kinotron | Олексій Радинський

Вже всі написали про новий проект Павла Острікова, та якось проігнорили ще одну чудову новину зі світу української ігровухи: у виданні Variety опубліковано деякі ексклюзивні подробиці про майбутній фільм Філіпа Сотниченка, і його прям дуже, дуже хочеться побачити. (Деякі з цих подробиць не пройшли базовий фактчекінг, та ми цього від американських медіа уже давно не чекаємо)

Вчора подивився «Явдоху Павлівну» (1966) Олександра Муратова, його самостійний повнометражний дебют на Одеській кіностудії. Було в мене якесь упередження до цього фільму, як продовження колгоспної теми «Нашого чесного хліба», тільки значно менш талановитого без дружини Кіри. «Явдоха Павлівна» ж виявилась, як на мене, етапною роботою українського кінематографу. Кіно виглядає (оператор Володимир Снєжко) і звучить (композитор Олег Каравайчук) дуже добре, але важливіша і цікавіша тут проблематика. Якщо не помиляюсь, це другий (про перший, який наразі втрачений, напишу згодом), і напевне останній в українському доперебудовному кіно ігровий фільм про культ особи. У 1960-ті в радянському кіно на короткий проміжок часу стало можливо доволі обережно говорити про репресії, реабілітацію, згадувати сам культ. В українському кіно такі розмови були значно складніше втілити, ніж у російському, через подвійну цензуру – республіканську і всесоюзну. Тому такий фільм був справжньою подією. Подією, яку неосталінізм прийдешнього застою прирікав на забуття і до якої перебудова у свою чергу не поверталась, адже це не було «полочноє» кіно. Саме імʼя Сталіна у «Явдосі Павлівні» не називають, проте його погруддя грізно супроводжує на екрані сумнозвісну «лисенківщину» – переслідування політично неправильних поглядів у галузі генетики зі своїм мінікультом академіка Трофима Лисенка. Зречення справи свого життя під тиском і погрозами, публічне присягання вождю, цькування і винесення вироків з трибун конференцій, доноси, страх, зіслання. Фактично все крім фізичної розправи у фільмі зображується чи проговорюється. Взагалі початок роботи над фільмом у 1965 році, лише після кількох місяців, як змістили Лисенка, і наступне забуття стрічки повинно бути (і буде) досліджене. Дивився на ютуб-каналі Одеської кіностудії. Цифрова копія, імовірніше за все за традицією ж Одеської кіностудії скачана з російських торрентів, була занадто темною. Тому сподіваюсь, що ДЦ колись дійде до нового скану. Невпевнений, що саме в українському варіанті і чи український варіант взагалі існує, бо фільм місцями двомовний. У будь-якому разі навіть у наявній версії «Явдоха Павлівна», як на мене, обовʼязкова до повернення в наш кіноканон. П. С. У Муратова у художніх спогадах «Розчахнута брама» є короткий фрагмент про створення фільму, що закінчується несподіваним рейджбейтом. Типу ось чого «Явдоху Павлівну» не показують зараз по українському ТБ, а крутять якийсь шлак типу «Діда лівого крайнього» Осики?

Сьогоднішній обстріл Харківського художнього музею має свою передісторію. Росіяни пристрілювались до нього вже давно, і не лише артилерійськими засобами. Ще 2013-го року ми з колегами стали свідками такої пристрілки. Із цього тоді вийшов фільм "Випадок у музеї"

Українcьку квір-ретроспективу фестивалю Sunny Bunny ще раз покажуть в кінотеатрі "Жовтень", 16-го червня - перша з трьох добірок: • Секс, лікувальне, рок-н-рол / Sex, Medicated, Rock ‚n‘ Roll, реж. Анатолій Бєлов, 2014, 11’ • Зсув / Landslide, реж. Олексій Радинський, 2017, 28’ • Секрет, Дівчинка та Хлопчик / The Secret, the Girl and the Boy, реж. Оксана Казьміна, 2018, 13’ • Прощавай, Свєто / Goodbye, Sveta, реж. Настя Канарьова, 2020, 20’ • Щасливі роки / The Wonderful Years, реж. Світлана Шимко, Галина Ярманова, 2018, 9’

Сьогодні відзначають Міжнародний день архівів Під час війни українські архіви стали не лише сховищем документів і записів, а й інструментом, що допомагає зберігати культурну спадщину і фіксувати події, свідками яких ми є зараз. 🗄 На платформі Суспільне Медіатека вже доступні сотні годин оцифрованих архівних матеріалів. Переходьте на сайт і досліджуйте унікальні відео й аудіоархіви, що допомагають краще зрозуміти минуле та сьогодення. Також читайте й дивіться: ▪️ Архівація сучасності: як мистецькі інституції України поповнюють колекції в умовах війни. ▪️ Від зародження українського кіно до збереження кіноспадщини. Як працює кіноархів Довженко-Центру.

Фільм Кароліни Ускакович «Білі скелі Вінниці» отримав спеціальну відзнаку в документальному конкурсі фестивалю східноєвропейського кіно BEAST. Цей фільм був створений в рамках проекту «Повний короткий», співпродюсованого Любою Кнорозок (група Кінотрон) і Decentralized Pictures

Для тих, кого це може стосуватися: протягом тижня в Берліні буде два покази "Спеціальної операції", 6-го червня в у Silent Green, і 13-го червня в Kunst Werke

Це пост-нагадування про те, що завтра в кіноклубі "Жива пам'ять" - зустріч з Іваном Орленком, режисером, військовослужбовцем та автором унікальної української екранізації Франца Кафки мовою їдиш, яку ми подивимось та обговоримо. Показ пройде у літньому кінотеатрі виставкового центру "Жива пам'ять" (у випадку дощу показ буде перенесений до внутрішнього кінозалу) 📅 Пʼятниця, 5 червня 🕡 18:30 📍 Кінотеатр просто неба Виставкового центру “Жива пам’ять”, вул. Юрія Іллєнка, 46А 🎟 Вхід вільний за реєстрацією

Нещодавно вийшли два тексти про дуже важливого для мене режисера Харуна Фарокі, написані трьома дуже важливими для мене автор_ками - Юрієм Грициною, та Альоною Вогман і Олексієм Кучанським (у їхньому тексті запропована Фарокі аналітика виробництва як руйнування дуже влучно застосована до нищення росіянами Маруіполя) "Хто сьогодні працює з кіно, має шукати сферу, яку машинерія слів-зображень іще не ліквідувала, принаймні поки що. Він має поєднувати слова із зображеннями, слова зі словами й зображення із зображеннями так, щоб логіка висловлювань не могла вхопити сенс [...]" (Харун Фарокі, переклад Юрія Грицини)

В цю п'ятницю в кіноклубі "Жива пам'ять" дивимось один із найбільш незвичних українських фільмів минулого десятиліття - "В нашій синагозі" Івана Орленка. Це та сама екранізація Франца Кафки, знята в Україні мовою їдиш, і водночас дуже несподіване висловлювання на тему Шоа і втраченого континенту єврейської культури в Україні. Режисер фільму Іван Орленко зараз служить у ЗСУ, але приєднається до обговорення після показу

ДЕНЬ КИЄВА НА СПАСЬКІЙ: КІНОПРОГРАМА 👁особлива честь та радість маніфестувати День Любого Києва 31 травня, аби вшанувати любовʼю та нашою увагою місто, проявлене та відчуване через обʼєктиви молодих і досвідчених режисер_ок ! у цю неділю скликаємо вас святкувати🕊 «Мама» Максима Мехеди (2002) зображення життя київських дітей, що були покинуті на станціях столичного метро «Паперові клопоти» Богдани Смірнової (2002) сімнадцятирічна Аліна, закохана в імпозантного француза, переживає через нерозділене кохання, та випадкове прогулянка Києвом з незнайомцем змінює її день «Сни в місті» Максима Мехеди (2004) документальний фільм, присвячений журбі за сільським життям та спустошеність від міського тла «Зсув» Олексія Радинського (2016) у гаражному кооперативі на занедбаній вулиці Петрівській збираються вуличні художники, перформери, музиканти та DIY-інженери. вони створюють свій утопічний простір на території, яку природа відвоювала у міста «І тоді настала тиша» Анастасії Адамян (2025) після випадкової зустрічі із загубленим хлопцем дівчина, яка все життя провела в ізоляції разом із батьком, наважується вперше вийти за межі свого мовчазного світу й зіткнутися з правдою «Колообіг» Олексія Радинського (2020) рухомий портрет міста та його змін протягом трьох років опісля – обговорення у теплому колі

31.05 14:00 вхід – донат від 100 на розвиток кінонапряму

приходьте завчасно ! Культурний Центр Спаська 13👁️

Наступний показ "Спеціальної операції" - в суботу, 30-го травня, в кінозалі Українського дому. Залишилось не так багато можливостей подивитись цей фільм у кінотеатральному сеттингу, для якого він зроблений, і це одна з них. Після фільму буде обговорення з нашою командою. Квитки тут

А завтра на відкритті Київкінофесту покажуть "Тупик" Григорія Кохана - фільм-маніфест української категорії "Д" (так колись називали малобюджетні жанрові фільми кіностудії Довженка). У нас в кіноклубі КМА цей фільм мав культовий статус. Ми навіть запрошували на його показ сценариста фільму Андрія Кокотюху, який розповідав, через який production hell цей сценарій проходив на кіностудії Довженка. В результаті численних редакторських втручань цей фільм, серед іншого, має недосяжно топового для українського кінематографу негативного героя: мент-перевертень літнього віку з татухою Сталіна, що двигається героїном по вені та при цьому страшно ричить. Заздрю всім, хто завтра побачить це кіно вперше

В неділю на Київкінофесті покажуть добірку короткометражок "Київ незалежний", до якої серед іншого увійшов наш фільм "Колообіг" (2020). Велика подяка відбірникам - приємно бути в одній програмі з такими картинами як "Тир" Тараса Томенка та "Подорожні" Ігоря Стрембіцького. Хоч вони походять зовсім з іншої епохи (початку нульових), саме ці фільми тоді принесли мені надію на те, що в Україні колись знов існуватиме кіно

Важлива інформація для всіх, хто хоче здобувати освіту в сфері кіно. Микола Базаркін - один із найкращих в Україні режисерів монтажу, мій друг і колега, з яким ми змонтували разом чимало фільмів - набирає новий курс в університеті Карпенка-Карого. Це без сумніву найкраща нагода повчитися режисурі кіномонтажу, та й взагалі зрозуміти кіно. Микола зараз випускає свій перший курс, де мені теж довелося трохи повикладати, тож я знаю що його майстерня - це щось якісно нове в українській кіноосвіті. Окрім самого Базаркіна в його майстерні викладатимуть Катерина Горностай, Аліна Горлова, автор цих рядків та інші. Передайте це тим, кому воно треба

Велика повага Кіноклубу на Спаській, що показував добірне неліцензійне кіно протягом цілих двох з половиною років! Дуже прикро, що віднині цю практику доводиться припинити, але я дуже сподіваюсь, що цей кіноклуб перевинайде себе заново. Як людина, що сама виросла та сформувалася в піратському кіноклубі, маю наголосити, що піратство - це абсолютне благо, й без нього у нас протягом дев'яностих і нульових просто не залишилося б людей, які мали б хоч якесь уявлення про мистецтво кіно (та й відповідно людей, здатних робити зараз фільми, було б значно менше). Був дуже приємно здивований, що ця практика була можливою в Києві аж у середині двадцятих - це було справді радикально. Думаю, рано чи пізно вона відновиться - коли ми нарешті зрозуміємо, що на "легальних" показах фільмів здебільшого заробляють аж ніяк не їхні творці

Продовжуємо досліджувати нетрі Медіатеки Суспільного. Документальний телефільм 1996-го року "Вигнання з раю", начебто про тему безробіття за часів ранньої незалежності - насправді, панорама повного макабру українських дев'яностих. Працівниці Бердянської трикотажної фабрики влаштовують фешн-показ своїх виробів на азовському пляжі, колишні колгоспники ловлять верблюдів в українських пустелях (не питайте) та заробляють фотографуванням із ними, а тим часом у Києві в Палаці Україна проходять ярмарки вакансій, а в приміщенні Покровського монастиря діє підозріла організація, що перевиховує безробітних людей, але має певні ознаки рабовласництва. Це, як ми бачимо у фільмі, перші кроки успішного нині псевдоуніверситету, відомого як Міжрегіональна академії управління персоналом, або МАУП - він ще уславився видаванням антисемітської літератури (як тепер кажуть, на іранські гроші). Словом, насолоджуйтесь

17-го травня відкриваємо новий сезон у кіноклубі "Жива пам'ять" - добіркою фільмів Романа Хімея та Яреми Малащука. Окрім їхніх досить відомих фільмів недавніх років, буде показана дуже важлива для мене робота "1967-...". Про кожен із фільмів поговоримо з авторами, приходьте

Втрачений анімаційний фільм Євгена Сивоконя «Від дзвінка до дзвінка» (1971) за творами Владіміра Маяковського нещодавно віднайшовся в одному дружньому європейському архіві. Працюємо, щоб повернути в Україну. Прикро і несправедливо, що в Євгена Яковича досі є втрачені роботи.