Кримський херес

Трамп потенційний президент США, партія Ле Пен перемагає на парламентських виборах у Франції, Угорщина очолює раду ЄС, німецька націоналістична AfD та інші праві партії в Європі набирають популярності Здавалося ось — довгоочікуваний світанок білої Європи! Але для України сонечко білого світанку майже не світить. До повномасштабки наші ультраправі, певно, би лікували від таких подій в Європі та США, але контекст змінився і виявляється, що ультраправі ультраправим — рознь. Братерство білих людей розбивається від власних інтересів і російських рублів. Не дивно, що поціновувачи авторитаризма тянуться до імперії, виправдовуючи її дії, бо для них це природньо. Фашистська росія приваблює ультраправих більше, ніж вільна Україна. І навіть не треба пояснювати чому.

Наче меми, а говорять серйозні речі. «Світанок білої Європи» означатиме сутерини для України.

Хороші слова в Конституції ще треба реалізувати

Нагадую, що можливість «економічного бронювання» виправдовують необхідністю наповнення бюджету. Бо ми не можемо витрачати іноземну фінансову допомогу на армію. Даю підказку - прогресивна ставка оподаткування, великий податок на предмети розкоші.

Шановні законотворці. Якщо ми допускаємо можливість «економічного бронювання», то можемо продовжити логічний ланцюжок? Пропишіть бдлск у законі можливість «економічного» переведення з однієї в/ч у іншу.

Дочитав декілька днів тому передостанню на сьогодні Снайдерову книжку "Шлях до несвободи" (2018) і досі перебуваю під враженням. Що я можу сказати: коник Тімоті Снайдера - називати речі своїми іменами задовго до того, як це стане мейнстрімом в європейських і американських інтелектуальних колах, позначених, на жаль, очевидною інертністю думки. Відштовхуючись у своєму мисленні від рамкових понять, названих "політиками неминучості" та "політиками вічності", Снайдер на багатому фактографічному матеріалі останніх тридцяти років простежує, як західні суспільства поступово переконали себе в тому, що історія справді закінчилася, а відтак - особистою відповідальністю за майбутнє прийнятно знехтувати, бо ж риночок, певна річ, порішає. Процес розпорошення громадянської суб'єктності рухався пліч-о-пліч із вимиванням чеснот з інституцій, що повільно, проте сутнісно послаблювало демократію як таку. Руйнівним наслідкам цього процесу - та способам його подолання - окремо присвячена попередня книга Снайдера, "Про тиранію" (2017). Тимчасом на руїнах потрощеного СРСР визрівала нова загроза. Вона постала як клептократія, озброєна постмодерним інструментарієм "регуляції" громадської думки, та протягом нульових і ранніх десятих дійшла закономірного висновку: зробити свою владу вічною, аби надійно убезпечити важко напрацьовані капітали, можна, спрямувавши невдоволення власного народу на зовнішнього ворога. Так народився сучасний російський фашизм. Введення цього точного з наукової точки зору визначення путінського режиму у західний дискурс, а отже створення передумов для відповідного його маркування в політичному просторі, - значною мірою персональна заслуга Тімоті Снайдера. Послуговуючись аналітичним методом, що полягає у висвітленні прагматичної логіки переходу пострадянських - і частково американських - еліт до ідеологізованої автократії, він по факту переконливо реконструює історичний матеріалізм, жодного разу, утім, не звертаючись до згаданої традиції напряму (вплив Тоні Джадта відчувається тут ледь не на кожній сторінці). Подібний підхід дозволяє авторові не лише розгортати власну систему аргументації з гіпнотичною ясністю, але й робити прогнози, що їх з перспективи 2024 інакше як пророчими не назвеш. Подекуди, звісно, не обходиться без спрощень і недостатньо обгрунтованих припущень, особливо коли йдеться про радянську та українську історію, що, втім, цілком зрозуміло з огляду на обсяг матеріалу, з котрим працює Снайдер. Загалом нам дуже пощастило мати такого союзника на Заході. Беруся навіть стверджувати, що без його послідовної інтелектуальної та політичної адвокації України, насамперед у США, нам могло би бути зараз складніше й на полі бою теж. Гордий знатися з професором Снайдером особисто. "Політика неминучості полягає в ідеї, що ідей немає. Люди, полонені політикою неминучості, заперечують, що ідеї мають значення: і це лише доводить, що ці люди перебувають під впливом можновладців. Кліше політики неминучості зводиться до того, що "альтернатив нема". Повірити в це - означає відкинути індивідуальну відповідальність за бачення історії і творення змін. Жити так - означає крізь сон брести до вказаної могильної ями в зарезервованому місці на цвинтарі". "Політика вічності не може зробити ані Путіна, ані будь якого іншого чоловіка безсмертними. Однак вона може зробити будь-які інші ідеї нечуваними. Ось що означає вічність: одне і те саме, знову і знову, нудоту, яка захоплює вірних, адже змушує їх повірити, що вона властива тільки їм. Звісно, це відчуття "нас і їх", як би радше висловилися фашисти "друзів та ворогів", є найменш особистим людським досвідом. Проживати цей досвід - пожертвувати індивідуальністю". "Історія - це насправді політична філософія, і такою вона й мусить бути. Адже саме просвіт між неминучістю та вічністю, який вона створює, не дає нам змоги дрейфувати між ними та допомагає розгледіти момент, коли можна щось змінити". Переклад Галини Герасим, Львів, видавництво "Човен", 2020 р.

Варто почитати. Схоже, історія все ніяк не закінчиться.

Не так давно дізнався, хто демонізував рептилоїда Джорджа Сороса та придумав взагалі багато чого з риторики сучасних правих популістів. Він же зробив зі слова «ліберал» лайку. В постсовку вживають відверто лайливу форму «лібераст» чи більш сучасне 4chan-style «лібераха». Це був американський політтехнолог Артур Фінкельштейн. Це дуже цікава історія, в Ізраїлі недавно вийшов документальний фільм про нього - «Консультант: історія Артура Фінкельштейна». Якщо знаєте, де можна глянути, дайте посилання. Схоже дядько був не тільки геніальним маніпулятором (його називали «торгівцем отрутою»), а й людиною-ілюстрацією енциклопедичної статті «подвійні стандарти». Схоже, він був абсолютно меркантильною і безпринципною людиною. Артур був геєм (пізніше йому зробили «аутінг» - розкриття не за його волею) і врешті взяв шлюб зі своїм багаторічним коханцем. Проте зазвичай він працював на правих і ультраправих політиків, республіканців. Він одним з перших придумав не нахвалювати свого кандидата, а мішати з гівном опонента, створювати образ ворога, розпалювати страх (колись ми ще поговоримо про ісламістів і неоконсерваторів) і продукувати сенсації й величезну кількість маячні, з якою важко було б аргументовано сперечатись. Серед його відомих клієнтів - Річард Ніксон, Рональд Рейган, Джодж Буш, Руді Джуліані, Беньямін Натентяху, Віктор Орбан (найбільший борець з Соросом), Дональд Трамп. Компанія Фінкельштейна встигла попрацювати і в Україні. Стиль Фінкельштейна так чи інакше наслідують більшість сучасних політтехнологів, що працюють на правих популістів і не тільки. А вони - найбільший політичний ворог України сьогодні. І дуже іронічно, що технології, успішно використані тоталітарними режимами ХХ ст (часто з явним антисемітизмом і гомофобією), «переклав» на мову сучасності і продав політиканам єврей і гей. Звісно всі ці конспірологічні теорії і bullshiting (несення маячні) не скасовують предметної критики ідеології «відкритого суспільства» (класна назва, з таким важко сперечатись) Карла Поппера і ліберальних економічних методів.

Знову обіцяють (вже точно-точно) «економічне бронювання». Правда не можуть сформулювати як, за яким критерієм, є 3 варіанти і обовʼязково щось треба, хоча ми і не знаємо що саме. Це абсолютна маячня. Представники бізнес-спільнот обіцяють шалені надходження до бюджету для фінансування цієї самої мобілізації. І погрожують фінансовим колапсом у разі не прийняття їх вимог. Це можливо тільки в ситуації, коли держава не бажає ставити в пріоритет національну безпеку і добробут свого населення, не примушує бізнес слідувати закону. Лобісти «економічного бронювання» кажуть про можливість детенізації економіки. Просто подумайте, що це означає. Якісь шановні добродії кажуть, мовляв да, ми най*буємо, ми знайшли і придумали схеми. Але якщо дасте нам бонус, то ми перестанемо, чесне пречесне. Натомість ми б мали змусити бізнес (в першу чергу олігархічний і великий) грати чесно, ввести прогресивне оподаткування, податок на предмети розкоші, антитрансферне законодавство (унеможливлює виведення капіталів в офшорні зони). Це було б стале рішення для наповнення бюджету. Ну і найголовніше. «Економічне бронювання» призведе до шаленого падіння моралі у військових та цивільних. А без цього жодними коштами не забезпечимо перемогу. Війна, катастрофа, надзвичайна ситуація - це не час для проринкових експериментів і сумнівних політтехнологій.

Якби я став міністром оборони… Я б звернувся до військового командування (бо це їх компетенція) з такою пропозицією. Найбільшу нужденною і найбільш потрібною, найбільш чисельною частиною нашого війська є піхота. Вони є універсальним соладатами. І несуть найважчі навантаження і втрати. Проте є і зворотні сторона - саме з піхотинців можуть виростати найкращі спеціалісти будь якого профілю. Бо всі тактичні дії врешті решт покликані виконати наказ і зменшити страждання піхоти. І той, хто поносив ці черевики, набагато краще «відчуває», що і як треба робити. Тож кожен мобілізований (не зважаючи на в/ч, але зважаючи на стан здоровʼя, вік тощо) мав би після навчання заступити на бойове чергування як піхотинець. Не важливо, це наступальні дії, штурмові чи оборонний бій. На невеликий строк. Можливо, 3 місяці на ЛБЗ. У точному строці я не впевнений. Після цього військовослужбовця варто було б відправляти на фахове навчання, підвищення кваліфікації і робити з нього крутого спеціаліста. Далі залишати піхотинцем - тільки за його письмовим проханням. Тобто я б пропоную ВСТАНОВИТИ МАКСИМАЛЬНИЙ ТЕРМІН СЛУЖБИ В ПІХОТІ. Це б збільшило ефективність і боєздатність наших воїнів. Це б зменшило страхи щодо мобілізації (оскільки демобілізацію нам не зроблять). Це б «розмазало горе тонким шаром» і сприяло б відчуттю справедливості. Звісно, що виникає купа питань щодо реалізації. Робити треба з розумом. Але ж я всього лиш уявний міністр оборони. П.С. Щодо офіцерського складу, це могло б бути командування піхотними відділеннями і взводами на ЛБЗ.