоція ⚠️ За відчуття, але варто ідентифікувати саме емоцію. Може бути втома, злість, розчарування... спитайте вашого ШІ про колесо емоцій Роберта Плютчика. 2️⃣Другий крок: що ви хочете зробити з цим, яка реальна дія. Приклад: хочу звільнитись, це (майже завжди) не дія ⚠️ Хочу зробити: відмовитися від нової задачі, не робити правки зараз, поїхати на море. 3️⃣Третій крок: навчити себе знаходити варіанти, що можна зробити саме зараз, саме в цю секунду. Це прибере стан "я нічого не можу вдіяти" (бо якби могли - вже б діяли) 4️⃣Четвертий: з кількістю накопичених записів можна побачити ПОТРЕБИ, що живуть між відчуваю та хочу. Це відповідь на питання, чого мені НЕ ВИСТАЧАЄ. Від я втомився і хочу на море може бути як дійсно втома, але і потреба у визнанні. Втома через те, що робиш багато АЛЕ без сенсу, потреба на море як винагорода БО ІНШІ НЕ ВИНАГОРОДЖУЮТЬ. І щоб це побачити, потрібно назбирати достатньо таких пар відчуваю-хочу, щоб почали проявлятись патерни. *** З цим підходом є три проблеми 👇

Щоб не вигоріти на роботі: розумій власну потребу, шукай різні конструктивні і здорові способи її закрити. Це завжди відповідальність двох сторін, ваша і роботодавця, працюйте разом. Потреби якості життя, особливо в умовах війни, — база і ґрунт. Без цього далі не піти. Піклуйтесь про себе, вам з вами все життя жити. Щоб піти далі — треба мати стосунки з іншими людьми. Причина, чому в понеділок ви підете на роботу не може обмежуватись тим, що у вівторок треба заплатити за комуналку. Знайдіть людей, з котрими вам ок працювати над спільним. Заряджайте їх і заряджайтеся від них. І майте сили піти від "не тих" людей. Бажати більше і жертвувати для результатів — це не популярно. Бути кращим, отримувати більше, робити більше, досягати більше. Це амбіція, коли ОБИРАЄШ бути кращим за інших. Знайдіть умови, де це винагороджується. Таких людей близько 10-15%. Змінити світ — це не природньо, так робить менше 2% людей. Статистично, в таких зламаний ген толерантності до ризику. Ці люди не так як інші оцінюють наслідки, їм вони здаються менш катастрофічними, тому по життю готові ризикувати більше АЛЕ і нести відповідальності більше. Ці гарантовано вигорять декілька разів, питання лише чи зможуть зробити висновки і розвинути себе і свої здібності далі. Чи стануть кращими відносно самих себе? Це лідери і в них свій шлях героя. 😜 Якщо пост набере більше 30 лайків: дам практичну вправу від моєї психологині, як знаходити власні потреби 🤌

РОЗВИТОК Тут вже пофіг на якість життя, вона не залежить від роботодавця, я сам можу її забезпечити. Мені не потрібні амбітні задачі, в мене є свої виклики, вони народились всередині. Мене не цікавлять конкуренти і дошки лідерів, я прийшов змінити світ під себе. Робота (і компанія в цілому) для мене — спосіб досягнути моєї особистої мети. І саме завдяки цьому я не втрачу сенс в роботі, допоки вона працює на мою власну мету. Тут вигорають від обмежень, від неможливості зробити бажане, від втрати автономії. Це плата за право змінити світ. З цієї причини багато людей після цього рівня йдуть вирощувати морквочку і пасти курей. Вигорають часто не досягнувши мети, але просунувши прогрес в тому напрямку. Ця потреба народжується зі спраги, котру неможливо задовольнити. Це не_природній стан для нормальної людини, ну все, у тебе вже є слава і гроші, є команда і нагороди. Чого ще тобі треба? Чого вигораєш? Чого не заспокоїшся? Відчували прагнення змінити світ? Ставте вогник 🔥 А ми до підсумків 👇

ВПЛИВ По-перше, амбітні цілі. Вибачте, мені не цікаво робити задачі, я хочу досягати. Йду в компанію, що стане лідером, мій відділ буде найкращий — десь так звучить ця потреба. Моя кричить як: Будую найсильнішу команду маркетингу у Європі. Не менше! По-друге, справедливі правила гри. Я хочу перемагати, але вимоги до мене мають бути справедливими і здійсненними. Нагорода визначена, всі розуміють як її досягнути і досягнуть дійсно найкращі, а не любимчик директора Тут приємно чути, коли тебе і твій вклад хвалять. Тут зрозуміла карʼєрна драбина. Тут однозначно більше працюєш - більше досягаєш. Це важко, це не про ворк-лайф, це про "мені треба більше за інших". І вигорання приходить не через перевтому (бо втома і вигорання — це різні проблеми). Вигорання приходить, коли не можеш АБО коли неможливо досягнути результату. Створюють умови, щоб вичавити по максимум і замінити, а не дати справедливе визнання і винагороду. Не тільки матеріальну, а чи є розуміння моїх досягнень керівництвом і колегами? Чи відкривають мої "жертви" карʼєрні перспективи? Люди на цьому рівні вже можуть досягати, але чи може компанія забезпечити умови, де цей досвід буде релевантним? Чи дійсно компанія може пробудувати ланцюжок між моїми діями і загальними результатами? Чи дійсно можна поміряти мій вплив? Це ніфіга собі вимога. Немає нічого сумнішого за амбітну людину, котру загнали в світ "ні, це неможливо". Коли (умовно) юристи чи служба безпеки не дають реалізувати власну енергію, ну бо правила такі. Не час для ініціатив. Коли вже є достатня якість життя, одночасно є класні люди поруч, може зʼявитись потреба ЗДІЙСНЮВАТИ ВПЛИВ, досягати і перемагати. Маєте таке? Ставте 🔥 А ми про останній рівень 👇

СПІВПРИЧЕТНІСТЬ Ми все ще мавпочки, нам потрібне племʼя. Відносини в команді, моя репутація, репутація компанії, наскільки ми разом круті, мати спільні цілі, коли є авторитетний керівник, за яким ХОЧЕТЬСЯ йти. Тут закриваємо потребу — бути частиною більшого. Навіть у інтровертів "посадіть мене в куток за фікусом і не чіпайте" присутня необхідність робити роботу не самостійно. І якщо навколо "чужі", моя робота ніяк не повʼязана з роботою сусіда, ми "гвинтики в системі", а не особистості, що працюють разом і допомагають одне одному — привіт втрата сенсу. Ще гірше, коли я роблю роботу, котра мені байдужа. Ну не бачу сенсу, не пояснили мені, чому це треба і для кого чи чого. Бери таски з жири і відвантажуй результат. Тоді намагаємось виправдати "ну мені за квартиру платити" — підміняємо потреби, але нам вже недостатньо! Недостатньо "просто заробляти гроші" і живемо часто у несвідомому розчаруванні = стрес = вигорання. Так і навпаки, якщо в мене не закрита якість життя, всі ці "маємо спільну мету" звучить для людини як мем "ми тут сімʼя", коли мені ця сімʼя і не потрібна. Мені треба гроші і час без вас відпочити після роботи, відчепіться. ТОМУ важливо розуміти, яку потребу задовольняєш. Чи достатня у мене якість життя, щоб вже закривати потребу співпричетності? Фанфакт: в культурі моєї команди є цікавий феномен. Робота може бути не виконана, якщо колега не бачить сенсу. Якщо я чи інший менеджер не "продав" ідею команді — малоймовірно, що щось буде зроблене. Запит на співпричетність високий. Фанфакт 2: Співпричетність впливає на якість життя! Потреби не ізольовані, все впливає на все. Ставте 🔥, якщо вам потрібні люди поруч і спільна мета А ми далі 👇

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ворк-лайф-беленс та решта саме сюди. І гроші сюди. І нетоксичний керівник, що дає фідбек без крінжа. І щоб комп нормальний дали, і щоб пояснили як ту роботу робити й не тиснули занадто сильно — це все потреба якості життя. І вигоріти можна "навіть" тут. Якщо тобі не вистачає якості життя = хронічний стрес = вигорання. Смішно звісно перебуваючи в Україні говорити про стрес, ми ту всі вже поплавлені знатно, але чи може роботодавець допомогти НЕ втратити сенс в поточних умовах? Звісно, якщо в людини запит "дайте грошів і більше не чіпайте" — то нічого більше, окрім матеріальної мотивації, і не спрацює. І це прикро, бо потребу якості життя можна задовольнити і іншими способами. І це питання до ОБОХ сторін. Дати вихідний після обстрілу, задонатити на хорошу справу, проявити активність, щоб покращити якість життя, гнучкий графік, безлімітні відпустки, рекаіері дні (коли тебе не чіпають і ти працюєш як можеш, а не як треба) Гроші — це гігієнічний рівень. Без нього важко, але ними закриєш тільки якість життя, і тільки частково. Поставте 🔥, якщо для вас важлива потреба якості життя. А ми йдемо далі далі 👇

А про вигорання і психологічну безпеку вам буде розповідати людина, що у вихідний приїхала в офіс ) Але вигорають не ті, що багато працюють, а ті, що втрачають сенс Це очевидна частина, ви вже чули про неї, неочевидна частина — а в чому той сенс? Сенс ховається в пошуку пари: а яку потребу закриваю і яким способом? Якщо потреба ніяк не закривається, у нашому випадку роботою, то привіт згорівша особистість. І проблема може бути як з боку роботи - ну не може ця професія чи компанія закрити потребу, або ж на нашій стороні, ми неправильно ідентифікуємо потребу, думає треба одне, А НАСПРАВДІ щось інше. Потреби можна розділити на 4 рівні: * якість життя * співпричетність * вплив * розвиток І дуже важливо ЧЕСНО самим собі сказати, відповісти, що саме мені зараз потрібно.

Claude Design – щойно зарелізили, а я вже погрався Ідея, що Клод буде робити продакшен рейді дизайн. Можна описати дизайн текстом, можна згодувати дизайн систему (код чи фігма), можна намалювати скетч і він його повторить, ну спробує. 🍿Працює поки сиро, огляд на пару хвилин https://www.youtube.com/watch?v=tNSuj057AhM Що важливіше: Claude зараз розбудовує інфраструктуру подібну до Lovable – платформа для швидкого запуску проєктів і подальшого вдосконалення. Та все йде з цікавим фокусом – глибока інтеграція з кодовою базою, компонентнами у фігмі, можливістю завантажити реальний контент. Це ще не сталось, але все рухається саме в ту сторону, коли людина знаючи що хоче отримати, може прийти до результату в межах одного робочого дня 🙂 Наразі, серед великої трійки (клод, жпт, джемінай) саме Гугл просунувся найбільше з їх AI Studio Build

Claude Design – щойно зарелізили, а я вже погрався Ідея, що Клод буде робити продакшен рейді дизайн. Можна описати дизайн текстом, можна згодувати дизайн систему (код чи фігма), можна намалювати скетч і він його повторить, ну спробує. 🍿Працює поки сиро, огляд на пару хвилин https://www.youtube.com/watch?v=tNSuj057AhM Що важливіше: Claude зараз розбудовує інфраструктуру подібну до Lovable – платформа для швидкого запуску проєктів і подальшого вдосконалення. Та все йде з цікавим фокусом – глибока інтеграція з кодовою базою, компонентнами у фігмі, можливістю завантажити реальний контент. Це ще не сталось, але все рухається саме в ту сторону, коли людина знаючи що хоче отримати, може прийти до результату в межах одного робочого дня 🙂 Наразі, серед великої трійки (клод, жпт, джемінай) саме Гугл просунувся найбільше з їх AI Studio Build

Приходить пацієнт до лікаря і каже – а мені ChatGPT сказав... АІ та Інтерфейси – ep1. ДОВІРА (думки вголос) Чатик чудово симулює емпатію. Всі ці "ти молодець" – навіть якщо ми головою розуміємо, що воно лише відпрацьовує свої 20$, нам все одно це подобається і це формує довіру. І виходить в сам дизайн взаємодії закладено створення довіри.  А що робити нам, авторам інтерфейсів? Теж ставити собі чатики на сайт? Звісно ні, в них не повірять, вірять "правильному чатику, котрий мене хвалить, котрий мене розуміє". Але це проблема, як нам вибудовувати довіру з користувачем, якщо він все одно біжить в свій чатик перепровіряти? Оптимізовуватись під АІ. Було SEO, стало GEO (оптимізація сайтів під генеративні АІ), але треба буде оптимізовувати і UX під АІ. Що маю на увазі: 👉 Дати можливість АІ користуватись вашим продуктом. Вже зараз можна агенту в браузері дати задачу і подивитись як він спотикається і не розуміє інтерфейс. З усіх українських супермаркетів найкраще агент працює з METRO 👉 Дати доступ до даних в продукті напряму – MCP/A2A/API. Денис Осадчий, окрім фігмоша ще й Silposha зробив, можна дати вашому АІ інструмент, щоб назбирав все на борщик ) 👉 Дати агреговану інформацію – на курсах Anthropic Academy в 1 клік копіюєш основні тези уроку в буфер обміну і вставляєш їх в свій чат, щоб ПРОДОВЖИТИ вивчення вже в своєму ідеальному контексті (показую за 2 хв як це працює в них)