Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

Нажаль останнім часом трохи зайнятий дослідженнями, тому публікацій стало менше. Але скоро повернемось до звичного ритму. А поки, недільний муд: 🖼«Азартна гра», від Фредеріка Артура Бріджмена (1847-1928), американського художника й фотографа-аматора, якого (досить справедливо) називали «американським Жеромом». В роботах Бріджмена багато «жіночих сюжетів»: одаліски, гареми, фонтани, з деталізованим побутом і символічними деталями. На відміну від більшості орієнталістів, він добре знав побут жіночої частини мусульманської оселі. В Єгипті він товаришував з вдовою, яка дозволяла працювати в її оселі, й допомагала знаходити «моделей» для його картин, що для більшості орієнталістів того часу – це розкіш. #мистецтво #орієнталізм #Єгипет

📷Сьогодні татарські колдуни дуже популярні в Литві та Польщі. Але в районі Білостоку, Крушинянах, Бохоніках (де проживають татарські громади) - ця страва ще й знаменитий гастрономічний бренд. Він прийшовся до смаку навіть майбутньому королю Чарльзу ІІІ, який у 2010 р. відвідав Крушиняни, а також зайшов у місцеву мечеть та ресторан "Татарська юрта". #татари_липки #Польща #їжа #фото

Трохи про гастрономічну спадщину польських татар на Поліссі, в околицях Білостоку: ✍Відомо, що за століття свого проживання в Польщі, Литві та на заході України, татари переважно втратили мову своїх предків, але зберегли ідентичність, релігію та культуру. В тому числі й гастрономічну, яка була (й досі є) тісно пов’язаною з ісламською традицією та степовими звичаями. У цьому контексті культура приготування, подачі та вживання їжі відіграла консолідуючу роль, зміцнюючи символічне значення застілля, гостинності, сімейних та релігійних свят, які підкреслювали «інакшість» цієї спільноти. Якщо серед різноманітних страв польських татар обирати «гастрономічний бренд», то це неодмінно мають бути «колдуни». Колдуни, або ж kołduny tatarski – «вареники» з тонкого тіста та м’ясного фаршу, здобрені цибулею, сіллю й перцем. Їх готують, щоб підкреслити урочистість моменту: під час візиту гостей, на Байрам, родинні свята або ж у п’ятницю (на джума намаз). Саме тому, завжди вибирають найкраще м’ясо – баранину чи яловичину, іноді з додаванням яловичого жиру. Цікаво, що яловичину місцеві татари стали вживати частіше після тривалого проживання на Поліссі. В ХІХ ст. тут навіть була дискусія - чи є упольований вепр (дикий кабан) їжею "халяльно", чи це така ж свинка, тільки дика? Дійшли висновку, що все ж це "харам". Фарш для колдунів виготовляють подрібнюючи м’ясо двома ножами – це відгомін з часів, коли не було м’ясорубок (фарш до кримськотатарських чібереків готують аналогічним способом). Начинку обгортають тістом у вигляді невеликих конвертиків, краї яких ліплять «гребінцем». Існує повір’я: якщо молода татарка вже добре вміє ліпити рівні гребінці на колдунах – вона буде хорошою нареченою\господинею. Подають колуни двома способами: на широкій тарілі, разом з хріном, квасними огірками та вершковим маслом, або ж у мисці з розсолом\бульйоном, у якому їх попередньо варили. Мистецтво поїдання цієї страви полягає в тому, щоб покласти до рота цілий колдун, адже в середині у нього є бульйон, який не повинен витекти марно. Саме тому, їсти таку страву виделкою та ножем вважається «варварством». На цю тему навіть є жартівлива легенда про дивного російського офіцера, який у ХІХ ст. вирішив поїсти татарських колдунів, але після першої ж спроби зазнав фіаско, адже забруднив парадний мундир. #татари_липки #Польща #їжа

📷Гонконг 1950-х, у об’єктиві Фан Го (1937-2016), китайського фотографа, режисера та актора, який був безмірно закоханий в ритми міського життя. І це не дивно, адже він застав Гонконг в епоху стрімких змін, під час яких у спільному просторі співіснували різні світи, господарські уклади й способи життя. У вуличній фотографії Фан Го не розраховував на випадковий кадр, який можна вибрати із сотні відзнятих «на ходу». Він ретельно підбирав місце й середовище, годинами чекаючи потрібної світло\тіні, композиції та моменту для вдалого знімку, не натискаючи кнопку, поки його серце не відгукнеться на потрібний момент (с). #фото #Гонконг #Китай

Продовження: ✍Як приклад, актуалізую кілька зразків колабораці орієнтального живопису та фотографії. Про деякі писав раніше: 📌Картина «Писар», Людвіга Дойча (1904) та фото «Каїрський дворик», Габріеля Лекегяна (студія «Photographie Artistique G. Lekegian & Cie»); 📌«Дівчина в кімоно» (1904), серія фото й картин імпресіоніста Георга Хендріка Брейтнера. Модель звали Гізе Квак. Молода дівчина торгувала капелюхами й позувала для художника\фотографа у вільний час. #мистецтво #орієнталізм #фото

✍Зараз штучний інтелект почав генерувати зображення, через які заговорили про майбутню «втрату хліба» у художників. В 1850-х роках Фелічі Беато придбав фотокамери й почав професійно знімати «Схід», що згодом дало поштовх для індустрії орієнтальної фотографії. В наступні десятиліття сотні знімків збурили уяву «західних» обивателів, які раніше бачили «заокеанську екзотику» лише в кунсткамерах та на картинах, у відриві від контекстів. Але це не знищило орієнтальний живопис як жанр, а навпаки - дало йому друге дихання. Художники скуповували фотоальбоми «видів» та «типажів», збирали листівки, шукали знімки костюмів чи пам’яток старовини. А якщо цього не вистачало – писали до комерційних майстерень за океаном, і (за доступну ціну) для них створювали потрібний кадр потрібного місця з правильної перспективи. Орієнтальна фотографія з живописом пішли своїми паралельними шляхами. Але з появою комерційних фотостудій (Ф.Беато, Т.Енамі, П.Себаха, Г.Лекегяна) виникла нова професійна ніша, яку художники інструменталізували для власних потреб. Знайшлись навіть поціновувачі обох жанрів, які одночасно вправлялись у фотографії та творили полотна👇 #мистецтво #орієнталізм #ШІ #фото #текст

Невелика підбірка людей, які точно захопились своєю справою: 📌Роберт ван Гюлік (1910-1967), нідерландський дипломат, сходознавець та письменник, автор знаменитого циклу про «суддю Ді». Разом з дружиною Шуй Шифан вбрані героями китайської опери; 📌Адольфо Форсарі (1841-1898), італійський фотограф та засновник знаменитої студії «Farsari & Co», яка зняла більше 1 тис. видів Японії. 📌Едуардо Тода і Гуель (1852-1941), іспанський дипломат, колекціонер та єгиптолог. Фотографія зроблена в приміщенні Каїрського музею. #орієнталізм #фото

📕«Кокубундзи. Исторический урок» (Запоріжжя, 1988) - мемуари Бориса Одуда, українського радянського розвідника й фахівця «по справам Японії». Він побачив капітуляцію Японії на лінкорі «Міссурі», допитував та супроводжував високопоставлених полонених (серед якиї були начальник розвідки Квантунської армії Муцумуру Томокацу та імператор Пу Ї), яких утримували в Хабаровську й Біробіджані, а також «працював» на Токійському трибуналі. ✍Суб’єктивний погляд Бориса Одуда цікавий скоріше не новими деталями про відомі події й людей. Історія його життя та кар’єри чудово ілюструє інструменталізацію знання про «Схід» та прикладний характеру орієнталістики для держав з геполітичними амбіціями. Його історія найкраще відповідає цитаті Бенджаміна Дізраелі: «Схід – це кар’єра». #Книга #Японія #Україна #орієнталізм

🖼Ще трохи атмосферних видів Османської імперії з видання «Види Туреччини в Європі та Азії» (1801), британського дипломата Роберта Ейнслі. Художник Луїджі Маєр. Гравер Вільям Вотс. #мистецтво #Османська_імперія

🖼«Види Туреччини в Європі та Азії» (1801) - праця Роберта Ейнслі (1730-1812), яка довгий час вважалась одним з найавторитетніших джерел знань про історію, культуру й устрій Османської імперії кін. XVIII ст. ✍Роберт Ейнслі був британським послом в Стамбулі у 1776-1792 рр. Він відвідав різні куточки цієї держави разом зі своїм приятелем Луїджі Маєром (1755-1803), художником італо-німецького походження, який на замовлення дипломата створив десятки яскравих картин з природними ландшафтами й панорми османських (і не шиле) міст. На основі цих картин Вільям Вотс виготовив велику серію гравюр, яка широко тиражувалась у Європі та ілюструвала інші видання з історії Османської імперії, Греції, Єгипту, тощо. Видання «Види Туреччини...» можна завантажити чи переглянути за посиланням: #Османська_імперія #Туреччина #Балкани #мистецтво https://archive.org/details/gri_33125008694883/mode/2up

📷Сьогодні Всесвітній день котів. З цієї нагоди: Юкіо Місіма (1925-1970) та його улюблений кіт Тото. Фото початку 1950-х. #фото #Японія #кіт

✍«Де б не були постріли, снаряди та леза мечів, він обов’язково буде там». Вільям Сімпсон (1823-1899) – шотландський військовий художник, який створював візуальний образ війни у Вікторіанську добу в різних куточках світу: від Криму до Афганістану. Мистецьку кар’єру Сімпсон починав з літографій, які користувалось великим попитом у часи зростання ролі преси. Британці хотіли не лише знати подробиці подій у світі, але й візуально їх осмислювати. Під час Східної (Кримської) війни у 1854 р. йому доручили створити ілюстрацію до майбутньої статті про взяття Севастополя, якого чекали вже з дня на день. Ілюстратор зіштовхнувся з проблемою – у бібліотеці не було жодного достойного зображення цього міста. Тож довелось їхати в епіцентр боїв у Крим, щоб зробити замальовки. Так Вільям Сімпсон розпочав кар’єру «військового кореспондента». А далі були Абіссинія, Індія, Афганістан, Китай та навколосвітня подорож… 🖼Види Криму у «The Seat of the War in the East. London», 1856.

📷«Acorus calamus», або ж «аїр тростяний» - так цю рослину назвали в Європі. Вона широко розповсюджена біля водойм Південної, Центральної Азії та Близького Сходу. З 16 ст. її корінь поставляли в Західну Європу через Константинополь, використовуючи як прянощі та десерт (в Туреччині були популярні цукати з коріння аїру у цукрі). Але у світі вона найбільше славилась як лікарський засіб для покращення травлення й лікування захворювань шлунку: «…сей корень имеетъ силу поощрять, горячить, укреплять желудокъ и разбивать спершиеся в животе ветры» - зазначається в російському виданні «Аптека, или наука составлять разныя… лекарства», 1793. ✍В Україні, Польщі та Литві аїр тростяний називали на власний розум: «татарське зілля», «татарак звичайний», «татарська трава», «лепеха». Вона цінувалась в народній медицині за антисептичні властивості. Існує повір’я про те, що рослина поширилась у нас завдяки татарам, які під час походів очищали з допомогою неї воду - додавали нарізаний корінь аїру до баклаги з водою.

Якось давно писав невелику розвідку про татар Галичини, в контексті іншої пов’язаної теми. Під час поїздки натрапив на цікавий експонат в одному музеї у м. Бурштин (Івано-Франківська обл.): 📷«Рушник з татарським узором»: Його передала до музею жінка з с. Юнашків (Рогатинський район), яка пам’ятала про татарське походження своєї родини (з татар, що осіли тут ще з давніх часів). Вона також згадувала про інші подібні сім’ї в цьому селі, серед яких ще зберігались прізвища «Магомет, чи то Магометови» (с). Орнамент на рушнику був перенесений з давнішої речі, яка зберігалась у цій родині. У візерунку тут зображена рослина, локальна назва якої «татарське зілля», або ж «татарська трава». Детальніше про неї далі👇 #татари_липки #татари #Україна #Галичина

📷Від одного куточку Євразійського степу, до іншого. Чай, тепло і бахури в "Юрті незламності" у парку ім. Т. Шевченка. Київ, 2023. #Казахстан #Україна

🖼Дівчини, зображена у профіль – центральний сюжет більшості робіт Парк Хан-Рюля (нар. 1950), сучасного корейського поета та художника, який народився в м. Кімчхон. ✍Його ліричний стиль натхненний традиційною культурою та природою Кореї, яку художник любив споглядати в юності, виїжджаючи до сільської місцевості з багатолюдного Сеулу. Ці картини сповнені рівноваги, а людина в них завжди зображена зі спокійним виразом обличчя. «Відсутність потреби у словах» (с) – це одна з перших асоціацій, що виникає при знайомстві з мистецтвом Парк Хан-Рюля. І це одне з життєвих кредо митця. #Південна_Корея #мистецтво #настрій

Недільне ранкове: 🖼️«Без назви», від єгипетського художника модерніста Ібрагіма Адхама Вонлі (1908-1959). #мистецтво #Єгипет #кава

Просто новина з минулого: 📌Стаття про те, як проф. Моше Альтбавер знайшов у монастирі св. Катерини (Єгипет) рукопис XVII ст., у якому містились зразки українського скорописну, а також дані про українські міста, родини козацької старшини й духовенства. «Svoboda. Ukrainian daily» (україномовна газета, яка видається в США з 1893 р.), 1978. ✍Моше Альтбавер (1904–1998) - лінгвіст, філолог, дослідник взаємовпливів єврейської та слов’янських культур. Народився в Перемишлі. Вивчав давньогрецьку, латину і слов’янські мови в ун-ті Яна Казимира (Львів, 1922-1927), захистив докторську у Ягелонському у-ті (Краків, 1933). З 1955 р. викладав в Єврейському ун-ті в Єрусалимі. Активно співпрацював з Українським Науковим Інститутом в Гарварді. Після «Шестиденної війни» (1967) був одним з перших, хто отримав доступ до великої колекції слов’янських рукописів у монастирі св. Катерини на Синайському півострові. Судячи з усього, про один з цих рукописів і йде мова у газетній статті. #газета #діаспора #Україна #Єгипет #Ізраїль

🖼Ілюстрація: "Терджиман" (драгоман): Хоча «294 різнокольорові фігури…» презентував у Відні Крістофоро Мамука делла Торе, найвірогідніше, упорядкував цей альбоми його батько – Маркантоніо Мамука делла Торе (1636, Стамбул – 1712, Відень), не менш знаменитий драгоман та фахівець з османських справ. Він навіть встиг побувати в Україні: ✍В розпал другого Чигиринського походу у 1678 р., османські війська захопили російську кореспонденцію - 12 листів, які могли містити важливу інформацію. Маркантоніо Мамука делла Торе в той час служив драгоманом при одному з османських каймаканів. Йому й доручили перекласти цей несподіваний трофей, виділивши на роботу лише 1 добу. Проблема полягала в тому, що він не знав російської. Але, на щастя, він зміг знайти у османському обозі польського полоненого, який на додачу ще й виявився єзуїтом. Така удача принесла успіх: за 23 години польський єзуїт-полонений переклав листи з російської на латину, а Маркантоніо переклав їх зміст з латини на османську. #Україна #Османська_імперія