Юрій Сиротюк

Цікаво читати кремлівські зливні бачки і балакаючі голови. Отож за їхніми словами: «він (Шойгу) зробив головне: ми не програли в перші місяці війни. Тепер ми повинні найти вирішення про її закінчення»… друга армія в світі:))) хоча насправді треба думати про закінчення росії, поки павуки в банці перегризають один одному горлянки. А ще якось неприйнято щоб Кожегєтовіч керував в армію, їм тепер на росії навіть трамваїв не доручає вєлікій рускій народ…

Нафтогазовий Колос з простріленою ногою Про те як вічно надприбутковий «Газпром» враз став збитковим, а 25 мільярдна інвестиція «Новатеку» у скраплений газ лежить мертвим вантажем у моєму матеріалі на ABnNcorrespondence трьома мовами. Текст українською нижче (оригінал та англійською у посиланні в першому коментарі). У 2024 році бюджетні воєнні витрати Росії істотно зросли і становлять близько 40% бюджетних видатків. Воєнний бюджет Росії зріс втричі порівняно із передвоєнним 2021 роком і складає понад 112 мільярдів доларів. День війни в Україні за найменшими обрахунками забирає від 300 мільйонів доларів і до мільярда. Традиційно гроші планували взяти із доходів нафтогазової сфери, яка залишається головним джерелом експортних надходжень. Джерелом космічного зростання бюджету війни передбачалося зростання нафтогазових доходів Росії у 2024 році приблизно на чверть (до 30%) у порівнянні з попереднім роком. Подібні сподівання підігравав ріст нафтогазових доходів у першому кварталі 2024 року, який перевищив темпи прогнозованого річного доходу. До війни Росія була третьою країною в світі за видобутком нафти (після США і Саудівської Аравії) до 10 мільйонів барелів на добу та найбільшим експортером газу (імперія володіє 23,6% світових запасів та контролювала до 16% світового експорту), експортуючи 200 мільярдів кубометрів газу на рік. Виручка від торгівлею нафтою та газом приносила 42% від всіх експортних доходів. За перший рік повномасштабного вторгнення Росія взагалі отримала історичну планку прибутків з нафтогазової сфери, заробивши у 2022 році 384 мільярди доларів – рекордну суму за останні 27 років. Істотне збільшення бюджету дозволило Росії направити додаткові надходження для потреб війни. У 2023 році санкції частково запрацювали і чисті бюджетні доходи російського уряду впали на 24% порівняно з попереднім рекордним роком. Усе ж попри зниження цін на нафту та масштабне скорочення експорту трубопроводного газу, Росія отримала податків від нафтогазової галузі на 99,3 млрд. доларів. Ключовим завданням Росії став обхід санкцій, подолання встановленого «Великою сімкою» ліміту цін на нафту у розмірі 60$ за барель та компенсація втрати ключового ринку постачання трубопровідного газу в Європу, експорт до якої трубопровідного газу скоротився на понад 65% і становив лише 20-25 мільярдів. Першу проблему планувалося вирішити за рахунок створення гігантського тіньового флоту, який в обхід санкцій мав постачати сиру нафту на азійські ринки, передусім в Китай та Індію. Втрату «жирного» європейського газового трубного ринку мала компенсуватися нарощуванням поставок газу Китаю і збільшенням долі скрапленого газу. Планований зріст нафтогазових доходів на 30% у 2024 році свідчив, що Росія знайшла, як вона гадала, спосіб обійти санкції та завоювати нові ринки. Звідси і надоптимістичні показники зростання воєнного бюджету на 2024 рік. Але щось пішло не так. Українські атаки на підприємства нафтопереробки уже привели до вимушених ембарго приміром на експорт бензину. Тіньовий нафтовий флот став об’єктом полювання в Середземному і Балтійському морях. На іншому кінці світу тіньовим танкерам інколи місяцями доводиться чекати в морі дозволу на вигрузку в Індії чи перенаправляти судна в Китай. Є проблема з оплатою в конвертованих валютах і перенаправленні коштів в Росію. І все ж наразі усе більш ризикований ринок нафтопродуктів працює і забезпечує надходження на війну. Ця нога хоча і підкульгує, але продовжує тримати нафтогазовий колос. Громом серед ясного неба стала інформація про те, що через два роки після втрати європейського ринку, одна з найспішніших російських компанії «Газпром» стала збитковою. До речі, вперше у 21 столітті. Компанія, яка залишалася прибутковою під час світової фінансової кризи 2008 року, після введення санкцій за анексію Криму і навіть в часи різкого зменшення попиту на газ під час локдауну, гігантських прибутків у 2022 році, різко втратила надходження і стала збитковою у 2024 році, в році коли вкрай розпухлий воєнний бюджет очікував прогнозованого збільшення на третину нафтогазових доходів.

Попередній «успіх» бізнесу російського газового монополіста базувався на низькій собівартості видобутку газу та налагодженими ще з часів совєцької імперії зв’язками з європейськими покупцями, закріпленими довготерміновими контрактами. Втрата більшої частини європейського ринку вже у 2023 році замість 450 мільярдів рублів прогнозованих доходів, принесла 629 мільярдів рублів збитків. За рік виручка газового бізнесу «Газпрому» обвалилася вдвічі. Зріс і борг монополіста в 1,3 рази. Ріст боргового навантаження та зниження виручки може призвести до відмови від виплати річних дивідендів. Це може особливо вдарити по доходах держави, яка контролює більше 50% акцій та дивіденди для якої спосіб залучення коштів в державний бюджет. Намагаючись компенсувати втрату доходів, Росія у 2022 році разово збільшила податок на видобуток корисних копалин на суму 1,2 трильйонів рублів. З 2023 року держава підвищила «Газпрому» цей податок щорічно на 50 мільярдів до 2026 року. Тобто незалежно від фінансових показників «Газпром» має гарантовано приносити в держбюджет близько 60 мільярдів рублів в рік. Відтак, замість очікуваних прибутків, у першому кварталі 2024 року «Газпром» отримав збитків 450 мільярдів рублів. Очікуванні прибутки в 2024 році планувалися від збільшення поставок газу в Китай та Центральну Азію. Проте як виявилося ця вимушена переорієнтація не може стати заміною стабільному (законтрактованому наперед) та багатому європейському ринку. По-перше, кількість поставленого в 2023 році в Китай газу: 22,7 мільярдів кубометрів істотно не дотягує до обсягу втрачених європейських показників. По-друге, враховуючи європейські та китайські ціни, «Газпром» лише на різниці ціни втратив як мінімум вдвічі. При отриманих в торгівлі з Китаєм приблизно 5,5 млрд доларів на рік, на Європейському ринку за такий же обсяг газу Росія могла отримати 12,5 млрд. доларів. У 2025 році, частка європейського експорту скоротиться ще вдвічі, бо Україні основний трубопроводний транзитер і траспортер відмовляється продовжувати контракти. А це втрата ще приблизно трьох мільярдів доларів доходів щорічно. Як вихід із ситуації «Газпром» бачить запуск трубопроводу «Сила Сибіру-2», щоб істотно наростити поставки газу до Китаю (врятувавши рівень видобутку з газового родовища Ямал, яке до цього було орієнтоване на Захід). Запуск трубопроводу «Сила Сибіру» міг би перетворити Росію на найбільшого постачальника газу в Китай. І хоча, це навіть при найсприятливіших обставинах не компенсує втрату європейського ринку, усе ж зможе допомогти уникнути «Газпрому» банкротства, а головне не заморожувати видобуток та не консервувати родовищ. Нині Росія постачає газ в Китай по єдиному газопроводу «Сила Сибіру» з розрахунком вийти на щорічні об’єми постачання в 28 мільярдів кубометрів до 2025 року. Ще 10 мільярдів планується після 2027 року направляти з Сахаліну. Росія намагається укласти угоду по будівництву і запуску «Сили Сибіру-2» і збільшити постачання ще на 50 мільярдів доларів ставши найбільшим експортером із часткою китайського ринку газу в 15-20%. Ідею поставки газу з Ямалу в Китай обговорюються ще з середини 2000-х. Тепер втративши експорт близько 80 мільярдів кубометрів газу, після зупинки газопроводів «Північний потік» та «Ямал-Європа», лише китайський ринок може замістити такі об’єми. Інакше «Ямалу» грозить не лише припинення розробки нових родовищ, але й консервація існуючих. Пекін попри наполегливі пропозиції Росії, візити Путіна та Мішустіна, не поспішає протягнути руку Росії. Розуміючи, що Росія стоїть перед загрозою консервації родовищ, Пекін намагається отримати максимальні знижки та не готовий інвестувати в будівництво цього проекту. Більше того, Китай навіть при спокусі отримання дуже дешевих російських енергоносіїв, намагається дотримуватися політики диверсифікації джерел надходження. І в даному випадку пропозиція Туркменії є більше привабливим варіантом. Принаймні на час війни розмови про «Силу Сибіру-2» так і залишаться розмовами.

Відтак, «Газпром» має лише два варіанти уникнення боргової ями та банкрутства: істотного підвищення цін на газ на внутрішньому ринку та збільшення виробництва і експорту скрапленого газу. Перший, є неприйнятним у політичному плані, щоб не нарощувати протестнихнастроїв під час війни, а другий через ризику потрапити на нове коло санкцій, тепер вже проти скрапленого газу. Наразі скраплений газ ще експортується в Європу, але він вже потрапив під санкції США і цілком можливо незабаром з’являться європейські обмеження. Про вплив санкції США на скраплений газ «Газпрому» може розказати фірма «Новатек». Санкції США паралізували експорт російського скрапленого газу з флагманського проекту «Арктик СПГ-2» вартістю 25 мільярдів доларів. Росія, яка є четвертим найбільшим постачальником скрапленого газу в світі, намагається наростити частку і компенсувати втрату трубопровідного ринку в Європу. Одним з таких амбітних проектів і став «АрктикСПГ-2». Проте після накладення санкцій США проти цієї кампанії – проект паралізовано. Покупці з Індії та Китаю відмовляються купувати зріджений газ «Новатеку» навіть зі знижкою. Побудовані для доставки газу судна вартістю сотні мільйонів доларів стоять в сухих доках Південної Кореї. Скраплений газ перебуває на об’єкті без зрозумілих перспектив майбутніх поставок. Наразі Європа, яка не готова відмовитися від поставок скрапленого газу обговорює план заборони використання європейських портів для реекспорту російських поставок. А це критично для Росії, оскільки її заводи з виробництва скрапленого газу знаходяться дуже далеко в арктичному регіоні, тому паливо з них спочатку потрапляє в порти Бельгії чи Франції, а вже з них реекспортується далі до кінцевих споживачів. Приклад «Новатеку» ставить «Газпром» перед дилемою: ризикнути і вкласти шалені кошти для будівництва заводів з переробки скрапленого газу, терміналів для відгрузки і спеціалізованого флоту, щоб зберегти фінансові надходження в майбутньому, при цьому наразившись на можливу заморозку цих проектів, чи почати тягнути кошти з кишень російських платників податків. Очевидно, що глиняний нафтогазовий Колос із простреленою і паралізованою газовою ногою не здатен забезпечити планових апетитів Путіна на війну, відтак згрібатимуть на воєнні потреби з усього: соціалки, медицини, інфраструктури і кишень росіян. Тому тих, хто не замерз взимку 2023 року, не втонув навесні 2024 року і не згорить влітку 2024 – чекають тяжкі часи. https://abn.org.ua/uk/analityka/yurij-syrotyuk-naftogazovyj-kolos-z-prostrilenoyu-nogoyu/

Ідеальний шторм У травні 2024 року (за моїми відчуттями) Україну очікує найнебезпечніший період історії з часу відновлення Незалежності. Власна не Україна очікує, а Путін ретельно готує «ідеальний шторм», задіявши усі свої ресурси, а особливо пʼяту колону, яка в його планах відіграватиме ключове значення. Операція «нелегітимний Зеленський», хвилями якої за планами ворога після 21 травня має змити українську державність, ретельно готувалася. Путін намагався використати вікно можливостей із затримкою американської допомоги (в його планах рішення про підтримку України мало бути в ідеалі скасоване або принаймні затримане до президентських виборів в США у листопаді 2024 року. За цей час російські війська без огляду на понесені втрати мали б прорвати фронт або принаймні посунути його, виснажуючи українську армію безперервними штурмами. Але ключову роль має виконати пʼята колона, завдання якої максимально делегітимізувати легітимність влади в очах суспільства; посіяти суспільний розкол, хаос; підірвати єдність суспільну і єдність між керівництвом держави, військом і народом. Памʼятаючи з досвіду історії «винахідливість» росіян і здатність до фантастичної брехні слід очікувати 21 травня неймовірного шабашу і хаосу. Прямі російські агенти (слідкуйте до речі, за заявами цими днями, думаю в бій кинуть все що було залегендоване, завербоване і куплене) з кожної праски волатимуть, що президент нелегітимний, а відтак його команди, накази нечинні. Вже зараз люди з політичних кіл, яких ще раніше підозрювали у роботі на КГБ (є серед них і відомі дисиденти) роблять заяви метою яких є не вирішення будь-яких проблем, а максимальна дезорієнтація та демобілізація суспільство. Активно працює пропагандивна машина РПЦ (ФСБ). Мільярди кинуті на інформаційно-психологічні операції. Прямі агенти (у владі і опозиції) «корисні ідіоти», політичні та інформаційні заробітчани, ображені відсунуті від корита політики - усе піде в хід, щоб привнести війну всередині країни, «війну всіх проти всіх», у якій призом буде не влада, а знищення України. Паралельно росія веде подібну роботу на Заході. Тому наступ на фронті - це лиш відволікаючий момент путіна, головний наступ він планує в тилу. Вірю, що історичний досвід, знання що було після чергових «чорних рад» і криків «зрада», безглуздих і бездумних горожанських воєн, громадянських протистоянь під час війни, дозволить зробити правильні висновки передусім суспільству. Так само переконаний, що потрібні жорсткі превентивні кроки і невідворотна і швидка реакція на будь-який «дриг» з боку російської агентури. При чому, каратися мають незалежно від політичних таборів і наближенності до влади; корупціонер такий же агент путіна як і його відвертий клікуша з проросійського колаборантського табору. До речі, не меншим ворогом є й той, який постійно часто бездоказово волає про гіперкорупцію, підриваючи довіру до України як всередині так і ззовні. Нині головний ворог в Кремлі. Це варто завжди памʼятати. А будь-які вибори можливі лише після закінчення війни, важливо переможного закінчення. Дуже дорого дається нам Незалежність щоб дозволити будь-кому знищити її зсередини. Тому будьмо пильні.

Рідна мова обмежена сімейним гетто чи релігійним та етнографічним товариством, нею не можна читати сучасної рідної та особливо перекладної літератури, слухати рідною пісні по радіо, а на за питання чи можна приміром побачити Гарі Поттера державною ерзянською мовою в Мордві, лиш здивована реакція, – самою фантастичністю постановки цього питання. Ба більше, імперський центр наполегливо переконує, що використання рідної мови позбавляє будь-яких перспектив рухатися кар’єрною драбиною у владі, бізнесі чи навіть культурній сфері. Поряд з відвертим шовінізмом росіян до інородців це веде стрімкого відмирання не лише мов малочисельних народів, але й мов народів з давніми культурними, мовними та державними традиціями, які на момент російської агресії щодо них перебували на значно вищому щаблі розвитку. Приміром, Татарстан, який заледве не вистрибнув з російського рабства на початку 90-х, нині опинився перед цілковитою загрозою вже у недалекому майбутньому повного зникнення самобутньої татарської мови. «Через 45 років татарської мови не буде взагалі», – сумно констатував голова супутникового татарського каналу ТНВ Амінов напередодні Дня татарської мови. За 11 років кількість носіїв татарської мови скоротилася більш, ніж на мільйон. Якщо така динаміка збережеться то із 4,7 мільйонів татар, які зараз проживають в Росії, до 2070 року рідною не володітиме ніхто. Татарська мова перетвориться в «викопну», якою вже нині фактично стала приміром мова комі. Жахлива мовна ситуація в Чувашії, де кількість носіїв чуваської мови скоротилася за 20 років з 2002 по 2022 рік на половину і наразі складає 700 тисяч носіїв. При чому середній вік носія чуваської мови – 50 років. Рідна мова викидається навіть на рівні мовних кафедр з університетів. Приміром як це сталося в Бурятії, де мовну кафедру закрили, зате відкрили курси вивчення російської для студентів-іноземців. Тепер конкурси бурятської мови проходять виключно з громадської ініціативи місцевих релігійних будиських об’єднань. Колонізатори-росіяни (за дуже дрібними випадками) не володіють і не бажають знати мови автохтонів. Займаючи «командні висоти» вони змушують носіїв інших мов жертвувати або потребою ідентичності, або потребою розуміння і перспективами росту. Наступ на ідентичності поневолених народів йде й по інших фронтах. Ускладнюється можливість дотримання питомих національних традицій чи вірувань, як виклик і предмет загального глузування сприймається використання національного одягу чи його елементів. Поширюється мовчазно підтриманий владою булінг в школах та вищих навчальних закладах за національною ознакою. Безкарною виявилася ксенофобська поведінка вчительки російської мови в школі № 4 міста Батайськ Ростовської області Людміли Бородкіной, яка принижувала дев’ятикласника етнічного єзида «у вас язика своєго нєт, у вас язик нєгодний…бєз рускіх вас парєжут». Як екстремізм розцінюється зацікавлення у вивченні національної історії. Приміром, за словами керівника Федеральної агенції зі справ національностей Абдулгаміда Булатова в Бурятії та на Кавказі спостерігається тисячократний ріст націоналістичної та сепаратистської пропаганди з початку війни. А критерієм для нього є «апеляція деструктивних сил до історичної пам’яті», «висунення на перший план неоднозначних історичних персон», використання національного та релігійного фактора. Навіть утворення так званих національних добровольчих загонів Росія використовує для того щоб ще більше зав’язати у власних злочинах і зробити імперцями представників народів, які постраждали від російської окупації та етноциду. Загалом в країні декларованих «скрєпів» природна ідентичність корінних народів на власній землі об’єкт нещадної атаки. Бо наявність ідентичності – це виклик системі, де ідеалом є зґвалтований позбавлений мови і коріння колаборант, на кшталт Шойгу (ім’я) Кожугєта (прізвище), який змінив ім’я та прізвище на Сєргєя Шойгу та став інструментом в руках російської людиноненависницької загарбницької імперської політики Кремля…

Відтак, країна тисячі національностей попри майже ідеальну «сталінську конституцію», яка все на словах гарантує, але нічого не виконує, перетворилася на концтабір знищення унікальних культур, мов, ідентичностей поневолених народів.

Приміром, бурятська в Агінському бурятському окрузі Забайкальського краю нібито може використовуватися поряд з російською згідно крайового уставу, вепська може використовуатися в місцевому самоврядуванні (Республіка Карелія), долганська може використовуватися поряд з офіційними державними в місцях проживання цього народу (Саха), ідіш (Єврейський АО), казахська має право використовуватися в місцях компактного проживання на Алтаї, карельська як мова місцевого самоврядування в Карелії, комі-пермяцька (Комі-Пермяцький округ Перського краю, мансійська в офіційному діловодстві (Ханти-Мансійський АО – Югра), ненецька в місцях проживання ненців (Ненецький АО), секупільська може використовуватися в діловодстві в місцях традиційного проживання корінних нечисельних народів Півночі, чукотська, яка використовується нарівні з державними в місцях компактного проживання у Саха (Якутія), фінська може використовуватися в органах місцевого самоврядування в Республіці Карелія, хантійська в Ханти-Мансійському АО та Ямало-Ненецькому автономному окрузі в офіційному діловодстві в місцях компактного проживання, евенкійська та юкагірська мають рівний статус з державними в місцях компактного проживання (Республіка Саха). Здавалося б, такий статус мав би гарантувати захист і розвиток мов підкорених Росією народів. Проте цей закріплений законодавством статус мов, здобутий переважно в часи так званого параду суверенітетів, на практиці не гарантує збереження цих мов. Адже вільне використання мови окрім сімейного вживання потребує можливості навчання рідною мовою усіх предметів на всіх освітніх рівнях від дитячого садочка до вищого навчального закладу, наявність достатньої художньої літератури (власної і перекладної) рідними мовами, фільмів, радіо та телепрограм, наявність театрів і так далі, спілкування в публічній сфері. На жаль, вже на рівні освітніх можливостей, виявляється державний статус мови не гарантує права повноцінного навчання в освітніх закладах рідною мовою. До 2017 року статус державних мов в освітній галузі закріплювався в законодавствах автономних республік та утворень. Приміром обов’язкове вивчення державної мови незалежно від національності учня (переважно йшлося про викладання двох предметів: мови та літератури) передбачалося в Республіці Комі та Калмикії (з 1 по 11 клас для носіїв мови, з 1 по 9 клас за полегшеною програмою для всіх інших), Північній Осетії-Аланії (для носіїв мови обовʼязкове, для неносіїв за полегшеною програмою), Чувашія (з 1 по 9 клас). Лише для носіїв мови в Адигеї, Інгушетії, Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії, Чечні. Добровільне вивчення іншої окрім російської мови в школі як для носіїв так і не для носіїв пропонувалося в Удмуртії та в Республіці Алтай. Цей статус державних мов навіть на рівні середньої освіти свідчив про те, що є мови державні необов’язкові, а є ще державніші – обовʼязкові. Проте цю навіть умовну й суттєво обмежену національну відлигу було скасовано влітку 2018 року, коли було ухвалено федеральний закон, який дозволив учням шкіл Російської Федерації не вивчати державні мови республік. Можливість вивчення державних мов республік федеральне законодавство не гарантує лише категорично вказує що їх можливе вивчення не може здійснюватися на шкоду вивченню російської. Таким чином і до 2018 року російське законодавство дуже обмежено надавало право на встановлення державних та офіційних мов і взагалі не забезпечувала їх рівне використання. Відтак, дитина яка народилася на своїй землі, в нібито автономному суб’єкті Федерації і вивчила мову в сім’ї, далі мало умовну можливість, переважно факультативну, вивчати обмежену кількість предметів рідною мовою під насмішки своїх російськомовних однокласників, які були позбавлені такого додаткового тягаря. При чому рідною мовою не можна вивчати фізико-математичні предмети, здобувати середню спеціальну чи вищу освіту, складати випускні та вступні іспити.

Язик є. Мови не має Що не так із самою скрєпною страною, яка так волає про захист традиційних цінностей та ідентичності?! Про мовну ситуацію в поневолених росією народів у статті на ABNcorrespondence трьома мовами. https://abn.org.ua/uk/analityka/yurij-syrotyuk-yazyk-ye-movy-nemaye/ Текст українською нижче. А що відбувається насправді в країні, що агресивно волає світу про захист «скрєпів», про твердиню віри та ідентичності? Подивімося зокрема на мовну ситуацію в найфедеральнішій федерації, в якій проживають сотні народів, які до російської окупації мали власну ідентичність, традиції і, звісно, мову. Адже ідентичність полягає в прагненні користуватися в будь-якій ситуації «своєю» мовою, природньо засвоєною в перші роки життя. Материнська мова – це мова свого етносу, культури. Користування чужою мовою приводить до відчуття етнічної, культурної, а почасти і соціальної непрестижності власної. Мова колонізаторів, навпаки, виступає єдиним соціальним ліфтом, який дозволяє хоча б мріяти про кар’єру. Вимирання мов в сучасному світі пов’язане не лише з фізичним зникненням її носіїв, а радше з їх асиміляцією. Такі мови проходять всі стадії шляху від одномовності як володіння мовою власного народу через двомовність (знання мови імперського центру) до одномовності як володіння і використання мови, яка раніше була чужою. Передостанній етап перед вимиранням – ситуація «мовного гетто», коли мову ще пам’ятають та інколи нею спілкуються з нечисельними співплемінниками, які нею володіють, але можливості її використання вкрай обмежені. Стійкість мови залежить не лише від кількості її носіїв та їх культурної орієнтації, а почасти від мовної політики держави. При чому процес зміни мови за будь-якої мовної політики ніколи не буває повністю добровільним. Імперські байки про те, що люди просто не хочуть знати рідну мову, і навпаки. прагнуть у випадку Росії говорити російською – це відверта брехня, пост правда, як прийнято нині говорити. Попри конституційно закріплену державну багатомовність (у кожному суб’єкті федерації, особливо в яких проживають окремі нації, законодавчо закріплено декілька державних мов), підкорені Росією народи ставлять перед болючою дилемою, або втратити мову, або бути позбавленим перспектив здобути кар’єру, соціальний статус та жити відсталим життям, в які заганяє статус поневоленого народу. Конституція Росії надає права республікам, які входять до її складу встановлювати свої державні мови. Таким статусом володіють 36 мов у 22 республіках: абазинська (Карачаєво-Черкесія), адигейська (Адигея), алтайська (Алтай), башкирська (Башкортостан), бурятська (Бурятія), інгуська (Інгушетія), кабардинська (Кабардино-Балкарія), черкеська (Карачаєво-Черкесія), калмицька (Калмикія), балкарська (Кабардино-Балкарія), карачаєвська (Карачаєво-Черкесія), комі (Республіка Комі), кримсько-татарська (окупований Крим), марійська (Марій Ел), мокшанська (Мордва), ногайська (Карачаєво-Черкесія), осетинська (Північна Осетія-Аланія), татарська (Татарстан), тувинська (Тива), удмуртська (Удмуртія), українська (окупований Крим і частина Херсонської області), хакаська (Хакасія), чеченська (Чечня), чуваська (Чувашія), ерзянська (Мордовія), якутська (Саха-Якутія), мови Дагестану (аварська, агульська, азербайджанська, даргінська, кумикська, лакська, лезгінська, ногайська, рутульська, табасаринська, татська, цахуринська та чеченська). Ще ряд мов законодавчо захищені офіційним статусом.

Крайній термін крайнього путіна останньої московської імперії Пʼята її остання інавгурація путіна, крайнього терміну якого не переживе ні він сам, ні остання в світі кочова імперія супроводжувалася грізними знаками. Травневим морозом і снігом, знищеним холостим пострілом кремлівської салютної пушки деревом, тисячами холопів навколо і смертельною пустотою й самотністю. А ще зловіщими словами Кіріла про смерть як кінець прибування при владі..