Красовицький щоденно

📚Жорж Батай — французький філософ, письменник, публіцист, етнограф, мистецтвознавець. Автор робіт: «Внутрішній досвід», «Теорія релігії», «Еротизм», «Сльози Ероса» та інших. ❗️Книжки видані у співпраці з видавництвом «Анетти Антоненко» 📖 «Історія ока» (1928) Перекладач: Іван Рябчій Обкладинка: тверда + суперобкладинка Кількість сторінок: 72 Книжка розповідає про еротичні пригоди двох молодих людей, оповідача та Симони, юнки, яка «так відчайдушно прагне всього, що засмучує, що найменш помітний заклик почуттів несподівано надає її обличчю рис, які прямо вказують на все, пов’язане з глибинною сексуальністю — до прикладу, кров, задуху, раптовий жах, злочин, усе, що назавжди руйнує людське блаженство та чесність». Симона та її приятель-оповідач залучають до своїх химерних ігор третю героїню – Марсель, побожну дівчину, яка, збожеволівши під час оргії, потрапляє до клініки, звідки парочка, одержима її вродою, витягає її. Продовження розпусти переносить оргіастичних Бонні і Клайда до Іспанії, де пригоди розгортаються спочатку на мадридській арені для биків, а потім «під сонцем Севільї» — сонцем одночасно ментальним і космічним, чорним і сліпучим, яким одержимий Батай. 🌐 Придбати книжку. 📖 «Історія еротизму» (1951) Перекладач: Іван Рябчій Обкладинка: тверда + суперобкладинка Кількість сторінок: 176 Сміливий погляд дослідника Жоржа Батая, пророка сексуальної революції, на еротичне в людській природі, трансгресію, порушення заборон, їхній вплив на культуру й історію людства. «У кожному разі еротика – це екстравагантність», бажання й насолода, та водночас бажаний і неминучий сором, усвідомлення якого й відрізняє людей від тварин, а заодно є шляхом досягнення екстазу, як стверджує автор у статті «Парадокс про еротизм». 1970 року у видавництві «Ґаллімар» вийшло друком повне зібрання творів Жоржа Батая у 10 томах з передмовою історика сексуальності, філософа Мішеля Фуко, в якій він називає Батая одним з найбільших письменників XX століття. 🌐 Придбати книжку.

Жадан йде до війська. Макрон надає літаки. Путін - хуйло. Україна понад усе!

Топ продажів на фестивалі «Книжковий Арсенал» 2024: ▫️Валерія «Нава» Суботіна «Полон» ▫️Валерʼян Підмогильний «Місто» (серія «Рідне») ▫️Микола Хвильовий «Я (Романтика)» (серія «Рідне») ▫️Іван Багряний «Сад Гетсиманський» (серія «Рідне») ▫️Стівен Фрай «Міфи» ▫️Кузьма Скрябін «Я, Побєда і Берлін» ▫️Бертран Рассел «Історія західної філософії» ▫️Умберто Еко, Рікардо Федоіга «Історія філософії. Античність та Середньовіччя» ▫️Умберто Еко «Ім'я Рози» ▫️Джордж Орвелл «Колгосп тварин» (серія «Folio. Світова класика»)

10 топів Видавництво Фоліо на Книжковому Арсеналі 1. Суботіна Полон 2. Підмогильний Місто 3. Хвильовий Я (Романтика) 4. Багряний Сад Гетсиманський 5. Фрай Міфи 6. Скрябін Я, Побєда і Берлін 7. Рассел Історія західної філософії 8. У. Еко Історія філософії. Т.1 Античність. 9. У. Еко Ім'я Рози 10. Орвелл Колгосп тварин

Кафка

5. Суспільство, його авторитетні представники мають створити новий канон української літератури, переглянувши не тільки ставлення до терміну свій/чужий, нав‘язаного більшовиками і відзеркаленого їх нащадками. З моєї точки зору той самий неупереджений погляд має стосуватися того, що назвати найкращим в творчому доробку, яким є місце творця в світовому культурному процесі. Можливість висмикнути негативну деталь в біографії або творчості без розуміння ризиків для життя і творчості позбавляє нас більшої частини української культурної спадщини. Обережність, з якою ми маємо працювати з класикою, має ще одну ціль. Дуже часто радянські «літературознавці» витягували не найкращі, але політично близькі твори класиків, підсвічуючи їх в шкільній програмі, і ховали в далекі шухляди те, що не витримувало ідеологічних перевірок. Повернення - довгий процес. Ще більш довгий процес усвідомлення нелінійності того, що відбувалося в нашій літературі в дев‘яності та двотисячні.

В часи керування Спілкою намагався не підписати жодного листа проти дисидентів-письменників, після заборони його «Південного комфорту» був звільнений з усіх посад через вимогу Генпрокуратури Союзу РСР. Створюючи свої історичні романи, Загребельний зміг, через спротив редакторів, показати саме українські образи Ольги, Євпраксії, Роксолани, некартонного Богдана. Він відмовив російському Першому Каналу в правах на екранізацію його «Роксолани». Те, що бачили глядачі, не має стосунку до його твору. Він ненавидів цей фільм саме через примітивний образ героїні. Так чого в ньому було більше - члена ЦК та депутата Верховної Ради чи українського письменника, твори якого будуть видаватися ще десятиліттями?

830 доба широкомасштабного вторгнення. Ще раз про діячів культури і межу дозволеного. 1. «Як міг Шевченко писати російською свою прозу?» або «Навіть Шевченко писав російською!». Шевченко при цьому залишається українцем, а Булгаков ні? Нагадаю, тоді, коли Шевченко писав ці твори, держави Україна не існувало навіть у вигляді васальної території, а сам автор перебував на території сучасного Казахстану в Новопетровському укріпленні. Він втратив там десять років зі своїх 47, які прожив, і те, що йому вдалося таємно, попри заборону, писати, і зберегти частину з тих "приблизно двадцяти", як він писав Кулішеві, творів - це ще один подвиг великої людини. Ці повісті надруковали тільки через двадцять років після його смерті, після Валуєвського циркуляру, Емського указу, які фактично забороняли українську мову книговидання. Якби не видання цих 9 повістей мовою оригіналу, вони зникли б разом із іншими повістями, поемами українською, що зберігалися в поміщицьких маєтках на Київщині та Полтавщині після арешту письменника. 2. Як міг Довженко дружньо спілкуватися зі Сталіним під час спільних нічних прогулянок Арбатськими провулками, як міг він виконувати замовлення партії, знявши "Арсенал"; знімати кадри створення Каховської ГЕС, радіти тому, що затоплено Великий Луг - колиску і серце Запорізької Січі?. Довженко є радянським режисером, який зняв брехливого «Щорса», який в 1939-40 році радів окупації Західної України та Буковини сталінським режимом, знімав злочини Червоної Армії при приєднанні до УРСР українських етнічних територій, заселених не тільки українцями, створенні нових порядків. Це точно про людину, яка входить до світового пантеону кіно? Про людину,  яка неодноразово опинялася на волосині від знищення? Про людину, яка не тільки воювала в рядах війська УНР, а й штурмувала «Арсенал» в рядах куреню «Чорних гайдамаків». Яка відсиділа за це в радянському концтаборі в ті часи? Про людину, яка була фактично депортована до Москви з України? До якої була приставлена «органами» коханка, а потім дружина? За якою «наглядали» відомі агенти Бажан та Глущенко? Яка навіть в умовах тиску, проєктів, заблокованих владою, погроз, намагалася бути собою і створювала шедеври? Впевнений, прийде час, і, слідом за Тарасом Шевченком, Олександра Довженка буде перепоховано на Батьківщині, як він сам того бажав. 3. «Він написав «Пісню про Сталіна» на замовлення партії», «Він спотворив тексти, які перекладав, вилучаючи негативне про росіян та царизм», «Він укладав російськомовне зібрання Шевченка та перекладав Пушкіна українською!» «Він був радянським академіком, комуністом, чиновником, сидів у президіях з‘їздів та пленумів, керував радянською Спілкою письменників! Його не вбили разом з іншими «неокласиками» Зеровим та Драй-Хмарою». Це - про Максима Рильського, сина поляка та українофіла Тадея Рильського, друга Антоновича та Чубинського. Це - про поета-неокласика, якого заарештували в 1931 разом з іншими за абсолютно вигаданими звинуваченнями у справі «СВУ» і якого випустили після п‘яти місяців допитів. Звісно, він полишив «гріхи молодості» і перейшов на тотально громадянську лірику, оспівуючи радянську державу. Знав 13 мов, перекладав з 30, створюючи українську школу перекладу разом з Кочуром та Лукашем. До речі, коли Кочур повернувся із заслання, саме Рильський позичив йому гроші на будинок в Ірпіні. Коли Євгена Плужника заарештували, тільки Рильський не боявся носити передачі. Знаєте історію вбивства Ярослава Галана «націоналістами», за яких це зробило НКВС? Попередньою мішенню був Рильський, якого попередили друзі в «органах» і який встиг достукатися до керівництва республіки. Той, хто кидає в нього камені з диванів у Львові чи Кракові, готовий був би стати на його місце? 4. Павло Загребельний теж керував Спілкою письменників, особисто дружив із Щербицьким, а ще раніше -  керував «Літературною газетою» і зробив знаменитими Симоненка, Драча, Вінграновського, Коротича, Гуцала, Дзюбу. Пройшов після поранення через німецький концтабір, а потім радянський фільтраційний табір, був позбавлений права проживання в сотні міст колишнього СРСР.

Чекаємо вас на Вуличній сцені Книжкового Арсеналу прямо зараз!