kinotron | Олексій Радинський

Сьогоднішній показ відбудеться за будь-якої погоди. В разі дощу фільм буде показаний у внутрішньому кінозалі виставкового центру "Жива пам'ять" Поки читаємо інтерв'ю Раду Жуде про фільм "Мертва нація"

Хороша новина для фан-клубу Раду Жуде. 24-го липня показуємо його документальну картину "Мертва нація" в кіноклубі виставкового центру "Жива пам'ять". У Раду Жуде, на жаль, не так багато документальних фільмів, та це - мій улюблений серед них. Він створений в найцікавіший (наразі) період творчості Жуде, коли він протягом кількох років зробив деякі зі своїх найкращих фільмів: Aferim!, "Пошрамовані серця", власне "Мертва нація", та "Мені байдуже, якщо ви увійдемо до історії як варвари". Фільм "Мертва нація" змонтований із фотографій, знятих у румунській провінції протягом 1930-х років, незадовго до того як зображені на них людей загинуть від рук нацистів. Показ відбудеться у літньому кінотеатрі біля виставкового центру "Жива пам'ять". 📅 24 липня 2026, 19:00 📍 Виставковий центр «Жива пам'ять», вул. Юрія Іллєнка, 46А 🎟️ Вхід вільний за реєстрацією

Поговорили з Уляною Костенко про "Зсув" та багато інших речей. Давно не було нагоди детально згадати про події десятирічної давнини, які здавалося б давно канули в Лету. Тепер вони помалу повертаються до обігу завдяки уважним фестивальним програмерам, за що їм усім велика подяка

Перед переглядом Holofiction читаємо інтерв'ю Соні Вселюбської з режисером фільму Міхалом Косаковським

В головному конкурсі Локарно покажуть щось дуже цікаве: I Rarely Wake Up Dreaming, україно-німецький фільм про ґендерний перехід під час вторгнення. В конкурсі Cineasti del Presente - "Демони" Наталки Ворожбит

Вже в цю п'ятницю починаємо нову програму в кіноклубі виставкового центру "Жива пам'ять". До неї увійдуть найважливіші світові документальні фільми останніх років на теми архіву, пам'яті та забуття. Перший фільм програми - Holofiction (2025), один із найбільш монументальних монтажних фільмів в історії цього жанру. Режисер Міхал Косаковський зібрав фрагменти сотень ігрових фільмів про Голокост і змонтував із фільм-колаж, який розповідає історію трагедії шляхом нескінченного цитування. Картина ставить незручне питання про те, чим насправді є наша пам'ять і наскільки вона визначається масовою культурою. Світова прем'єра фільму пройшла на Венеційському кінофестивалі 2025-го року. Фільм буде показаний на нашому кіноклубному майданчику просто неба, в разі несприятливої погоди він буде перенесений до внутрішнього кінозалу. Показ відбудеться за сприяння Goethe-Institut. 📅 10 липня 2026, 19:00 📍 Виставковий центр «Жива пам'ять», вул. Юрія Іллєнка, 46А 🎟 Вхід вільний за реєстрацією

1-го липня Довженко-Центр покаже "Тлумачення сновидінь" Андрія Загданського - фільм, з якого почалося українське архівне кіно і який я не втомлюся рекламувати

Розумію, що нікого вже не проймеш новиною типу "в Києві виставили на продаж будівлю кінотеатру, який 8 років тому купили мародери Кличка і з тих пір тримали його порожнім". Але можна спробувати й так: "у Києві виставили на продаж будівлю Купецької Синагоги", що давно була б архітектурною пам'яткою в будь-якому місті, де місцеву владу не захопило кодло мародерів. Я, звісно, не покладаю великих надій на Мінкульт та інші державні установи. Але раз уже вони раптом почали так активно балакати про збереження хоча б тих пам'яток, які ще не розбомбили росіяни - то, може, зайнялися б цим ділом?

довженко-центр часто плутають із кіностудією довженка. настільки часто, що давно стало рутиною пояснювати людям у діректі, що ми не пов'язані. але є щонайменше два ще більш близькі за назвою двійники – центр довженка у львові, де дає концерти іво бобул, і довженко-центр в одесі, де... лікують від алкоголізму і наркоманії. а названий одеський центр на честь олександра довженка. так, теж. але не того. олександр романович довженко був наркологом-гіпнотизером (!!), який у 80-ті в феодосії своєю революційною гіпнометодою кодував людей від алкоголізму. ось він на відео виганяє демонів горівки у (псевдо)науково-популярному фільмі «дар» ([д.а.р. – довженко алєксандр романовіч] 1986) романа ширмана. але про це все вже писали раніше – я тільки хотів додати, що цей олександр довженко несподівано також має прямий стосунок до українського кіна. за мимохідною згадкою в «доповідній апостолові петру» юрія іллєнка серед клієнтів довженка-другого був видатний український режисер леонід осика! ніколи не недооцінюйте вплив олександра довженка на українське кіно...

27-го червня о 12:00 в кінотеатрі "Ліра" пройде показ короткометражних фільмів від KISFF у рамках фестивалю "Культ Києва". Я дуже радий бачити у цій програмі "Зсув" у компанії таких фільмів як "Київський торт" Микити Лиськова, "Прелюдія" Аліни Панасенко та особливо "Цвях" Філіпа Сотниченка. Завдяки цьому поєднанню я зрозумів, що "Цвях" і "Зсув" знімалися практично одночасно в різних куточках Подолу, і обидва фільми на різний спосіб мають справу з наслідками тих тектонічних змін, які Поділ зазнав у 1990-ті

Вже всі написали про новий проект Павла Острікова, та якось проігнорили ще одну чудову новину зі світу української ігровухи: у виданні Variety опубліковано деякі ексклюзивні подробиці про майбутній фільм Філіпа Сотниченка, і його прям дуже, дуже хочеться побачити. (Деякі з цих подробиць не пройшли базовий фактчекінг, та ми цього від американських медіа уже давно не чекаємо)

Вчора подивився «Явдоху Павлівну» (1966) Олександра Муратова, його самостійний повнометражний дебют на Одеській кіностудії. Було в мене якесь упередження до цього фільму, як продовження колгоспної теми «Нашого чесного хліба», тільки значно менш талановитого без дружини Кіри. «Явдоха Павлівна» ж виявилась, як на мене, етапною роботою українського кінематографу. Кіно виглядає (оператор Володимир Снєжко) і звучить (композитор Олег Каравайчук) дуже добре, але важливіша і цікавіша тут проблематика. Якщо не помиляюсь, це другий (про перший, який наразі втрачений, напишу згодом), і напевне останній в українському доперебудовному кіно ігровий фільм про культ особи. У 1960-ті в радянському кіно на короткий проміжок часу стало можливо доволі обережно говорити про репресії, реабілітацію, згадувати сам культ. В українському кіно такі розмови були значно складніше втілити, ніж у російському, через подвійну цензуру – республіканську і всесоюзну. Тому такий фільм був справжньою подією. Подією, яку неосталінізм прийдешнього застою прирікав на забуття і до якої перебудова у свою чергу не поверталась, адже це не було «полочноє» кіно. Саме імʼя Сталіна у «Явдосі Павлівні» не називають, проте його погруддя грізно супроводжує на екрані сумнозвісну «лисенківщину» – переслідування політично неправильних поглядів у галузі генетики зі своїм мінікультом академіка Трофима Лисенка. Зречення справи свого життя під тиском і погрозами, публічне присягання вождю, цькування і винесення вироків з трибун конференцій, доноси, страх, зіслання. Фактично все крім фізичної розправи у фільмі зображується чи проговорюється. Взагалі початок роботи над фільмом у 1965 році, лише після кількох місяців, як змістили Лисенка, і наступне забуття стрічки повинно бути (і буде) досліджене. Дивився на ютуб-каналі Одеської кіностудії. Цифрова копія, імовірніше за все за традицією ж Одеської кіностудії скачана з російських торрентів, була занадто темною. Тому сподіваюсь, що ДЦ колись дійде до нового скану. Невпевнений, що саме в українському варіанті і чи український варіант взагалі існує, бо фільм місцями двомовний. У будь-якому разі навіть у наявній версії «Явдоха Павлівна», як на мене, обовʼязкова до повернення в наш кіноканон. П. С. У Муратова у художніх спогадах «Розчахнута брама» є короткий фрагмент про створення фільму, що закінчується несподіваним рейджбейтом. Типу ось чого «Явдоху Павлівну» не показують зараз по українському ТБ, а крутять якийсь шлак типу «Діда лівого крайнього» Осики?

Сьогоднішній обстріл Харківського художнього музею має свою передісторію. Росіяни пристрілювались до нього вже давно, і не лише артилерійськими засобами. Ще 2013-го року ми з колегами стали свідками такої пристрілки. Із цього тоді вийшов фільм "Випадок у музеї"

Українcьку квір-ретроспективу фестивалю Sunny Bunny ще раз покажуть в кінотеатрі "Жовтень", 16-го червня - перша з трьох добірок: • Секс, лікувальне, рок-н-рол / Sex, Medicated, Rock ‚n‘ Roll, реж. Анатолій Бєлов, 2014, 11’ • Зсув / Landslide, реж. Олексій Радинський, 2017, 28’ • Секрет, Дівчинка та Хлопчик / The Secret, the Girl and the Boy, реж. Оксана Казьміна, 2018, 13’ • Прощавай, Свєто / Goodbye, Sveta, реж. Настя Канарьова, 2020, 20’ • Щасливі роки / The Wonderful Years, реж. Світлана Шимко, Галина Ярманова, 2018, 9’

Сьогодні відзначають Міжнародний день архівів Під час війни українські архіви стали не лише сховищем документів і записів, а й інструментом, що допомагає зберігати культурну спадщину і фіксувати події, свідками яких ми є зараз. 🗄 На платформі Суспільне Медіатека вже доступні сотні годин оцифрованих архівних матеріалів. Переходьте на сайт і досліджуйте унікальні відео й аудіоархіви, що допомагають краще зрозуміти минуле та сьогодення. Також читайте й дивіться: ▪️ Архівація сучасності: як мистецькі інституції України поповнюють колекції в умовах війни. ▪️ Від зародження українського кіно до збереження кіноспадщини. Як працює кіноархів Довженко-Центру.

Фільм Кароліни Ускакович «Білі скелі Вінниці» отримав спеціальну відзнаку в документальному конкурсі фестивалю східноєвропейського кіно BEAST. Цей фільм був створений в рамках проекту «Повний короткий», співпродюсованого Любою Кнорозок (група Кінотрон) і Decentralized Pictures

Для тих, кого це може стосуватися: протягом тижня в Берліні буде два покази "Спеціальної операції", 6-го червня в у Silent Green, і 13-го червня в Kunst Werke

Це пост-нагадування про те, що завтра в кіноклубі "Жива пам'ять" - зустріч з Іваном Орленком, режисером, військовослужбовцем та автором унікальної української екранізації Франца Кафки мовою їдиш, яку ми подивимось та обговоримо. Показ пройде у літньому кінотеатрі виставкового центру "Жива пам'ять" (у випадку дощу показ буде перенесений до внутрішнього кінозалу) 📅 Пʼятниця, 5 червня 🕡 18:30 📍 Кінотеатр просто неба Виставкового центру “Жива пам’ять”, вул. Юрія Іллєнка, 46А 🎟 Вхід вільний за реєстрацією

Нещодавно вийшли два тексти про дуже важливого для мене режисера Харуна Фарокі, написані трьома дуже важливими для мене автор_ками - Юрієм Грициною, та Альоною Вогман і Олексієм Кучанським (у їхньому тексті запропована Фарокі аналітика виробництва як руйнування дуже влучно застосована до нищення росіянами Маруіполя) "Хто сьогодні працює з кіно, має шукати сферу, яку машинерія слів-зображень іще не ліквідувала, принаймні поки що. Він має поєднувати слова із зображеннями, слова зі словами й зображення із зображеннями так, щоб логіка висловлювань не могла вхопити сенс [...]" (Харун Фарокі, переклад Юрія Грицини)

В цю п'ятницю в кіноклубі "Жива пам'ять" дивимось один із найбільш незвичних українських фільмів минулого десятиліття - "В нашій синагозі" Івана Орленка. Це та сама екранізація Франца Кафки, знята в Україні мовою їдиш, і водночас дуже несподіване висловлювання на тему Шоа і втраченого континенту єврейської культури в Україні. Режисер фільму Іван Орленко зараз служить у ЗСУ, але приєднається до обговорення після показу