⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
▪️ Розвиваємо та популяризуємо українську поезію. 🍷 ▪️ Поетичні читання у Києві: @ursus_poetry ▪️ Наші чати критики віршів: @tanok_salamandr і @litflib ▪️ Куди піти? Київ: t.me/+7X7sh-DxTKVjM ▪️ Поетична майстерня: @poets_ua facebook.com/ukrainepoets
Ko'proq ko'rsatish
Network:4 440
Obunachilar
-424 soatlar
-117 kunlar
-2930 kunlar
Post vaqtlarining boʻlagichi
Ma'lumot yuklanmoqda...
Find out who reads your channel
This graph will show you who besides your subscribers reads your channel and learn about other sources of traffic.
Nashrni tahlil qilish
| Postlar | Ko'rishlar | Ulashishlar | Ko'rish dinamikasi |
01 Записуйтесь до Каті на вечір.🙂
Реєстрація артистів та булочок-слухачів, як завжди у Поліни @polinashshsh 🌟 | 38 | 0 | Loading... |
02 скільки в тобі доброти
світ розвернувся навпроти -
креслиш свої широти,
ставиш чіткі хрести
навіть не знаєш, хто ти
вперто в одній подобі
вештаєш між людьми
звідки твої птахи -
бачиш, куди летіти
їхні німі роти
в тебе вливають світло
їхні короткі сни
стягнеш в старий наплічник
просиш птахів "кажи"
чуєш, як завжди, більше
вернешся до зорі
вправно сплітати ниті:
темні хвости комет,
світлі - підводних риб
в пазуху сонце вкинеш -
вернеш птахам поживу
скільки в тобі людей
гнізда
змостили
Іванна Шкромида | 132 | 1 | Loading... |
03 Це жорстоко і незбагненно...
Може в цьому й моя провина...
Дві години назад за мене
Невідомий солдат загинув...
В нього – холод, а в мене – протяг...
В нього – "нуль", а у мене – справи...
Пролилися на теплий одяг:
В нього кров, а у мене – кава...
Вітер бавиться, дощ скажений
Не вгамується у долині.
Дві хвилини назад за мене
Невідомий солдат загинув.
В мене – ліжко, а в нього – вирва,
Й переляканий крик зозулі.
В мене раптом в висках зболіло,
А у ньому – чотири кулі...
Так жорстоко і так буденно,
Мов життя й потойбіччя змова:
Дві секунди назад за мене
Невідомий загинув знову.
Вітер бавиться, свище хижо.
Мій годинник рахує всюди:
Рік... Хвилина... Година... Тиждень...
Дві секунди... Одна секунда...
Маріанна Крамар | 199 | 4 | Loading... |
04 Давайте бахнем по соточці на збір. 🙏🏻❤️ | 326 | 0 | Loading... |
05 Найменше вірить у Бога лише сам Бог
Він знає, скільки правди у тому, що він говорив
Він мовчки кожного дня забирає кількох
І відносить їх, ніби квіти, в свої бездонні сади
І от, коли час тепер зустрічатися віч-на-віч
Він вічно знаходить справи, щоб не дивитись в лице
Не бачити змучених тіл, їх рук, сердець і облич
Не бачити. Бо колись він не створював саме оце
Тепер, коли замість троянд давно піднялись будяки
Й розтріскують вирви в землі люпини і чортополох
Доводиться лити отруту і в сад випускати шпаків
Й обходити латки пожеж і місця, де хтось чи загнив, чи всох
Часи нетривкі
І годуючи звіра з руки,
Найменше
Вірить
У Бога
Тільки
Сам
Бог
Кот Єльпітіфор | 474 | 9 | Loading... |
06 Друзі, донатимо, будь ласка, потрошку. 🙏🏻 | 204 | 0 | Loading... |
07 Позиція (Той, хто залишився)
Ця позиція
яку ми тримаємо більше року
стала мені майже рідною
майже сестрою
І я знаю кожну з її таємниць
кожен закуток та історію
кожну тріщину та вибоїну
її дотик, повітряний і легкий
її рани й дірявий одяг
її сміх, розсипаний між бійниць
коли ранку туманний подих
обіймає трепетно спів птахів
і кладе у мої долоні
А коли вона кличе дощ
на засипану листям постіль
його пальці, м'які як повсть
витягають ножі осколків
що застрягли в її волоссі
і я чую як вона плаче
доки сльози холодним сном
крізь тонке накриття бліндажа
затікають мені у спальник
А коли мінометний обстріл
засипає окоп землею
вона мовчки ховає нас
ніби власне дитя під серцем
і терпляче витримує все
наші кайла, пилки, лопати
аби тільки поруч хтось був
аби тільки хтось залишався
А коли міняючись, ми йдемо
щоб за тиждень знов повернутись
вона тоскно дивиться нам услід
зустрічаючи іншу групу.
І не знаю коли я збагнув
і чи зможу тепер пробачити
її страх самотності, її суть
плями крові на дні окопу
бо тепер міняючись, ми йдемо
щоб за тиждень знов повернутись
але той, хто назавжди
залишиться тут –
тримає її за руку.
Федір Рудий
22.05.2024 | 325 | 1 | Loading... |
08 І неначе й нема війни
І у небі летять лелеки
Тільки вибухи знову в сни
Проникають з того "далеко",
І у тиші прогірклий смак
Наче щось підсвідоме тисне
І збивається серця такт
І в повітрі бракує кисню...
І потрібних бракує слів
Й невагомого того миру
А в птахів все такий же спів
А в птахів ті ж прекрасні крила..
23.06.2024
П. С. Такий собі післясмак після вчорашнього дня на " Країні мрій"... | 290 | 0 | Loading... |
09 777
В'яжучий присмак по краплі розв'язує губи,
кріплене послаблює пута, накинуті тижнем;
настояна осінь голубить,
я відпускаю мовчання, відразу та грубість,
як падає перша сокира на плаху —
я набираю колишню.
Тиша у трубці ув'язнює саваном спокій:
колишня, як відьма — СУкубКА принадна.
Натхненню підвладні висоти,
страху нема, у балкона перила широкі,
як падає друга сокира на плаху —
я затягну серенаду.
Сили любові змиваються по водостічній,
покрóви спадають і пристрасть як блискавка тане:
портвейн заливав мені вічі —
вийшла в халатику бабця, прямо із Середньовіччя.
Як падає третя сокира на плаху —
"втоплюсь" у мілкому фонтані.
Чурков Максим & Дельфінка з Моря
14 листопада 2023 | 333 | 0 | Loading... |
10 звісно, це все трапилося тому, що ти не любиш фрукти.
ми не народили дитину і не розпочався світ.
сидимо в раю, стигне глід.
в неминучому щасті, під тином, голі.
і доволі дивно, що наші ролі граються нами поволі,
бо ж я знаю, що яблуко тягне мене як магніт.
прокидаюся виспана, спокійна, п'ю кокосове молоко.
ти збуджений та красивий.
бачиш мене такою й щосили намагаєшся зрозуміти:
як жити, лежати, дружити, хотіти, тремтіти?
і які взагалі можуть бути діти?
та ще й образи?
ми разом і живемо у бога за пазухою.
а я не старію.
дурію від себе, від сонця дурію,
від затишної краси. боже, іже еси,
та нехай уже спробує тієї солодкої диво-роси.
ну, а потім — пригоди. розіпни нас і воскреси.
я вчора була справа, позавчора — посеред, сьогодні — зліва.
цей рай безмежний, в ньому злива тепла,
клімат помірний, дні однаковісінькі і ні неділі тобі,
ні четверга. суцільна нудьга.
ми стоїмо на місці. летимо на місці.
в нашій мисці зелене листя, коріння.
й ні краплі тобі, ні спокус, ні отрут.
глухий кут.
а все тому, що ти не любиш фрукти.
ми будемо перероджуватися в нас самих.
я не хочу. лоскочу, тріпочу, кровоточу.
дивись яке яблуко, соковите й солодке.
прошу тебе, відкуси.
господи, іже єси.
Voloshka
19/06/18 | 301 | 1 | Loading... |
11 Ну шо, давайте потрошку донатнем? Як-то кажуть: "вода камінь точить". 🌟 | 311 | 0 | Loading... |
12 І знову лишаєтесь із самотою самі
І втомлено одна одній втуплюєтесь у вічі
Минають роки відчуваються ніби дні
І кожен за сотню калічить
Кожен мов сотня інших залишає розлогий шрам
Як закохані підлітки що втекли від усіх і раді
ножем на шкірі дерев столітніх видряпують
Гостровухі серденька і у них імена
І спробуй забудь, і спробуй забий, затуркай
У сірий мішок душі, нарости епідерміс-кору
Листя падає — лісом іде потривожений гуркіт
Я вже спробував стільки болю
Що ніколи тепер не помру
Олена Герасим'юк | 315 | 2 | Loading... |
13 — Та я, єслі чесно, пішов на війну із-за баби.
Вона ж така видна, навколо мужики роєм.
Думав, хоч так на себе зверну увагу хоча би,
І стану її Єдиним Бляха Героєм.
От знаєш, все шо не зроблю — все якось не так.
Дідько попутав, придумав собі Дульсінею…
Як відшила мене — все пішло наперекосяк,
Навіть здається, що війна почалася з-за неї!
І пів року (пів року!) від неї — суцільна тиша.
Як підкотить до горла — пиздець! — і хоч вовком вий!
Написав. А вона мені, чуєш, у відповідь пише:
“А, це ти? Ну, привіт. Ну, я рада, що ти живий”.
В мене тут відчуття, що відпрацьовую якусь хєрову карму.
Хоч і не думав, що я настільки вже грішник.
Нє, ну я розумію, що не те, щоб до біса гарний,
Так у неї завівся якийсь блін чмошний айтішнік!
І от чуєш, хоч це як повидло мішати з васабі,
А по факту в кінцевім рахунку — воно ж все не зря.
Знаєш, чому мені легко стріляти в кацапів?
А я уявляю шо то її єбаря!
А вона ж мене всюди забанила, шоб типу не стежив.
Але як переможемо (рано чи пізно, як не крути),
Позаводжу нові сторінки у соцмережах,
І перелайкаю заново всі її фоточки і пости.
Артем Полежака | 325 | 8 | Loading... |
14 #мемасіки | 242 | 1 | Loading... |
15 ... Київ, пішохідний, запах м'яти і лаванди
//так підсвідомо та без докорів думки, під проливним дощем посеред дня, художник малював малюнки... Чоловік, який пройшов життя, до сповіді йому давно пора//
🤍 Дивний такий, абсолютно. Сірий колір волосся, сам у темно-синій накрохмаленій блузці та коричневих штанах. Наче, тінь когось рідного, вже давно мертвого, із села.
Проте ні, він живий. Живий, молодий (років, мабуть, 30) і, ймовірно, щасливий. Хоча щось у його блакитно-лазурових очах дивне... Наче, пережите, болить. Чи недожите.
На Пішохідному через Труханів, весь мокрий, він малював Київ. Проте не той Київ, який вічно кудись спішить. Не той Київ, який вночі спить, бо вранці робота/турботи/життя-існування. Просто Київ. Такий, яким він був сотні років тому і яким не є зараз. Точніше є, проте для окремих людей. Людей, які бачать та прагнуть більше. Київ різний: спокійний та швидкий, радісний та в сльозах, разом із небом. Київ чорно-білий та в кольорах. Київ у кольорах військової форми.
Картина його нагадувала чи то класицизм, чи то риси бароко, чи взагалі, притаманний сьогодні, мінімалізм. Щось дивне, не поєднуване ніколи та ніким.
Він малював. Малював людей, які втікають від дощу. І людей, які ним насолоджуються. Малював тих, які стрибали з моста. І тих, які під ним стояли, чекаючи коли можна вийти, щоб не намокнути.
Малював допоки місяць не сходив над Києвом, допоки годинник не показував кілька хвилин до початку Комендантської. А потім ішов додому. Темної квартири на Хрещатику в будинку, який давно вже розвалювався, але де завжи пахло м'ятою та лавандою. Рідної... Нехай захаращеної мотлохом життя, але рідної. Знаходив на кухні між картинами, військовою формою, ліками, букетиками засушених трав чайник. Заварював чай, трав'яний, наче, із самих Карпат чи Індії, Бог його зна. Чай, від якого серце стало б у кожного, хто його вип'є. Бо трави, які додавав туди художник точно не пристосовані до вживання. Але художнику ок. Він пив той чай, лягав у ліжко, а вранці прокидався. Разом із сонцем. Знову знаходив чайник, вмикав Бумбокс, бо технології ніхто не відміняв і остання модель айфона за продану картину – цілком гідна самовинагорода.
«Щоб в метро їздити цікавіше було», – казав. Тож підписка на Spotify у нього входила до щомісячних витрат. Адже і класику свого часу почути хочеться, і бачити що там молодь зараз слухає та як розвивається. Причому молоді виконавці йому дуже були до вподоби. Але це вже інша історія, не на одну годину.
Сьогодні ж художник прокинувся, заварив кави, адже чай лише на ніч, випив та вирушив знову до Пішохідного. Проте цього разу він зібрався грати. Грати «Лякрімозу» чи, може, «Ля-мінор» на скрипці. Або ж, до біса, довести до інфаркту деяких «особливих людей із витонченим смаком» та інтерпретувати «Якщо б'ють, то біжи» чи просто «Чому б і ні?». Як настрій буде.
Бо що ж, коли тиждень відпустки, а творча натура прагне різноманіття. І коли в творчої натури немає нікого крім тієї темної квартири в центрі столиці зі запахом м'яти та лаванди, акрилових фарб, тисненого папіру й старої маминої скрипки. А ні, ще у нього є кулончик зі зображенням території України, браслет із білих та лазурових камінців з якоїсь барахолоки та обов'язок перед державою. Чи то пак обітниця захищати і будувати майбутнє.
«Блін, та і брати в мене є, чо це я оце?», – подумав художник. Ай справді. Завтра йому на Авдіївку, але малювати і грати на Пішохідному в Києві, подобається якось більше. Хоча тут людям байдуже, а там зупиняються послухати, якщо не прилітає.
«Всюди свої мінуси і шо», – усміхнувся та заграв щось взагалі імпровізоване. Про м'яту, лаванду, Київ, мрії і ще щось своє... Особисте, незрозуміле ніколи ніким.
#пишу | 307 | 2 | Loading... |
16 Мені довго не снилися сни,
Майже місяць, мов чорна безодня
Поглинала мене у пітьмі,
Не пускала в спокійне сьогодні.
Слово "спокій"- відносне тепер,
Коли вибухи тільки з екрану,
Коли з рідних ніхто не помер,
Коли сон втихомирює рану...
Прокидаюсь- не бачу тебе,
І по клаптиках серце збираю,
І назад би побігла, але...
Той серпанок війни пам'ятаю.
Бачу сни, а мій Харків не спить,
Зустрічає сміливо тривогу,
За фіранками квітка стоїть ,
Допиває останню вологу...
Ти мені її подарував,
Таку дивну оту орхідею,
Синя фарба - щоб хтось її взяв,
Білосніжні пелЮстки під нею.
Дивні люди...яскраве життя
Хочуть фарбами намалювати,
Чистотою і сяйвом душі
Нині легше когось здивувати...
І мене ти також дивував,
Подарунками,більше душею,
Моїм іменем зірку назвав,
І мене враз нарік ти Своєю.
Я загляну у скриньку думок,
Поміщу туди сон свій недавній:
Ти на кухні, розлив дітям сок,
Біла кава без цукру - коханій...
Ти усміхнений в шортах отих,
Хай би навіть і від Андре Тана
На яву не терпіла б я їх,
А от зараз сидять бедоганно)
Так затИшно і тихо,ти ба...
Нема й сліду від злого Арея,
За фіранками знов зацвіла
Білосніжна моя орхідея.
Anna Moskalenko | 415 | 4 | Loading... |
17 #мемасіки | 330 | 3 | Loading... |
18 ЄГИПЕТ
Тебе прочитав від корки до Лорки –
А потім іще навпаки два рази.
Розлючені хмари здіймали шторки
Рідкої єгипетської грози.
Я – бог пірамід, я послав до бісу
Тупих жебраків надбрутальний хор.
Нас знову з тобой вполювали сфінкси,
Чий погляд мертвіший за Іnfostore.
Бродив по піску та шукав де випить,
Крізь міні-купальник робив рентген.
До тебе звертався: ти – мій Єгипет,
Мої Фермопіли і Карфаген.
В пустельному Всесвіті – два скитальця;
Безглуздий автобус, дороги злі,
Де спиною терла раптові яйця,
І навіть не знала, що то – мої.
Засмаглі обличчя в зорі дивились.
Повітряний файєр. Це – світлячки…
Ховались від бруду вулиць і вилиць,
Злягались – невпевнено, як їжачки;
Злягалися стіни, підлога і стеля,
Їх стогін триплетом стріляв у пах.
А нам наяву снилась біла пустеля –
З білих верблюдів і білих ховрах.
В Каїрі в музеї зацвів папірус,
В гробниці прокинувся Аменхотеп,
Та що нам до того, скажи? Це вірус –
Тепер ми читаємо Лорку як реп.
Коралі – на шию. «Мильниці» спалах.
Замьюченим кадром – світлини губ.
Давай залишим це порно в анналах –
Такого не відав жоден YouTube!
В повітрі літав бедуїнський егрегор,
Спекотною втомой палав балаган,
Ахмет – величезний оголений негр –
Робив найсмачніший у світі кальян...
…В Прокрустово ложе склалося ліжко,
Загублений Лорка, як в Нілі пісок:
Літак, Інтернет, фіксована знижка...
Від неба до каменів – довбаний крок.
Єгипет пливе – як Еней, моторно,
(Слухай, у пам’яті є карантин?..)
Та білі ховрахи згризають порно
На негативах торішніх світлин.
Андрій Шадрін | 393 | 1 | Loading... |
19 До речі, поети, котрі завтра будуть виступати в "Мороці", з великою вірогідністю стануть героями тік-току AdwenTrin. 🌟
#шозаавтор | 250 | 0 | Loading... |
20 До речі, поети, котрі завтра будуть виступати, з великою вірогідністю стануть героями тік-току AdwenTrin. 🌟
#шозаавтор | 1 | 0 | Loading... |
21 💗 10 фактів про талановиту співачку, відому тік-токєршу, поціновувачку прекрасного та нову ведучу поетичних читань від “UrsusPoetry” - Adwen Trina.
1️⃣ Все життя мрію стати співачкою і вірю, що через блогінг в мене це вийде, бо слух не айс
2️⃣ Супер емпатична і таклильна, але до одиничних людей
3️⃣ Веду Тік ток з 2020-го року, набрала 300к підписників і вважаю, що новий ютуюб формат «Шо за сонг?» підглянутий в мене, бо я його вигадала 3 роки тому.
4️⃣ Через пів року буду магістром права, але дуже надіюсь, що в мене піде творчість і не доведеться використовувати цей план Б.
5️⃣ З Броським познайомилась на літературнику декілька років тому, коли читала вірш про загинувшого на війні друга, тоді він сказав: хочеш зробимо з тебе зірку Тік-току і почав знімати мій виступ))
6️⃣ Паша Броський, каже, що я гарна, тому мені все повинно легко даватись, але якщо врахувати всі мої дитячі моральні травми, то це далеко не так.
7️⃣ Дуже хочу собі собачку мальтіпу.
8️⃣ Страшний тривожник, але творча душа.
9️⃣ Роблю прикраси з бісеру.
🔟 Обожнюю творчість і нюдси Кошкіної. | 338 | 0 | Loading... |
22 Пройшов перший день “UrsusPoetry” на фестивалі «Країна мрій»✨
Не без форс-мажорів, але в підсумку все завершилось вдало👍🏻
Я дуууже вдячна усім, хто був сьогодні і допомагав, підтримував і терпляче чекав!
Попереду ще два дні, тож зустрінемось на фесті, на нашій локації «Поетична Майстерня»🌸😘
Легендарне фото: Олег Скрипка та наші поети😍 | 318 | 0 | Loading... |
23 Друзі, закиньте, будь ласка, на збір. Дуже повільно йде. Дуже потрібна ваша допомога. 🌟 | 379 | 0 | Loading... |
24 Надмір солодкого шкодить здоров'ю. Споживайте солодощі відповідально) | 347 | 1 | Loading... |
25 Ще трохи, трохи – й зацвітуть морелі,
і облетять, як сон кореневищ.
Війна малює кров’ю акварелі.
Її палітра – попіл пожарищ.
Її пейзаж – руйновище кварталів.
Порожніх вулиць вицвіла пастель.
Хіба що десь крізь стогін з-під завалів
якийсь тюльпанчик раптом проросте.
Ліна Костенко | 392 | 2 | Loading... |
26 У Поліни тупо вайби сучасної Ліни Костенко 🤗 | 390 | 1 | Loading... |
27 Я знаю твій біль,
Я його відчуваю шкірою,
Він гострими голками впивався у кожен день,
І ти лікував його втомами, тишами, вірами,
Надійно ховав
Від себе і від людей,
Боявся того, що він вийде зі стану ремісії,
Що знову прорветься,
Й заповнить собою світ,
І я видихаю -
"Не бійся, не бійся, не бійся..
Вода змиє все й сонце врешті розтопить лід,
І щось в глибині
Раптом стане тотально зціленим,
Щось зникне назАвжди,
А щось назавждИ проросте
Й майбутнє засяє новими бажаннями й цілями,
Й теперішнє втілиться дуже лагідне і просте...
20.06.2024 | 410 | 7 | Loading... |
28 Не забуваємо про збір. Донатимо. | 332 | 0 | Loading... |
29 Щоразу, коли у мене наступає затишшя в творчості, мені стає по-справжньому страшно. Страшно, що я більше ніколи нічого не напишу...
Рік тому я знаходилась в пошуку роботи і під час однієї зі співбесід рекрутерка запитала мене, що я планую робити в своєму житті на подальшу перспективу. Як зараз пам'ятаю, що відповіла: "Планую займатися творчістю. Це моє призначення". Я тоді сильно підахуєла з себе. Думаю: "Веронічька, тобі треба знайти роботу, а це не зовсім те, що хоче почути роботодавець".
Так от, коли я не можу писати, я часто повертаюсь до тієї розмови і мені стає страшно. А раптом я загубила своє призначеня... | 408 | 0 | Loading... |
30 важко.
а кому зараз легко?
вставай і роби, те що було колись так далеко
заховано в темну шухлядку дитячої спальні.
мрії твої стали реальні.
не стій, надихайся, твори!
ґрунт під ногами шукай, що твердий.
кроками міряй до фінішу літнії дні.
з глибин підіймай догори
записки із нульових.
терпляче їх розгортай,
читай, переписуй, стирай!
впізнаєш дивний почерк?
це твій. писала пів ночі про плани на рік,
який затягнувся на вік.
битий посуд даремно не мий,
краще репостни у чати:
«своєї мети досягнути здатний навіть німий.
якщо вміє очима кричати»
ніколи не смій за пів кроку до бажаних мрій байдужо і легко здаватись!
#вірш | 419 | 4 | Loading... |
31 Вероніка біжить зеленкою, їй у горлі сухо і вузько.
Вона на бігу зриває зі своєї голови сіру хустку.
Падає поряд із Ним, дістає тремтячими руками ніж,
розрізає його форму й шепоче: "Не залиш мене, не залиш!"
Затискає його чорні рани, витирає хусткою його кров і піт.
"Не смій, – стогне Вероніка, – Тобі не можна, не можна Тобі!
Ти не можеш піти, ніхто із них не вартий Твоєї смерті!
Уся земля не варта Твоєї крові навіть на одному сантиметрі!"
Вона тримає Його рани руками, зубами, пов'язками – будь-чим,
і слухає, як Його серце мовчить, як Його серце мовчить...
І вона розуміє, що пізно, що уже не буде нічого ні завтра, ні потім.
Що ж це за земля, на якій навіть такі, як Він, – двохсоті?!
І ховає своє сіре обличчя у скривавленій плащаниці.
Нас було сорок два мільйони. Хто залишиться? Одиниці...
І вона стає майже прозорою, невагомою, напівзниклою,
наче сонце погасло. Не всюди. Лиш над Ним і над Веронікою.
Як їй вижити? У що вірити? Якщо навіть Він, навіть Він...
Хто залишиться, як закінчиться ця одна з найсвятіших війн?
Вона лягає на його рани, ставши раптом спокійною й тихою.
І зітхає, ніби прокинувшись. Бо Він дихає! Чуєш? Дихає!
Ольга Криштопа | 402 | 3 | Loading... |
32 Вже за декілька хвилин!
Перший випуск «Нетипового подкасту» з Твори Нових Домів та Аліною Суботіною.
Дивитися у Фейсбуці.
#мемивідМемотворця #мемасіки | 304 | 0 | Loading... |
33 #мемасіки | 312 | 4 | Loading... |
34 А потім повалить сніг і густими лісами й кичерами,
десь опівночі йтимуть гості при святі вечеряти,
скатертину прикрасять сухими сльозами і квітами
і при свічці зотлілій до ранку собі бубонітимуть
Скаже перший, що рік проминув, як ота хурделиця,
скільки всього приніс їм і скільки він стер з лиця...
Другий мовить: якщо подивитись, як все неспинно валиться,
то вони тут ще так незлецько собі тримаються
Третій в вуса всміхнеться і скаже: а, хлопці, згодьтеся,
є до чого вертати, Дніпро реве, стоїть Хортиця,
пахне свічкою хата, пахне маком, в кутю натертим,
і життя тут вилискує, відчувається і нам, мертвим
А насамкінець очі протре, скаже: Бог Рождається,
серце тішиться тут і серце тут завше крається,
особливо, як сонце отак урочисто і тихо хилиться,
гляньте, хлопці, у всіх, що тут сплять, наші з вами вилиці...
Моя яблуня, бачу,
ще
їм вродила яблука,
цьогоріч ми їли кутю вже із миски
правнука
Юлія Фінковська | 349 | 6 | Loading... |
35 сьогодні мені 18 🤍 кажуть, що класна дата, найкращі роки... Не знаю чи воно так, бо ще не була тут. Побуду, скажу))
але насправді запалу творити зараз дійсно вистачає. Від чого я дууже кайфую 💋
тому продовжуватиму робити щось і більше. Дякую усім, хто поруч зі мною на цьому шляху. Тим, хто був (та тим, хто пішов), є і ще буде. Ви – нереальні, я безмежно люблю та ціную вас.
знаю точно: попереду ще багато всього. І супер. А сьогодні, якщо маєте бажання мене привітати, вітайте: https://send.monobank.ua/jar/63ZHAkLg7X
(5375 4112 1937 4266)
частину коштів переведу на актуальний збір. Бо завдяки Хлопцям та Дівчатам я є сьогодні і ми усі разом взяті, дякую
безмежне. 🖤 | 291 | 0 | Loading... |
36 🎤Сьогодні перший випуск «Нетипового подкасту»
Гостя: Аліна Суботіна
Ведучий: Твори Нових Домів
19.06
19:00
Трансляція на сторінці Сучасна Українська Поезія у Фейсбуці.
https://www.facebook.com/ukrainepoets
Приходьте послухати)
Має бути щось інтєрєсне)
Всіх чекаємо!🦇🦔 | 290 | 0 | Loading... |
37 ***
Щоразу,
коли приходжу
до Парку Шевченка,
сидячи на лаві,
неподалік пам'ятника Шевченку,
відчуваю його незриму присутність.
Там, на обрії, за червоним корпусом
національного університету
імені Т. Г. Шевченка
сидить сам Тарас
у простій сорочці наопашки
з довгою горіховою люлькою.
З вусами до колін.
Щоразу, в задумі,
розкурюючи свою піпу,
він пускає з-під вусів
пухнасті кільця диму
в бік червоного копусу.
Кільця стають хмарками-бубликами,
що швидко проносяться над пам'ятником Шевченка.
А той Тарас,
всівшись на небосхилі,
спостерігає, тим часом, за людом,
що приходить до парку,
що проходить
повз його пам'ятник.
Він, неначе Мамай чи Будда,
німує в позі лотоса,
перетворючись на велике вухо,
і пильно дослухається
до того, що про нього думають,
що про нього говорять кияни:
студенти і прості перехожі.
Часом він сумний, насуплений,
часом розпливається в посмішці.
часом просто кахикає в кулак
від гіркого давкого тютюну.
Але ніколи не ридає і не регоче.
А вітер тим часом
перебирає струни кобзи,
перекинутої через плече Тараса,
кобзи, що тихо спочиває
за його спиною.
Чи підслуховує він мої думки?
Можливо.
Але що мені до того?
Він – сіра нічна хмара.
Він – лютневий мінорний дощ.
Він – глевкий туман і мряка
похмурого столикого міста.
Так часом удвох сидимо.
Так часом удвох мовчимо.
Вслухаючись в себе
і в Україну.
Сашко Обрій
03.02.2020
Художник: Oлег Шупляк | 340 | 0 | Loading... |
38 🎂Сьогодні свій день народження відмічає поетка, волонтерка, майбутня журналістка та сонечко “UrsusPoetry” - Юля Кобрин.
Бажаємо знаходити в собі сили на життя-буття, великого натхнення та творчих успіхів!
Залишайся такою ж відкритою та доброю дівчиною🥰💐 | 306 | 0 | Loading... |
39 Media files | 356 | 0 | Loading... |
Repost from Київ літературний (UrsusPoetry)
00:23
Video unavailableShow in Telegram
Записуйтесь до Каті на вечір.🙂
Реєстрація артистів та булочок-слухачів, як завжди у Поліни @polinashshsh 🌟
6.88 MB
❤ 2🔥 2👏 1
скільки в тобі доброти
світ розвернувся навпроти -
креслиш свої широти,
ставиш чіткі хрести
навіть не знаєш, хто ти
вперто в одній подобі
вештаєш між людьми
звідки твої птахи -
бачиш, куди летіти
їхні німі роти
в тебе вливають світло
їхні короткі сни
стягнеш в старий наплічник
просиш птахів "кажи"
чуєш, як завжди, більше
вернешся до зорі
вправно сплітати ниті:
темні хвости комет,
світлі - підводних риб
в пазуху сонце вкинеш -
вернеш птахам поживу
скільки в тобі людей
гнізда
змостили
Іванна Шкромида
🔥 4🥰 1👏 1
Це жорстоко і незбагненно...
Може в цьому й моя провина...
Дві години назад за мене
Невідомий солдат загинув...
В нього – холод, а в мене – протяг...
В нього – "нуль", а у мене – справи...
Пролилися на теплий одяг:
В нього кров, а у мене – кава...
Вітер бавиться, дощ скажений
Не вгамується у долині.
Дві хвилини назад за мене
Невідомий солдат загинув.
В мене – ліжко, а в нього – вирва,
Й переляканий крик зозулі.
В мене раптом в висках зболіло,
А у ньому – чотири кулі...
Так жорстоко і так буденно,
Мов життя й потойбіччя змова:
Дві секунди назад за мене
Невідомий загинув знову.
Вітер бавиться, свище хижо.
Мій годинник рахує всюди:
Рік... Хвилина... Година... Тиждень...
Дві секунди... Одна секунда...
Маріанна Крамар
💔 15🔥 5👏 4⚡ 1❤ 1🥰 1🫡 1
Давайте бахнем по соточці на збір. 🙏🏻❤️
🙏 5
Найменше вірить у Бога лише сам Бог
Він знає, скільки правди у тому, що він говорив
Він мовчки кожного дня забирає кількох
І відносить їх, ніби квіти, в свої бездонні сади
І от, коли час тепер зустрічатися віч-на-віч
Він вічно знаходить справи, щоб не дивитись в лице
Не бачити змучених тіл, їх рук, сердець і облич
Не бачити. Бо колись він не створював саме оце
Тепер, коли замість троянд давно піднялись будяки
Й розтріскують вирви в землі люпини і чортополох
Доводиться лити отруту і в сад випускати шпаків
Й обходити латки пожеж і місця, де хтось чи загнив, чи всох
Часи нетривкі
І годуючи звіра з руки,
Найменше
Вірить
У Бога
Тільки
Сам
Бог
Кот Єльпітіфор
❤ 17😢 4🔥 3😱 2👍 1🐳 1
Друзі, донатимо, будь ласка, потрошку. 🙏🏻
❤ 3
Repost from Київ літературний (UrsusPoetry)
01:50
Video unavailableShow in Telegram
Позиція (Той, хто залишився)
Ця позиція
яку ми тримаємо більше року
стала мені майже рідною
майже сестрою
І я знаю кожну з її таємниць
кожен закуток та історію
кожну тріщину та вибоїну
її дотик, повітряний і легкий
її рани й дірявий одяг
її сміх, розсипаний між бійниць
коли ранку туманний подих
обіймає трепетно спів птахів
і кладе у мої долоні
А коли вона кличе дощ
на засипану листям постіль
його пальці, м'які як повсть
витягають ножі осколків
що застрягли в її волоссі
і я чую як вона плаче
доки сльози холодним сном
крізь тонке накриття бліндажа
затікають мені у спальник
А коли мінометний обстріл
засипає окоп землею
вона мовчки ховає нас
ніби власне дитя під серцем
і терпляче витримує все
наші кайла, пилки, лопати
аби тільки поруч хтось був
аби тільки хтось залишався
А коли міняючись, ми йдемо
щоб за тиждень знов повернутись
вона тоскно дивиться нам услід
зустрічаючи іншу групу.
І не знаю коли я збагнув
і чи зможу тепер пробачити
її страх самотності, її суть
плями крові на дні окопу
бо тепер міняючись, ми йдемо
щоб за тиждень знов повернутись
але той, хто назавжди
залишиться тут –
тримає її за руку.
Федір Рудий
22.05.2024
53.48 MB
💔 15❤ 4🔥 3👏 1💯 1💅 1
Repost from Іра Спірідонова Poetry🤫😌
І неначе й нема війни
І у небі летять лелеки
Тільки вибухи знову в сни
Проникають з того "далеко",
І у тиші прогірклий смак
Наче щось підсвідоме тисне
І збивається серця такт
І в повітрі бракує кисню...
І потрібних бракує слів
Й невагомого того миру
А в птахів все такий же спів
А в птахів ті ж прекрасні крила..
23.06.2024
П. С. Такий собі післясмак після вчорашнього дня на " Країні мрій"...
😱 8🙏 4💔 3🥰 2😢 2🤯 1
777
В'яжучий присмак по краплі розв'язує губи,
кріплене послаблює пута, накинуті тижнем;
настояна осінь голубить,
я відпускаю мовчання, відразу та грубість,
як падає перша сокира на плаху —
я набираю колишню.
Тиша у трубці ув'язнює саваном спокій:
колишня, як відьма — СУкубКА принадна.
Натхненню підвладні висоти,
страху нема, у балкона перила широкі,
як падає друга сокира на плаху —
я затягну серенаду.
Сили любові змиваються по водостічній,
покрóви спадають і пристрасть як блискавка тане:
портвейн заливав мені вічі —
вийшла в халатику бабця, прямо із Середньовіччя.
Як падає третя сокира на плаху —
"втоплюсь" у мілкому фонтані.
Чурков Максим & Дельфінка з Моря
14 листопада 2023
😁 5❤ 2🔥 1🐳 1🗿 1
звісно, це все трапилося тому, що ти не любиш фрукти.
ми не народили дитину і не розпочався світ.
сидимо в раю, стигне глід.
в неминучому щасті, під тином, голі.
і доволі дивно, що наші ролі граються нами поволі,
бо ж я знаю, що яблуко тягне мене як магніт.
прокидаюся виспана, спокійна, п'ю кокосове молоко.
ти збуджений та красивий.
бачиш мене такою й щосили намагаєшся зрозуміти:
як жити, лежати, дружити, хотіти, тремтіти?
і які взагалі можуть бути діти?
та ще й образи?
ми разом і живемо у бога за пазухою.
а я не старію.
дурію від себе, від сонця дурію,
від затишної краси. боже, іже еси,
та нехай уже спробує тієї солодкої диво-роси.
ну, а потім — пригоди. розіпни нас і воскреси.
я вчора була справа, позавчора — посеред, сьогодні — зліва.
цей рай безмежний, в ньому злива тепла,
клімат помірний, дні однаковісінькі і ні неділі тобі,
ні четверга. суцільна нудьга.
ми стоїмо на місці. летимо на місці.
в нашій мисці зелене листя, коріння.
й ні краплі тобі, ні спокус, ні отрут.
глухий кут.
а все тому, що ти не любиш фрукти.
ми будемо перероджуватися в нас самих.
я не хочу. лоскочу, тріпочу, кровоточу.
дивись яке яблуко, соковите й солодке.
прошу тебе, відкуси.
господи, іже єси.
Voloshka
19/06/18
❤ 8🐳 2🤗 2🔥 1🙏 1
Kirish qilib, tafsilotli ma'lumotlarga ega bo'ling
Biz sizga ushbu hazinani tasdiqlashdan so'ng ochamiz. Va'da qilamiz, tezroq!